Доведення та спростуваня суджень у суді

   Зміст

   Вступ

1. Доведення.
1. Поняття доведення.
2. Логічне доведення і судове доведення.
3. Побудова доведення.
2. Спростування.
1. Спростування тези.
2. Спростування аргументів.
3. Спростування зв’язку тези з аргументом.
3. Правила доведення та спростування: помилки, які трапляються в доведеннях.
1. Правила і помилки стосовно тези.
2. Правила і помилки стосовно аргументів.

   Висновки

   Використана література 
 
 
 
 
 
 
 

   Вступ

   Отримання опосередкованих, похідних знань відбувається не лише у формі умовиводу. Іншою формою цього процесу в мисленні є доказ (доведення). Він якісно відрізняється за складністю порівняно з поняття, судженням і умовиводом – тому розглядається окремо від них.

   Доведення (доказ) – форма мислення, що обґрунтовує  правильність суджень, істинність яких не є очевидною шляхом перетворення їх на судження безпосередньо очевидні. Іншими словами, доказ – форма мислення, за допомогою якої розвивається істинність одних суджень та хибність інших.

   Доказ тісно пов’язаний із спростуванням. Досить часто мі не тільки доводимо істинність висунутої тези, але й одночасно спростовуємо якесь інше положення, котре ми вважаємо хибним.

   Спростування  називається процес мислення, за допомогою  якого доводиться хибність якогось  положення або неспроможність доведення  в цілому.

   Спростування  може бути спрямоване проти тези, проти аргументів або проти способу доведення (міркування). 
 
 
 
 
 
 

   

1. Доведення.

   1.1 Поняття доведення.

   Будь-яке  судження, висловлене про що-небудь, є або істинним або хибним. Тому воно може бути взяте за істину тільки після того, як ми переконаємося в його істинності.

   В істинності деяких положень можна переконатися шляхом безпосереднього зіставлення  їх із дійсністю, за допомогою органів  чуття, у процесі практичної діяльності. Так, щоб установити й перевірити істинність судження "Замок, на який замикалися двері будинку потерпілого, має сліди пошкодження", досить оглянути цей замок.

   Але переконатися в істинності того чи іншого положення безпосередньо  не завжди можна. Так, істинність суджень  про факти, що мали місце раніше, може бути встановлена і перевірена лише опосередковано, логічно, оскільки під час пізнання таких фактів вони вже не існують у дійсності і тому не можуть бути сприйняті безпосередньо. Не можна, наприклад, безпосередньо упевнитися в істинності таких суджень: "Потерпілий С. вбитий обвинувачуваним К."; "Під час скоєння злочину обвинувачуваний знаходився на місці вчинення злочину"; "Організатором скоєного злочину був Т." і т. д. Істинність подібних суджень установлюється і перевіряється не безпосередньо, а опосередковано, за допомогою умовиводів і логічних аргументів.

   Доведення – це процес думки, що полягає в обґрунтуванні істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність котрих установлена раніше .

   Наприклад, нам треба довести істинність судження про те, що "Одержання хабара є дія суспільно небезпечна". Для цього ми наводимо також два судження:

   1) "Усякий злочин є діянням  суспільно небезпечним".

   2) "Одержання хабара є злочин" – і виводимо з них за правилами категоричного силогізму істинність доводжуваного судження.

   Доведення є умовивід. У нашому прикладі воно відбувається в формі одного умовиводу. У більшості випадків доведення  є складними, вони складаються не з одного, а багатьох умовиводів.

   Доведення – це процес мислення, логічний процес обґрунтування істинності одного судження за допомогою інших суджень. У формальній логіці термін "доведення" уживається саме в цьому значенні. Логіка вивчає доведення як мислений процес.  
 
 
 
 

     
 
 
 
 
 
 
 

   1.2 Логічне доведення і судове  доведення 

   У юридичній науці і практиці користуються такими термінами, як доведення і судовий доказ. Терміни ці виражають різні поняття.

   Під "доказом" розуміють доказові факти. "Доказами в кримінальній справі у визначеному законом  порядку органи дізнання, слідчий  і суд установлюють наявність  або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, котра скоїла це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного розв'язання справи" (ст. 16 ОКС).

