Національні природні парки (НПП): становлення, розвиток та особливості функціонування

2. Статус, завдання та режим охорони НПП України.

Розробляючи вимоги до функціонування окремих категорій, спеціалісти  брали до уваги рекомендації МСОП щодо режиму та завдань НПП.

В Законі України "Про ПЗФ" (1992 р.) в ст. 20-22 регламентується статус і завдання НПП, їх структура, вимоги до режиму охорони та діяльності.

НПП - природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу, природоохоронну, наукову, оздоровчу, історико-культурну, освітню та естетичну цінність.

НПП має ділянки землі та водного простору у постійному користуванні та в інших формах власності (н-д, найбільший НПП України "Подільські Товтри" має загальну площу 261 031.6 га, із них у постійному користуванні парку 3 015 га, а 258 301 га входить до його складу без вилучення у землекористувачів).

На частині своєї території НПП виконує завдання, тотожні до завдань заповідників: збереження еталонних природних комплексів і біологічного різноманіття в науково-інформаційних цілях (на ділянках абсолютної заповідності з режимом, аналогічним до режиму заповідників, здійснюються тільки наукові спостереження).

В той же час НПП  притаманні й інші завдання, а саме:

- збереження унікальних рекреаційних  ресурсів, екологічна освіта населення,  розробка і впровадження методів  такої освіти.

Функціональне зонування  території НПП здійснюється для створення умов, необхідних  для виконання цією територією різноманітних функцій, а також для організації практичної природоохоронної діяльності. Відповідно до ЗУ “Про ПЗФ України” на території НПП виділяються чотири функціональні зони НПП: заповідна, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації, господарська. Найефективнішим методом функціонального зонування є розробка схеми розташування зон концентричними колами (крупномозаїчне, кластерне). Центральне коло складає заповідна зона. Величина площ функціональних зон визначається залежно від необхідності збереження екосистем різного ступеня стабільності, який встановлюється за переважаючим у зоні типом ландшафту та рослинності і рівнем збереженості.

Основна функція заповідної зони – збереження в незайманому стані всього різноманіття природних комплексів та екосистем (включають території, які охоронялись раніше – існуючі Т(О) ПЗФ; мало трансформовані природні комплекси, ділянки з рідкісними видами та угрупованнями, території, що мають практичне значення. Оскільки важливою функцією заповідної зони є збереження генофонду - до неї можуть включатися природні комплекси з порушеними угрупованнями, в яких зростають (мешкають) рідкісні види. Режим охорони цієї зони встановлюється аналогічно режиму охорони природних заповідників. Зона може поділятися на 2 підзони – абсолютної заповідності та регульованої заповідності. Межі заповідної зони проводяться за природними контурами екосистем (гірські хребти, вододіли, лісові виділи). Тут проводиться науково-дослідна робота та моніторинг навколишнього природного середовища за програмою Літопису природи (основна форма узагальнення результатів наукових досліджень заповідників та НПП). Напрямки:

- інвентаризація флори та рослинності, фауни та зоокомплексів, природних середовищ;

- дослідження змін рослинного покриву та тваринного світу під впливом рекреаційних навантажень;

- організація моніторингових досліджень (екологічний моніторинг) за станом природних екосистем за допомогою індикаторних видів безхребетних тварин (жуків-турунів чи гідробіонтів), лишайників чи мохів.

Основним призначенням зони регульованої рекреації є проведення науково-освітньої роботи та екологічне виховання відвідувачів НПП. Тут відбувається знайомство з природою парку, де на порівняно невеликій території представлене природне різноманіття цілого регіону (може бути організований короткотривалий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць). Тут дозволяється організовувати постійні екологічні стежки та туристські маршрути з відповідним обладнанням. За відвідування цих місць може вводиться плата. Управління відвідуванням території є однією з основних проблем цієї зони НПП, оскільки надмірне число відвідувачів може призвести до рекреаційної дигресії природних комплексів. До цієї зони включають території, на яких представлені типові для нього природні екосистеми, а також різні об’єкти неживої природи, пам’ятки історії та культури. Найхарактерніша особливість зони регульованої рекреації НПП: надати можливість відвідувачам спостерігати максимально дику, вилучену з господарського використання природу. Природоохоронні заходи в зоні регульованої рекреації мають бути спрямовані на відновлення корінних екосистем (обмежуються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство).

Основна функція зони стаціонарної рекреації – максимальне забезпечення потреб відвідувачів НПП при мінімальному порушенні структури його природних і господарських комплексів. Зона виділяється в місцях, які є найбільш сприятливими для відпочинку. Сюди відносяться території, які характеризуються великим рекреаційним потенціалом і значною потенційною рекреаційною стійкістю при їх використанні. Тут допускається реконструкція природних комплексів з метою створення культурних форм ландшафту.

В цій зоні розміщуються об’єкти обслуговування відвідувачів НПП (готелі, мотелі, кемпінги), існуючі  заклади тривалого відпочинку та санаторного лікування. До неї залучаються, як природні комплекси так і населені пункти, що мають відповідні якості: привабливу природну основу, цікаві етнографічні риси, зручні транспортні та пішохідні зв’язки.

