Теоретичні аспекти формування та розподілу прибутку

Треба звернути увагу на те, що зміна  обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).⁴

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.

Таким чином можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність є досить суттєвими.

Собівартість продукції є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання) та реалізацію.

Витрати на виробництво продукції  утворюють виробничу собівартість; витрати на виробництво та реалізацію — повну собівартість продукції.

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів що впливають на скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції. Для цього необхідно знати: повний перелік указаних витрат, що дається в Типових положеннях; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак  вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

 

1.2. Розподіл і використання прибутку

 

Прибуток є критерієм ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих  і децентралізованих фінансових ресурсів.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством  прибуток є об'єктом розподілу. У  розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.⁵

Пропорції розподілу прибутку між  державою (бюджетом) і підприємством  складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап — це розподіл і  використання прибутку, що залишився  в розпорядженні підприємств  після здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення. Кошти цих фондів використовуються для фінансування відповідних витрат.

Згідно з інструкцією  Мінфіну України про порядок  заповнення форм річного бухгалтерського  звіту підприємств за 1998 рік не передбачено відображати плату за землю і податок із власників транспортних засобів у другому розділі звітної форми № 2 як суму використання прибутку.

Прибуток, що залишається в розпорядженні  підприємства, не слід ототожнювати з  чистим прибутком. Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок прибутку підприємства повинні сплачувати ще і штрафи в таких випадках:

за порушення господарських  договорів із суб'єктами господарювання;

за несвоєчасне подання  в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;

за затримку перерахування  коштів у бюджет і державні цільові  фонди;

за приховування прибутку від оподаткування, заниження інших  податків;

за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води без укладання відповідної  угоди (це стосується використання води з державних водогосподарських систем);

за прострочені банківські позички;

за невиконання квоти  зі створення робочих місць для  інвалідів;

за інші порушення.

З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності підприємств, що функціонують у різних сферах економіки, можуть стягуватися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосується комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток — це, частина прибутку, що залишається в підприємства після сплати податків та можливих штрафів (унаслідок застосування фінансових санкцій).

Використання чистого  прибутку підприємство може здійснювати  через попереднє формування цільових грошових фондів або спрямовуючи  кошти безпосередньо на фінансування витрат. Можливий також розподіл чистого прибутку частково для формування цільових фондів, а частково на безпосереднє фінансування витрат.

Як уже було сказано, за рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чистого прибутку на виплату дивідендів здійснюється безпосередньо.

Принципове значення в  розподілі чистого прибутку має  досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою здійснювалось державне регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання.

Нині використання чистого  прибутку (напрямок і пропорції) визначаються самостійно кожним суб'єктом господарювання. Відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року, в 1995, 1996, 1997 (перше півріччя) державне регулювання використання чистого прибутку здійснювалося досить активно і в основному суто економічними інструментами, зокрема:

зменшенням суми податку  на прибуток (до 20%) у разі використання прибутку на фінансування реконструкції та модернізації активної частини основних фондів;

зменшенням оподатковуваного прибутку (до 10% від суми балансового прибутку) за умови використання прибутку на збільшення власних оборотних коштів (поширювалось тільки на державні підприємства);

зменшенням   оподаткованого   прибутку   на   суму   прибутку, спрямованого на покриття витрат для утримання об'єктів соціально-культурного призначення, а також витрат на благодійну діяльність.⁶

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року державне регулювання використання чистого прибутку підприємств здійснюється також зменшенням оподаткованого прибутку на суму витрат із чистого прибутку для утримання й експлуатації об'єктів соціальної інфраструктури тоді, коли відповідні об'єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства і утримувались ним на час уведення в дію Закону про оподаткування прибутку, а також витрат на благодійну діяльність (не більше 4% від суми оподаткованого прибутку).

 

2.   Методика аналізу прибутку підприємства

2.1. Прибуток, як об’єкт фінансово-економічного аналізу

 

У законодавстві України, яке регулює  оподаткування прибутку підприємств, прибутком вважається сума валових  доходів (доходів від усіх видів  діяльності), скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів. Склад валових доходів і валових витрат свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування являє собою досить умовну величину, яка характеризує співвідношення між доходами і витратами підприємства за певний, законодавче встановлений період оподаткування. Безпосередньо вона не залежить від собівартості продукції, від різниці між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво (обіг) цієї продукції. Прибуток як об'єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який не збігається з бухгалтерським обліком прибутку.