   Джерела відомостей про факти (показання  свідка, потерпілого, обвинувачуваного, висновок експерта тощо) називаються в карному процесі засобами доказу .

   Судове  доведення – це специфічна форма пізнання істини під час розслідування і розгляду кримінальних справ. Судове доведення не зводиться до логічного доведення, поняття ці не тотожні. Судове доведення – поняття ширше, ніж поняття логічне доведення. Логічне доведення – це розумова діяльність , це розумовий процес обґрунтування однієї істини іншими істинами.

   Судове  доведення – це не тільки логічний процес, не одна лише розумова діяльність. Судове доведення – складна діяльність. Вона складається з ряду моментів: збирання, закріплення, перевірки й оцінки доказів. Окрім розумової діяльності, с удове доведення включає, таким чином, і практичну діяльність. Логічне доведення становить лише одну зі сторін с удове доведення – певний його момент. Судове доведення – це не звичайне логічне доведення, а одночасний процес і пізнання істини, і її логічне доведення.

   Але судове доведення відрізняється  від логічного доведення не тільки цим. Логічне доведення відбувається за законами і правилами однієї лише логіки. Судове доведення здійснюється не тільки за законами діалектики, воно підлягає також юридичним законам. Судове доведення має чітко правовий характер. Це означає, наприклад, що суб'єктом судового доведення може бути не будь-яка особа, а тільки слідчий, прокурор, особа, що проводить дізнання, і суддя; факти дійсності стають доказовими фактами у судовій справі лише за умови, якщо вони здобуті із дотриманням норм процесуального права, і т. д.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   1.3 Побудова доведення 

   Будь-яке  доведення складається з трьох  частин: тези, аргументів (основи) і  демонстрації (форми доведення). Тезою  доведення називається положення, істинність якого треба довести. Аргументом (основою) називаються ті судження, які наводяться для доведення тези. Демонстрацією (формою доведення) називається спосіб логічного зв'язку тези з основою .

   Теза  доведення 

   Будь-яке  доведення припускає наявність  доводжуваного положення (тези). Якщо відсутня теза, то й доводити нічого. Теза може бути сформульована як на початку доведення, так і в будь-який інший його момент. Позначають тезу по-різному, наприклад: "Положення, яке я доводжу, полягає ось у чому": "Ось моя теза"; "Ось моє положення"; "Ось моя позиція" тощо. Часто якесь положення доводиться без посилання на те, що це теза. Теза висловлюється звичайно у формі категоричного судження, наприклад: "Підсудний Л. перебував уночі 15 серпня у квартирі потерпілої"; "Це не самогубство", "Петренко співучасник підсудних К. і Р." тощо. Але часто його формулюють у вигляді запитання: “ Чи є причинний зв’язок між діями обвинувачуваного і їхніми наслідками?”; “ Чи були в А. мотиви для самогубства?" і т. д.

   У судовому пізнанні доведення, як правило, є складним; доводиться не одне, а  кілька положень. У складному доведенні слід розрізняти основну тезу і підлеглі, часткові тези .

   Основною  тезою називається положення, якому  підлягає обґрунтування низки інших  положень.

   Часткова  теза – це таке положення, яке стає тезою лише тому, що за її допомогою доводиться основна теза. Часткова теза, будучи доведеною, сама стає потім аргументом для обґрунтування основної тези.  

   Аргументи

   Довести тезу – означає навести такі судження, котрі були б достатніми для обґрунтування істинності або хибності висунутої тези. Як аргумент для доведення тези може бути наведена всяка істинна думка, якщо тільки вона пов’язана з тезою, обґрунтовує її. Основними видами аргументів є такі: факти дійсності, закони, аксіоми, визначення та інші, раніше доведені положення .

   Факт  – це явище або подія, що має місце в дійсності. Факт, який правильно відображений у судженні, служить аргументом у доказ доведенні.

