Організація і функціонування репродуктивної системи

Спочиваючі фолікули називаються примордіальними. Це дуже дрібні фолікули, у великій кількості зосереджені в основному в субкапсулярної (поверхневої) зоні коркової речовини.

Фолікули, що розвиваються, утворюються з примордіальних фолікулів, деяка кількість яких (від 3 до 30) в кожному менструальному циклі набирає дозрівання.

У даній групі розрізняють первинні, вторинні і третинні фолікули. Це послідовні стадії розвитку фолікулів, і в міру перетворення примордіального фолікула в третинному періоду значно збільшується обсяг ооцита і всього фолікула, а в останній період з’являються нові структури: додаткові оболонки, гормонопродукуючі клітини, заповнені рідиною порожнини, зростаючі в розмірі та зливаючі один з одним.

Крім фолікула, який дійшов до овуляції, всі інші дозрівають фолікули зупиняються у своєму розвитку на тій чи іншій стадії і піддаються атрезії – процесу, який веде до загибелі ооцита і фолікулярних клітин.

На початковій стадії такі фолікули називаються атрезіручими; пізніше вони перетворюються на атретичні тіла і скупчення інтерстиціальних клітин.

Той фолікул, який пройшов овуляцію, перетворюється потім у жовте тіло – залозу, що продукує прогестерон (жіночий статевий гормон з групи прогестинів).

Дана заліза функціонує протягом передменструальної стадії циклу, а у разі вагітності – протягом її першої половини.

Потім жовте тіло перетворюється на сполучнотканинний рубець – біле тіло, яке, зрештою розсмоктується.

Мозкова речовина в яєчнику – це вузька смуга сполучної тканини в глибині органу. Тут містяться:

• судини, що йдуть далі в кіркову речовину;
• нервові волокна (теж продовжуються в кору) – чутливі, а також ефекторні (симпатичні і парасимпатичні);
• епітеліальні тяжі і трубочки, що утворюють мережу яєчника і являють собою залишки канальців первинної нирки (з якої розвиваються яєчники).

Таким чином, основні компоненти яєчника знаходяться в його кірковій речовині.

Яєчники виконують дві  найважливіші функції – зберігання та щомісячне дозрівання статевих клітин, а також ендокринну функцію: вони виділяють в кровоток жіночі статеві гормони, основними з яких є естрогени і прогестерон, а також невелику кількість андрогенів (чоловічих статевих гормонів). Дві ці функції роблять яєчники центральною ланкою репродуктивної системи жінки. У них зберігається інформація про майбутнє потомство, в результаті чого жінка може мати генетично власних дітей, і саме вони роблять жінку жінкою як зовні, так і психологічно, забезпечуючи так звану гонадну і фенотипичну стать [2, с. 328].

Піхва – це сполучно-тканинний  канал довжиною 10-12 см. Піхва з’єднується з шийкою матки. У місці прикріплення піхви до шийки матки утворюються склепіння: переднє, заднє, праве і ліве. Частина шийки матки виступаюча в піхві, називається піхвова частина шийки матки. Стінка піхви складається з трьох шарів: слизового, м’язового і сполучнотканинного. Слизова оболонка покрита багатошаровим епітелієм, поверхневі шари якого щомісяця відторгаються. Клітини епітелію містять в собі глікоген, який під впливом паличок Додерлейна перетворюється на молочну кислоту. Кисле середовище вмісту піхви перешкоджає розвитку патогенних мікробів.

Матка – м’язовий орган, який має грушоподібну форму і складається з тіла, шийки і перешийка. Тіло матки складається з гладком’язових і еластичних волокон. Довжина матки становить близько 9 см, ширина у верхній частині дорівнює половині довжини (близько 4,5 см), передньо-задній розмір – 2,5-3 см. Стінка тіла матки товщиною 1,5 см, маса – 50 г. Зовні тіло матки покрита очеревиною, всередині стінка матки складається з трьох шарів, або оболонок: слизової, м’язової і серозної. Слизова оболонка тіла матки складається з двох шарів: поверхневого (функціонального), яка змінюється залежно від фаз менструального циклу і глибокого (базального), який не змінюється у зв’язку з менструальним циклом (рис. 4) [1, с. 29].

 

 

Рис. 4. Рис. Яєчник, маткова труба і матка (вид ззаду):

1 – серозна оболонка  матки (периметрій); 2 – дно матки; 3 – порожнина матки; 4 – тіло  матки; 5 – складки маткової труби; 6 – воронка матки; 7 – бахромки маткової труби; 8  ц слизова оболонка матки (ендометрій); 9 – строма яєчника; 10 – везикулярні фолікули яєчника; 11 – жовте тіло яєчника; 12 – м’язова оболонка матки (міометрій); 13 – шийка матки; 14 – пальмовидні складки каналу шийки матки; 15 – канал шийки матки; 16 – вагінальне отвір матки

 

М’язова оболонка – міцна оболонка матки. Серозна оболонка є вісцеральним листком очеревини. Тіло матки покрито очеревиною, яка спереду, переходячи на сечовий міхур утворює міхурово-маткове поглиблення. Ззаду очеревина, переходячи на пряму кишку, утворює прямокишково-маточне поглиблення. З боків матки очеревина утворює дуплікатури – широкі зв’язки, які йдуть від бічних частин матки до стінок тазу.

