Договірні відносини підприємств у сфері торгівельної діяльності

 

В Таблиці 2.1.1., пояснюються терміни про зміст господарювання власника щодо володіння, користування і розпорядження.

 Зазначені повноваження власник реалізує на свій розсуд (тобто за своїм інтересом, незалежно від волі і бажання інших осіб), одноосібно або спільно з іншими суб'єктами. Реалізуючи свої повноваження, власник у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених, зокрема, ст. 133 ГК України.

Господарське законодавство (ч. 2 ст. 134 ГК України) закріплює можливість використання в господарській діяльності майна, що перебуває у спільній власності двох або більше осіб (співвласників), тобто спільного майна, яке може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України).

 Правовий режим майна, що перебуває у спільній власності, права і обов'язки співвласників такого майна встановлені, крім норм ГК України, також положеннями гл. 26 "Право спільної власності" ЦК України (ст. 355-372).

У Господарському кодексі (ч. 3 ст. 134) знайшло  відображення положення п. 7 ст. 92 Конституції України, згідно з яким правовий режим власності визначається виключно законами України.

До таких законів, зокрема, належать Цивільний кодекс України, Господарський  кодекс України, Закони України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування", від 9 квітня 1999 р. "Про місцеві державні адміністрації" тощо.

Велике значення для забезпечення майнових прав суб'єктів господарювання має також положення щодо визначення правових форм реалізації права власності  у сфері господарювання виключно на рівні закону.

 Така вказівка Кодексу покликана  захищати суб'єктів господарювання  від проявів втручання державних  та інших органів в регулювання  майнових відносин шляхом прийняття  ними актів так званого відомчого законодавства.

2.2. Порядок укладання договорів за різними умовами

 

Договір вважається укладеним, якщо сторони  в належній формі погодили між  собою його істотні умови. Погодження цих умов відбувається в процесі  переговорів, які передують укладанню  договору.

Загальний порядок укладання договорів регулюється відповідними статтями ЦК України.

Переговори починаються з пропозиції укласти договір, яку одна сторона  робить іншій.

 Така пропозиція, що знаходить  своє вираження в запропонованому  проекті договору, називається офертою,  а особа, яка з нею звертається - оферентом.

Ініціатором оферти є, як правило, сторона, яка надає послуги, речі (продавець, поставщик, підрядчик). Щоб пропозиція укласти договір вважалася офертою, вона повинна відповідати певним умовам (Таблиця 2.2.1.):

 

Таблиця 2.2.1. Умови пропозиції:

1. у ній повинні міститися  всі істотні умови майбутнього  договору, щоб сторона, яка отримала  пропозицію, зрозуміла про що  йдеться. Якщо пропозиція таких  умов не містить, то вона  не є офертою, а лише викликом  на оферту, який ні до чого не зобов´язує.

2. оферта повинна бути адресована  конкретній особі. Тому різні  об´яви, реклами, прайс-листи не  можуть визнаватися офертою, це  лише пропозиції невизначеному  колу осіб зробити оферту.

 

В Таблиці 2.2.1., вказуються умови, завдяки яким договір вважається офертою.

Для укладання договору однієї оферти замало, необхідно, щоб особа, якій була адресована оферта, дала згоду прийняти пропозицію. Відповідь про прийняття  пропозиції має назву акцепт.

 Акцептантом може бути лише  та особа, якій була адресована оферта. Якщо згоду укласти договір дає інша особа, це є нова оферта, з якою ця особа звертається до колишнього оферента, який при позитивній відповіді стане акцептантом.

Акцепт повинен бути повним і  безумовним. Якщо сторона погоджується в цілому з пропозицією, але бажає внести в умови договору деякі корективи, скажімо зазначає, що поставку продукції бажано здійснювати автомобільним транспортом не поквартально, а помісячно, то така відповідь не є акцептом, а є новою офертою.

Якщо пропозиція укласти договір  надана із зазначенням строку для  відповіді, то договір вважається укладеним, якщо позитивна відповідь була надана протягом зазначеного строку.

