Доведення та спростуваня суджень у суді

   2.3 Спростування зв'язку тези з  аргументом 

   Сутність  цього способу спростування полягає  в доведенні неспроможності демонстрації .

   Доведення відбувається завжди у формі того чи іншого умовиводу. Якщо встановлено, що теза доведена з порушенням правил умовиводу, у формі якого доведення здійснювалося, то таке доведення вважається спростованим. Наприклад, якщо тезу "Заповіт є договором" доведено таким чином:

   Будь-який договір є юридичною угодою.

   Заповіт - це юридична угода.

   Отже, заповіт є договір.

   То таке доведення буде неспроможним, оскільки в ньому порушено правило другої фігури категоричного силогізму. Згідно з цим правилом, один із засновників має бути заперечним, а в нас обидва засновки ствердні, тому істинного висновку із них зробити не можна.  
 
 
 
 
 
 
 

   3. Правила доведення і спростування: помилки, які трапляються в  доведеннях 

   У процесі доведення і спростування необхідно дотримуватися правил стосовно тези, правил стосовно аргументів та правил стосовно демонстрації.

   3.1 Правила й помилки стосовно  тези 

   1. Теза має бути чітко і ясно  сформульована . У будь-якому доведенні  необхідно перш за все знати,  що доводиться, яке положення  обґрунтовується. Для цього висунута теза має бути сформульована точно і ясно. Якщо ж доводжуване положення сформульоване недбало, розпливчато й невизначено, то й доведення в цілому стає досить часто плутаним і суперечливим. У таких випадках важко зрозуміти, яке положення доводиться розібрати в самому доказ доведенні, дати оцінку аргументам, визначити, чи достатньо їх для тези, перевірити хід доведення і встановити, чи правильне воно і т. д.

   Нечіткість  формулювання тези може бути наслідком  незнання або недостатнього знання того предмета, про котрий ідеться в тезі, недбале ставлення до уживаних слів і термінів, а також наслідком навмисного прагнення зробити тезу невизначеною, двозначною.

   2. Теза протягом доведення (або  спростування) має залишатися однією й тією ж. Правило це означає, що доводитися завжди має саме те положення, котре висунуте як теза, а не якесь інше, хоч і схоже з тезою. Порушення цього правила призводить до помилки, котра дістала назву підміна тези (ignoratio elenchi). Підміна тези має місце тоді, коли доводиться (або спростовується) не та теза, котру слід довести, а інша нова теза.

   Наприклад, підміна тези буде, якщо замість  доведення судження про те, що "Обвинувачуваний  на момент скоєння злочину був  на місці вчиненого злочину”, доводиться, що “ Обвинувачуваний добре знав місце скоєного злочину".

   Теза  може бути підмінена іншою тезою  як не усвідомлено, так і навмисне. Підміна тези відбувається часто  через нечіткість її формулювання.

   Різновидами помилки підміни тези є такі помилки  у доведенні, як доведення до людини та публіки, а також помилка, що дістала назву хто занадто багато доводить, той нічого не доводить . Логічна помилка доведення до людини (argumentum ad hominem) буває тоді, коли доведення істинності тези по суті підміняється характеристикою особи людини, котра має якесь відношення до цієї тези. Така помилка буде, наприклад, тоді, коли замість того, щоб спростувати висунуте положення, ми говоримо не про саме це положення, а про людину, котра його висловила, що вона не спеціаліст з певного питання, що вона неодноразово припускалася помилки у своїх висновках тощо.

   Логічна помилка доведення до публіки (argumentum ad populum) полягає в тім, що замість  обґрунтування тези звертаються  до почуттів людей, намагаються викликати  у них симпатію чи антипатію до того, про що йдеться, і таким чином примусити повірити в правильність висунутої тези або хибність спростовуваного положення.

   Логічна помилка хто занадто багато доводить, той нічого не доводить (qui nimium probat nihil probat) виникає тоді, коли замість доведення істинності висунутої тези обґрунтовується інше положення настільки широке, що з нього безпосередньо не випливає істинність висунутої тези.  
 
