Інвестиційна діяльність підприємства та шляхи підвищення її ефективності

Інвестиційні ризики за сферами прояву можуть бути економічними, політичними, соціальними, екологічними та іншими.

Економічний ризик пов’язаний з можливими змінами в економіці. Оскільки інвестиційна діяльність здійснюється в економічній сфері, то вона найбільшою мірою схильна до економічного ризику.

Політичний ризик пов’язаний з різними видами прояву адміністративних обмежень в умовах зміни державою свого політичного курсу.

Соціальний ризик пов’язаний з можливістю виникнення страйків, здійснення під впливом працівників підприємств – реципієнтів інвестицій незапланованих соціальних програм тощо.

Екологічний ризик пов’язаний з можливістю виникнення екологічних катастроф, стихійних лих, що можуть спричинити прямі чи опосередковані збитки об’єктам інвестування.

Інші види ризиків – рекет, викрадення майна, спотворення інформації з боку інвестиційних і господарських партнерів.

Інвестиційні ризики за формою інвестування поділяються на ризики реального інвестування і ризики фінансового інвестування.

Ризик реального інвестування пов’язаний з невдалим розташуванням об’єкта інвестування, що споруджується, збоями в постачанні будівельних матеріалів і обладнання, істотним зростанням цін на інвестиційні товари і т. ін., що затримує введення в експлуатацію об’єкта інвестування або знижує прибуток під час його експлуатації.

Ризик фінансового інвестування пов’язаний з непродуманим вибором фінансових інструментів для інвестування, фінансовими труднощами і навіть банкрутством окремих емітентів, непередбачуваними змінами в умовах інвестування, прямим обманом інвесторів тощо.

Ризики за джерелами виникнення поділяються на систематичний і несистематичний. Систематичний (ринковий) ризик визначається зміною етапів економічного циклу, кон’юнктурних циклів інвестиційного ринку, зміною в податковому законодавстві та іншими чинниками, що на них інвестор не в змозі вплинути при виборі об’єктів інвестування. Несистематичний (специфічний) ризик притаманний певному об’єкту інвестування чи діяльності певного інвестора. Він може виникнути через некваліфіковане керівництво компанією – об’єктом інвестування, посилення конкуренції в певних сегментах інвестиційного ринку, нераціональну структуру інвестованих коштів, небажані наслідки яких можна було б попередити або уникнути їх у разі ефективного управління інвестиційним процесом (проектом).

Поділ ризику інвестиційного ринку на систематичний або несистематичний є важливим принципом у теорії ефективного інвестиційного портфеля.

Метод еквівалента певності (МЕП).

В основі методу еквівалента певності (МЕП) лежить ідея, що фінансовий менеджер може передбачити рівні ризику отримання грошових надходжень від інвестицій у період існування проекту. Беручи до уваги обмеження економічного прогнозування, буде слушним передбачити, що оцінки грошових потоків більш ранніх періодів точніші, ніж оцінки останніх років періоду.

Коли використовується метод ЕП, сподівана вартість розподілу ймовірностей грошових надходжень проекту в період t множиться на коефіцієнт еквівалента певності (КЕП), який ми визначимо як a. Даний коефіцієнт перетворює ризиковані сподівані грошові надходження проекту в безризикові чи безпечні грошові надходження. КЕП має значення від 0 до 1. Чим вище КЕП, тим більша частина сподіваних грошових надходжень у період t вважається менеджером безризикованою. Оскільки в методі ЕП за допомогою КЕП ризик компенсується цілковито за визначенням, то дисконтування безризикових грошових потоків доцільно здійснювати за безризиковою ставкою, а не за вартістю капіталу фірми.

Безризикова ставка прибутковості звичайно асоціюється зі ставками прибутковості державних цінних паперів, оскільки вони є короткостроковими і мають гарантований прибуток і обов’язкову виплату номіналу при погашенні. Безризикові ставки прибутковості є точним відображенням вартості грошей у часі.

Коли обговорювався метод ЧТВ, в ролі ставки дисконту грошових потоків використовувалася вартість капіталу фірми, яка відображала її нормальний рівень ризику і включала в себе безризикову ставку і ставку, необхідну для компенсації комерційного і фінансового ризиків. З допомогою КЕП компенсується фінансовий і комерційний ризик отримання відповідних грошових надходжень, які потім дисконтуються за безризиковою ставкою дисконту. Зазначимо, що підхід ЧТВ об’єднує разом процес дисконтування та управління ризиком, у той час як метод ЕП дезагрегує процес управління ризиком за допомогою КЕП і дисконтування вартості грошей у часі за безризиковою ставкою.

