Оцінка ринкової вартості підприємства

Аналогічно  до DCF методом капіталізації доходів  передбачено використання брутто- та нетто-підходів. За нетто-підходу вартість підприємства визначається як відношення чистого прибутку до ставки капіталізації. За брутто-підходу вартість підприємства встановлюється як різниця частки від ділення прибутку до сплати процентів на середньозважену вартість капіталу та суми позичкового капіталу.

У разі використання методу капіталізації доходів залишкова (ліквідаційна) вартість підприємства не враховується. Вважається, що в нескінченому періоді чи через значну кількість  років ця вартість повністю списується і фактично дорівнює нулю.

При застосуванні методів DCF та капіталізації доходів  у звіті про експертну оцінку вартості підприємства, окрім стандартних  характеристик підприємства, слід відобразити  такі позиції:

короткий опис застосовуваної методики;

обґрунтування прогнозного періоду;

обґрунтування величини залишкової вартості підприємства;

прогнозні розрахунки майбутніх доходів (відповідно FCF);

обґрунтування коефіцієнта дисконтування (ставки капіталізації).

Оцінювач при  складанні будь-яких прогнозів прибутку, чистих грошових потоків тощо, а також у процесі інтерпретації (узгодження) результатів повинен дотримуватися принципу розумної обережності оцінок.

 

3.2. Майновий (витратний) підхід

 

Згідно з  майновим підходом вартість підприємства розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів тощо), що складають цілісний майновий комплекс, за мінусом зобов’язань. Основним джерелом інформації за даного підходу є баланс підприємства.

Оцінка вартості підприємства на базі активів заснована на так званому принципі субституції, згідно з яким вартість активу не повинна перевищувати ціни заміщення всіх його складових. У рамках цього підходу розрізняють такі основні методи:

оцінка за відновною  вартістю активів (витратний підхід);

метод розрахунку чистих активів;

розрахунок  ліквідаційної вартості.

Зупинимося  детальніше на характеристиці витратного підходу. В його основу покладено  принципи корисності і заміщення. Він  ґрунтується на тезі, що потенційний  покупець не заплатить за об’єкт більшу ціну, ніж його можливі сукупні витрати на відновлення об’єкта в поточному стані та в діючих цінах, що забезпечуватиме його власникові подібну корисність. У рамках витратного підходу основним методом оцінки вважається метод відтворення (оцінка за відновною вартістю активів). Відновна вартість розраховується з використанням інформації про вартість відтворення майна в існуючому вигляді в ринкових цінах на момент оцінки. Метод базується на показниках первісної вартості активів, величини їх зносу та індексації.

Первісна вартість активів — це вартість окремих  об’єктів активів, за якою вони були зараховані на баланс підприємства; включає суму витрат, пов’язаних з виготовленням, придбанням, доставкою, спорудженням, встановленням, страхуванням під час  транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням активів.

Відновна вартість — це вартість відтворення об’єкта  оцінки на дату оцінки. Вона визначається шляхом множення первісної вартості активів на коефіцієнт індексації. Враховуючи те, що з часом активи поступово втрачають споживчу вартість, на їх оцінку суттєво впливає рівень фізичного та морального зносу. У разі індексації первісної вартості активів відбувається також індексація величини зносу. Реальна вартість матеріальних і нематеріальних активів характеризується їх залишковою вартістю, що визначається як різниця між їх відновною (первісною) вартістю та проіндексованою сумою зносу. Вартість підприємства дорівнюватиме різниці між реальною вартістю його активів та ринковою ціною зобов’язань.

Метод оцінки за відновною вартістю досить часто  використовується в ході оцінки майна  під час приватизації державних  підприємств. Підкреслимо, що використання даного методу є виправданим, якщо балансова  та ринкова вартість активів істотно не відрізняються між собою.

До основних недоліків методу слід віднести те, що на практиці балансова вартість активів майже ніколи не відповідає їх ринковій вартості. Достовірність  оцінки підвищується, якщо отриману вартість скоригувати на приховані прибутки чи збитки підприємства.

При оцінці вартості підприємства за цим підходом визначальним є те, що дана вартість не дорівнює арифметичній сумі вартостей окремих майнових об’єктів підприємства. Цю вартість слід скоригувати на вартість гудвілу. Гудвіл — вартість фірми, її ділової репутації, нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його ринковою вартістю, що виникає внаслідок кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку, нових технологій тощо.

