Облікова політика підприємства

Зміст

Вступ

1. Сутність облікової політики
2. Складові облікової політики підприємства
3. Організаційні форми ведення бухгалтерського обліку

4. Розробка та затвердження облікової політики підприємства

5. Техніка здійснення облікової політики підприємства
6. Облікова політика як факт ціноутворення у внутрішньо-господарських розрахунках підприємства
7. Випадки, при яких може змінюватися облікова політика на підприємстві

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На даний  час повною мірою не розроблена методика обліку внутрішніх розрахунків, притаманних  інтегрованим структурам та орієнтованим на потреби ринку. Особливості та специфіка управління багаторівневою компанією зі складною структурою вимагають  методологічно нових підходів до організації обліку. На перший план виходить завдання побудови стійкої  системи взаємодії суб’єктів  інтегрованих структур, яка не може функціонувати без належно розробленого методологічного забезпечення як на рівні держави так і на рівні  підприємства. Цю функцію виконує  облікова політика підприємства. По суті, облікова політика, під якою розуміється  «сукупність принципів, методів  і процедур, що використовуються підприємством  для складання та подання фінансової звітності» передбачає можливість вибору підприємством різних методологічних прийомів обліку, в тому числі методів  оцінки активів та зобов’язань при  здійсненні внутрішніх розрахунків  між підприємницькими структурами  та їх об’єднаннями.

Правильне оцінюванні активів та зобов’язань  в операціях між пов’язаними  сторонами (внутрішніх операціях) ускладнюється  через необхідність враховувати  вимоги нормативних документів, які  регламентують бухгалтерський облік  та податкове законодавство, оскільки внутрішні операції впливають на розмір оподатковуваного прибутку, незважаючи на те, що їх здійснення обмежене колом  певних суб’єктів однієї групи, об’єднання тощо. Зокрема, значну увагу науковим дослідженням, присвяченим оцінці в  бухгалтерському обліку, приділяє проф. Ловінська Л.Г.  Нею вивчені  та узагальнені сучасні підходи  до оцінки активів та зобов’язань  за різних концепцій збереження капіталу .

Метою даної  індивідуальної роботи є розкриття  та висвітлення суті і основних положень, що характеризують тему «Облікова політика підприємства». Ефективна та раціональна організація бухгалтерського обліку на підприємстві починається з розробки його облікової політики, яка передбачає вибір комплексу методичних прийомів, способів та процедур організації та ведення бухгалтерського обліку підприємством з числа загальноприйнятих в державі. Тобто облікова політика конкретного підприємства залежить від політики держави в сфері бухгалтерського обліку.

 

Сутність облікової політики

Основоположні правила та принципи ведення бухгалтерського обліку, які забезпечують доступність та корисність фінансової інформації, установлено Законом про бухоблік. При цьому національне бухгалтерське законодавство, прямуючи шляхом зближення з міжнародними стандартами формування фінансової звітності і, як наслідок, відмовляючись від жорсткого нормативного регулювання відображення в обліку та звітності окремих господарських операцій, надає можливість підприємствам самостійно приймати рішення про встановлення облікової політики. Інакше кажучи, господарюючі суб’єкти повинні сьогодні вести облік та складати звітність виходячи із самостійно розробленої залежно від особливостей діяльності та умов господарювання облікової політики, а не тільки на підставі норм, регламентованих державою.

Незважаючи на надане Законом України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність’’ суб’єктам малого підприємництва право подавати скорочену фінансову звітність, такі суб’єкти зобов’язані формувати облікову політику та чітко її дотримуватися нарівні з іншими підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами всіх форм власності.

Поняття «облікова політика» було закріплено законодавчо й офіційно введено до бухгалтерської термінології з початком реформи системи бухгалтерського обліку — 1 січня 2000 року.