Важливою особливістю  показника прибутку як об'єкта оподаткування (і це аж ніяк не може не враховуватися при аналізі цього показника) є те, що, з одного боку, кожне підприємство водночас і зацікавлене у його збільшенні, бо саме валові доходи підприємств є єдиним джерелом їх реальних прибутків, і об'єктивно, з огляду на необхідність досягнення мінімуму сплати податку до бюджету, прагне у кожний звітний період до його мінімізації. Саме ця особливість даного показника викликає інтерес до нього як об'єкта аналізу, а як якісний показник фінансово-господарської діяльності підприємств він не може конкурувати з показником прибутку в прийнятому, класичному розумінні цього слова. Останній є реальним показником того, наскільки ефективно працює підприємство, визначає реальні, дійсні можливості підприємства фінансувати науково-технічний та соціальний розвиток, більше того, тільки реальний прибуток є джерелом спроможності підприємства сплатити до бюджету податок на прибуток (хоч розмір податку обчислюється без урахування його реальної величини).⁷

Прибуток підприємства, охарактеризований у Законі «Про підприємства в Україні» як основний узагальнюючий показник фінансових результатів і господарської діяльності, синтезує в собі усі найважливіші сторони діяльності підприємства, що і визначає його місце серед об'єктів фінансове-економічного аналізу. Щоб прибуток підприємства зростав, воно повинно:

• нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;
• розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і підвищувати якість продукції;
• зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції, тобто її собівартість;
• з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, в тому числі фінансові ресурси;
• постійно впроваджувати заходи, спрямовані на підвищення продуктивності праці своїх працівників;
• найдоцільніше розміщувати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту;
• грамотно будувати договірні відносини з постачальниками і покупцями, особливо у частині договірних цін та економічних санкцій за невиконання господарських договорів.

Цей перелік умов підвищення прибутковості  підприємств потребує аналізу всіх сторін їхньої фінансово-господарської  діяльності під кутом зору максимізації прибутку.

В умовах нової системи оподаткування  прибутку підприємств з'являються нові об'єкти фінансово-економічного аналізу -- валовий доход, валові витрати. Від їхньої величини залежить розмір об'єкта оподаткування і, отже, частина реального прибутку, яка у вигляді податку на прибуток вилучається до бюджету.

Валовий доход — це загальна сума доходів підприємства від усіх видів діяльності, включаючи виручку від реалізації основної продукції, іншої реалізації, а також доходи від операцій з цінними паперами, деривативами1, валютними цінностями, у вигляді безповоротної фінансової допомоги, штрафів, пені, які одержують підприємства від своїх контрагентів як компенсацію за порушення господарських договорів, надходжень від урегулювання сумнівної та безнадійної заборгованості тощо.⁸

Валові витрати — це будь-які витрати підприємства, пов'язані з його господарською діяльністю, а саме — всі витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції (вони мають найбільшу питому вагу у складі валових витрат), а також заохочувальні виплати працівникам, витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів, витрати на утримання та експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури, по операціях з борговими зобов'язаннями, валютними цінностями, суми оплачених (або нарахованих) податків, зборів, обов'язкових платежів та всі інші витрати, крім тих, які у законодавчому порядку до складу валових витрат не входять.  У процесі фінансово-економічного аналізу роботи підприємств управлінські рішення, що стосуються валових витрат (а в нових умовах оподаткування прибутку їх зростання дає змогу підприємству зменшувати платежі до бюджету), мають оцінюватися з точки зору максимізації реального прибутку і величини грошового потоку.

Грошовий потік — це сума чистого прибутку підприємства, тобто прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати податків з нього, плюс сума амортизаційних відрахувань (на основні засоби, нематеріальні активи), які надходять підприємству у складі виручки від реалізації продукції. Як об'єкт фінансово-економічного аналізу грошовий потік має особливе значення при аналізі доцільності інвестицій, окупності інвестиційних проектів.

 

2.2. Факторний аналіз балансового прибутку підприємства

 

Базою для аналізу балансового  прибутку підприємства служить сума балансового прибутку, зафіксована  у бізнес-плані, а саме — у балансі  доходів і видатків, тобто фінансовому плані підприємства. Виконання бізнес-планових показників щодо одержання балансового прибутку аналізується за його складовими частинами: прибутку від реалізації основної (товарної) продукції, прибутку від іншої реалізації, прибутків (збитків) від позареалізаційних операцій (з виділенням таких, які не пов'язані з основною діяльністю підприємства, наприклад, прибутки від володіння корпоративними правами, від одержаних відсотків на вкладені кошти в облігації тощо).⁹