Соціальні небезпеки

Алкоголь — наркотична отрута, що діє насамперед на нервові клітини  кори головного мозку. При цьому значно ослаблюється процес гальмування і відносно переважає процес збудження. Великі дози алкоголю роблять паралізуючий вплив на деякі відділи центральної нервової системи. При ураженні центрів довгастого мозку настає порушення теплорегуляції, дихання і серцевої діяльності — так званий коматозний стан. Алкоголізм викликає глибокі розлади діяльності шлунково-кишкового тракту, печінки, органів дихання, нирок, статевих залоз та ін. Організм алкоголіка втрачає опірність до захворювань. Алкоголізм зумовлює стійкі порушення психіки, велике зниження працездатності, швидку стомлюваність, ослаблення пам'яті, деяку безтурботність, брехливість, несталість настрою, дратливість і схильність до конфліктів. На ґрунті алкоголізму бувають запої, розвиваються різні психози—біла гарячка, корсаковський психоз та ін. Алкоголізм призводить до побутових і виробничих травм, аварій на транспорті, злочинів, порушень правил громадської поведінки, руйнування сім'ї.

3.1 Динаміка розвитку алкоголізму

Сучасній науці відомо кілька станів, зокрема:

• початковий: соматичні відхилення не простежуються, окрім порушень функцій окремих органів або систем
• перехід від епізодичного до систематичного вживання алкоголю. Соматичні патології окреслюються, як порушення апетиту, шлунково-кишкові розлади
• хронічний: формується протягом кількох років. Фізичний потяг до спиртного характерний похмільним синдромом, максимальною толерантністю.

Наступна фаза найважча, вона окреслюється як втрата будь-якого контролю з  метою заспокоєння психо-фізичного дискомфорту. Психічне звикання та стійкість організму розвиваються паралельно і послідовно. Соматично ушкоджені окремі органи і системи, у деяких випадках з незворотніми патологіями.

3.2 Гостре алкогольне сп'яніння

Розрізняють три ступені гострого алкогольного оп'яніння: початковий, середній і важкий.

Початковий ступінь оп'яніння виявляється у відчутті тепла, легкого запаморочення. Поведінка людини майже не змінюється, але з'являється самовпевненість. Посилюється серцебиття, розширюються зіниці, судини лиця. Зовнішні рухові розлади не помітні, але координація рухів дещо порушується, уповільнюється реакція на зовнішні подразники.

При вживанні великої кількості  алкоголю наступає середній ступінь оп'яніння. П'яний нервується, йому властиві спалахи гніву, озлобленості, буяння, він втрачає почуття відповідальності за свої вчинки, прихильний до вихваляння і агресії. Після витвережування, проявляється в'ялість, сонливість, головна біль.

Важкий ступінь сп'яніння наступає при вживанні великої дози алкоголю. Для цього стану характерні дві фази: збудження і гальмування. В першій фазі мова стає невиразна, рухи некоординовані, вчинки беззмістовні, не рідко агресивні. Фази гальмування проявляється у в'ялості, сонливості і закінчується глибоким наркотичним сном. В такому стані людина не реагує навіть на сильні больові подразники, вона може заснути на вулиці, а в холодну пору року замерзнути. Після пробудження людина майже не пам'ятає, що з нею було, з'являється сильне бажання випити ще. У людини можлива нудота, блювота і інші признаки отруєння.

Внаслідок неодноразового прийняття  спиртних напоїв у людини закріплюється  умовний рефлекс. Після забуття і пробудження у п'яниць наступає важкий стан похмілля, симптоми якого знімаються при повторному вживанні спиртних напоїв. Це головна ознака хронічного алкоголізму. Вона супроводжується синдромом астенії — втомою, непрацездатністю.

Хронічний алкоголізм, або алкогольна наркоманія, — хвороба, при якій у людини з'являється неймовірний  потяг до спиртних напоїв, спостерігається  симптоми астенії і абстиненції та інші алкогольні розлади. Самопочуття алкоголіка дуже пригнічене, він невпевнений в собі, часом кається, лякається. Характер різко погіршується, сон короткочасний і поверхневий, він бачить жахливі сни. Водночас підвищується опірність організму до алкогольного отруєння. В стадії побутового п'янства звичайні дози алкоголю вже недостатні. Ще одна ознака алкоголізму — ослаблення захисних рефлексів — блювоти, нудоти, слиновиділення. При вживанні великих доз алкоголю спостерігається галюцинації, гострі психози, втрата пам'яті. З'являється нестійкий мотив поведінки, хворий здійснює вчинки, не властиві йому раніше. У алкоголіка відсутня цілеспрямованість. Він ніколи не доводить розпочату справу до кінця.

