Інвестиційна привабливість економіки України

– рівень розвитку ринкової та інвестиційної інфраструктури;

– ємність внутрішнього ринку;

– вартість робочої сили;

– купівельна спроможність населення;

– рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.

П. Самуельсон звернув  увагу на тісний взаємозв’язок та взаємозалежність заощадження і  нагромадження (інвестування). Розглядаючи  історичні особливості слаборозвинених  країн, він зазначав «збереження  старих феодальних традицій» щодо торгівлі, промисловості та ощадливості, в яких «якісна структура інвестицій часто хибна з точки зору національного розвитку». Багато обмежених заощаджень йде на створення скарбів із золота та коштовностей, розкішні житлові будинки, спостерігаються «…тенденції багатих прошарків накопичувати свої заощадження за кордоном – легальними і нелегальними шляхами», що робить недоступними їх використання національною економікою для внутрішнього розвитку.

Увесь комплекс чинників, що визначають інвестиційний клімат, можна поділити на три групи.

1) Інституціональні: внутрішня  і зовнішня політична стабільність, національне законодавство в  цілому і політика держави  щодо іноземних інвестицій, господарське  і фінансове право, міцність  державних інститутів, український  менталітет, ступінь державного  втручання в економіку, культура.

Поведінка суб’єктів  господарювання формується не тільки в умовах правового економічного поля, а й під впливом рівня  усвідомленості, доступу до інформації і знань, культури та менталітету. Однією з особливих рис поведінки  людини у нашому суспільстві, що протягом багатьох століть успадковується, є розкрадання. Ще Василь Розанов писав, що в Росії власність складається з таких понять, як «випросив», «подарував» або «обібрав»; власної праці тут дуже мало, і тому вона не має ваги і не шанується.

Економічну основу розповсюдження розкрадання як традиційного відтворювального елементу господарювання становить  відсутність масової дрібної  приватної власності. Історична  практика цивілізованих країн Заходу засвідчує, що тільки поступовий, еволюційний відтворювальний процес формування приватної власності має майбутнє. Формування дійсно трудової приватної власності потребує часу. Пояснюється це тим, що нагромадження капіталу на базі трудової приватної власності досягається за рахунок заощаджень трудових доходів та їх розширеного відтворення протягом кількох поколінь. На базі трудової приватної власності формується філософія середнього класу, про яку так багато писали Макс Вебер, Тоуні і Зомбарт.

2) Економічні: загальна  характеристика економіки, ємність фондового ринку, характеристика банківської сфери, стабільність національної валюти, ринкова та інвестиційна інфраструктура, інформаційна відкритість і традиційність, податки і тарифи, вартість робочої сили, доступ до факторів виробництва.

3) Соціально-психологічні: соціальний рівень розвитку суспільства, рівень кваліфікаційної підготовки робочої сили, доступ до факторів виробництва.

В цілому інвестиційний  процес – це механізм, що об'єднує  попит та пропозицію, тобто тих, хто  пропонує гроші, і тих, хто пред’являє попит на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових інститутах або на фінансовому ринку. Іноді, при угоді з майновими цінностями, продавці та покупці вступають в угоду на пряму. Фінансові інститути – це такі організації, які приймають вкладення та дають залученні гроші в борг або інвестують в інших формах. Фінансові ринки – це механізм, який служить для укладання угод зводить разом тих, хто має гроші, з тими, хто їх шукає. Ринкова ціна – це ціна, яка зрівнює інтереси продавців та покупців. Ринок капіталів – це довгостроковий фінансовий ринок, на якому переважають різні форми угод з цінними паперами. Грошовий ринок – це сегмент фінансового ринку, де ресурси купують та продають на короткий строк.

Головні учасники інвестиційного процесу – це держава, компанії та фізичні особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як на стороні попиту, так  і на стороні пропозиції.

Є два типи інвесторів: інституціональні та індивідуальні. Інституціональні – це спеціалісти, робота яких полягає в управлінні чужими грошима. В свою чергу, індивідуальні – це інвестори, які розпоряджаються своїми власними ресурсами.