Перешийок (isthmus uteri) – це канал завдовжки близько 1см, розташований між тілом матки і внутрішнім вічком шийки матки. Під час вагітності та пологів нижня частина тіла матки і перешийок становлять нижній сегмент матки.

Шийка матки частково виступає в просвіт піхви (піхвова частина). Шийка матки має циліндричну форму. Зовнішній отвір шийного каналу називають зовнішнім вічком. У тих, що не народжували, він округлий, а у жінок, які народжували, він щілиновидної форми внаслідок бічних розривів під час пологів. Довжина шийки матки 3-3,5 см, товщина – до 2,5 см. Слиз каналу шийки матки є основою, з якої утворюється кристеперівська пробка – склоподібний тягучий слиз скупчується у зовнішнього маточного зіва.

Маткові труби – це анатомічні утворення трубчастої форми, які з’єднують порожнину матки з черевною порожниною, довжина їх близько 10 см. Частина труби проходить в стінці матки, називають інтрамуральною, вузький відрізок труби поряд з маткою називають перешийком. Найбільша за довжиною звивиста частина труби (її називають ампулярною) переходить в кінцеву, абдомінальну частину труби, яка воронкою відкривається в черевну порожнину. Стінка труби складається з трьох шарів: зовнішнього – очеревинного, що покриває маткову трубу по всьому колу, крім місця прикріплення брижі, через яку в труби проходять судини і нерви, середнього-м’язового, внутрішнього-слизового, що являє собою миготливий епітелій, війки якого рухаються з боку черевної порожнини в бік порожнини матки. Маткові труби ще називають яйцеводи, оскільки по каналу труби яйцеклітина пересувається з черевної порожнини в порожнину матки.

У період вагітності матка  поступово збільшується, піднімаючись з порожнини малого таза в порожнину  живота.

Зміни гормонального  фону (вміст у крові естрогенів і прогестерону в різні дні  оваріального циклу) прямо впливають на стан ендометрію, а також слизової оболонки маткових труб, цервікального каналу і піхви. Слизова оболонка матки піддається циклічним змінам (менструальний цикл) (рис. 5). У кожному циклі ендометрій проходить менструальну, проліферативну і секреторну фази. У ендометрії розрізняють функціональний (відпадає при менструації) і базальний шар (зберігається при менструації) [4, с. 211].

Тривалість циклу (від першого дня настання менструації до першого дня наступної менструації) 28 днів. Якщо не відбувається запліднення та імплантації бластоцисти, поточний цикл завершується менструацією і починається новий цикл. Такий біоритм зберігається впродовж всього репродуктивного періоду. Укорочений менструальний цикл (менше 21 дня) – поліменорея, подовжений менструальний цикл (більше 35 днів) – олігоменорея. Терміни гіпоменорагія і менорагія означають мізерні і рясні кровотечі під час регулярного менструального періоду; метрорагія – кровотеча з матки між менструальними періодами, олігоменорея – зменшення частоти періодів, дисменорея – болючі менструації [6, с. 152].

Як правило, менструальний  цикл нерегулярний протягом 2 років  після менархе (перша менструація) і протягом 3 років перед менопаузою. У таких ситуаціях нерідкі  ановуляторні цикли (овуляції не відбувається). Вагітність обриває (точніше, блокує) оваріально-менструальний цикл.

Фази циклу в ендометрії (рис. 5):

1. Проліферативна (фолікулярна) – перша половина циклу – триває від першого дня менструації до моменту овуляції; в цей час під впливом естрогенів (в основному естрадіолу) відбувається проліферація клітин базального шару та відновлення функціонального шару ендометрію. Тривалість фази може варіювати. Базальна температура тіла нормальна.

Секреторна (лютеінова) фаза – друга половина – триває від овуляції до початку менструації. Високий рівень секретованої жовтим тілом прогестерону створює сприятливі умови для імплантації зародка. Базальна температура тіла вище 37 С. Клітини строми ендометрію в ході так званої предецідуалізації набувають рис децидуальних клітин. Якщо не відбулося імплантації, то внаслідок викликаного локальним виділенням простагландинів (Пг) спазму судин погіршується кровотеча у функціональному шарі ендометрія (ішемія), що призводить до відторгнення функціонального шару і генітальної кровотечі.

 

 

Рис. 5. Оваріально-менструальний цикл. За абсциси вказані дні циклу.

