Удосконаленя системи управління охорони праці лакофарбового цеху

    Науковий потенціал ДНВП "Об'єднання Комунар" - це спеціальне конструкторське бюро СКБ "Полісвіт", в якому проводяться основні науково-дослідні роботи в області ракетно-космічної техніки та народного господарства.      Розробка технологічних процесів та конструкторської документації, оснастки, засобів технологічного обладнання, засобів механізації та автоматизації виробництва - виконується спеціалістами служб головного технолога. 
    При проектуванні виробів, оснастки, розробці технологічних процесів та іншої документації використовуються як індивідуальне проектування, так і системи автоматизованого машинного проектування з використанням сучасної обчислювальної техніки.

Виробничо-технічний потенціал  ДНВП "Об'єднання Комунар" включає  в себе: 
   -   листоштампувальне і заготівельне виробництво 
Деталі виготовляються методами: штампування, глибокої витяжки, пробивання отворів, холодної висадки на гідравлічних пресах, пресах-автоматах, діропробивних пресах з ПУ, магнітоімпульсних установках, холодновисадочних автоматах. 
  -   виготовлення деталей із пластмас  
Обладнання дозволяє виготовляти деталі складної конфігурації із термопластичних і термоактивних матеріалів, гумових сумішей та взпіненого полістиролу. 
  -  зварювальне виробництво 
Для виготовлення деталей, вузлів використовується зварка в середовищі вуглекислого газу, аргонно-дугова, газополум'яна, контактна, лазерна та електродугова. 
  -  ливарне виробництво 
Виготовлення деталей здійснюється методами: литва під тиском, по виплавляємих моделях, кокільного литва, литва в піщані форми і рідкої штамповки. Матеріал ливарних відливок: сталь, чавун та кольорові сплави (магнієві, алюмінієві, цинкові та сплави на мідній основі). 
  -  механообробка 
На підприємстві є обладнання для виготовлення деталей на токарних верстатах, корпусних деталей для виробів точної механіки, для обробки заготівок із товстолистових алюмінієвих сплавів, для фрезерних і токарних робіт, обробки деталей із пруткового матеріалу, виготовлення дрібномодульних зубчатих коліс. 
  -  гальванічне та лакове виробництво 
На підприємстві встановлені автоматичні, напівавтоматичні лінії та стаціонарні ванни для цинкування, олов'янування, анодування, нікелювання, кадмірування, серебріння, хромування, оксидування, гарячого лудіння та інших покриттів металевих деталей. 
  -  термообробка 
Основні види термообробки: закалювання, відпуск, відпал, нормалізація, цементація, азотування, старіння. 
  -  виробництво друкованих плат 
Виготовляються одно-, дво та багатошарові друковані плати з металізованими отворами. Односторонні - негативним методом (метод прямого травлення), двосторонні - позитивним комбінованим методом, багатошарові - методом металізації крізних отворів. 
  -  виробництво виробів мікроелектроніки  
Виготовлення мікроблоків за тонкоплівочною технологією на жорстких підложках - ситал, полікор та гнучких - поліамідна плівка в корпусному та безкорпусному виконанні, мікроблоки на багатошарових платах із поліамідної плівки, герметичні прилади з використанням вищевказаних мікроскладань. 
  -  складально-монтажне виробництво 
На підприємстві є цехи, в яких виконується монтаж, складання, регулювання та прийомоздаточні випробування випускаємої продукції. Цехи спеціалізовані за видами технологічних процесів випускаємих виробів. 
  -  інструментальне виробництво 
Спеціалізується на випуску засобів оснащення: штампів, пресформ по переробці пластмас, металевого литва під тиском, кондукторів, різного роду пристосувань, ріжучого, міряльного та допоміжного інструменту. Для виготовлення оснастки та інструменту інструментальне виробництво має в своєму складі всі основні види виробництв: ковальсько-заготівельне; зварювальне; гальванічне; термообробки; спеціалізовані ділянки. 
                                    Продукція підприємства 
- прилади систем управління літаків АН-140, АН-70, АН- 38, АН-74, зокрема прилади управління протиобледенілими системами, кондиціонування повітря в салоні та в кабіні екіпажу тощо; 
- рентгеноінтроскопічні системи митного контролю вантажу "ПОЛИСКАН", які забезпечують високоякісну і безпечну перевірку вантажу, вміст легкових автомобілей та мікроавтобусів; 
- складові частини систем управління та обладнання залізничних пасажирських вагонів. 
ДНВП "Об'єднання Комунар" освоїло і серійно випускає продукцію промислового та побутового призначення:  
- зварювальне обладнання для дугового зварювання на базі інверторних випрямлячів, відмінною особливістю яких є висока економія споживаємої електроенергії, низька матеріалоємність при високій якості зварювання. В об'єднанні виготовляється широкий набір зварювальних апартів, а саме ВДУЧ-160М, ВДУЧ-200, ВДУЧ-315М, ВДУЧ-315МИ, ВДУЧ-315Т, ВДУЧ-315ТМ, ВДУЧ-315У, ВДУЧ-350МАГ, ВДУЧ-500 та напівавтоматів ПДГ-315, ПДГ-500.         Також ведеться розробка зварювальних апаратів інших модифікацій; 
- засоби обліку електричної енергії та води, які відрізняються підвищеною точністю стабільності характеристик, малим споживанням енергії та можливістю використання в автоматичних системах. Номенклатура випускаємих лічильників електроенергії дозволяє вести облік витрат електроенергії в однофазних і трифазних ланцюгах змінного струму з використанням тарифів.