З метою врахування вартості гудвілу в процесі оцінки вартості підприємства на практиці рекомендується застосовувати комбінацію методу оцінки активів та методу капіталізації  доходів (так званий швейцарський метод  середньої оцінки). Згідно з даним підходом для оцінки вартості підприємства пропонується такий алгоритм [1]:

        (3.3)

 

де ВПс —  вартість підприємства, розрахована  за методом середньої оцінки; ВПа  — вартість підприємства, розрахована  на базі оцінки активів.

Слід зауважити, що, на думку багатьох фахівців, використання методу середньої оцінки для оцінки вартості підприємства його покупцями є недоцільним [2]. Особливо це стосується випадків, коли вартість підприємства, розрахована методом капіталізації доходів, суттєво відрізняється від показника вартості, розрахованого на основі майнового підходу. Досить часто саме в розбіжностях між оцінними значеннями вартості підприємства за цими методами криються причини ризиковості вкладень в об’єкт оцінки.

 

 

3.3. Оцінка  вартості підприємства на основі ринкового підходу

 

Ринковий підхід передбачає розрахунок вартості підприємства на основі результатів його зіставлення  з іншими бізнес-аналогами. Головним тут є наявність прийнятної бази для порівняння та підприємств-аналогів. Подібний бізнес повинен вестися в тій же галузі, що і об’єкт оцінки, або в галузі, що є чутливою до тих самих економічних чинників [1]. Для з’ясування цього питання слід провести порівняльний аналіз кількісних та якісних подібностей та відмінностей між аналогічними підприємствами та об’єктом оцінки. В рамках ринкового підходу найуживанішими методами вважаються методи:

зіставлення мультиплікаторів;

порівняння  продажів (транзакцій).

Основними джерелами  інформації при застосуванні цього  підходу є фондові біржі та позабіржові торговельні системи, на яких мають обіг права власності на подібний бізнес, дані фінансової звітності підприємств-аналогів, а також інформація про попередні транзакції з корпоративними правами на той бізнес, який оцінюється.

Найкращим інструментом оцінки корпоративних прав, а отже, і вартості підприємства, є ефективний ринок капіталів, оскільки він у цілому володіє інформацією, яка відсутня в окремих учасників ринку [2]. Саме тому в країнах з розвинутою ринковою економікою під час оцінки вартості підприємств за ринковим підходом як базу для порівняння досить часто використовують інформацію про ринковий (біржовий) курс корпоративних прав.

Метод зіставлення  мультиплікаторів дає змогу оцінити  вартість підприємств на основі зіставлення  значень окремих показників аналогічних підприємств. Метод ґрунтується на тезі про рівність окремих мультиплікаторів, розрахованих для підприємств-аналогів. Алгоритм розрахунку ринкової вартості підприємства за цим методом є таким:

 

ВПм = По × М,            (3.4)

 

де ВПм —  вартість підприємства, розрахована на основі зіставлення мультиплікаторів;

По — значення показника, що порівнюється (чиста виручка, прибуток, CF тощо), на оцінюваному підприємстві;

М — мультиплікатор (розраховується з використанням  даних підприємства-аналога).

Як мультиплікатори здебільшого використовують такі показники:

відношення  ціни (корпоративних прав чи підприємства) до чистої виручки від реалізації;

відношення  ціни підприємства до операційного Cash-flow;

відношення  ціни до чистого прибутку;

відношення  ринкового курсу корпоративних прав до балансового.

Принциповим є  використання повністю ідентичних методик  розрахунку значень мультиплікаторів на оцінюваному підприємстві та об’єкті  порівняння. При оцінці одного підприємства можуть бути використані кілька мультиплікаторів. Вартість підприємства при цьому обчислюється як середньоарифметична вар­тість, розрахована за кожним мультиплікатором.

Метод порівняння продажів (транзакцій) базується на оцінці вартості підприємства, виходячи з ціни продажу аналогічних об’єктів. Він передбачає, що суб’єкти ринку здійснюють операції купівлі-продажу майна за цінами, які були встановлені при купівлі-продажу аналогічних об’єктів. Оскільки абсолютних аналогів практично не існує, ціни продажу порівнюваних підприємств коригуються на спеціально обчислені поправочні коефіцієнти, які характеризують рівень відмінності об’єкта оцінки та його аналогу.

З метою забезпечення об’єктивності оцінки знайдена в  рамках ринкового підходу порівняльна  вартість коригується на відповідні поправки, що характеризують ризиковість об’єкта оцінки, відмінності в правах власності на нього, рівень мобільності корпоративних прав тощо.