В останній стадії алкоголізму різко  знижується опірність до великих доз алкоголю. Хворі почувають себе погано, у них порушується кровообіг, з'являються гострі розлади серцево-судинної системи, печінкова недостатність. По зовнішньому вигляді вони нагадують хворих, яким властива психічна і соціальна деградація.

3.3 Вплив алкоголізму на сімейне життя

Реалізація подружнього покликання нерідко гальмується наявністю  різноманітних факторів як суспільних, так і особових. Алкоголізм — це одна з найбільш поширених причин деформації подружньої гармонії та перешкода актуалізації подружньої потенції. Сім'я алкоголіка перебуває в постійному стані тривоги та нестабільності. Вживання наркотиків або алкоголю одним з членів сім'ї спричинює дисбаланс поколінь: батьків, друзів, дітей.

Поведінка та психо-фізичний стан членів сім'ї визначається станом та фазою захворювання алкоголіка. Поряд з проблемою впливу та прогресу патології, виникає питання відповідальності, розподіл її на усіх членів родини. Відповідальність невід'ємно крокує зі спробою заперечення сім'єю алкоголіка даної проблеми. Внаслідок росту проявів алкоголізму (хвороба, втрата праці, фізичне насилля) зростає потреба ізоляції та маскування від суспільного життя. Між подругами відбуваються негативні зміни емоційних зв'язків. Пізніше простежуються деструктивні форми організації сімейного бюджету та питання дитячого виховання. Важливим фактом для покращення та зміни даної ситуації є усвідомлення іншою стороною, другом, що не вживає алкоголю, своєї ролі в процесі виздоровлення сім'ї.

Для сімей, де є алкоголік, характерна інвазійність, тобто наполегливі спроби обмежити свободу певної особи. У соціальному плані найтиповішими є три реакції:

• свідома суспільна ізоляція;
• побудова системи обману та приховування від оточуючих;
• агресія, спрямована на члена сім'ї або на зовнішню ситуацію.

Основною рисою членів сім'ї, друзів з алкогольною проблемою можна  назвати непевність — руйнується порядок подій, цінностей, несподівані  зміни настроїв. Поруч із непевністю, страхом, як наслідок постає агресія, яка  прагне знищити джерело страху або пригнітити його.

3.3.1 Ураження статевої функції

У більшості людей, які хворіють хронічним алкоголізмом, захворювання внутрішніх органів, як правило, не викликають суб'єктивних відчуттів та скарг. У багатьох випадках хворі заперечують наявність патології або не погоджуються з цим явищем. Хронічний алкоголізм характерний заниженням статевої функції. Це окреслюється передчасною еякуляцією, послабленням ерекції при збереженому і навіть сильному потягу до фізичної близькості.

У половини всіх осіб, що зловживають алкоголем, і у всіх хворих хронічним алкоголізмом має місце алкогольна імпотенція. Остання стає причиною неврозів, депресій (у зв'язку з переживаннями, викликаними цією причиною). Індивід неадекватно сприймає себе та свої соціальні зв'язки, що призводить до зниження соціальної адаптації. Реальні факти в думках автоматично спотворюються, зникає зворотній зв'язок із середовищем при збережені ілюзії свободи та логіки мислення. Цей процес, в свою чергу, веде до підпорядкування свідомості алкоголю, прагнення одержати задоволення від дійсності за допомогою хімічних речовин. Штучне самозбудження або самозаспокоєння утруднює можливість подолання справжніх причин особистих проблем, атрофує природну здатність емоційних реакцій.

3.3.2 Ураження потомства

Серед багатьох різних факторів, що впливають на прогрес алкоголізму, визнають генетичну схильність, або, іншими словами, спадковий характер. Статистичні дані доводять, що п'ятдесят відсотків опитаних дітей алкоголіків — залежні і актуалізують дану генетичну програму. У дітей алкоголіків простежується підвищена чутливість до алкоголю. В цих осіб незначне вживання алкоголю ставить загрозу формування звикання та похмільного синдрому. Не менш відповідальним є період вагітності. Пренатальний період характерний повною залежністю від матері. Алкоголь, токсичні речовини, що утворюються внаслідок обмінних процесів організму, через плацентарний бар'єр потрапляють в організм плоду та спричинюють отруєння. Особливу небезпеку спричинює вживання алкоголю в перші три місяці вагітності.

Сучасна наука розрізняє  такі основні шляхи впливу алкоголізму  чоловіків і жінок на їх нащадків.