1.3. Основні технічні  характеристики, особливості технологічного  процес

   Основні компоненти лакофарбових матеріалів - це плівкоутворювальні, пігменти, розчинники. Лакофарбові матеріали складаються з багатьох компонентів, найважливішими з яких є плівкоутворювальні, пігменти, розчинники. 
   В якості плівкоутворюючих використовують переважно синтетичні (штучні) смоли, рослинні масла, бітуми, ефіри й ін. Вони служать для утворення плівки з достатньою адгезією і необхідними службовими властивостями, найважливішим з яких є опорність впливу кліматичних факторів (температура, вологість і ін ). 
  Пігменти - це кольорові порошкоподібні речовини, не розчиняються в розчинниках і утворюють з плівкоутворювальних захисні або декоративно-захисні покриття. Використовують для додання покриттю необхідного кольору. В якості пігментів використовують оксиди або солі металу (охру, залізний сурик, ультрамарин, цинкові і титанові білила), металеві порошки (цинкову пил, алюмінієву пудру), графіт, сажу, а також деякі органічні речовини. 
   Розчинники летючі рідини, здатні розчиняти плівкоутворювальні. Служать для додання лакофарбним покриттям необхідної в'язкості, розтікання, поліпшення адгезії. 
   Для поліпшення службових і технологічних властивостей лакофарбових покриттів можуть вводити компоненти - наповнювачі, сикативи, ініціатори, пластифікатори, закріплювачі, каталізатори, прискорювачі полімеризації, добавки для поліпшення змочуваності і розтікання та ін. 
   У ремонтному виробництві, як і в машинобудуванні, застосовують як основні види лакофарбових матеріалів: грунтівики, шпаклівки, фарби і емалі, так і допоміжні - розчинники, розріджувачі, змивки та ін.

   Грунтівки - це пігментовані розчини плівкоутворюючих речовин в органічних розчинниках. Грунтівки застосовують в якості першого шару, що забезпечує міцне зчеплення їх з поверхнею пофарбованого металу і з подальшими шарами лакофарбних покриттів. Грунтівки володіють підвищеною адгезією. Їх наносять розпиленням, кистю, зануренням, електророзпиленням і електроосадження.

   Шпаклівки - це густі пасти, що складаються з плівкоутворювальної речовини, наповнювачів і пігментів. Шпаклівки призначені для усунення нерівностей і виправлення на поверхні виробу різних дефектів, шпаклівки можна наносити товстими шарами. Адгезія шпаклівок до металу гірше, ніж у грунтівок їх наносять на попередньо загрунтовані поверхні.