 
 
 
 

   3.2 Правила і помилки стосовно  аргументів 

   1. Аргументи мають бути судженням  істинним . Це правило саме по собі є вимогою доведення. Не можна обґрунтовувати істинність тези хибними аргументами. Але це правило слід трактувати дещо ширше в тому розумінні, що аргументи не можуть бути не тільки хибними, а й імовірними, сумнівними, гаданими. Таке розуміння розглядуваного правила має досить важливе значення для судового доведення, де кінцеві висновки в справі на підставі ймовірно (гадано) встановлених фактів взагалі не припустимі.

   Порушення цього правила веде до логічних помилок, що дістали назву: (а) хибний аргумент або основна помилка та (б) передбачення підстави .

   Логічна помилка "хибний аргумент" або  основна помилка (error fundamentales) полягає  в тім, що для обґрунтування тези беруться хибні аргументи.

   Так, якщо свідок, обвинувачуваний або  потерпілий обґрунтовують якийсь свій висновок  видуманими фактами, тобто такими фактами, котрі в дійсності не існують, то буде мати місце логічна помилка – хибний аргумент .

   Логічна помилка "передбачення підстави" (petitio principii) полягає в тім, що як підстава наводиться таке положення, котре, хоч і не є явно хибним, проте саме потребує доведення, тобто коли, доводячи тезу, користуються недоведеними аргументами.

   У судовій практиці ця помилка частіше  за все має місце тоді, коли кінцеві  висновки у справі ґрунтуються на здогадах, а не достовірно встановлених фактах. Така помилка була виявлена, наприклад, у справі М., засудженого за те, що він, працюючи завідувачем складу, викрав зі складу 104 м бязі й потім симулював крадіжку. Відміняючи вирок у справі, судова колегія Верховного Суду в своїй ухвалі вказала: "Висновок суду про винність М. у крадіжці бязі ґрунтується не на доказах, а на здогаді про те, що "цю бязь, окрім підсудного М., викрасти ніхто не міг".

   Ось приклад спростування захисником доведення  обвинувача, що ґрунтується на виявленні у промові останнього помилки "передбачення підстави": "Стосовно Грачева є здогади, що до 19 серпня 1952 р. він купував шкіру в Якуби і що пальта, про які йдеться, пошиті зі шкіри, котра належить фабриці "Спортінвентар". Але кількість здогадів не перетворюють їх у якість доказу винності. Кожен із них мав бути самостійно доведений. Прокурор намагається це зробити, на жаль, досить оригінально. Один здогад він доводить іншим. Прокурор говорить: "Якщо Грачов до 19 серпня 1952 р. придбав шкіру в Якуби, то пальта виготовлені зі шкіри, що належить фабриці "Спортінвентар". Але перш за все це "якщо" слід довести. Далі прокурор розмірковує: "Якщо всі пальта пошиті зі шкіри фабрики "Спортінвентар", то ця шкіра придбана в Якуби". Але ж перш за все саме й треба довести, що пальта виготовлені зі шкіри фабрики "Спортінвентар". Мовою логіки метод доведення, до якого вдався прокурор, називається "обумовленням підстави" – наведення аргументу, котрий сам іще має бути доведеним. Процесуальною мовою – це обвинувачування, що ґрунтується на здогадах. "Здогади ж не можуть замінити доказів, яких бракує".

   2. Аргументи, повинні бути достатньою  основою для тези . Зміст цього  правила полягає в тім, що  аргументи повинні неодмінно  обґрунтувати істинність тієї  тези, на підтвердження якої вони висунуті. Якщо ж істинність тези з наведених аргументів не випливає, то такі аргументи для тези є недостатніми, вони не обґрунтовують тези. Це логічне правило знайшло своєрідне вираження в кримінальному процесі, одна з вимог яких твердить: "Один доказ – не доказ". Порушення цього правила викликає такі помилки: а) не випливає і б) від сказаного у відносному, умовному розумінні до сказаного безвідносно, в абсолютному розумінні.

