Національні інтереси України: роль пересічного громадянина в розбудові міждержавних відносин

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ЕКОНОМІКО-ПРАВНИЧИЙ КОЛЕДЖ

 

 

 

Індивідуальна домашня робота

з дисципліни «Людина і світ»

на тему: «Національні інтереси України: роль пересічного громадянина в розбудові міждержавних відносин.»

 

 

Виконала:

Студентка гр. К 12-13

(фізичне виховання)

Сікорська Ангеліна Олексіївна

 

Перевірив:

викладач історії

Волобуєв Михайло Станіславович

 

 

 

 

Запоріжжя, 2014

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП__________________________________________________________3

РОЗДІЛ 1.НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ_____________________6

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ВИМІРИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ___10

ВИСНОВКИ___________________________________________________18

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ_____________________________20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Особливості сучасного буття України виводять у ранг чільних завдань формування та усвідомлення національних інтересів як базових засад послідовної й цілеспрямованої політики.

 

Для визначення цих інтересів потрібен науковий підхід, що враховує історичні, соціально-політичні та економіко-географічні чинники. Вихідним є розуміння сучасної української нації як відкритої поліетнічної спільноти, що історично склалася на території України, яка усвідомлює себе українським народом, а її члени — громадянами суверенної держави. Таке визначення охоплює і вузьке розуміння української нації як етнічно однорідної спільності людей української національності, що проживають в Україні, і широке — в тому числі українська діаспора. Перше визначення відображає переважно сферу відносин системи «держава — громадянин», а друге — походження, виховання, культуру. Обидва визначення слід брати до уваги для з´ясування конкретних національних інтересів, що сприятиме подоланню національної обмеженості, створенню умов для консолідації українського суспільства навколо ідеї національної держави, у якій дотримуватимуться прав людини незалежно від її етнічного походження. Цей підхід є важливим аспектом діяльності держави щодо обстоювання національних інтересів, він зумовлює і відповідну політику в інтересах національної безпеки.

 

Національні інтереси — інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспільства загалом.

 

Національні інтереси не тотожні інтересам націй, оскільки перші інтегрують інтереси всіх людей незалежно від національної належності, а другі — лише інтереси окремої нації. В Україні проживає майже 100 націй, у кожної є специфічні інтереси. Але національні інтереси для всіх є інтегруючим, єднальним чинником їх існування в державі, поліпшення умов соціального й політичного буття. Іншими словами, національний інтерес є домінантою загальносуспільних устремлінь.

 

Щодо цього народ України чітко визначився на основі національного загальнонародного консенсусу: незалежна, суверенна, соборна, демократична держава, характерні риси якої — громадянське суспільство, демократична, соціальна, правова держава, економічний і політичний плюралізм, ідеологія та мораль, що ґрунтуються на національних і загальнолюдських цінностях, дотриманні прав людини. Жодна з політичних сил України не заперечує цих ціннісних орієнтирів. Саме тому вони становлять національну мету, національну концепцію розвитку, платформу для національної згоди. У цьому руслі мають формуватися і національні інтереси України, усвідомлення яких є підставою узгодження їх з інтересами інших країн, не поступаючись стратегічними й життєво важливими цілями. Лише завдяки цьому можна запобігти небезпечній замкнутості на власних проблемах, уникнути відверто егоїстичних підходів у відносинах з іншими державами. Національний егоїзм може надати лише деякі короткочасні переваги, але згодом — зумовити конфлікти і створити у стратегічному вимірі неабияку загрозу власним національним інтересам.

 

Національні інтереси є основою функціонування всіх складових політичної системи. Водночас вони формуються всіма її елементами.

 

Формування, реалізація національних інтересів — складний процес. Інтереси, особливо молодих держав, тісно переплітаються з інтересами безпеки, загальними базовими цінностями (територіальною цілісністю, політичним виживанням, забезпеченням невід´ємних прав людини). Тому для з´ясування корінних національних інтересів слід відмежувати їх від базових цінностей суспільства.