   Факти є досить важливим видом аргументів. Вони мають велику силу переконливості й тому широко використовуються в  усіх галузях пізнання. Оскільки факт – це дійсність, то заперечувати факти, тим часом як вони існують, або посилатися на факти, котрих немає насправді – означає не рахуватися з дійсністю. Факти настільки авторитетні, наскільки авторитетна сама дійсність. Узгодженість думки з фактами є узгодженість із об'єктивною реальністю.

   Самі  факти мовчать, їх пояснюють люди. Той самий факт може пояснюватися по-різному. Наприклад, факт виявлення  в обвинувачуваного інструменту, за допомогою якого зламано стіни  складу, ще не свідчить безумовно про те, що крадіжку скоїв саме він. Обвинувачуваний міг позичити інструмент іншій особі, купити його після вчиненої крадіжки, інструмент міг бути взятим злочинцем без відома його власника (обвинувачуваного) тощо. Отже, ті самі факти можуть використовуватися для доведення найрізноманітніших положень. Щоб цього не було, факти, перш ніж стати аргументами, необхідно правильно зрозуміти і пояснити.

   Для того, щоб факти були правильно  пояснені, необхідно підходити до них діалектично, розглядати не ізольовано, а у взаємозв’язку.

   Щоб факти виконували роль аргументів, необхідно брати не окремі факти, а всю сукупність фактів, що стосуються розглядуваного питання, без будь-якого  винятку. Не можна довільно ні вихоплювати  лише потрібні факти і забувати, не помічати інших, небажаних фактів, ні брати у фактів лише другорядні сторони і не враховувати головних, суттєвих сторін.

   Всяка однобічність у відборі й дослідженні  фактів приводить до нерозуміння  суті фактів, до їх викривлення.

   У судовому пізнанні факти (фактичні дані) є основним видом аргументів. Розкрити злочин і викрити злочинця - це означає виявити і зібрати факти, котрі з достовірністю відтворюють злочинну подію, особу, що її скоїла, та її винність.

   Доказом (фактом) у судовій справі може бути будь-яке явище, подія, предмет чи річ, усе, що оточує людину і складає об'єктивну реальність.

   Але судовим доказом (аргументом) кожен  факт робиться лише тоді, коли він встановлений і закріплений із дотриманням  вимог процесуального закону. Факти, здобуті без дотримання належної процесуальної форми, не можуть бути взяті за основу висновків слідства і суду. Так, якщо якийсь факт установлюється свідченням особи, котра спостерігала цей факт, то такий факт стає доказом (аргументом) у справі лише за умови, якщо ця особа буде допитана як свідок у визначеному процесуальним законом порядку і її свідчення занесені до протоколу згідно з вимогами процесуального закону.

   Важливим  видом аргументів постають закони науки . Посилання на закон є вагомим  аргументом. Авторитетність законів  науки як аргументів пов'язана з розумінням того, що таке закон.

   Закони  науки – це особливого роду істини; вони відрізняються від інших знань як за змістом, так і за формою їх відкриття. Закони науки є відображенням законів об'єктивного світу. Вони виражають загальні, необхідні зв'язки, що повторюються між явищами. Закон діє за необхідністю: за певних умов закон діє обов'язково, неминуче. Закон не знає винятків. Не буває так, щоб закон поширювався на одні предмети або явища певного класу і не поширювався на інші предмети або інші явища. Закон постає як загальне для всіх конкретних випадків, для всіх взаємозв'язків об'єктивного світу, що підлягають певному закону. Якщо визначено якийсь закон для деяких явищ, то це означає, що йому неминуче підлягають усі явища певного роду.

   Закон – наслідок тривалого процесу пізнання. До кожного нового положення, що є законом, висуваються особливі вимоги, воно має бути доведене як закон і залучене до активної перевірки практикою. Науці не відомі випадки, коли б те чи інше положення надзвичайно легко пояснювалося законом. Відкриття закону – це подія в науці, воно перебуває в центрі уваги не тільки певної науки, а й інших наук. Закони – основні положення, на яких ґрунтується вся наука. Тому посилання на закон завжди достатнє і переконливе. Якщо встановлюється, що доказуване положення випливає із певного закону, то це означає, що воно є істинним.