   Логічна помилка не випливає (non sequiter) полягає  в тім, що доводжувана теза не випливає з аргументів, наведених для її підтвердження. Наприклад, якщо висновок про те, що "Петренко є співучасником злочину" обґрунтовується тим, що Петренка напередодні скоєння злочину бачили разом із злочинцями, то буде допущена помилка, оскільки одного факту, що Петренко був разом із злочинцями напередодні скоєння злочину очевидно недостатньо для висновку про його участь у злочині. Він міг бути в компанії злочинців випадково, тому необхідні інші факти, котрі були б достатніми аргументами.

   У судовому доведенні логічна помилка не випливає, або помилка недостатнього обґрунтування є однією з найпоширеніших. Виражається вона найчастіше в необґрунтованості кінцевих висновків у справі, в необґрунтованості постанов. Наявність такої помилки завжди приводить до скасування вироку чи ухвали. Необґрунтована постанова (визначення) визнається незаконною.

   Логічна помилка від сказаного у відносному, умовному розумінні до сказаного  безвідносно, абсолютному розумінні  полягає в тім, що якесь положення, правильне за певних умов, застосовується як аргумент за будь-яких умов.

   Різновидом  розглядуваної логічної помилки  є помилка, що дістала назву від  сказаного в принципі до сказаного  в усіх випадках без винятку . Ця помилка полягає у тім, що положення, правильне в принципі, яке характеризує загальний стан речей, поширюється на будь-який випадок, на кожен конкретний предмет. Наприклад, якщо хтось почне доводити, що громадянин N добре знає закони, посилаючись на те, що він юрист, а юристи, мовляв, добре знають закони, то він припуститься помилки від сказаного в принципі до сказаного в усіх випадках без винятку. Те, що юристи добре знають закони, є істинним, але з цього зовсім не випливає, що будь-який юрист добре знає закони. Судження "Юристи добре знають закони" правильне в принципі, а не для кожного конкретного випадку.

   3. Доведення не має братися в  коло, тобто аргументи мають бути  судженнями, істинність яких встановлена  незалежно від тези . Порушення  цього правила викликає логічну  помилку, котра називається коло в доведенні . Ця помилка полягає в тім, що теза виводиться з аргументів, а аргументи, в свою чергу, виводяться з тези.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Висновки 

   Доведення — це процес думки, що полягає в  обґрунтуванні істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність котрих установлена раніше.

   Термін  «доведення» вживається в кількох  значеннях.

   1. Під доведенням розуміють факти,  за допомогою котрих обґрунтовується істинність того чи іншого положення.

   2. Словом «доведення» позначають  джерела даних про факти, наприклад, літописи, оповіді очевидців, мемуари тощо.

   3. Доведення — це процес мислення, логічний процес обґрунтування  істинності одного судження за  допомогою інших суджень. У  формальній логіці термін «доведення»  вживається саме в цьому значенні. Логіка вивчає доведення як мислений процес.

   Доказ тісно пов'язаний із спростуванням. Досить часто ми не тільки доводимо істинність висунутої тези, але одночасно  й спростовуємо якесь інше положення, котре ми вважаємо хибним.

   Спростуванням називається процес мислення, за допомогою якого доводиться хибність якогось положення або неспроможність доведення в цілому.

   Спростування  може бути спрямоване проти тези, проти аргументів або проти способу доведення (міркування). Згідно з цим розрізняють такі способи спростування:

   1. спростування тези;

   2. спростування аргументів;

   3. спростування зв'язку тези з  аргументами. 

   Використана література:

   1. Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин  В. М. Логіка: Навч.-метод. посібник  для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2002. — 127 с.

   2. Богдановський І. В. Логіка: Опорний  конспект лекцій / І. В. Богдановський,  О. Г. Льовкіна. — К.: МАУП, 2004. —  168 с.: іл.

   3. Ерышев А. А., Лукашевич Н. П., Сластенко Е. Ф. Логика: Учеб. пособие.  — 5-е изд., стереотип. / Под ред.  Н. П. Лукашевича. — К.: МАУП, 2004. — 216 с.: ил.

   4. Ивин А.А. Логика. Учебное пособие.  Издание 2-е. — М.: Знание, 1998. —  240 с. 

   5. Тофтул М. Г. Логіка: Посібник  для студентів вищих навчальних  закладів. — К.: Видавничий центр  «Академія», 2002. — 368 с.