 

У будь-якому суспільстві інтереси людей бувають не тільки різними, а й протилежними. Але суспільство може функціонувати лише за умови узгодження їх на основі національного компромісу й національної злагоди.

 

Держава як головний елемент політичної системи покликана якнайточніше виражати національні інтереси, тобто інтереси всіх членів суспільства, вирішувати соціальні суперечності та забезпечувати права людини. Але, оскільки національні інтереси реалізуються державою через державні інтереси, то останні можуть фігурувати як інтереси влади, не збігаючись із національними інтересами. Інтереси уряду, відомств можуть відрізнятися, а то й суперечити національним інтересам. Уникнути цих протиріч можна завдяки врахуванню впливу базових цінностей суспільства на формування національних інтересів, а також їх зворотного впливу. У молодих державах такий взаємовплив виявляється, наприклад, із появою певних зовнішніх і внутрішніх загроз безпеці суспільства. Країни, що перебувають на етапі становлення своєї державності, рідко мають усталену соціальну й національно-етнічну структуру. Тому відповідно змінюються національні цінності, ієрархія їх значущості, стратегія та політика. Традиційні цінності — демократія, економічний і соціальний добробут тощо за небезпечних умов для держави поступаються місцем цінностям самозбереження, національної єдності, виживання тощо.

 

Для України національними інтересами є раціональні державотворення і трансформація суспільних відносин. У такій ситуації на передньому плані державні інтереси, які не завжди збігаються з інтересами загальнонаціональними та з інтересами особи. Найважливіше завдання держави в системі національних інтересів — це подолання кризи, розвиток і підтримка соціально-культурного й духовного відродження як засади національної державності українського народу щодо забезпечення ефективного функціонування суспільства, внутрішньої стабільності, соціальної злагоди, сприятливих міжнародних умов і колективної безпеки. Ці завдання, випливаючи з політичної та економічної доцільності, є і національними інтересами України. Актуальним є і забезпечення інтересів кожного члена суспільства, прав людини. За нинішніх умов влада ризикує втратити довіру народу, якщо не віднайде оптимальних способів, форм і методів поєднання державних і особистих інтересів, узгодження їх з національними інтересами нашої країни.

 

РОЗДІЛ 1.НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ

 

 

Національна безпека і національні інтереси — дві взаємопов'язані

суспільно-державні проблеми. Вони мають важливе значення для будь-якої

людської спільноти з огляду на необхідність ліквідації й попередження

загроз, здатних позбавити людей матеріальних і духовних цінностей, та

пошуку оптимальних способів прогресивного розвитку. Тому одним із

важливих завдань нашої політичної науки є з'ясування особливостей

безпеки України в постконфронтаційний, перехідний період

соціально-політичного розвитку на континенті, сутності національних

інтересів України в нових геополітичних умовах, трансформації головних

засад її соціально-економічного розвитку.

 

Контекст змінних силових співвідношень має свою стержневу основу, якою

виступає поняття "національний інтерес" або, як уже відзначалось, у

сучасній світовій політиці в більшості випадків найбільш гострим є не

питання про фізичне виживання, а питання про співучасть і взаємодію.

Сучасний світ багатий новими елементами, які сприяють перерозподілу

могутності, що концентрувалася раніше в руках великих воєнних держав. Ці

нові елементи в перерозподілі влади (наприклад, приватні

транснаціональні суб'єкти) ведуть до ускладнення національних інтересів,

більше того, транснаціональні інвестиції створюють нові інтереси, в

зв'язку з чим суперництво в міжнародній політиці ускладнюється.

Транснаціональні суб'єкти можуть виступати не тільки в ролі обмежувачів

при здійсненні національних інтересів, але й впливати на те, яким чином

такі інтереси визначаються в політиці держав.