   Емалі - це пігментовані лаки, що наносяться в основному по грунтівці або шпаклівці. Емалі застосовують для захисту виробів від корозії, надання їм декоративного виду.

   Фарби являють собою пасти, що складаються з пігментів або замішаних на оліфі або спеціально підготовлених рослинних оліях. Фарби бувають рідкотерті (готові вживання) і густотерті. Густотерті фарби розводять оліфою, гліфталевих або пентафталеві лаками до потрібної в'язкості. Покриття на основі фарб менш стійкі до впливу атмосферних умов, ніж покриття на основі багатьох синтетичних емалей, тому фарби в ремонтному виробництві застосовують обмежено. 
   Розчинники та розріджувачі застосовують для додання лакофарбних матеріалів необхідної робочої в'язкості. Це однокомпонентні органічні летючі і безбарвні рідини або їх суміші в різному поєднанні компонентів. При змішуванні з лакофарбовими матеріалами розчинники не повинні викликати коагуляції (згортання) плівкоутворювання, розшаровування і помутніння розчину. Склад розчинників підбирають таким, щоб забезпечити оптимальні умови для висихання лакофарбового матеріалу і щільність нанесеною плівки. 
   Змивки (СД, АФТ-1, СП-6 та ін) використовують для зняття лакофарбового покриття. Вони являють собою суміші різних розчинників. При їх дії покриття розбухає, спучується і відстає від металу. Іноді змивки можуть бути замінені звичайними розчинниками. 
   Інструменти для фарбування і шпатлювання - кисті-інструменти за допомогою яких отримують захисно-декоративні лакофарбові покриття. Забарвлення кистями залежить від правильного вибору розміру і типу кисті. Кращими кистями для фарбувальних робіт є кисті, виготовлені з свинячої щетини. 
   З випусковою промисловістю кистей в ремонтному виробництві одержали поширення кисті-ручники й філеночні кисті (плоскі або круглі). 
  Шпателі призначені для нанесення і вирівнювання шпаклівок при усуненні на поверхні виробу невеликих вм'ятин і глибоких подряпин. Вони являють собою тонкі пружні пластинки зі сталі, пластмаси та різних порід дерева, а на криволінійні поверхні - шматком листової гуми. Робоча кромка шпателя повинна бути чистою, рівною і гладкою, без щербин і подряпин.

                  Технологічний процес нанесення лакофарбових покриттів 
    Прийняту технологію фарбування відображають в маршрутних картах технологічних процесів, які розробляються для окремих видів виробів. У картах зазначаються всі стадії процесу фарбування, застосовувані матеріали, норми витрати цих матеріалів, режим сушіння і деякі інші показників. 
    Вибір способу фарбування залежить від ряду умов, наприклад від вимог, що пред'являються до покриття (клас покриття), від виду застосовуваних лакофарбових матеріалів, конфігурації і розмірів виробів, масштабу і виду виробництва. При фарбуванні виробів можуть застосовувати декілька способів. У кожному конкретному випадку питання вибору способу фарбування вирішується можливістю виробництва та економічною доцільністю. 
    Технологічний процес фарбування складається з наступних основних операцій, підготовка поверхні, грунтування, шпатлювання, нанесення покривних матеріалів (фарби, емалі, лаку) і сушки покриттів. 
    Підготовка поверхні деталі до фарбування проводиться з метою видалення різного роду забруднень, вологи, корозійних пошкоджень, старої фарби та ін Приблизно 90% трудовитрат припадає на підготовчі роботи і тільки 10% - на фарбування і сушку. 
    Підготовка поверхонь до фарбування включає очищення деталей, знежирення, мийку і сушку. Очищення деталей від забруднень проводиться механічною обробкою (механічним інструментом, сухим абразивом, гідроабразивного очищенням та ін) або хімічним способом (знежиренням, одночасним знежиренням і травленням, фосфатуванням та ін.) Забруднення не жировим походження віддаляються водою або щітками. Вологі поверхні протирають сухою ганчіркою.