Тератогенний. Народження неповноцінної дитини, завдяки вживання жінкою в день зачаття або в перші тижні вагітності спиртних напоїв. Алкоголь, проникаючи через плаценту, може проявити пряму токсичну дію на клітини ембріону і плоду, викликаючи різні аномалії, що одержали назву алкогольний синдром або алкогольна ембріонатія.

Мутагенний. Різні пошкодження хромосом, розтяжки і розриви, утворення кільцевих хромосом статевих клітин в результаті хронічного зловживання алкоголю батьками. У плоду замість двох статевих хромосом утворюється три, що призводить до народження розумово відсталої дитини.

Соматогенний. Пов'язаний з травмами і хронічними захворюваннями батьків-алкоголіків, що негативно відбувається на розвиток плоду.

Грудні діти хворіють алкоголізмом через кров і молоко матері.

3.4 Лікування

Для лікування алкоголізму успішно  застосовується багато методів: вироблення негативного умовного рефлексу на алкоголь за допомогою блювотних засобів, введення тетураму (антабусу), психотерапія, гіпнотичне навіювання, гідро-, інсуліно-, гормонотерапія, лікувальний сон, трудова терапія та ін.

Зловживання алкоголем призводить до психічних розладів. Найчастіше трапляються такі психічні розлади, як біла гарячка, алкогольний галюциноз, алкогольне марення, епілепсія.

П’янство та алкоголізм завдають великої економічної, соціальної та моральної шкоди суспільству. Люди, як зловживають алкоголем, частіше  хворіють, допускають брак в роботі, через них стаються аварії і травми (20% побутового і 46% вуличного травматизму). Через провину п’яних водіїв все частіше трапляються дорожньо-транспортні пригоди (72,5%). Важким соціальним наслідком алкоголізму є його тісний зв’язок зі злочинністю – 96% правопорушень здійснюється особами в стані алкогольного сп’яніння.

4. Тютюнокуріння

Тютюнопаління (або просто паління) — вдихання диму тліючого висушенего листя тютюну. Найбільш важливим компонентом тютюнового диму є нікотин. Регулярне вживання нікотину викликає звикання. Паління тютюну завдає тривалої шкоди здоров'ю курців, та оточуючих їх людей, що не палять i тварин.

4.1 Історія розвитку куріння

12 жовтня 1492 року іспанська флотилія, яку очолював Христофор Колумб, приплила до невідомого острову, який вони вважали східним берегом Індії. Коли матроси висадилися на сушу, їх зустріли місцеві жителі.

Європейців вразив вигляд аборигенів, які випускали з рота дим, після  того як втягували його з рулонів скрученого тютюнового листя. Ці рулони іспанці називали «сигаро». Куріння було невід'ємною частиною релігійних церемоній аборигенів. Вони вдихали дим і випускали його через ніздрі до тих пір, поки з ними не починав спілкуватися «Великий Дух».

Коли експедиція повернулась додому, то серед багатьох дивовижних подарунків, привезених з Нової Землі, було і листя тютюну.

Європа в різний час по-різному  ставилася до тютюну і куріння. Спочатку цій рослині приписували дивовижні  цілющі властивості. Наприклад, французький  посол Жан Ніко (від його імені  походить слово «нікотин») приписав нюхання тютюну французькій королеві, як засіб від головного болю. В Англії, під час епідемії чуми, тютюн заставляли курити для профілактики.

У 1571 році іспанський лікар Ніколас  Мондарес написав книгу про цілющі властивості тютюну, в якій описав 36 хвороб, від яких лікує тютюн. Через 17 років, житель Вірджинії Томас Харрієт почав пропагувати щоденне паління тютюну як шлях до загального оздоровлення організму. Проте він сам помер від раку.

Проте йшов час, і люди стали помічати негативну дію тютюну, особливо те, що він викликає залежність. В різних країнах почалися заборони на куріння.

Наприклад, в 1680 році король Франції  Людовик ХІІІ видав наказ, згідно з яким торгівля тютюном дозволялася  виключно аптекарям. В цьому ж  році в Туреччині вийшов закон султана Мурада IV про смертну кару за куріння. Там за цей злочин саджали на кілок.

В Англії в XVI столітті курцям відрубували  голови і виставляли їх на площі  з люльками в роті. В Персії — виривали ніздрі.

В Італії вживання тютюну вважалося  диявольською звичкою і курців відлучали від Церкви. А одного разу був випадок, коли п'ятьох монахів, яких звинуватили у курінні, замурували живцем у стіну, як урок для нащадків. У Царській Росії до тютюнопаління ставилися також негативно. Особливо після того як у 1634 році, внаслідок паління, згоріла дерев'яна Москва.