Профілактичні протипожежні заходи в лікувальному закладі. Засоби пожежогасіння та порядок їх використання

Вивчення правил пожежної безпеки

Усі працівники при прийнятті  на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктажі з питань пожежної безпеки відповідно до Типового положення, затверджуваного Міністерством  внутрішніх справ України.

Особи, яких приймають  на роботу, пов’язану підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання ( пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично ( один раз на три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктажу  і перевірки знань з питань пожежної безпеки, забороняється.

 

Вимоги пожежної безпеки  до додержання приміщень та обладнання лікувального закладу із стаціонаром

У багатоповерхових лікарнях палати для важкохворих і дітей мають  розміщуватись на нижніх поверхах. Палати для дітей до семи років  – не вище другого (за винятком випадків обумовлених будівельними нормами).

Приміщення лікарні з постійним  перебуванням важкохворих, не здатних  самостійно пересуватись, повинні забезпечуватись  ношами з розрахунку одні ноші на 5 пацієнтів. При цьому палатні відділення, операційні, процедурні кабінети заборонено розміщувати в підвальних приміщеннях та на цокольних поверхах.

Відстань між ліжками у лікарняних палатах має становити не менше 0,8 м, ширина центрального основного  проходу – не менше 1,2 м. Меблі  у лікарняних приміщеннях не повинні захарчувати виходи та проходи.

Подача кисню хворим  повинна  здійснюватись, як правило централізовано, з установленням балонів (не більше 10) за межами будівлі лікувального закладу  у прибудовах з негорючих матеріалів або з центрального кисневого пункту (коли кількість балонів понад 10). Допускається встановлювати один кисневий балон біля зовнішньої негорючої стіни біля будівлі закладу у металевій шафі. Центральний кисневий пункт слід розміщувати в будівлі, що стоїть окремо, на відстані не менше 25 м від будівель з постійним перебуванням хворих.

За відсутності централізованого постачання киснем порядок користування кисневими подушками визначається наказом (розпорядженням) адміністрації лікувального закладу.

Встановлення кип’ятильників, водонагрівачів і титанів, стерилізація медичних інструментів та перев’язочних матеріалів, прожарювання білизни, а також розігрів парафіну й озокериту допускається лише у спеціально пристосованих для цієї мети приміщеннях. Стерилізатори для кип’ятіння інструментів і перев’язувальних матеріалів повинні мати закриті підігрівники (спіралі). Опорні поверхні стерилізаторів повинні бути не горючими. Стерилізатори з повітряним прошарком між опорною по верхньою та днищем також мають встановлюватись не негорючій основі.

У лабораторіях , на постах відділень, у кабінетах лікарі та старших  медсестер до пускається зберігання не більше 3 кг медикаментів і реактивів, що відноситься легкозаймистих речовин 9ЛЗР) та горючих речовин (ГР) /спирт, ацетон, ефір, тощо/, при цьому тільки в спеціальних негорючих шафах, що замикаються. Під час зберігання повинна враховуватись їхня сумісність.

Матеріали та речовини у коморах, аптечних складських приміщеннях необхідно зберігати суворо за асортиментом, при цьому не допускається спільне зберігання ЛЗР з іншими матеріалами.

 В аптеках які містяться  в будівлях іншого призначення  (в тому числі лікарняних спорудах),загальна  кількість легкозаймистих та горючих медикаментів, реактивів (спирти, ефіри, тощо) не повинна перевищувати 100 кг.

 В аптеках допускається зберігати  не більше двох балонів з  киснем, які повинні бути уміщенні  у вертикальному положенні в  спеціальних гніздах та надійно  закріплені.

Архівосховища рентгенівської плівки мілкістю понад 300 кг повинні розміщуватись в окремо  розташованих будівлях. Відстань від архівосховищ до сусідніх будівель має бути не менше 15 м. Якщо плівки менше 300 кг, дозволяється розміщення архівосховища в приміщення будівель лікувальних закладів, вигороджених протипожежними стінами та перекриттям 1-го типу.

Адміністрація диспансеру (черговий лікар) щодня після закінчення виписки  хворих повідомляти місцеву пожежну  частину про кількість хворих, котрі перебувають у кожній будівлі  закладу.