Господарська  зона НПП виділяється з метою здійснення парком господарської діяльності, впровадження збалансованого менеджменту природними ресурсами на територіях інших землекористувачів. До неї відносяться освоєні території, на яких ведеться традиційне господарство, поширені традиційні ремесла, представлені історико-архітектурні пам’ятки. Ця зона включає об’єкти комунального призначення, сільськогосподарські виробничі комплекси, сільгоспугіддя, землі інших землевласників і землекористувачів.

Тут можуть розміщуватись  органи управління парком, адміністративні служби, центри послуг. В господарській зоні забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану довкілля та зниження рекреаційної цінності території НПП (заборона або обмеження певних видів господарювання).

Зонування території  кожного НПП проводиться згідно Положення і проекту по організації, охороні, відтворенню та рекреаційному використанню його природних комплексів і об'єктів, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Навколо НПП може виділятися зона з охоронним режимом.

Найвищий рівень охорони природних комплексів властивий заповідній зоні. Площі, що належать до цієї зони, згідно із законом "Про ПЗФ України" повністю вилучені із господарського використання. Разом з тим, тут можуть бути дозволені регуляційні заходи, спрямовані на підтримку окремих природних об'єктів. Нижчий рівень захисту від експлуатації властивий зоні регульованої рекреації. В зонах стаціонарної рекреації і господарській природоохоронні завдання не є основними.

В Україні функціональне зонування розроблене для більшості парків. Площа заповідної зони коливається від 0,6% в НПП "Подільські Товтри" до 74,7% в НПП "Азово-Сиваський" (~19,9%). Зона регульованої рекреації займає від 1,2% в НПП "Азово-Сиваський" до 79,3% в НПП "Святі Гори" (~ 37,9%), зона стаціонарної рекреації – від 0,04% в НПП "Синевир" до 4,7% в НПП "Святі гори" (~0,9%), господарська зона – від 9,4% в НПП "Святі гори" до 94,9% в НПП "Подільські Товтри" (~ 41,2%). Такі НПП як Гуцульщина, Сколівські Бескиди, Ужанський - не мають затвердженого зонування.

Заповідна зона НПП, як правило, закрита для відвідування. Перебування  відвідувачів на природі забезпечує в основному зона регульованої рекреації. Разом з тим режим зони регульованої рекреації в парках України є слабшим в плані допустимості організованих втручань у природу. Забезпечення доступу відвідувачів до цінних природних ділянок, які повністю вилучені з господарського використання і не зазнають регуляції, є найхарактернішою рисою більшості НПП світу і об'єктів категорії ІІ ("національний парк") за класифікацією МСОП. Тому одним із важливих напрямків покращання режиму НПП України є значне зменшення лісогосподарських заходів в зоні регульованої рекреації, які мають зводитися в основному до розчистки стежок. Санітарні рубки як "стандартний" вид заходів і очищення від захаращеності взагагалі не повинні проводитись в зонах заповідній і регульованої рекреації.

Порівняно з розглянутими міжнародними рекомендаціями, ЗУ допускає більшу освоєність території. Тут виділяється господарська зона. Нема чітких обмежень на включення до парків забудованих територій і на наявність постійного населення. Площа, зайнята неприродними екосистемами в НПП України варіює від 1% до 80% в парку "Подільські товтри". В цілому, освоєні території займають близько половини площі, зайнятої НПП. Для порівняння, НП Польщі (1% до 20%), в парках США адміністративно-туристична зона (1% до 15%), такою ж є площа рекреаційної та службової зон разом в НП Канади. Площа територій, які є у землекористуванні парку, в НПП України коливається від 1% ("Подільські Товтри") до 100% (Азово-Сиваський парк) і становить в середньому 48%.

Наведені дані показують, що НПП України мало відповідають вимогам до об'єктів II категорії ("національний парк") за класифікацією МСОП (наявні: постійне населення, значні сильно освоєні площі, господарська експлуатація слабо освоєних територій, землі, що не знаходяться під повним контролем парку). Більшість НПП України слід віднести до категорії V. Особливо виділяється високою освоєністю і слабкістю режиму НПП "Подільські Товтри". Однак, частина парків можуть бути віднесені до об'єктів категорії II (Азово-Сиваський, Вижницький).

При низькій "якості" НПП України мають велику як для  Європи площу. Слабкість режиму українських  НПП значною мірою компенсується  наявністю добре розвиненої мережі заповідників, які за своїми  природоохоронними  задачами і природними характеристиками дуже близькі до "хороших" (категорії ІІ) НП. Але в природно-заповідній мережі України мало територій, де максимально дику, повністю вилучену з господарського використання природу могли б спостерігати відвідувачі. А саме в цьому полягає найхарактерніша особливість територій категорії II.

Після закінчення Вузу, Ви, молоді спеціалісти, маєте можливість працювати  в установі НП.