   У ремонтній практиці застосовують три способи видалення старої фарби - це вогневої, механічний і хімічний. 
  Після видалення старої фарби і продуктів корозії проводять операції знежирення, травлення, фосфатування і пасивування. 
  Деталі з чорних металів, нікелю, міді знежирюють в лужних розчинах. Вироби з олова, свинцю, алюмінію, цинку, і їх сплавів знежирюють в розчинах солей з меншою вільної лужністю (вуглекислий або фосфорний натрій, вуглекислий калій, рідке скло.

  Травлення - очистка металевих  деталей від корозії в розчинах  кислот, солей або лугів. На  практиці операції травлення і знежирення суміщають.       
  Фосфатування - процес хімічної обробки сталевих деталей для отримання на їх поверхні шару фосфорнокислих сполук не розчинної у воді. Цей шар збільшує термін служби лакофарбового покриття, поліпшує зчеплення їх з металом і уповільнює розвиток корозії в місцях порушення лако ¬ барвистої плівки.  

   Пасивування необхідно для підвищення корозійної стійкості лакофарбового покриття, нанесеного на фосфатну плівку. Його проводять у ваннах, струменевих камерах або нанесенням розчину двухромовокіслого калію або двухромовокіслого натрію (3 ... 5 г / л) волосяними щітками при температурі 70 ... 80 "З тривалістю обробки 1 ... 3 хв.

    Перед нанесенням лакофарбового покриття поверхня виробів повинна бути сухою. Наявність вологи під плівкою фарби виключає хорошу її зкріплюваність і викликає корозію металу Сушка зазвичай проводиться повітрям, нагрітим до температури 115 .. Л25 ° С, протягом 1 ... З хв. до видалення видимих ​​слідів вологи. Процес фарбування повинен бути організований так, щоб після підготовки поверхні вона відразу ж була загрунтована, так як при великих перервах між закінченням підготовки та грунтування, особливо чорних металів, поверхня окислюється і забруднюється.

   Грунтування. Застосування тієї чи іншої грунтівки визначається, здебільшого видом матеріалу, що захищається, умовами експлуатації, а також маркою наносяться покрівних емалей, фарб і можливістю застосування гарячої сушки. Зчеплення (адгезія) грунтувального шару з поверхнею визначається якістю її підготовки

   Грунтівку можна наносити товстим шаром. Її наносять рівномірним шаром товщиною 12 ... 20 мкм, а фосфатні грунтівки - завтовшки 5 ... 8 мкм. Нанесення грунтівки виробляють усіма описаними раніше способами.

   Шпатлювання. На поверхнях деталей можуть бути вм'ятини, невеликі поглиблення, раковини, не суцільне в місцях стиків, подряпини та інші дефекти, які закладають нанесенням на поверхню шпаклівки. Шпаклівка сприяє значному поліпшенню зовнішнього вигляду покриттів, але так як містить велику кількість наповнювачів та пігментів, то погіршує механічні властивості, еластичність і вібростійкість покриттів.  
  Шпатлювання застосовують в тих випадках, коли іншими методами (підготовкою, грунтуванням і ін) неможливо видалити дефекти поверхонь. 
  Вирівнювання поверхонь роблять декількома тонкими шарами. Нанесення кожного подальшого шару виконують тільки після повного висихання попереднього. Загальна товщина швидковисихаючих шпаклівок не повинна бути більше 0,5 ... 0,6 мм. Епоксидні шпаклівки, що не містять розчинників, допускається наносити товщиною до 3 мм. При нанесенні шпаклівки товстими шарами висихання її протікає нерівномірно, що призводить до розтріскування шпаклівки і відшаровування фарбувального шару. 
  Шпаклівку наносять на попередньо загрунтовану і добре просушену поверхню. Для поліпшення зчеплення з грунтівкою проводять обробку загрунтованій поверхні шліфувальною шкуркою з подальшим видаленням продуктів зачистки. Спочатку проводять шпатлювання найбільш значних поглиблень і нерівностей, потім шпаклівку сушать і обробляють шкіркою, після чого виробляють шпатлювання всій поверхні. 
  Шпаклівку наносять на поверхню методом пневматичного розпилення механічним або ручним шпателем. Зашпаклівану поверхню після висихання шпаклівки ретельно шліфують. 
  Шліфування. Для видалення з зашпакліваної поверхні шорсткостей нерівностей, а також смітинок, частинок пилу і інших дефектів виробляють шліфування. Для шліфування застосовують різні абразивні матеріали в порошкоподібному вигляді або у вигляді абразивних шкурок і стрічок на паперовій і тканинній основі. Шліфувати можна тільки повністю висохлі шари покриття. Використовують шліфування «сухе» і «мокре». 
  Полірування. Для додання всій пофарбованої поверхні рівномірного дзеркального блиску виробляють полірування. Для цього використовують спеціальні полірувальні пасти (№ 291 та ін.) Полірування проводять невеликими ділянками. Цю операцію можна здійснювати вручну (фланелевим тампоном) або за допомогою механічних пристроїв.