У випадку, коли строк для відповіді  не зазначався, договір вважається укладеним, якщо згода його укласти дана негайно або протягом звичайного нормального строку для відповіді. [15]

Особливості укладання договорів  на біржах, аукціонах, конкурсах тощо визначаються відповідними законами або  нормативними актами.

Так, Кабінет Міністрів України 22 грудня 1997 року затвердив Положення  про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, яке визначає специфіку  укладання договорів на таких  аукціонах.

 На аукціоні договір укладає  той, хто дав більшу ціну. Якщо ж торги проводяться шляхом конкурсу, то договір укладає особа, яка запропонувала найвигідніші умови.

 Порядок конкурсного відбору  покупців (виконавців) регламентують,  як правило, підзаконні нормативні  акти органів виконавчої влади  (Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затверджене наказом Фонду державного майна України від 4 лютого 1993 p.; Положення про проведення концесійного конкурсу та укладання концесійних договорів на об’єкти права державної і комунальної власності, які надаються у концесію, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 12 квітня 2000 р. та ін.).

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено  договором або законом.

Сторона, яка вважає необхідним змінити чи розірвати договір, надсилає пропозицію про це контрагенту.

Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні відповісти на неї  не пізніше 20 днів після одержання  пропозиції (ст. 11 ГПК України).

Якщо підприємства і організації  не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у  разі неодержання відповіді у  встановлений строк з урахуванням  часу поштового обігу, заін­тересована  сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди одна сторона значною  мірою позбавляється від того, на що вона розраховувала при укладенні договору, тобто, контрагент позбавлений можливості досягти ту мету, заради якої він і укладав договір. Завдана шкода може виступати як у вигляді збитків, так і у вигляді моральної (немайнової) шкоди.

Особливою підставою зміни чи розірвання договору є істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при  укладанні договору (ст. 652 ЦК). Зміна обставин вважається істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони б уклали договір на інших умовах або взагалі відмовилися б від його укладання. [16]

За наявності наведених нижче обставин у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом, допускається зміна умов договору за рішенням суду.

Закон не визначає загальний порядок зміни та розірвання договору, тому зміна або розірвання договору повинні вчинятися в такій самій формі, в якій договір і укладався, якщо інше спеціально не передбачено укладеним договором чи законом.

За рішенням суду договір може бути розірваний на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно наступних умов (Таблиця 2.2.2.):

 

Таблиця 2.2.2. Умови розірвання договору за рішенням суду

1.в момент укладення договору  сторони виходили з того, що  така зміна обставин не настане;

2.зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій своїй турботливості та обачності, яка від неї вимагалася;

3.виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала б при укладанні договору;

4.із суті договору або звичаїв  ділового обігу не випливає, що  ризик зміни обставин несе  заінтересована сторона.

 

В Таблиці 2.2.2. вказуються умови розірвання договору за рішенням суду, які відіграють важливу роль для заінтересованої сторони,оскільки завдяки таким умовам все вирішується законно.

 

2.3. Контроль за виконанням договірних відносин у комерційній діяльності торговельного підприємства

 

За ринкових відносин на зміну централізованій системі управління та постачання і укладання договорів з покупцями відповідно до виділених фондів прийшла система вільного підприємництва.

 Вона ґрунтується на добровільних  угодах постачальників із покупцями  відповідно до системи попиту  і пропозиції. Покупці самостійно знаходять постачальників та визначають порядок укладання договорів з ними. Проте і в умовах ринку система договірних відносин постачальників із покупцями не втрачає своєї актуальності.

За існування конкуренції підприємство може втратити ринки збуту продукції через недостатню організацію договірних угод, що може призвести до спаду виробництва.

Тому основне завдання перевірки  виконання договірних відносин із покупцями - це з'ясування законності та обґрунтованості укладення договорів із постачальниками, виконання їх умов та перевірка здійснення взаєморозрахунків по операціях з реалізації продукції покупцям.

Під час перевірки особливу увагу  звертають на можливі випадки  недоцільного укладання договорів. Перевірка укладання договорів тісно пов'язана з перевіркою їх виконання.

Виконання договорів про постачання продукції покупцям багато в чому залежить від якості роботи кожної виробничої ланки підприємства.