Для використання методу ЕП важливо мати процедуру визначення КЕП. Спочатку здійснюється ретроспективний вибір інвестиційних проектів за їх основними видами – інвестиційні проекти із заміни основних фондів, з розширення виробничих потужностей, досліджень і розробок, які в свою чергу розділяються на кілька категорій. Потім усередині кожної категорії на щорічній основі визначаються рівні ризику і прибутковості. Результатом даного аналізу є узагальнені розподіли ймовірностей грошових надходжень проектів, на основі яких визначаються коефіцієнти варіації. КЕП для кожного року і для кожної категорії проекту задається згідно з інтервалами значень коефіцієнтів варіації.

Метод ставки дисконту з урахуванням ризику.

Основна ідея методу ставки дисконту з урахуванням ризику полягає в тому, що грошові надходження проектів, що мають велику мінливість (ризик) у своїх розподілах імовірностей, повинні дисконтуватися за більш високими ставками дисконту, ніж проекти, що мають меншу мінливість у своїх грошових надходженнях.

Будь-який проект, який має ризик, повинен дисконтуватися за ставкою, що перевищує безризикову ставку, для того, щоб врахувати як вартість грошей у часі, так і ризик, пов’язаний з проектом (премію за ризик).

Грошові надходження проектів, ризик яких не виходить за межі нормального, повинні дисконтуватися за вартістю капіталу фірми; грошові надходження проектів, ризик отримання яких перевищує нормальний ризик, повинні дисконтуватися за ставкою, що перевищує вартість капіталу фірми; грошові надходження проектів, що мають ризик менший, ніж ризик нормальних операцій фірми, повинен дисконтуватися за ставкою, величина якої перебуває між безризиковою і вартістю капіталу.

Метод ставки дисконту з урахуванням ризику не дозволяє враховувати зміну міри ризику в період існування проекту, оскільки передбачає встановлення однакової премії за ризик на весь період існування проекту.

Метод ЕП вимагає оцінки міри ризику в кожен період існування проекту. Врахування міри ризику в методі ставки дисконту з ризиком (безризикова ставки плюс премія за ризик) уможливлює високі постійні ставки дисконту протягом усього періоду існування проекту, причому міра ризику проекту невпинно зростає з плином часу.

Розглянемо методи оцінки ефективності альтернативних інвестиційних проектів.

Коли фірма оцінює альтернативні проекти, виникають дві проблеми:

1. можливість виникнення конфлікту при ранжируванні проектів з використанням методів ЧТВ, ВСП і ІП;
2. коли конфлікт все таки виник, якому методу віддати перевагу для того, щоб забезпечити максимальні прибутки акціонерам?

Справді, під час оцінки альтернативних інвестиційних проектів може виникнути конфлікт у таких випадках:

(1) якщо існує невідповідність  у розмірі первинних інвестицій;

(2) якщо проекти мають  різні грошові надходження від  інвестицій у часі;

(3) якщо проекти мають  нерівні терміни існування.

Розглянемо три графіки ЧТВ.

Проект B переважає проект С за критерієм ЧТВ для всіх можливих ставок дисконту. Проект B також має більше значення ВСП.

Графіки ЧТВ проектів Е та D мають спільну точку при ставці дисконту K%. Але ЧТВ проекту D при решті ставок дисконту вища, ніж проекту Е. ВСП проекту D також буде вищою.

   

Рис. 1.5. Графіки ЧТВ

ВСП проекту G вища за ВСП проекту F, тому за цим критерієм проект G кращий. При ставках дисконту 0 £ k < i* ЧТВ проекту F перевершує ЧТВ проекту G, при k = i*ЧТВ обох проектів рівні, при k > i*ЧТВ проекту G перевершує ЧТВ проекту F. У цьому разі виникає конфлікт під час ранжирування альтернативних проектів за методами ЧТВ і ВСП.

Перетин графіків ЧТВ проектів при ставці дисконту k = i*, коли ЧТВ обох проектів рівні, називається перетином Фішера, на честь американського економіста Ірвінга Фішера, який обґрунтував даний випадок перетину графіків ЧТВ проектів у своїх роботах «Процентна ставка» і «Теорія процента», опублікованих відповідно в 1907 і 1930 рр.

