Суб’єкти адміністративного права

Щодо прав, то державні службовці можуть:

• користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

• брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;

• одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їхньої компетенції;

• на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

• вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;

• на оплату праці залежно від посади, яку він обіймає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

• безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, у разі потреби давати особисті пояснення;

• на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;

• вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

• на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;

• на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

• захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що їх затверджують керівники відповідних державних органів у межах закону та їхньої компетенції.

Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Регулювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється також відповідно до Закону України “Про державну службу”, якщо інше не передбачено законодавством України.

Окрім цього, для державних службовців передбачені особливі умови декларування доходів. Так, особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої - сьомої категорій, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і другої категорій, повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім’ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери. Зазначені відомості подаються державним службовцем щорічно. Порядок подання, зберігання і використання цих відомостей встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Державні службовці зобов'язані неухильно дотримуватись усіх норм і правил, якими регламентується їх діяльність. Їх порушення спричиняє притягнення службовця до відповідальності. Залежно від характеру і тяжкості скоєного може наступати відповідальність цивільна, дисциплінарна, адміністративна, кримінальна [4].

Отже, класифікація державних службовців зводиться до поділу їх на категорії, які в свою чергу мають ранги. Що ж до правового статусу державних службовців, то вони наділені певними правами та обов’язками, які визначають їх правове положення, а також для них встановлено особливі умови декларування доходів й на них поширюється відповідальність за порушення правових норм.

 

3. Поняття та різновиди об’єднань громадян. Розрізнювальні ознаки об’єднань громадян і державних органів

 

Ч. 1 ст. 36 Конституції України визначила, що громадяни України для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об'єднання в політичні партії та громадські організації. Отже, на конституційному рівні в Україні закріплене існування двох видів об'єднань громадян.

До громадських організацій ч. 3 ст. 36 Конституції відносить професійні спілки. Професійні спілки об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Участь громадян у професійних спілках допускається тільки з метою захисту власних трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Ст. 37 Основного Закону в ч. 1 заборонила утворення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. Відповідно до ч. 2 ст. 37 Конституції України, політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Крім цього, Конституція України (ч. 5 ст. 37) не допускає утворення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах та організаціях.

Норми Конституції України, що стосуються об'єднань громадян, конкретизуються і деталізуються в інших законах і підзаконних актах; їх сукупність (включаючи Конституцію) становлять специфічну систему і є законодавством про об'єднання громадян (ст. 5 Закону "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р.).

Законодавство дає визначення об'єднання громадян. Згідно зі ст. 1 Закону України “Про об’єднання громадян”, об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод [7].

Отже, об'єднанням громадян визнається: по-перше, виключно добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів; по-друге, тільки таке формування, яке утворене фізичними особами для спільної реалізації, поданими ними на законних підставах, прав і свобод.

У зв'язку з цим, треба зазначити, що законодавець обмежує коло осіб, які можуть виступати засновниками  об'єднань громадян. Так, засновниками громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося 18 років і які є: а) громадянами України; б) громадянами інших держав; в) особами без громадянства. Стосовно віку засновників молодіжних і дитячих організацій зроблено виняток. Ними можуть бути особи, що досягли 15-річного віку.

З цього випливає, що засновувати об'єднання громадян (політична партія, або громадська організація) можуть виключно фізичні особи. Юридичним особам у такому праві законодавець відмовив.

Чинне законодавство передбачає кілька видів об'єднань громадян та вказує на критерії, за якими здійснюються їх розмежування. Такими критеріями є:

• мета створення і діяльності;

• територіальний масштаб діяльності;

• спосіб обліку членів;

• шлях легалізації (легалізація — офіційне визнання);

• вік, досягши якого дозволяється бути членом об'єднання громадян.

Види об'єднань:

1. Залежно від цілей створення і діяльності об'єднання громадян визнається:

а) політичною партією (об'єднання прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, для яких головною метою є: участь у виробленні державної політики; формування органів влади; формування органів місцевого самоврядування; представництво у складі органів влади і органів місцевого самоврядування);

б) громадською організацією (об'єднання громадян для забезпечення і захисту власних законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів).

