Диференціація доходів населення України як фактор обмеження економічного зростання

Цікавими з точки  зору прогресивного досвіду є  Канада, де з початку 2000-х років, в  умовах значного профіциту бюджету, державні витрати на охорону здоров'я, освіту і програми допомоги сім'ям з дітьми зростали випереджаючими темпами (в порівнянні із зростанням ВВП на душу населення). Обсяги асигнувань, що направлялися федеральним урядом і владою провінцій на потреби охорони здоров'я, перевищили 7% ВВП (разом з приватними витратами сукупні витрати наблизилися до 11% ВВП), державні витрати на потреби освіти складають більше 6% (всього більше 7%). Хоча Канада належить до найбільш децентралізованих федерацій, тут у поточному десятилітті з федерального бюджету поступило близько половини державних асигнувань на соціальні потреби. В цілому ж витрати на ці цілі (охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта, культура) становлять у Канаді близько 70% сукупних витрат держави¹⁴.

Загальновідомо, що на поглиблення  розшарування суспільства впливає  недостатня діяльність держави в  сфері зменшення соціальної нерівності.  В Україні лише 18% опитаних, які брали участь у дослідженні «Соціальна нерівність та її вплив на економічний і демократичний розвиток Європи та її громадян: посткомуністична Центральна і Східна Європа у порівняльній перспективі», згодні з твердженням, що уряд працює на благо населення¹⁵. Респонденти оцінюють державу як таку, що сприяє соціальній нерівності. 82% респондентів вважають, що відмінності в матеріальному стані громадян є дуже істотними. Соціальна нерівність дуже велика – на це вказують 86% опитаних, 96% опитаних стверджують, що прожити на пенсію у нашій країні неможливо, а 60% опитаних вважають, що уряд зобов’язаний, наскільки це можливо, зрівнювати прибутки людей.

В Україні в останні  роки можливості розширення потенціалу трудової активності населення мають тенденцію до звуження. В цьому контексті  особливо небезпечним є зростання диференціації доходів населення. Так, в Україні співвідношення між грошовими доходами 10% найбільш забезпечених і 10% найменш забезпечених груп населення перевищує 12 разів, тоді як у більшості високо розвинутих країнах світу цей коефіцієнт значно менший, наприклад, у Німеччині доходи 10% найбагатших (верхній дециль) перевищують доходи 10% найбідніших (нижній дециль) у 6,9 раза, Канаді та Японії – у 3,7 раза, а в Швеції він є найнижчим і становить 2,7 раза¹⁶.

Слід зазначити, що в  різних країнах податкова політика різниться.  Попри всі розбіжності  у більшості розвинених країн  механізм стягнення прибуткового податку  з населення і податку на прибуток корпорацій будується за прогресивною шкалою, тобто чим більший дохід суб’єкта, тим більша його частина відраховується у бюджет. Причому в країнах, де в тому чи іншому варіанті склалося соціальне ринкове господарство, верхня планка цих податків сягає 50%¹⁷. Так, податкові пільги, присутні у французькій фіскальній політиці, поширюються переважно на населення з високими доходами, щоб створити ефективний вплив на споживача¹⁸. Це дає змогу повністю забезпечити безплатну вищу освіту, охорону здоров’я, зменшити соціальну диференціацію населення тощо.

В Україні діюча система пільг та допомоги потребує суттєвого удосконалення, так як є надто розгалуженою, фінансово необґрунтованою, значною мірою декларативною, непрозорою та соціально несправедливою: порядок надання пільг регулюється понад 40 нормативно-правовими актами. Згідно з діючим законодавством налічується близько 30 пільгових категорій і понад 20 різних видів пільг. Пільги набули настільки широкого поширення, що їх можна було б використати у більшій кількості випадків, ніж кількість населення у країні. Розрахунки Міністерства фінансів України вказують на те, що діюча система пільг орієнтована здебільшого на забезпечене населення – якщо на одного бідного в середньому припадає 8,2 грн. на місяць у вигляді пільг, то на одного небідного – відповідно 19,1 грн. Як наслідок – пільги, допомоги та субсидії поглиблюють диференціацію в доходах.

При формуванні механізму  регулювання реального рівня  доходів населення важливо передбачити  також регламентацію припустимих  пропорцій між доходами різних соціальних груп. Це необхідно для того, щоб рівень доходів громадян з фіксованими доходами (працівників бюджетної сфери, а також пенсіонерів, інвалідів, багатодітних сімей та інших категорій громадян, доходи яких забезпечуються за рахунок бюджету) надто не відставав від рівня доходів працівників виробничої сфери.