Може виникнути конфлікт в оцінках між методами ЧТВ і ІП при існуванні невідповідності між проектами за розмірами первинних інвестицій, а також між методами ІП і ВСП, якщо методи ЧТВ і ІП узгоджуються в ранжуванні проектів.

Узагальнення базової моделі ЧТВ.

Базова модель ЧТВ передбачає, що необхідна ставка прибутковості інвестицій фірми залишається постійною протягом усього терміну існування інвестиційного проекту.

Може виникнути ситуація, коли необхідна ставка прибутковості фірми може змінюватися в часі. Це пов’язано передусім з можливою зміною ставок позикових процентів і темпів інфляції.

Схема ранжирування альтернативних інвестиційних проектів.

Для того, щоб правильно оцінювати альтернативні інвестиційні проекти з метою вибору того, що максималізує зростання добробуту інвестора, необхідно відповісти на три питання:

(1) чи відрізнятиметься реінвестування в період існування проекту від необхідної ставки прибутковості фірми?

(2) чи змінюватиметься  ставка реінвестування в період  існування проекту, чи залишатиметься постійною?

(3) чи змінюватиметься  необхідна ставка прибутковості  в період існування проекту, а чи залишатиметься постійною?

У залежності від відповіді на ці три питання фірма може вибрати відповідну модель оцінки ЧТВ з метою вибору кращого з альтернативних проектів.

Крім цих трьох питань необхідно відповісти на попереднє питання, а саме: чи має фірма обмеження на всі витрати за інвестиційними проектами чи ні. Якщо фірма має такі обмеження, то слід оцінити всі можливі портфелі інвестиційних проектів з метою вибору одного, який буде максималізувати ЧТВ або модифіковану ЧТВ. Вони оцінюються для кожного проекту без ресурсних обмежень. За умови існування ресурсних обмежень доцільно застосовувати методи математичного програмування.

Якщо проблеми обмеження інвестиційних ресурсів не існує, то потрібно визначити кращий з альтернативних проектів, що мають позитивні ЧТВ.

Наведена нижче схема дозволяє правильно обрати відповідну модель оцінки альтернативних інвестиційних проектів.

Рис. 1.6. Схема ранжирування альтернативних інвестиційних проектів

Ця схема є узагальнюючим інструментом ранжирування альтернативних інвестиційних проектів, що враховує всі три можливі невідповідності, про які ми раніше згадували – розміру, часу і тривалості проекту. Кожна з цих невідповідностей породжує певні труднощі у виборі необхідної моделі оцінки інвестиційних проектів і подальшого їх ранжирування.

Економічний аналіз ефективності інвестиційного проекту передбачає дослідження показників, що відображають співвідношення витрат і доходів у відповідності з інтересами його учасників. Розрізняються наступні показники ефективності інвестиційного проекту:

• показники фінансової ефективності, що враховують фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників;

• показники бюджетної ефективності, що відбивають фінансові наслідки здійснення проекту для державного, регіонального чи місцевого бюджету;

• показники економічної ефективності, які враховують витрати і результати, пов’язані з реалізацією проекту, що виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників інвестиційного проекту.

Витрати учасників інвестиційного проекту підрозділяються на первісні (капіталоутворюючі інвестиції), поточні і ліквідаційні, які здійснюються відповідно на стадіях будівництва, функціонування і ліквідації.

Оцінка майбутніх витрат і результатів при визначенні ефективності інвестиційного проекту здійснюється в межах розрахункового періоду, тривалість якого (обрій розрахунку) приймається з врахуванням: тривалості створення, експлуатації і (при необхідності) ліквідації об’єкта; середньозваженого нормативного терміну служби основного технологічного устаткування; досягнення заданих характеристик прибутку (маси і/чи норми прибутку і т.д.); вимог інвестора.

 

 

РОЗДІЛ 2. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства

 

2.1. Аналіз результатів діяльності підприємства

Перш ніж перейти до оцінки власне рівня рентабельності підприємства, необхідно детально проаналізувати його внутрішнє середовище, оскільки саме воно є суб’єктивним фактором, який впливає на величину показників рентабельності. Найповніше внутрішнє середовище підприємства можна охарактеризувати через оцінку його фінансового стану.

Оцінка фінансового стану підприємства проводиться на базі ТОВ «ДЕКС». Першим етапом аналізу фінансового стану підприємства є оцінка обсягу та структури майна. Майно підприємства відображається в активі балансу підприємства, його аналіз представлено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Аналіз обсягу структури і динаміки майна ТОВ «ДЕКС» за 2007 р.