Інвестування – це процес розміщення грошей в тих чи інших фінансових інструментах з  розрахунком на підвищення їх вартості, або отримання позитивної величини прибутку.

Інвестиції  дають віддачу, як правило, через  значний термін після вкладання.

В основі інвестиційних  процесів лежить:

- інвестиційна  діяльність (вкладання коштів, інвестування, а також сукупна діяльність по вкладанню грошових засобів та інших цінностей в інвестиційні проекти і забезпечення віддачі вкладень);

- інвестиційна  політика (складова частина економічної  політики, що проводиться державою  і підприємствами у вигляді  встановлення структури і масштабів інвестицій, спрямованих на їх використання, джерел отримання з врахуванням необхідності обновлення основних засобів і підвищення їх технічного рівня);

- інвестиційна  співпраця (вид міжнародних економічних  відносин, метою яких є раціональний  розподіл ресурсів, досягнення державами більш високих результатів в економіці за рахунок переваг участі в міжнародному поділі праці, обновленні технологічної структури виробництва тощо);

• інвестиційний менеджмент (управління інвестиціями в конкретну галузь економіки чи в розвинені компанії, підприємства).

До чинників, що формують інвестиційний клімат належать:

- рівень розвитку продуктивних  сил та стан інвестиційного  ринку, який містить стан та структура виробництва, рівень розвитку робочої сили, стан ринку інвестиційних товарів та послуг тощо;

- політичні та правові  чинники - створення відповідного законодавчого та нормативного поля, яке залежить від політичної волі законодавчої та виконавчої гілок влади; заходи з державної підтримки та стимулювання інвестиційної діяльності; досягнення стабільності національної грошової одиниці; валютне регулювання; забезпечення привабливості об'єктів інвестування.

- стан фінансово-кредитної  системи та діяльність фінансових  посередників: рівень розвитку та функціонування фінансового ринку; інвестиційна діяльність банків; інвестиційна політика НБУ.

- статус іноземного  інвестора: режим іноземного інвестування; діяльність міжнародних фінансово-кредитних інституцій; наявність вільних економічних та офшорних зон.

- інвестиційну активність населення: відносини власності в державі; стан ринку нерухомості; стабільність національної валюти тощо.

На жаль, кризові процеси  та інфляція призвели сьогодні до порушення оптимальних співвідношень між національними заощадженнями та інвестиціями в народне господарство: щороку значна частина заощаджень залишалася неконвертованою в інвестиції. Як наслідок, не повністю використовуються можливості нарощування інвестиційного потенціалу національної економіки. Особливо давалися в знаки такі негативні чинники:

- недосконалість законодавства, що регулює інвестиційну діяльність;

- відсутність скоординованої державної інвестиційної політики, спрямованої на перетворення ринків капіталу в один із головних механізмів реалізації інвестиційного потенціалу національної економіки;

- низька дієздатність банківсько-кредитної системи та її фактична неспроможність акумулювати достатньо високий інвестиційний потенціал населення;

- нерозвиненість фондового ринку, відсутність розвиненої мережі інституційних інвесторів, необхідної системи страхування інвестиційних ризиків та іпотечних відносин, лізингу та інших інститутів фінансування;

- низький рівень капіталізації прибутків підприємств та відсутність економічних та (податкових) стимулів для інвестування;

- неефективне та безсистемне використання амортизаційних фондів;

- розпорошування інвестиційних бюджетних коштів - спрямування інвестиційного потенціалу приватизації переважно на цілі бюджетного споживання;

- наявність проблем у корпоративному секторі та незахищеність прав інвесторів;

- низький рівень торговельної активності на вітчизняному ринку акцій внаслідок того, що контрольні пакети акцій належать великим власникам, які не зацікавлені у додаткових їх випусках;

- недостатнє висвітлення інформації про емітентів, професійних учасників ринку цінних паперів, ризиків стосовно фінансових інструментів, що перешкоджає оцінці інвестором реальної вартості і потенціалу українських підприємств, прийняттю ним інвестиційних рішень;

- значні обсяги тіньового бізнесу як основного джерела нелегального накопичення та вивезення капіталу.