Відповідно до проекту організації НПП, окрема установа парку має такі структурні підрозділи (6): апарат управління, відділ бухгалтерського обліку та економіки, відділ науки та моніторингу, відділ рекреації, пропаганди та екоосвіти, відділ державної охорони, використання та відтворення природних екосистем, господарський відділ. Управління НПП здійснює дирекція в складі - директора, Головного лісничого (головний природоохоронник), заступника директора з наукової роботи (головний науковий співробітник), провідного спеціаліста з кадрової роботи, провідного інженера з охорони праці та юриста. У відділі науки та моніторингу (природоохоронне науково-дослідне відділення) працюють наукові співробітники, майстри з охорони природи, інспектори з охорони ПЗФ. У відділі рекреації, пропаганди та екоосвіти – фахівці з рекреації, еколого-освітньої діяльності, рекреаційного благоустрою, у відділі державної охорони - фахівці з охорони природних екосистем, рослинного та тваринного світу. Штати НПП затверджуються відомствами у віданні яких вони знаходяться.

Рекреаційна діяльність на території парку є прямою інвестицією в економічний розвиток регіону. Вона здійснюється шляхом створення сприятливих умов для відпочинку відвідувачів на лоні природи і включає: облаштування екологічних та туристичних маршрутів та зон відпочинку; організацію екологічних таборів для школярів та молоді; залучення місцевого населення до рекреаційної діяльності (надання платних послуг відвідувачам щодо розміщення, харчування та супроводу); надання інформаційних послуг через випуск друкованої, фото- та відеопродукції, виготовлення інформаційних стендів; залучення та співпраця з рекреаційними закладами регіону щодо відвідування території парку тощо.

3. Розвиток мережі НПП в Україні, зонально-регіональний розподіл та характеристика парків.

Розвиток мережі НПП України.

В Україні  перший НПП (Карпатський) був створений на території Івано-Франківської області в 1980 р. (50 300 га). До 1993 р. мережа НПП в Україні збільшувалась дуже повільно, їх було тільки три: Карпатський (1980), Шацький (1983), Синевирський (1989). З 1993 р., відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні", мережа НПП значно розширилась - створено ще 15 НПП: Азово-Сиваський (1993), Вижницький (1995), "Подільські Товтри" (1996), "Святі гори"(1997), Яворівський (1998), «Сколівські Бескиди» (1999), Деснянсько-Старогутський (1999), Ужанський (1999), Гуцульщина (2002), Галицький (2004), «Гомільшанські ліси» (2004), Ічнянський (2004), «Великий Луг» (2006), Мезинський (2006), Прип’ять-Стохід (2007). Сьогодні в Україні функціонує 18 НПП загальною площею більше 700 тис. га (29% від загальної площі ПЗФ і 1 % від площі держави). Для порівняння, в Швеції функціонують 22 НП (500 тис. га), в Норвегії - 19 (найвища частка території країни - 7,2%, 1370 тис. га), колишній Югославії – 22, Польщі – 22, Румунії – 12. В процесі створення знаходяться ще 22 НПП, які репрезентуватимуть природу Лівобережного Лісостепу та Степу. На гістограмі ми бачимо стійку тенденцію до зростання кількості і площ цієї категорії ПЗФ в Україні і пов’язано це в першу чергу з їх поліфункціональністю.

НПП разом із РЛП та заказниками складають вагоме місце в структурі ПЗФ України (біля 80%), проте відсоток заповідності ПЗФ України досі залишається низьким (хоч і збільшився з 1990 року у 2,5 рази).

Зонально-регіональний розподіл та характеристика НПП України.

У визначенні репрезентативності важливим є аналіз територій та об’єктів ПЗФ України в зонально-регіональному  аспекті. Такий аналіз необхідний як для визначення досягнутого рівня  заповідності регіонів України, так  і для обґрунтування перспективної мережі природно-заповідних об’єктів і розбудови національної екомережі України. Станом на 2011 р. в Україні налічується 18 НПП, які розташовані у 12 з 24 областей. Найбільше знаходиться у західних областях (10), 2 на півдні, 4 на півночі та 2 на сході України.

Згідно схеми фізико-географічного  районування України, Українські Карпати поділяються на п'ять областей, де домінують гірські ландшафти, та дві рівнинні області - Передкарпатську та Закарпатську низовинну. На цій території є 1 БЗ (Карпатський), 1 ПЗ ("Горгани") заповідники та 7 НПП (Карпатський, "Синевир", "Сколівські Бескиди", Ужанський, “Гуцульщина”, "Вижницький", Галицький). Гірським територіям, властиве вище, ніж рівнинним територіям, природне різноманіття. Це пов'язано з наявністю висотної поясності. Крім того, гори менш придатні для інтенсивного господарського освоєння, тому ступінь освоєння природи в них нижчий. Високі різноманітність та збереженість обумовлюють і значні кількість та розміри ПЗТ у горах, зокрема в українській частині Карпат.