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність’’ та п. 3 П(С)БО 1 облікову політику визначено як сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Отже, формуючи облікову політику, підприємство має обирати принципи, методи і процедури обліку так, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати своєї діяльності та забезпечити зіставність фінансових звітів. Отже, головне призначення облікової політики — установити найвигідніші для конкретного підприємства методи обліку та на їх підставі скласти фінансову звітність.

Право суб’єкта господарювання встановлювати  облікову політику на свій розсуд регламентовано п. 5 ст. 8 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність’’. Цим же пунктом Закону визначено, що підприємство самостійно:

— обирає форму бухгалтерського  обліку як певну систему регістрів  обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них  з дотриманням єдиних засад, установлених Законом про бухоблік, виходячи з особливостей своєї діяльності та технології обробки облікових даних;

— розробляє систему і форми  внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

— затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

— може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Питання встановлення облікової політики на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Принципи формування та вимоги до облікової політики. Під принципами бухгалтерського обліку розуміються правила, якими необхідно керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності (п. 3 П(С)БО 1).

Для створення якісної, зрозумілої та легкої для сприйняття різними  групами користувачів фінансової звітності, облікова політика підприємства повинна  відповідати таким вимогам:

— повнота — фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

— обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів та доходів підприємства;

— превалювання змісту над формою — відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій відповідно до їх сутності, а не тільки виходячи з юридичної форми;

— своєчасність — господарські операції та події має бути відображено в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності підприємства в тому звітному періоді, в якому їх було здійснено;

— несуперечність — забезпечення тотожності даних аналітичного обліку відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього календарного дня кожного місяця, а також показників фінансової звітності — даним синтетичного та аналітичного обліку.

Основна інформація, яку повинна  містити облікова політика, — це опис принципів статей звітності підприємства та вибір одного з можливих методів обліку, передбачених П(С)БО, яких потрібно дотримуватися, щоб скласти фінансову звітність.

Практична реалізація принципів здійснюється за допомогою методів бухгалтерського обліку, які являють собою сукупність прийомів реєстрації (документація та інвентаризація), вартісного вимірювання (оцінка та калькуляція), поточного групування (рахунки та подвійний запис) та підсумкового узагальнення (баланс та звітність) фактів господарської діяльності підприємства.

Цілком очевидно, що облікова політика підприємства стосується передбаченого нормативними документами вибору тільки тих принципів і методів, які пов’язані з оцінкою або обліком статей звітності (наприклад, методу визначення величини резерву сумнівних боргів чи методу амортизації нематеріальних активів). Прийнята підприємством облікова політика оформляється відповідним організаційно-розпорядчим документом (зазвичай наказом) підприємства.

Основні вимоги, що ставляться до облікової політики підприємства щодо встановлення принципів, методів та процедур, визначено Мінфіном. Так, згідно із зазначеним листом розпорядчий документ, що регламентує вибір облікової політики підприємства, повинен визначити застосування:

— порога суттєвості щодо окремих об’єктів обліку;

— методів амортизації необоротних  активів (основних засобів, інших необоротних  матеріальних активів, нематеріальних активів, а з 2007 року ще й довгострокових біологічних активів);

— вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

— переоцінки необоротних активів;

— періодичності (періоду) зарахування  сум дооцінки необоротних активів до складу нерозподіленого прибутку;

— методів оцінки вибуття запасів;

— періодичності визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

— порядку обліку (ідентифіковано або загалом) та розподілу транспортно-заготівельних витрат;

— методу обчислення резерву сумнівних  боргів (у разі обрання методу застосування коефіцієнта сумнівності — також способу розрахунку коефіцієнта сумнівності);

— переліку створюваних забезпечень  майбутніх витрат та платежів;

— дати визнання придбаних у результаті систематичних операцій фінансових активів;

— бази розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

— порядку оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

— переліку та складу статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

— переліку та складу змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;

— періодичності відображення відстрочених податкових активів та відстрочених податкових зобов’язань;

— порядку визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом;

— сегментів, пріоритетного виду сегмента, а також принципів ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках.