До переваг  методів порівняння та зіставлення  мультиплікаторів слід віднести те, що вони дають можливість одержати реальну  ринкову вартість оцінюваного майна. Недоліки методів оцінки за ринковим підходом зумовлені тим, що вони не враховують вартість потенційних прибутків, які можна отримати, експлуатуючи об’єкт оцінки. Саме тому в деяких випадках результати оцінки підприємства за згаданими методами доцільно зіставляти з вартістю підприємства, розрахованою за методом капіталізованої вартості чи дисконтування грошових потоків.

Проблематика  використання методів оцінки в рамках ринкового підходу зумовлена  тим, що в Україні реальні ціни купівлі-продажу підприємств в офіційній статистиці відображаються досить рідко, а фондовий ринок не досить розвинутий.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Практична частина.

Оцінка ринкової вартості підприємства

 

Оцінити ринкову вартість підприємства, корпоративні права якого не мають обігу на ринку.

На основі проведеного  аналізу статистичної та ринкової інформації вдалося з’ясувати, що на фондовій біржі здійснюється торгівля корпоративними правами підприємства, за основними якісними та кількісними характеристиками схожого на об’єкт оцінки. В результаті вивчення опублікованої в ЗМІ звітності підприємства-аналога та інформації, одержаної за результатами біржових торгів, вдалося підібрати такі показники для зіставлення об’єкта оцінки та порівнюваного підприємства:

Таблиця 4.1.

Вихідні дані для  розрахунку ринкової вартості підприємства

 

Розрахунок

Для оцінки вартості підприємства розрахуємо значення окремих мультиплікаторів по підприємству-аналогу:

 

відношення  ринкового курсу до балансового = 0,75;

 

відношення  ринкового курсу до операційного Cash-flow = 2,72;

 

відношення  ринкового курсу до чистого прибутку = 3;

 

відношення  ринкового курсу до чистої виручки від реалізації = 0,214.

 

Використовуючи  дані оцінюваного підприємства, знайдемо загальну ринкову вартість його корпоративних  прав (яка дорівнюватиме оціночній  вартості підприємства) в розрізі  окремих мультиплікаторів:

 

мультиплікатор  відношення ринкового курсу до балансового:

112,5 % (0,75 × 150 %) або 3375 тис. грн (112,5 % від 3000 тис. грн);

 

мультиплікатор  відношення ринкового курсу до операційного Cash-flow:

3808 тис. грн  (2,72 × 1400);

 

мультиплікатор  відношення ринкового курсу до чистого  прибутку:

3600 тис. грн  (3 × 1200);

 

мультиплікатор  відношення ринкового курсу до чистої виручки від реалізації: 3210 тис. грн (0,214 × 15 000).

 

Кінцеву оціночну вартість можна знайти як середню  арифметичну по окремих мультиплікаторах:

(3375 + 3808 + 3600 + 3210) / 4 =

= 3498 тис. грн.

 

Таким чином, ринкова вартість підприємства становить 3498 тис. грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

 

З даної курсової роботи ми можемо зробити такі висновки:

Ми визначили  поняття потенціалу, яке має не тільки важливе наукове, а й практичне значення, оскільки уявлення про його зміст визначає підхід до його оцінки вимірювання і управління. Також розглянули еволюцію наукового розуміння терміна „потенціал”, його класифікацію, загальні характеристики і структуру. Найбільш повним визначення потенціалу підприємства є „Потенціал підприємства – максимально можлива сукупність активних і пасивних, явних і прихованих альтернатив якісного розвитку соціально-економічної системи підприємства у певному середовищі господарювання з урахуванням ресурсних, структурно-функціональних, часових, соціокультурних та інших обмежень”.

Дослідили теоретичні основи формування та оцінки вартості підприємства. Визначили, що формування потенціалу підприємства – це процес ідентифікації та створення спектра підприємницьких можливостей, його структуризації та побудови певних організаційних форм задля стабільного розвитку та ефективного відтворення. Також розглянули властивості потенціалу підприємства.

Визначили чинники, що впливають на оцінку вартості підприємства. Розглянули теоретичні основи оцінки потенціалу підприємства. Визначили, що оцінка вартості потенціалу підприємства – це упорядкований, цілеспрямований процес визначення в грошовому виразі вартості об'єкта з урахуванням потенційного і реального доходу, який має місце в певний проміжок часу за умов конкретного ринку. Дослідили принципи та основні етапи оцінки потенціалу підприємства. Зясували роблеми, що виникають у сфері оцінки даного об’єкту власності.