2. За територіальним масштабом діяльності класифікуються лише громадські організації. Вони можуть бути:

а) всеукраїнськими (до них належать ті громадські організації, діяльність яких поширюється на території всієї України);

б) місцевими (діяльність яких здійснюється у межах території адміністративно-територіальної одиниці);

в) міжнародними (діяльність яких поширюється на територію України і територію принаймні однієї іншої держави).

Політичні партії утворюються і діють лише з всеукраїнським статусом (ст. 9). Утворення і діяльність політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких знаходяться за межами України, забороняється.

3. За способом обліку членів громадські організації можуть поділятися на такі:

а) що мають фіксоване індивідуальне членство;

б) що не мають фіксованого індивідуального членства.

4. За шляхами легалізації (офіційного визнання) об'єднання громадян класифікуються на легалізовані (офіційно визнані) шляхом:

а) реєстрації;

б) повідомлення про заснування.

Внаслідок легалізації шляхом реєстрації об'єднання набуває статусу юридичної особи. Реєстрації підлягає символіка об'єднань громадян, а її порядок визначається Кабінетом Міністрів. У реєстрації може бути відмовлено тільки в одному випадку: якщо надані для реєстрації документи суперечать законодавству України.

5. Залежно від віку, по досягненні  якого дозволяється бути членом об'єднання громадян, можна виділити:

 а) політичні партії (від 18 років);

 б) громадські організації дорослого  населення (від 14 років);

 в) молодіжні та дитячі громадські об'єднання (засновники – від 15 років).

Для реєстрації об'єднання громадян його засновники подають заяву. Заява про реєстрацію політичної партії повинна бути підтримана підписами не менш як однієї тисячі громадян України, які мають виборче право.

До заяви додаються: статут (положення); протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів; відомості установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів; відомості про склад керівництва центральних статутних органів; дані про місцеві осередки; документи про сплату реєстраційного збору.

Політичні партії подають також свої програмні документи.

Заява про реєстрацію розглядається у двомісячний строк з дня надходження документів. У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданих документах. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово в 10-денний строк. При розгляді питання про реєстрацію можуть бути присутніми представники об'єднання громадян. Розмір реєстраційного збору встановлюється Кабінетом Міністрів України [7].

У реєстрації об'єднанню громадян може бути відмовлено, якщо його статутні документи або інші документи, подані для реєстрації об'єднання, суперечать законодавству України. Рішення про відмову у реєстрації повинно містити підстави такої відмови. Це рішення може бути оскаржено у судовому порядку. Про відмову у реєстрації об'єднання громадян реєструючий орган повідомляє у засобах масової інформації.

Об'єднання громадян функціонують на підставі статуту (положення), який не повинен суперечити законодавству України. Статут об'єднання громадян повинен містити: назву об'єднання громадян (відмінну від існуючих), його статус та юридичну адресу; мету та завдання об'єднання громадян; умови і порядок прийому до членів об'єднання громадян, вибуття з нього; права і обов'язки членів (учасників) об'єднання; порядок утворення і діяльності статутних органів об'єднання, місцевих осередків та їх повноваження; джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна об'єднання, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань; порядок внесення змін і доповнень до статуту об'єднання; порядок припинення діяльності об'єднання і вирішення майнових питань, пов'язаних з його ліквідацією. У статуті можуть бути передбачені інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності об'єднання громадян.

Як суб'єкти адміністративного права вони керуються Конституцією України, законодавством України, положеннями про відповідні органи самоорганізації, рішеннями місцевих органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, рішеннями зборів (зібрань) громадян або їх представників.

На законодавчому рівні закріплюються принципи створення та діяльності об'єднань громадян (ст. 6). Ними є: добровільність утворення; рівноправність усіх членів; самоврядування; законність; гласність.

Разом з тим, діюче законодавство, яке регламентує діяльність громадських формувань в Україні дозволяє встановити головну відмінність їх адміністративно-правового статусу від адміністративно-правового статусу державних структур.