Зазначимо, що в  зв'язку з поганим інвестиційним  кліматом в сучасній Україні управління інвестиційними процесами в Україні  є надзвичайно складним, бо інвестиційна діяльність в умовах кризи є слабкою; інвестиційна політика - нестабільною, що пов'язане з законодавчою базою, податковою політикою тощо; інвестиційна співпраця - назріваючою, а інвестиційний менеджмент - інерційним.

Формування  управління інвестиційними процесами, його зміцнення, розгортання і подальший розвиток слід починати з кардинального поліпшення інвестиційного клімату, тобто з суттєвого підвищення інвестиційної аттрактивності (привабливості) території України в цілому, яке залежить від якнайшвидшого забезпечення стабільності законодавчої бази, покращання податкової політики шляхом зниження податків і зменшення мит, посилення боротьби із злочинністю та із зменшенням обмеження на приватну власність для іноземців. Крім того, необхідно враховувати регіональні особливості і відмінності у інвестиційній привабливості.

Протікання  інвестиційних процесів, їх характер, інтенсивність та результативність, а також управління ними залежить від інвестиційного клімату, що сформувався  в державі, тобто від стану  правового, фінансового, соціально-економічного та суспільно-політичного середовища в її межах., яке зумовлює ту чи іншу ступінь привабливості для інвестицій.

Управління  інвестиційними процесами залежить і від величини інвестицій.

Як бачимо, категорія  “інвестиційний клімат” є надзвичайно  важливою у фінансовій науці і, очевидно, повинна розглядатися як фундаментальна. Оперування нею дозволить не тільки краще зрозуміти природу інвестиційних процесів, але і більш ефективно управляти ними.

1.3. Методологічні основи оцінки інвестиційної привабливості галузей , регіонів , підприємств

 

Привабливість держав розраховується міжнародними організаціями та установами за різними ознаками, однак математичний підхід є однаковим, — це розрахунок рейтингової системи оцінок держави. Ранжування країн світу за цим  показником характеризує інвестиційну привабливість країни і слугує своєрідним "барометром" для іноземних інвесторів. Наступним кроком є оцінка інвестиційної привабливості на мезоекономічному рівні, тобто оцінка перспектив і можливостей галузей промисловості та регіонів, що полягає в забезпеченні найбільш високої ефективності використання інвестицій.

Виходячи з досвіду  роботи з вітчизняними та іноземними інвесторами, можна констатувати, що стратегічного інвестора завжди цікавить привабливе підприємство в  інвестиційно-привабливій галузі та регіоні. Інвестор не буде вкладати кошти у привабливе підприємство галузі, яка знаходиться у кризовому стані, або розташоване в непривабливому регіоні. Інакше кажучи, для інвестора не будуть досить переконливими аргументи інвестування коштів, наприклад, у металургійний комбінат, якщо ця галузь у масштабах міжнародної економіки у кризовому стані. Незважаючи на всю фінансову вигідність інвестування, ризик політичної й економічної нестабільності в державі також зведе нанівець будь-які зусилля і з залученням інвестора (рис. 1.1).

Рис.1.1 Середовище формування інвестиційної привабливості підприємства

На мезоекономічному рівні інвестиційна привабливість, на думку фахівців, є інтегральною характеристикою окремих галузей і регіонів країни в цілому з позиції інвестиційного клімату, розвитку продуктивних сил, інвестиційної структури, можливості залучення інвестиційних ресурсів та інших факторів, які суттєво впливають на формування дохідності інвестицій і зменшення інвестиційних ризиків.

Для оцінки інвестиційної привабливості  галузі може бути використана система  з трьох груп показників, які відображають рівень прибутковості діяльності галузі, перспективності її розвитку та інвестиційних ризиків.

Рівень прибутковості враховує всі використовувані і власні активи, реалізацію продукції й витрати  на її виробництво.

Рівень перспективності відображає значення галузі в економіці, стійкість  галузі до спаду виробництва, забезпеченість перспектив зростання власних фінансових ресурсів і ступінь державної підтримки розвитку галузі.

Рівень інвестиційних  ризиків ураховує рівень конкуренції, інфляційної стійкості продукції  галузі та рівень соціальної напруженості.