Розширення представників  середнього класу в Україні за рахунок потенційно середнього прошарку населення – найманих працівників  високої, вищої та найвищої кваліфікації, питома вага яких в структурі середнього класу країн з розвиненою економікою досягає 40-45% населення, є стратегічним напрямком державної політики доходів населення в Україні.

Отже, враховуючи вищезазначене, першочерговим завданням держави в Україні є визначення економічної оцінки компромісу між ефективністю та справедливістю, створення надійного вимірювання економічної нерівності та бідності на державному та регіональному рівнях, запровадження адекватних оцінок дієвості заходів з подолання бідності та ефективності соціальних програм.

На завершення необхідно  підкреслити, що останніми роками в країні триває інтенсивний процес перерозподілу загального обсягу грошових доходів на користь високоприбуткових груп на тлі скорочення частки доходів найбідніших верств населення. Ступінь доходної нерівності в Україні не має аналогів серед східноєвропейських країн, що здійснюють економічні реформи. Сучасна ситуація, що виникла у сфері доходів в Україні характеризується великим накопиченням соціальної напруги, зниження якої можливе за рахунок створення умов для належного забезпечення якості життя населення.

Офіційна оцінка нерівності в Україні не відображає реального  стану справ, остільки не враховує незадекларованих грошових доходів, неформальної економіки  й неформальних доходів. А саме неформальна зайнятість є істотним джерелом доходів і споживання для значної частини населення.

На поглиблення розшарування суспільства впливає також недостатня діяльність держави в сфері зменшення  соціальної нерівності.  Лише 18% опитаних українців, які брали участь у дослідженні «Соціальна нерівність та її вплив на економічний і демократичний розвиток Європи та її громадян: посткомуністична Центральна і Східна Європа у порівняльній перспективі», згодні з твердженням, що уряд працює на благо населення. Респонденти оцінюють державу як таку, що сприяє соціальній нерівності¹⁹.

Серед факторів, що модифікують  офіційні оцінки нерівності, зазначимо  наступні:

1. В офіційних оцінках використовуються декларовані грошові доходи.
2. Офіційною статистикою не враховується неформальна економіка й неформальні доходи. В Україні неформальна зайнятість є істотним джерелом доходів і споживання.

          Таким чином, останніми роками  тривав інтенсивний процес перерозподілу  загального обсягу грошових доходів  на користь високоприбуткових груп на тлі скорочення частки доходів найбідніших верств населення. В Україні ступінь доходної нерівності не має аналогів серед східноєвропейських країн, що здійснюють економічні реформи.

          Важливим джерелом глибокої нерівномірності  розподілу доходів між різними верствами населення за рівнем доходів, наростання соціальних протиріч є тіньові доходи та недостатня діяльність держави в сфері зменшення соціальної нерівності.  Зниження реальних доходів населення та поширення бідності в умовах фінансово-економічної кризи – це результат не тільки падіння рівня виробництва та високої інфляції, але і наслідок відсутності ефективних механізмів адаптації населення до таких умов. Проблема ускладнюється тим, що сформована в Україні соціально-економічна система не містить ніяких ефективних механізмів перерозподілу доходів у національному масштабі. Таке становище закладає підвалини поглиблення соціальної нестабільності у суспільстві та зниження трудових стимулів. На поглиблення розшарування суспільства впливає недостатня діяльність держави в сфері зменшення соціальної нерівності.  Особливо небезпечним є зростання бідності. При збереженні існуючого стану надмірної диференціації доходів населення створюються всі можливості посилення соціальної та політичної нестабільності суспільства у найближчій перспективі.

Зважаючи на вище сказане, вважаємо, що підгрунтям соціального захисту населення в умовах фінансово-економічної кризи може стати система соціальних нормативів, які одночасно відображають особливості соціальної ситуації та виступають інструментом регулювання тих чи інших процесів у суспільстві. Розробка та впровадження державних мінімальних соціальних стандартів має бути спрямована на фінансове забезпечення основних конституційних прав громадян, зміцнення фінансової бази та збереження єдиного соціального простору у всіх регіонах країни, тобто державні мінімальні стандарти повинні знайти своє відображення в державному та місцевих бюджетах і сприяти вирівнюванню рівня соціального забезпечення громадян у розрізі областей, районів та інших адміністративних одиниць. Так, розмір прожиткового мінімуму в Україні повинен визначатися попри всі інші чинники ще і складом домогосподарств за допомогою введення еквівалентної шкали коефіцієнтів, яка передбачає врахування ефекту спільного проживання, наявності неповнолітніх дітей, осіб пенсійного віку тощо.

