Організація і функціонування репродуктивної системи

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ  ОСВІТИ

КАФЕДРА ПСИХОЛОГИИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

К О Н Т Р О Л Ь Н А

Р А Б О Т А

 

З дисциплiни: Основи біології та генетики людини

На тему № 42: Організація і функціонування репродуктивної системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка

группы ПБ-13 Г-1

Брейтбург М.К.

 

Перевiрив:

Доцент

Карамушка В.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2013

 

Зміст

 

 

Вступ

 

Організм людини являє  собою комплекс фізіологічних систем (нервової, серцево-судинної, дихальної, травної, видільної та ін.). Нормальна  робота цих систем забезпечує існування людини як індивідуума. При порушенні будь-якої з них настають розлади, часто несумісні з життям. Але є система, яка не бере участі у процесах життєзабезпечення, проте її значення надзвичайно велике – вона забезпечує продовження роду людини. Це статева, репродуктивна система. Якщо всі інші життєво важливі системи функціонують з моменту народження до смерті, то репродуктивна «працює» тільки тоді, коли організм жінки може виносити, народити і вигодувати дитину, тобто в певному віковому відрізку часу, у фазі розквіту всіх життєвих сил. У цьому полягає найвища біологічна доцільність. Генетично цей період запрограмований на вік 18-45 років.

Здібність до самовідтворення  – неодмінна умова збереження видів. Тривалість життя кожної особини  обмежена. У результаті розмноження одне покоління особин змінює інше, забезпечуючи продовження існування виду. В процесі еволюції основним способом розмноження стає статевий, який можливий завдяки розвитку в обох статей спеціальної системи.

Великі й важливі  зміни відбуваються в організмі людини в період статевого дозрівання і проявляються вони в змінах зовнішності, самопочуття і настрою, а також в інтенсивності розвитку і формування органів репродуктивної системи. Вивчення анатомічної будови і функцій свого організму допоможе краще зрозуміти й оцінити цей важливий період у житті кожної людини.

Репродуктивна система – єдина система, яка починає активно функціонувати не з внутрішньоутробного періоду, а при досягненні певних фізичних і психологічних параметрів розвитку людини. Потім у періоді статевого дозрівання формується, а потім закріплюється дорослий репродуктивний тип функціонування, що дозволяє забезпечити здійснення генеративної функції – зачаття, виношування вагітності, народження та годування дитини.

Організм людини і тварин являють собою цілісну систему, в якій можна виділити ряд ієрархічних рівнів організації живої матерії: клітини – тканини – морфофункціональні одиниці органів – органи – системи органів. Кожен рівень структурної організації має морфофункціональні особливості, що відрізняють його від інших рівнів.

Репродуктивна система як в чоловічому, так і в жіночому організмі складається з статевих залоз (гонад) і додаткових органів статевого тракту. Значення репродуктивної системи полягає в забезпеченні розмноження організму (тобто його репродуктивної функції), що здійснюється шляхом утворення статевих клітин – яйцеклітин і сперматозоїдів, злиттям яких (заплідненням) починається розвиток зародка. Одночасно статеві залози виробляють статеві гормони – андрогени і естрогени, завдяки впливу яких в організмі створюються умови, необхідні для забезпечення можливості розмноження.

Репродуктивне здоров’я – це стан повного фізичного, розумового і соціального благополуччя при відсутності захворювань репродуктивної системи на всіх етапах життя.

Стан репродуктивного  здоров’я багато в чому визначається способом життя людини, а також відповідальним відношенням до статевого життя. У свою чергу, все це впливає на стабільність сімейних відносин, загальне самопочуття людини.

Оптимальний вік для народження дітей – 20-35 років. Доведено, що якщо вагітність настає раніше чи пізніше, то вона протікає з великим числом ускладнень і ймовірність порушень здоров’я у матері і дитини.

Ціль даної роботи – дати характеристику особливостям функціонування репродуктивних систем жінок та чоловіків.

 

1. Жіноча репродуктивна система

 

Різні органи жіночої репродуктивної системи спеціалізуються на виконанні конкретних завдань. Так, яєчники виконують гермінативну (овогенез, овуляція) і ендокринну (синтез і секреція естрогенів, прогестерону, релаксин і інгібін) функцію, маткові труби – транспортну (просування овулірованої яйцеклітини в порожнину матки, запліднення), матка – виношування плоду; канал шийки матки і піхва – це родові шляхи, молочні залози необхідні для вигодовування дитини [4, с. 48].

