Інвестиційна привабливість економіки України

Для стимулювання внутрішніх інвестицій, які є також невід'ємною  складовою інвестиційної привабливості  України, є виправданим надання  пільг малому та середньому бізнесу, запропонування до реалізації вже розроблених інвестиційних проектів, що потребує створення спеціальних інформаційно-економічних підрозділів на рівні регіонів.

Важливо підвищити ефективність діяльності антимонопольних органів  України, оскільки спостерігається тенденція до створення «регіональних монополій». Водночас укрупнення експортоорієнтованих компаній у металургійній та хімічній галузях дозволило б їм знизити витрати і посилити вплив на формування світової ціни на їх продукцію. Особливу увагу слід приділити захисту прав власності, у тому числі інтелектуальної. Україна є активним членом Світової організації інтелектуальної власності, але незважаючи на це наша держава залишається транзитним пунктом, місцем зберігання контрафактної продукції, що виробляється в Росії та інших країнах.

Підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості  економіки повинно стати стратегічним завданням. Стан виробничих фондів незадовільний, і Україна стоїть на порозі техногенної  катастрофи. Її інфраструктурні галузі настільки застаріли, що ігнорувати цей факт більше неможливо. Подібні активи не можуть бути надійною базою конкурентної боротьби та інвестиційної привабливості. Слід ураховувати й те, що інвестиції в їх оновлення не вигідні приватному капіталу. З численних невирішених питань у першу чергу слід вибрати лише кілька ключових напрямів, які будуть здатні генерувати реальне піднесення всіх інших сфер економіки. За даними Державного комітету статистики України, у І кварталі 2010 року обсяги інвестицій в основний капітал зменшились проти відповідного періоду минулого року на 1110млн. грн.

Досить позитивним моментом є те, що необхідність поліпшення інвестиційного клімату усвідомлюється і урядом, і Президентом України. Це одне з  пріоритетних завдань економічної політики держави, про що свідчать затвердження концепції Державної цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2008—2011 роки і створення Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України, до складу якого входять представники провідних компаній.

Основними напрямками підвищення рівня інвестиційного забезпечення відтворення основного капіталу повинні стати, по-перше, подальше покращання відтворювальної структури інвестицій, зростання питомої ваги витрат на технологічне переобладнання та реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення нового будівництва; по-друге, удосконалення технологічної структури інвестицій, збільшення в їх складі питомої ваги витрат на обладнання та скорочення витрат на будівельно-монтажні роботи; по-третє, зміна галузевої структури інвестицій на користь галузей, визнаних пріоритетними в процесі структурної перебудови.  
Аналіз досвіду розвинених країн переконливо доводить, що використання таких фінансово-кредитних важелів, як податкові пільги прискорена амортизація, надання державних гарантій у податкових кредитах, пільгове страхування ризиків, пільгове кредитування інвестиційних проектів, а також пряме бюджетне фінансування інвестиційного забезпечення відтворення основного капіталу, надає можливість досягти високого рівня інвестиційної активності підприємств і регіонів та міцних стратегічних позицій України.  
На сучасному етапі економічного розпитку України постає усвідомлення необхідності розробки інвестиційних моделей на основі наукової методології передбачення розвитку інвестиційних процесів у регіоні, адаптації до загальних цілей розвитку регіону і держави загалом, до змін інвестиційного клімату. Базуючись на цьому, проведені дослідження дали змогу вперше сформулювати і проаналізувати, через призму авторського бачення, принципи добудови інвестиційних моделей регіонального розвитку, розробити їх структуру та етапи побудови. Це дає можливість уточнити зміст інвестиційних моделей регіонального розвитку, зрозуміти їх суть, шляхи підходів до розробки, а також має прикладне значення для реалізації цих моделей у конкретному регіоні в рамках обраної стратегії. 