При формуванні облікової політики за конкретним напрямком (питанням) підприємством здійснюється вибір одного варіанта з декількох допустимих законодавчих та нормативних актів, що входять до системи нормативного регулювання бухгалтерського обліку в Україні. Оскільки більшість принципів, методів та процедур, що використовуються для складання та подання фінансової звітності, безальтернативно (однозначно) прописано в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, відображати їх в обліковій політиці підприємства немає необхідності. Вони діятимуть «за умовчанням» як такі, що підлягають безумовному виконанню підприємством через те, що такий єдиний варіант передбачено в нормативних документах. А от коли нормативно-правові акти з бухгалтерського обліку передбачають варіантність методів обліку та принципів оцінки, тоді самостійний вибір підприємства (одного або декількох допустимих варіантів) визначається обліковою політикою . Так, П(С)БО 9 «Запаси» дозволяє використовувати чотири (а, скажімо, виробничим підприємствам, до структури яких входять підрозділи роздрібної торгівлі та громадського харчування, — п’ять) різні методи оцінки вибуття запасів. Підприємству потрібно визначити, на основі якого методу проводитиметься оцінка одиниці бухгалтерського обліку запасів при її вибутті. Вибір відповідного варіанта має бути зафіксовано в розпорядчому документі, який установлює облікову політику підприємства.

Підприємства при формуванні власної облікової політики встановлюють її лише щодо тих господарських операцій та подій, які мають місце в їх діяльності або плануються в найближчому майбутньому. Наприклад, підприємство не здійснює і не планує здійснювати виробничу діяльність. У зв’язку з цим немає необхідності розглядати в його обліковій політиці методи калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), визначати перелік та склад змінних і постійних загальновиробничих витрат тощо.

Кожне підприємство встановлює облікову політику самостійно виходячи зі своєї структури, галузі та інших особливостей діяльності. Разом з тим облікова політика підприємства не повинна суперечити Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність’’та чинним П(С)БО. Також має бути дотримано одну найважливішу умову — єдність облікової політики на підприємстві. Це означає, що принципи, методи та процедури, передбачені обліковою політикою підприємства, повинні безапеляційно застосовуватися всіма його філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (уключаючи виділені на окремий баланс) незалежно від місця їх розташування. Простіше кажучи, щодо якогось одного конкретного питання підприємство та його відокремлені підрозділи мають використовувати один вибраний метод. Інакше облікова інформація, що формується різними підрозділами, буде незіставною. Безумовно, облікова політика, яка є реалізацією того самого методу оцінки на різних підприємствах, обов’язково відрізнятиметься.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Складові облікової політики підприємства

Складовими облікової політики підприємства є організаційна, методична та технічна складові. Кожна складова облікової політики підприємства об'єднує відповідні об'єкти, за якими існують альтернативні варіанти – елементи.

Елемент облікової політики підприємства - це методичні прийоми та способи, які обираються з числа загальноприйнятих з урахуванням особливостей діяльності підприємства. Склад елементів облікової політики розробляється залежно від об'єктів, внаслідок чого цей склад має індивідуальний характер для кожного підприємства. Необхідним є детальне вивчення і врахування всіх факторів, які можуть вплинути на вибір певного елемента облікової політики. Так, наприклад, галузь діяльності зумовлює відповідну побудову робочого плану рахунків, перелік форм первинних документів, вибір методу обліку витрат і калькулювання.

Формування  організаційної складової передує  формуванню методичної та технічної  складових і включає об'єкти, які  повинні забезпечити організаційну  побудову облікового підрозділу, визначення його місця в управлінській і  виробничій структурі підприємства, а також його взаємодії з іншими підрозділами підприємства. Організаційна  складова також передбачає створення  системи внутрішньогосподарського контролю для забезпечення збереження майна, дотримання законності та доцільності  господарських операцій, а також  достовірності бухгалтерської інформації.