   Сушка. Після нанесення кожного шару лакофарбових матеріалів проводиться сушка. Вона може бути природною і штучною. Процеси природного сушіння прискорюють інтенсивна сонячна радіація і достатня швидкість вітру. Найчастіше природна сушка застосовується для швидковисихаючих лакофарбових матеріалів. Основні способи штучної сушки конвекційна, терморадіаційна, комбінована.

   Конвекційна сушка. Вона виконується в сушильних камерах потоком гарячого повітря. Тепло йде від верхнього шару лакофарбового покриття до металу вироби, утворюючи верхню кірку, яка перешкоджає видаленню летких компонентів, і тим самим уповільнюється процес сушіння. Температура сушіння в залежності від виду лакофарбового покриття коливається в межах 70 ... 140 ° С. Тривалість сушіння від 0,3 ... 8 ч.

   Терморадіаційна сушка. Пофарбована деталь опромінюється інфрачервоними променями.

    Комбінована сушка (терморадіаційно-конвекційна). Суть його полягає в тому, що крім опромінення виробів інфрачервоними променями проводиться додатковий нагрів гарячим повітрям.

1.4 Аналіз відповідності виробничих приміщень, засобів виробництва, технологічних процесів нормативним вимогам щодо забезпечення без аварійної експлуатації будівель та споруд

   Перевірку відповідності ступеня вогнестійкості будинку вимогам пожежної безпеки здійснюємо методом зіставлення. При цьому порівнюємо фактичні і необхідні межі вогнестійкості, а також фактичні і межі поширення вогню, що допускаються, по конструкціях. Якщо дотримуються умови безпеки ФСОЗ = ТСОЗ,     то будівельна конструкція задовольняє вимогам пожежної безпеки.

    Методика перевірки відповідності будівельних конструкцій вимогам пожежної безпеки полягає в наступному:

1. По відомчих чи галузевих  нормах установлюємо необхідний  ступінь вогнестійкості будинку.

2. На підставі необхідного ступеня  вогнестійкості будинку по ДБН В.1.1–7–2002 визначаємо необхідні межі вогнестійкості основних будівельних конструкцій і межі поширення, що допускаються, вогню по цих конструкціях.

3. Виходячи з характеристики  конструктивних елементів будинку  (товщина,розміри поперечного переріза, товщина захисного шару бетону, клас арматури й ін.), згідно "Посібнику по визначенню меж вогнестійкості конструкцій і меж поширення вогню по конструкціях і груп займистості матеріалів" знаходимо фактичні межі вогнестійкості конструкцій і фактичні межі поширення вогню по конструкціях.

4. Фактичні межі вогнестійкості  будівельних конструкцій порівнюємо  з необхідними межами вогнестійкості, а фактичні межі поширення вогню по конструкціях - з межами поширення, що допускаються, вогню, після чого робимо висновок про відповідність будівельних конструкцій вимогам пожежної безпеки.