У будівлях лікувального закладу не допускається:

- розміщувати в корпусах з палатами для хворих приміщення, не пов’язані з лікувальними  процесами (крім визначених нормами проектування) або здавати  приміщення в оренду під інше призначення;

- здійснювати подачу кисню у  лікарняні палати за допомогою гумових та пластмасових трубок, а також трубопроводами, котрі мають нещільні місця у з’єднаннях; прокладати киснепроводи в підвалах, підпіллях, каналах, а також під будівлями і спорудами;

- розміщувати в підвальних та  цокольних поверхах майстерні,  склади, комори для зберігання пожежовибухонебезпечних речовин і матеріалів, а також КЗР та ГР;

- використовувати керогази, гасниці, примуси для стерилізації медичних інструментів; підігрівати парафін і озокерит безпосередньо на вогні (слід застосовувати спеціальні підігрівники);

- встановлювати ліжка в коридорах, холах та інших шляхах евакуації;

- користуватись прасками, електроплитками, іншими електронагрівальними приладами у лікарняних палатах та інших приміщеннях, де перебувають хворі (мають бути виділені спеціальні приміщення);

 

ІІ. Загальні вимоги пожежної безпеки під час пожежогасіння при виконання заходів з цивільного захисту.

 

Організація боротьби з  пожежами, які можуть виникнути у  разі надзвичайної ситуації, є одним  із основних завдань цивільної оборони.

Ії ефективне рішення забезпечується за рахунок завчасного проведення комплексу організаційно-технічних заходів протипожежного захисту.

Основними напрямками удосконалення  протипожежного захисту є:

• удосконалення технічного забезпечення сил протипожежного захисту з урахуванням специфіки роботи в умовах великого міста, в будинках підвищеної поверховості;
• створення і підтримка в постійної готовності об’єктових сил протипожежного захисту;
• підвищення ефективності нагляду за реалізацією мір протипожежної безпеки при формуванні містобудівної політики міста;
• провадження при новому будівництві, реконструкції будинків та споруд в містах і других населених пунктах  будівельних матеріалів з підвищеної протипожежної стійкості;
• удосконалення  системи підготовки професійних, об’єктових та  громадських сил протипожежного захисту;
• організація регулярного моніторингу стану заходів протипожежної безпеки  на об’єктах і житловий зоні;
• створення ефективних систем технологічного контролю і діагностики виникнення пожеж та провадження автоматичних засобів сигналізації і пожежогасіння;
• створення та провадження інформаційно-аналітичних системи про поточний стан безпеки об’єктів;
• проведення комплексних заходів на пожежо-, вибухонебезпечних об’єктах      (безумовне дотримання норм технологічних регламентів, розробка планів локалізації аварійних ситуацій і ліквідації аварій та інше).

Аналіз надзвичайних ситуацій, зв’язаних с пожежами і  вибухами, показує,  що в більшої  частині вони з’являються техногенного характеру.

Ризик їх виникнення на Україні  і подальшому зберігається високим. Особливо для Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Львівської, Запорізької, Полтавської, Черкаської областей та міста Києва.

Основними проблемами забезпечення пожежо-, вибухонебезпечності 

з’являються:

• підвищення дисципліни робочого персоналу пожежонебезпечних об’єктів і населення;
• застосування більш прогресивних технологій з метою попередження промислових пожеж, захисту людей та навколишнього середовища;
• закінчення  ресурсів обладнання систем, важливих для пожежної безпеки,, відсутність обґрунтованих методик по управлінню ресурсними характеристиками обладнання;
• максимальне можливе зменшення об’ємів легкозаймаючих   речовин на пожежо-, вибухонебезпечних об’єктах.

Вогнегасні речовини – це речовини, котрі при уведенні у зону згорання припиняють процес горіння. Таких речовин в природі  багато, але для гасіння пожеж використовують тільки ті, котрі мають високу ефективність гасіння при мінімальних витратах, безпечні для людини при використанні та зберіганні, прості в застосуванні тощо.

Основними сучасними вогнегасними речовинами, які використовують на практиці пожежогасіння є:

• вода;
• поверхньоактивні речовини (пар);
• піни;
• порошки;
• вуглекислота;
• інертні гази;
• галоїдировані вуглеводні.

Вода найбільш розповсюджений вогнегасний засіб у силу своєї доступності.

Вона володіє високим охолоджуючим ефектом та має здатність змочувати  палаючі поверхні, завдяки чому знижується або повністю зникає вірогідність займання.