Важливим заходом ефективної державної політики могло б стати вжиття заходів для поетапного наближення розміру мінімальних соціальних гарантій до прожиткового мінімуму та захисту грошових доходів від впливу інфляцій. Прожитковий мінімуму повинен застосовуватись для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, а також визначення інших параметрів соціальної допомоги.

Особливо важливим є  встановлення єдиного обов’язкового державного нормативу мінімальної заробітної плати відповідно до прожиткового мінімуму. В сучасних умовах мінімальна заробітна плата повинна встановлюватися у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Для вирішення проблем  галузевої та поселенської нерівномірності  доходів населення особливо важливо  підвищити ефективність державної  політики в галузі регулювання цін, оподаткування та організації оплати праці. Так, в Україні нині настав час модернізувати податок на доходи фізичних осіб і ліквідувати регресію єдиного соціального податку.

¹ Княжанський В.Тінь перемогла // День. – 2009. – №46 (2966). –19 березня.

² http://www.niss.gov.ua/book/tyn_ekon/peredmov.htm

³ Білоусова Н. Чи наздожене «тінь» податкова амністія?/ Н Білоусова // Щоденна всеукраїнська газета «День». №32. –  від 24.02.2010, С.5

⁴ Кузнецова Т.К. Вплив ціни підпорядкування закону на деякі аспекти соціального захисту населення / Т.К.Кузнецова // Український соціум. – 2009. – №2(29). – С. 104-107.

⁵ Тютюнникова С.В. Формування доходів населення в умовах ринкової трансформації / С.В.Тютюнникова. – Х.: Основа, 1999. – 273 с. С. 173-174.

⁶ Ментальний чинник у сфері праці: проблеми теорії та практики / Д.П.Богиня, М.В.Семикіна; Передмова І.Ф.Кураса. – К.: «Шторм», 2003. – 382 с. С. 314.

⁷ Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посіб. – 2-ге вид., стер. / Д.П.Богиня, О.А.Грішнова. – К.: Знання-Прес, 2001. – 313 с. С. 237

⁸ Гвелесіані А.Г. Диференціація грошових доходів населення: аналіз, прогноз та механізм регулювання: монографія / А.Г.Гвелесіані; Відп. ред. В.М.Новіков. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2008. – 155 с. С. 87

⁹ Костишина Т.А. Конкурентоспроможна система оплати праці: проблеми теорії та практики: монографія / Т.А. Костишина. – Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008. – 389 с. С.101

¹⁰ Фролова Н.Б. Пропорційний податок з доходів: особливості та досвід використання / Н.Б. Фролова // Фінанси України. – 2005. – №10. – С. 34-41.

¹¹ Абрамов М. О промышленной политике и налоговом регулировании / М. Абрамов // Свободная мысль. – 2009. – 1(1596). – С. 101-116.

¹² Балакірєва О.М.  Громадська думка на межі 2008-2009 рр.: оцінка року та погляд у майбутнє // Український соціум. – 2008. – №4. – С.135-153.

¹³ Мельник С.В. Шведський досвід формування та реалізації політики соціального забезпечення та страхування / С.В.Мельник // Український соціум. – 2008. – №4(27). – С. 114-126.

¹⁴ Немова Л.А., Хорошилов Е.Е. Антикризисная программа правительства Канады / Л.А.Немова, Е.Е.Хорошилов // США и Канада. – 2009. – №5. – С. 43-58.

¹⁵Дослідження: Держава сприяє соціальній нерівності в Україні [Електронний ресурс]. – Доступний з:   http://otherside.com.ua/news/detail.php?lang=1&id=62304 .

¹⁶ Волинський Г. Про соціальну диференціацію населення / Г. Волинський // Економіка України. – 2008. – №2. – С. 79-84.

¹⁷ Волинський Г. Про соціальну диференціацію населення / Г. Волинський // Економіка України. – 2008. – №2. – С. 79-80

¹⁸ Федірко Н. Державне регулювання диференціації доходів населення та його вплив на формування соціально-класової структури в Україні [Електронний ресурс]. – С. 88. – Доступний з:  http://209.85.129.132/search?q=cache

¹⁹ Дослідження: Держава сприяє соціальній нерівності в Україні [Електронний ресурс]. – Доступний з:   http://otherside.com.ua/news/detail.php?lang=1&id=62304