Для гермінативної функції  жінки дітородного віку поза вагітності характерна помісячна циклічність процесів (оваріальний та менструальний цикли).

Оваріальний цикл – продовження овогенеза (фази росту і дозрівання), овуляція, формування жовтого тіла. Оваріальний цикл регулюється гіпофізарними гонадотропінами – ФСГ і ЛГ. Маткові труби, піхва, молочні залози також піддаються циклічним змінам в рамках оваріального циклу.

Менструальний цикл – характерні зміни слизової оболонки матки (ендометрію), що мають на меті можливість імплантації і без настання останньої закінчуються відторгненням частини ендометрія (менструація). Всі фази менструального циклу контролюються гормонами яєчника – естрогенами і прогестероном.

Статеве дозрівання (пубертат) – процес, протягом якого у дівчинки з’являються фізичні та поведінкові атрибути, що дозволяють їй відтворювати потомство. У дівчаток наступ пубертату обумовлено посилюється секрецією яєчниками естрогенів, що виникає під дією гонадотропінів передньої долі гіпофіза.

У Європі та Росії пубертат у дівчаток починається з розвитку молочних залоз (телархе), що відбувається між 8-10-м роком життя. Інші вторинні статеві ознаки (лобкове оволосіння, збільшення розмірів великих і малих статевих губ, матки, підвищене відкладення жиру в нижній частині тулуба і на стегнах) з’являються в наступні 2-2,5 роки. Кульмінація пубертату у дівчаток – поява першої менструації – менархе – і регулярних менструацій. Середній вік менархе 12,8 років.

Термін «менархе» застосовують, щоб позначити початок менструальних циклів у дівчаток, буквально – час настання першої менструації. Менархе – кінцевий підсумок складної послідовності подій, що включає дозрівання гіпоталамогіпофізарно-яєчникової системи.

Дозрівання яєчників в пубертатному періоді включає початок секреції естрогенів фолікулярними клітинами, оточуючими овоціт. З початком пубертату відбувається розмноження, а потім атрезія фолікулярних клітин одного з фолікулів. Під дією оваріальних естрогенів, що виділяються фолікулярними клітинами, відбувається дозрівання яйцеклітини. Підсумок цього процесу – овуляція (вихід першої зрілої яйцеклітини). Одночасно починається утворення прогестерону формується жовтим тілом. Утворені в яєчнику естрогени викликають в ендометрії проліферативні зміни, які змінюються секреторними процесами, що відбуваються під впливом прогестерону. Все це дає можливість імплантації.

На початку становлення  репродуктивної функції, коли дівчатка тільки досягають менархе, деякі  цикли можуть бути ановуляторними, так як позитивний зворотний зв’язок між гіпоталамуса і естрогенами повною мірою ще не сформувалася. Маткові кровотечі, що з’являються в результаті тривалого впливу естрогенів на ендометрій, насправді викликані відторгненням проліферативного або гіперпластичного ендометрію, їх не можна вважати власне менструацією. Ці кровотечі вельми непередбачувані і можуть бути досить вираженими через відсутність прогестерону, що сприяє припиненню менструації. Через 5 років після настання менархе у 90% дівчаток встановлюються регулярні овуляторні цикли [6, с. 125].

До зовнішніх жіночих  статевих органів належать великі й  малі соромітні губи та клітор (рис. 1).

Великі соромітні губи – парні, масивні складки шкіри, досить пружні, які йдуть паралельно одна одній і обмежують з боків соромітну щілину.

Товщу великих соромітних губ утворює жирова клітковина, в  якій розміщені венозні сплетення  та великі присінкові залози. Спереду  та ззаду великі соромітні губи з’єднані між собою невеликими складками шкіри, або передньою та задньою спайками губ.

Шкіра зовнішньої поверхні великих соромітних губ пігментована, має багато потових та сальних  залоз і вкрита рідким, товстим волоссям, яке переходить наперед на ділянку лобкового горба. Цей горб утворюється лобковими кістками та добре розвиненою жировою клітковиною. Внутрішня поверхня великих соромітних губ гладка, волога і нагадує слизову оболонку.

Малі соромітні губи – парні, тонкі складки шкіри, розміщені досередини від великих соромітних губ, паралельно їм, але тонші та коротші. При зімкнутій соромітній щілині малі соромітні губи іноді дещо виступають між великими соромітними губами.

У товщі малих соромітних губ розміщені венозні сплетення  та малі присінкові залози.