Багато які горючі рідини (нижчі  спирти, альдегіди, органічні кислоти  та інші) добре розчиняються у воді зі створенням менш горючих або негорючих розчинів. Найбільший ефект досягається при поданні води на гасіння, у розпиленому стані. При цьому знижується витрата води, мінімально зволожується і псуються матеріали, знижується температура, осаджується дим у приміщенні.

Тому, в залежності від обстановки, на пожежах воду подають у вигляді  суцільних і розпилений струменів  тощо.

Вода, як вогнегасна речовина не пожеж  застосовуватись для гасіння:

• металевого натрію, калію, магнію (при попаданні води на палаючі поверхні цих металів виділяється водень, у наслідок чого здійснюється “розкидування” палаючих частин і збільшується розмір пожежі);
• матеріалів, які зберігаються сукупно з карбідом кальцію і негашеним вапном (при попаданні на карбід кальцію виділяється ацетилен, він горючий. При попаданні води на вапно виділяється тепло);
• електроустаткувань і апаратів, які знаходяться під напругою, тому що при цьому можливі короткі замикання дротів, ураження людей струмом.

 Не дає ефекту  і гасіння водою легкозаймистих рідин (бензин, газ), які знаходяться у великих кількостях у резервуарах.

Щоб знизити поверхневий  натяг води, який знижує вогнегасну здатність і збільшити її здібність  проникати в середину твердих  органічних речовин, в ній розчиняють певну кількість поверхневодоактивних речовин (ПАР).

В наслідок чого витрати  води на гасіння деяких речовин зменшуються  на 30-50%. Особливо це характерно при  гасінні волокнистих матеріалів, торфу та інших.

Для прикладу можна привести деякі речовини, які застосовуються - як змочувателі:

• змочуватель ДБ  - 0,2-0,25% розчин;
• сульфанол НП – 1 – 0,3-0,5% розчин;
• сульфанол НП 5 – 0,3-0,5 % розчин;
• сульфанол Б – 1,5-1,8% розчин;
• некаль НБ – 0,7-0,8% розчин.

Допоміжні речовини:

• ОП – 7 – 1,5-2% розчин;
• ОП – 10 – 1,5-2% розчин;
• Емульгатор ОП – 4 – 1,95-2,1% розчин.

Недолік  ПАР є те, що більшість з них розчиняються у воді підвищеної температури (до 40^оС), а концентровані розчини їх згущуються при зниженні температури.

Вогнегасні  піни

Це універсальний і достатньо ефективний засіб гасіння пожежі.

Зараз у практиці пожежогасіння застосовується повітряно-механічна піна. Нею можна гасити рідкі та тверді горючі речовини, за виключенням тих хто взаємодіє з водою.

Вогнегасна ефективність повітряно-механічної піни залежить від її кратності – тобто відношення об’єму піни до об’єму розчину, з якого вона здобута.

Розрізняють піни низької (до 10), середньої (10-200) і великої кратності (більше 200).

Піни низької кратності  володіють високою стійкістю, але  чутливі до засобу нанесення їх на поверхню. Ефективність підвищується. Коли піна повільно стікає на палаючу поверхню. Якщо падає різко – то ефект знижується.

Піни середньої кратності  ефективні при гасінні нафтопродуктів, які знаходяться у резервуарах. Такі піни не викликають помітного змішування з нафтопродуктами при будь-якому способі подання у резервуар.

Піни високою кратності  малостійкі та легкі. При ліквідації палання нафтопродуктів, така піна виноситься міцними конвективними  потоками із зони пожежі. Спостерігалося горіння нафтопродуктів під піною, із-за великого змісту у піні повітря.

Такі піни ефективні  при гасінні пожеж у підвалах, трюмах та інших приміщеннях.

Для здобуття піни використовують піноутворювачі: ПО-1, ПО-1А, ПО-1Д, ПО-6, ПО-11.

 Вогнегасні порошки

Порошки знаходять все  більше застосування у практиці пожежогасіння.

Вогнегасні суміші ПСБ, ПФ, ПС-1, СІ-2 – порошки із складним хімічним складом.

Вогнегасна ефективність порошків залежить від хімічного  складу, розміру гранул, текучості, розпилення насипної маси. Порошки не токсичні, не електропровідні, не корозійної активні.