Перевірку виконання договорів  потрібно пов'язувати з роботою  підрозділів підприємства, яких стосується випуск продукції.

Ревізор, перевіряючи виконання  зобов'язань з постачання продукції  покупцям, має знати, що не до постачання має компенсуватися постачанням у наступний період (місяць, квартал, рік) і що не враховуються покриття не до постачання продукції одним покупцям постачанням іншим покупцям, а також перекриття не до постачання однієї продукції іншою.

Щоб визначити виконання договірних зобов'язань щодо І постачання продукції  покупцям, потрібно запланований V (договірний обсяг реалізації за відповідний період: місяць, квартал, рік), за винятком суми не до постачання продукції, порівняти з прогнозованою (запланованою) сумою реалізації продукції.

Фактичний обсяг постачання продукції  можна визначити | відніманням суми недопоставленої продукції від вартості її постачання, що було передбачено планом (договорами) за відповідний період від початку року.

Виконання договорів слід перевіряти не тільки у вартісному, а й у  натуральному виразі за кількістю укладених  договорів і фактичним їх виконанням. [17]

 Для того щоб об'єктивно оцінити виконання договірних зобов'язань щодо кожного укладеного договору потрібно враховувати не до постачання продукції за кількістю, строками постачань, якістю та асортиментом.

Це дає змогу обґрунтовано визначити  виконання договірних зобов'язань на постачання продукції. При цьому з'ясовують, що саме негативно вплинуло на їх виконання.

Щоб комплексно вивчити цих причини  цього потрібно пов'язати перевірку  виконання договірних зобов'язань  з перевіркою обсягу реалізації продукції за кількістю, вартістю, строками реалізації.

Виконання договірних зобов'язань  постачання продукції І покупцям перевіряють на підставі реєстрів оперативного обліку (книг, журналів, карток), які  веде комерційний відділ за кількістю, асортиментом, якістю, строком постачання, ритмічністю відвантаження її покупцям. В ринкових умовах успішне виконання договірних зобов'язань залежить від організації оперативної роботи зі збуту продукції, яка полягає в забезпечені чітко налагодженого оперативного контролю за реалізацією продукції покупцям.

При перевірці виконання договірних зобов'язань на постачання продукції  покупцям порівнюють дані реєстрів оперативного обліку з даними журналу реєстрації відвантажень, відомостями обліку відвантажень і реалізації продукції (форма № 16) та первинними документами, що підтверджують реалізацію продукції покупцям. Це дає змогу виявити факти неповного відображення в оперативному обліку і звітності реалізації продукції окремим покупцям. Ревізори повинні звертати увагу на протоколи розбіжностей постачальників і покупців та рішення господарського суду зі спірних питань.

Під час ревізії з'ясовують, чи здійснюють керівники підприємств систематичний  оперативний контроль та облік виконання  укладених господарських договорів, враховуючи, що потрібно не тільки своєчасно вживати санкцій за порушення договірних зобов'язань, а й запобігати цим порушенням. Штрафні санкції передбачаються за порушення строків від вантаження, за постачання неякісної продукції, за некомплектність, відсутність або неналежне маркування продукції та в інших випадкахНа основі журналу реєстрації договорів з покупцями і замовниками та карток обліку виконання договорів на постачання готових виробів ревізори перевіряють ступінь виконання договорів і застосування санкцій за порушення їхніх зобов'язань.

Якщо встановлено факти повернення готової продукції покупцям через  її невідповідність чинним стандартам або технічним умовам, то з'ясовують причини цього, виявляють конкретних винуватців, обчислюють розміри завданих підприємству збитків. На самому підприємстві здійснюється оперативний контроль за рухом готової продукції. Так, щомісяця зіставляють показники облікових реєстрів із даними книги залишків готової продукції, перевіряють стан запасів готової продукції на складі, своєчасність її оприбуткування й відвантаження. Усі виявлені порушення ревізор узагальнює в нагромаджувальній відомості, де зазначає повну назву покупців, вид і кількість відвантаженої продукції за договірними зобов'язаннями, фактичне виконання зобов'язань, розміри і причини не до постачання та інші порушення договорів, також складається договір про розбіжності. (Додаток В). [18]