 

В останні роки тільки в Україні вийшло мабуть за дві-три сотні

найменувань наукових праць із проблем національної безпеки, в яких

автори всебічно розглядають з тих чи інших теоретичних і практичних

позицій невідкладні питання становлення, розвитку та шляхи реалізації

національної безпеки.

 

Проблеми належного стану національної безпеки України піднято на рівень

державних інтересів, вони є невід'ємною складовою існування нашої

незалежної суверенної держави.

 

1. Поняття національних  інтересів.

 

Українські національні інтереси

 

Національний інтерес, інтереси (англ. national interest, нім.

Staatsraeson, фр. raison d'etat) - система цілей і завдань зовнішньої

політики держави. Згідно з ученням школи політичного реалізму,

національні інтереси є причиною міжнародних відносин як таких.

 

В найширшому плані інтереси включають широке коло інтелектуальних,

історичних, моральних цінностей. Без врахування культурно-історичних

традицій і національних цінностей розуміння міжнародної політики буде

неповне. Г.Моргентау справедливо вважає національну ідентичність

невід'ємним елементом національного інтересу.

В науковій літературі суспільний інтерес подається як усвідомлення успільний інтерес подається як усвідомлення

потреби суб'єкта або соціальної спільноти, що випливає з умов їх

існування та діяльності. В той же час інтерес - це відношення потреб до

умов їх реалізації. Відповідно, національний інтерес є усвідомлення та

відображення в діяльності його лідерів корінних потреб держави.

 

Головне завдання зовнішньої політики будь-якої держави - це забезпечення

її внутрішнього розвитку. Сила держави й сьогодні є важливішим засобом

забезпечення національних інтересів і досягнення зовнішньополітичних

цілей. Але, реалізуючи свої власні інтереси, держави обов'язково

втягуються в моральні конфлікти, оскільки здійснення інтересів і цілей

засобами сили постійно входить у протиріччя з певними моральними

нормами, з універсальними ідеалами.

 

Застосування сили в міжнародній політиці, в суперництві держав на

міжнародній арені сьогодні є небезпечним. Це загрожує знищенням людства.

Тому вихід слід шукати не тільки в розумному співвідношенні силових і

балансуючих інтересів, але й у моральності політики. Ми не будемо

вступати в дискусію, чи існують універсальні моральні закони, чи повинна

їх дотримуватися держава тощо. Проблема тут ширша, тому що є різниця між

мораллю індивіда й мораллю держави. Німецький історик XIX ст. Генріх фон

Трейчке писав, що про державу не можна судити на основі тих норм, які

стосуються індивідів, про неї треба судити у відповідності з тими

принципами, які визначені її власною природою і її кінцевими цілями.

 

Держава у поглядах класичних мислителів (Платон, Аристотель, Спіноза,

Гегель) сама є проявом моральної ідеї. Кожна держава як конкретна

історична індивідуальність керується у своїй поведінці своїми особливими

етичними принципами; вона не підкоряється прямо ніяким зовнішнім

відносно неї моральним принципам і не наслідує сліпо ніякі абстрактні

міркування про людські права в реалізації свого державного інтересу,

особливо в галузі міжнародних відносин. В силу такого трактування

держави цими філософами не визнавався конфлікт між політикою, з одного

боку, і мораллю й справедливістю з іншого. Гегель взагалі вважав

абсурдним саме припущення, що політика може бути в конфлікті з правами

та обов'язками. Як сумістити альтруїзм і егоїзм у міжнародній політиці?

Що цінніше: етика переконання чи етика відповідальності? В діяльності

політика або приватного суб'єкта міжнародної політики завжди присутнє

бажання брати до уваги інтереси інших держав або інших суб'єктів

міжнародної політики. І тут повинно брати верх етика відповідальності.

Для держави, вважав Т. Рузвельт, аморально бачити лише свої власні

інтереси, але нерозумно, в той же час, сподіватись, що турбота лише про

власні інтереси є єдиним збуджуючим мотивом поведінки будь-якої іншої

держави.

 

В принципі можна погодитися з веберівською постановкою питання про те,