А – оваріальний цикл; Б – ендометрій в різних фазах  менструального циклу: а – ранньої  проліферативної;  
б – пізньої проліферативної; в – ранньої секреторною; г – середньої секреторною; д – пізньої секреторною;  
е – менструальної; В – циклічні зміни в ендометрії матки (менструальний цикл)

 

Менструальна фаза – відторгнення функціонального шару ендометрію. При тривалості циклу 28 днів менструація триває 3-7 днів.

У менструальному циклі, маючи на увазі можливість запліднення, можна виділити три фази (абсолютної стерильності, відносної стерильності і фертильності). Протягом цих фаз найбільш істотні для орієнтації: стан слизового відокремлювання шийки матки і піхви, а також базальна температура тіла.

Відносна стерильність (фаза 1) триває з останнього дня менструації  до овуляції. Тривалість цієї фази залежить від швидкості відповіді фолікула на дію гормонів гіпофіза. У цій  фазі іноді виникають складнощі  з контрацепцією, оскільки тривалість фази може варіювати від циклу до циклу.

Фаза фертильності (фаза 2) починається з моменту овуляції і закінчується через 48 годин після неї. Ці 48 годин включають час, протягом якого зріла яйцеклітина здатна до запліднення (24 години); ще 24 години відводять на можливу неточність клінічного визначення часу овуляції. Сперматозоїди, що потрапили в шиєчний слиз, який рясно секретується під час цієї фази, зберігають здатність до запліднення яйцеклітини протягом максимум 5 днів. З практичних міркувань вважають, що фертильна фаза триває 6-8 днів.

Абсолютна стерильність (фаза 3) починається через 48 годин після овуляції і триває до кінця менструації. Тривалість цієї фази цілком постійна і становить близько 10-16 днів.

Протягом фаз абсолютної стерильності, відносної стерильності і фертильності найбільш істотні для орієнтації: стан слизового відокремлюваного шийки матки і піхви, а також базальна температура тіла [6, с. 154].

 

 

 

 

2. Чоловіча репродуктивна  система

 

Метою органів репродуктивної системи чоловіка є виконання таких функцій:

1. Виробляти, підтримувати і транспортувати сперму (чоловічі репродуктивні клітини) і захисну (насіннєву) рідину.

2. Викидати сперму в жіночий репродуктивний тракт під час статевого акту.

3. Виробляти і виділяти чоловічі статеві гормони, які відповідають за підтримання чоловічої репродуктивної системи.

Нормальне статеве дозрівання відбувається при переході від статевої незрілості дитини до дорослого стану статевої зрілості через проміжну стадію пубертату. Статеве дозрівання (пубертат) – процес, протягом якого у індивідуума з’являються фізичні та поведінкові атрибути, що дозволяють йому відтворювати потомство. У хлопчиків пубертат виникає в результаті збільшення секреції андрогенів з яєчок, що відбувається під дією гонадотропінів передньої долі гіпофіза. Одночасно у розвитку ознак пубертату беруть участь стероїдні гормони кори надниркової залози. У Європі та Росії пубертат у хлопчиків починається в 9-14 років саме зі збільшення розмірів яєчок, а також з появи лобкового оволосіння (рис. 6) [6, с. 159].

 

 

Рис. 6. Стадії розвитку зовнішніх статевих органів у хлопчиків

 

Тестостерон і його метаболіти викликають характерні соматичні зміни у хлопчиків у пубертатному періоді. До таких змін відносяться збільшення розміру гортані і «ломка» голоса, збільшення маси кісткової тканини, маси і сили м’язів, потовщення шкіри, збільшення кількості і потовщення волосся на тілі, лобку, в пахвових западинах і на обличчі. Ці вторинні статеві ознаки прогресивно з’являються слідом за початком дозрівання яєчок у наступні 2-2,5 року. Оволосіння обличчя – остання за часом прояви вторинна статева ознака – повністю розвивається тільки до 20-25 років.

Швидкість росту у  хлопчиків максимальна, коли концентрація тестостерону плазми досягає 50% дорослого чоловіка. Це зростання триває доти, поки в кістки є епіфізарні хрящі. Статеві стероїди (можливо, естрогени) відповідальні за закриття зон росту в області епіфізів, що відбувається у підлітків в середньому до 20 років.

У відмінності від  жіночої репродуктивної системи, велика частина чоловічої репродуктивної системи розташована зовні тіла. Зовнішні статеві органи включають в себе пеніс, мошонку і яєчки (рис. 7).

Пеніс (половий член) – це чоловічий орган, який використовується в статевих зносинах. Він складається з трьох частин: кореня, який прикріплений до стінки живота; тіла або стрижня; і головки, яка є конусоподібної частиною на кінці пеніса. Головка чоловічого статевого члена покрита вільним шаром шкіри, який називається крайня плоть (ця шкіра іноді видаляється за допомогою процедури, яка називається висічення крайньої плоті). Отвір уретри, трубка, яка транспортує насінну рідину і сечу, знаходиться на кінці пеніса. Пеніс також містить досить багато чутливих нервових закінчень.