Підвищення інвестиційної привабливості  українських підприємств є необхідною умовою подальшого розвитку економіки, подолання кризових явищ - про це йшлося в ході обговорення на «круглому столі», проведеному в УКРІНФОРМі  Бізнес-освітнім альянсом, Інститутом фінансових бухгалтерів, Міжнародною аудиторсько-консалтинговою групою компаній  за підтримки  Асоціації присяжних сертифікованих бухгалтерів.

ВИСНОВКИ

Залучення інвестицій було і залишається ключовим питанням розвитку як національної, так і  регіональної економіки. Тому необхідним повинно бути створення ефективної інвестиційної політики, яка призведе до активізації інвестиційних процесів на всіх рівнях господарювання.

Конкретизація інвестиційної  спрямованості регіонального розвитку повинна спиратися передусім  на розробку концепції або програми залучення інвестицій в економіку  регіону з чітким визначенням  коротко- та довготермінових цілей реалізації базової програми інвестування, характеристики прогнозних напрямків і обсягів залучення інвестицій, а також визначення форм освоєння інвестиційних надходжень.

В умовах підвищення самостійності  регіонів великого значення набуває  визначення регіональних потреб в інвестиціях на продуктивний розвиток суб’єктів господарювання і можливостей цих суб’єктів освоїти очікувані інвестиції. Фактично питання стоїть про спроможність регіональної інфраструктури ефективно використовувати залучені та запозичені кошти для покриття потреб регіонів.

Документальна форма  такої попередньої оцінки потенційних  можливостей може бути названа , наприклад, як «інвестиційний паспорт регіону». Оцінка інвестиційного потенціалу може, звичайно, грішити кількісними перебільшеннями, але у будь-кому разі є необхідною. Розрив між бажаним і реально можливим обсягом освоєння інвестицій заповнюють посередники на інвестиційному ринку (банки, інвестиційні фонди та компанії, трасти), які працюють у напрямку насичення регіональних інвестиційних пропозицій для потенційних інвесторів.

Як свідчить світовий досвід, інвестиції надходять переважно  у портфельній, а не в прямій формі. У цьому аспекті проблема полягає  в тому, що реструктуризація підприємств, які приватизуються, починається  і закінчується на першому етапі перерозподілу власності з її державної форми в акціонерно-паперову, коли акціонерний капітал сформований в єдиному початковому варіанті першої емісії акцій без будь-якого подальшого руху. Тобто маємо фактично тільки зміну юридичного статусу підприємства: було державним, стало відкритим (точніше, умовно відкритим) акціонерним товариством.

Власне інвестиційний  етап приватизації підприємства починається  тільки з другої та наступних емісій акцій, коли акції виходять на вторинний  ринок капіталу, і фактично тільки там здійснюється ринкова оцінка їх інвестиційної привабливості. Слід також зважати на те, що інвестуванню не сприяє надмірне розпорошення акційної власності підприємства серед багатьох власників дрібних пакетів акцій. Інвестиційноспроможні та конкурентоздатні підприємства для залучення необхідних коштів можуть емітувати не тільки акції, а й облігації та інші боргові зобов’язання, оскільки збільшення акціонерного капіталу містить загрозу появи недостатньої його керованості. Чи можуть місцеві органи влади разом з регіональними відділеннями ФДМУ, Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку дати оцінку стану і спроб виходу підприємств регіону на вторинний ринок капіталу.

Розробка та реалізація інвестиційної стратегії і тактики  має базуватися на всебічно відпрацьованих економіко-математичних моделях і сценаріях, які мають важливе значення як на державному, так і на регіональному рівнях. Звичайно, ефективність регіональної інвестиційної політики багато в чому залежить від поліпшення інвестиційного клімату в державі в цілому. Щодо наближення інтересів держави і регіонів , важливо проводити розрахунки балансових моделей ресурсного забезпечення регіонального розвитку, особливо на рівні міжрегіональних зв’язків. Це дасть можливість підвищити інтегрованість регіонів України. Тому проблеми перепрофілювання, диверсифікації виробництва, кооперації на регіональному рівні повинні стати предметом досліджень нашої економічної науки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