Непарний простір, витягнутий у передньо-задньому напрямі, який обмежений відведеними малими губами, називається присінком піхви. У глибині присінка піхви лежить отвір піхви. У присінок піхви відкривається зовнішній отвір жіночого сечівника, парні отвори протоків присінкових залоз та численні протоки малих присінкових залоз.

Клітор – невелике пальцеподібне випинання, яке за своїм розвитком відповідає статевому члену.

Клітор розміщується між передньою  спайкою губ та зовнішнім отвором  жіночого сечівника, і складається з головки, тіла та ніжки. Тіло клітора утворюють печеристі тіла (праве та ліве) 1,5-2,5 см завдовжки, фіксовані своїми ніжками до лобкових кісток.

Подразнення численних рецепторів клітора викликає статеве збудження [6,  
с. 128-130].

 

 

Рис. 1. Зовнішні жіночі статеві органи:

1 – лобковий горб; 2 – передня спайка губ; 3 – передня шкірочка клітора ; 4 – головка клітора ; 5 – велика соромітна губа; 6 – сечівник; 7 – мала соромітна губа; 8, 15 – отвір піхви; 9 – уздечка соромітних губ;  
10 – промежина; 11 – відхідник ; 12 – задня спайка губ; 13 – присінок піхви; 14, 16 – дівоча перетинка;  
17 – зовнішнє вічко сечівника; 18 – вуздечка клітора

 

До внутрішніх жіночих  статевих органів функція яких полягає  у дозріванні жіночих статевих клітин, розвитку та виношуванні плоду, належать яєчники, матка, маткові труби, над’яєчники, прияєчники та піхва (рис. 2).

 

 

Рис. 2. Розріз жіночого таза в серединній площині:

1 – пряма кишка; 2 –  прямокишково-маткова заглибина; 3 − поперечна складка прямої кишки; 4 – відхідник; 5 – сечівник; 6 – піхва; 7 й сечовий міхур; 8 − міхурово-маткова заглибина; 9 – кругла маткова зв’язка;  
10 – матка; 11 – маткова труба; 12 – зовнішня клубова артерія та вена; 13 – яєчник; 14 – мис.

 

Яєчник – парна жіноча статева залоза, в якій ростуть та дозрівають статеві клітини, а також виробляються жіночі статеві гормони. У дорослої жінки яєчник має еліпсоподібну форму 2,5 см завдовжки, 1,5 см завширшки, 1 см завтовшки. Після припинення менструацій яєчники атрофуються та зморщуються.

Яєчники розташовуються в черевній порожнині. У яєчниках статеві клітини розвиваються у  складі фолікулів – по одній статевій клітині у фолікулі. Розвиток жіночих статевих клітин підпорядковане місячним (менструальним) циклам і відрізняється малою продуктивністю [1, с. 23].

Кожні 28 діб в обох яєчниках досягає зрілості лише один фолікул (хоча в процес дозрівання вступає більше число фолікулів). Відсутній безперервний анатомічний зв’язок яєчників з матковими трубами, тому дозрілий фолікул, випинаючи поверхню яєчника, просто лопається (розриваючи і оболонку яєчника). Цей процес називається овуляцією. У яєчниках утворюються два класи жіночих статевих гормонів (естроген і прогестерон), а так само в помітних кількостях – андрогени.

Яєчник з поверхні покритий не всім шаром очеревини, а тільки мезотелієм, що полегшує овуляцію. На апікальній поверхні клітин мезотелію є мікроворсинки. Під епітелієм знаходиться білкова оболонка, утворена щільною волокнистою сполучною тканиною (рис. 3).

Власне яєчник підрозділяють  на кіркову речовину, що прилягає до поверхні, і мозкову речовину, що розташована в глибині органу.

Основне, що міститься  в кірковій речовині, це фолікули. У  кожному фолікулі, як мінімум, два компоненти: ооцит – попередник яйцеклітини і оточуючі його фолікулярні клітини. Останні мають епітеліальну природу і лежать на базальній мембрані (покривають фолікулярний епітелій із зовнішнього боку).

 

 

Рис. 3. Схематичне зображення мікроскопічної будови яєчника:

1 – примордіальні фолікули; 2 – преантральні фолікули, 3 – строма яєчника; 4 – антральний фолікул;  
5 – атретичний фолікул; 6 – преовуляторний фолікул; 7 – овуляція; 8 – формується жовте тіло; 9 – зріле жовте тіло ; 10 – покривний епітелій; 11 – білувате тіло; 12 – кровоносні судини у воротах яєчника.

 

Всі фолікули яєчника  можна поділити на три групи: що спочивають, що дозрівають і гинуть.