Співвідношення природного і пози-тивного права

Міністерство освіти і науки України Запорізьке обласне відділення Малої академії наук України Профіль: історико – географічний Секція: правознавство                           Наукова робота з правознавства на тему: Співвідношення  природного і позитивного права             Дослідницька робота: учениці 10 класу освітнього комплексу Запорізької гімназії №47 Білодід Валерії Юріївни   Керівник: вчитель правознавства, вчитель-методист Васильєв Віктор Борисович             Запоріжжя – 2011

 

План

Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

I.  Співвідношення  природного і позитивного права - сучасні погляди та концепції. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7

II. Відродження і новее життя природного і позитивного права . . . . . .23

III. Україна в контексті еволюції  природного і позитивного права . . . .31

Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .34

Список використаної літератури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Наприкінці ХХ- сторіччя  у звязку з набуттям Україною незалежності в державі  починається перегляд методологічних підходів до оцінювання усіх явищ  дійсності, - в тому числі права як такого і його філософії, - найважливішої основи формування світогляду громадянського, правового суспільства. Цей процес відбувається і нині; часові рамки його дуже складно визначити, тому що він супроводжується “ломкою” комуністично – правового світогляду, під впливом якого Україна знаходилась довгі десятиріччя. Він почався з відродження природного права і його основи – невід’ємних природних прав людини, котрі були закріплені в Конституції України 1996 року.

Таким чином, в Україні підтверджуються  загальносвітові процеси вторгнення природного права в позитивне, їх органічне поєднання і створення на цій основі якісно нових нормативних документів, основним змістом яких є досягнення такого рівня правового регулювання, коли діюче право незалежить від влади і більше того, диктує її необхідно можливі дії. Ще Кант писав:

“Право человека должно считаться

священным, каких бы жертв ни стоило

это господствующей власти. Здесь  нет

середины и нельзя измышлять среднее

прагматически обусловленного права (нечто

среднее между правом и пользой);

всей политике следует преклонять колени

перед правом…” [8, С. 301].

Актуальність роботи бачиться нам в тому, що процес трансформації природного і позитивного права в умовах ліберальних цивілізіцій недостатньо вивчений   як закордонними так і вітчизняними вченими.

Між тим, важливість його важко переоцінити, особливо для українського суспільства, так як воно знаходиться на початку  шляху, більшу частину якого передові демократичні країни вже пройшли. Тому дуже доцільним є аналіз пройденого ними шляху і розгляд проблеми, в якій мірі в нашій країні процесс проникнення природного в позитивне право впливає на становлення громаданського суспільства; чи відповідає він загальносвітовим тенденціям демократичного розвитку.  Саме в цьому нам бачиться актуальність і новизна дослідження. 

В процесі написання роботи були використані різні джерела літератури, найважливіші з яких-дослідження з філософії права. Це перш за все роботи Імануїла Канта (“Критика чистого разума” и “Метафизические начала учений о праве”), в яких розкриваються філософські означення таких явищ , як “свобода”, “природне і позитивне право”, саме поняття “право”, як складне багатогранне явище; рівень взаємовідносин права і свободи, інші філософсько-правові проблеми. Актуальність робіт І. Канта для сьогодення не підлягає сумнівам;  основні положення його досліджень лягли в основу сучасних правових ідей про громадянське суспільство і правову державу.

Другою за значенням роботою є монографія відомого російського вченого-правознавця – Алексєєва С.С. (Философия права-М, Норма – 1999г.) – оригінальне філософське правове дослідження, яке розглядає складові феномену права (догма права , ії складові), процес виникнення природного і позитивного права, елементи їх трансформації в сучасних умовах формування розвитку гуманістичного права. Монографія  Алексєєва С.С. всебічно розглядає філософсько – правові аспекти становлення прав людини, “революції” в праві, орієнтує на найважливіші методологічні підходи до сучасної філософіїї права і тому ії значення важко переоцінити. Крім того, були використані наступні монограії: Червернін В.А. Основные концепции естественного права-М,1998 (автор с позиції сучасних методологічних підходів дає означення “природного права” і систематизує найважливіші погляди вчених з цього питання ).

Алексєєв С.С . Теория права, издание 2-е: М,1995. (автор дає аналіз виникнення позитивного права і пропонує точку зору, згідно з якою воно формується при переході людства до цивілізації, тобто виникають “обє’ктивовані можливості для свободи окремої людини – надлишковий продукт у вигляді приватної власності” [14, С.21].

Рикер П. Герменевтика. Этика. Политика, М. 1995г. ( в роботі розкривається взаємозв’язок формування позитивного права з становленням писемності і розвитком органів влади, набуттям ними нормативних і судових функцій, тобто мова йде перш за все, про правову семантичну автономію).

Єршов Ю.Г. Философия права (материалы  лекций) Екатеринбург 1995 г. Дослідувач проводить межу між правосвідомістю і правом в цілому, вважаючи, що правосвідомість – це область духовного субєктивного життя людей, - яка існію не залежно від того, отримала вона або ні, зовнішню обєктивізацію, а позитивне право  - явище завжди обєктивоване, що існує у вигляді інституційного формування [15, С. 50].

Значний інтерес в розкритті  поставленої нами проблеми мають  також наступні праці, котрі фрагментарно висвітлюють окремі її аспекти:

Малинова И.П. Философия права (от метафизики к герменевтике) Екатеринбург 1995 г.

Мальцев Г.В. Новое мышление и современная  философия прав человека, Права человека в истории человечества и современном  мире. М. 1998 г.

Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. М. 1995 г.

Аналіз використаної літератури дозволяє зробити висновок: поставлена проблема в цілому висвітлена в існуючий і відомій нам літературі , але окремі її аспекти, а саме: трансформація природного і позитивного права в сучасній Україні до цього часу не знайшла достатнього відображення у дослідженнях українских філософів і правознавців; запропонована робота, на наш погляд, в деякій мірі заповнить цей вакуум, у в цьому полягає її актуальність і новизна.

Об’єкт дослідження: сучасна філософсько-правова концепція природного і позитивного права.

Предмет дослідження: еволюційні зміни в структурі природного і позитивного права розвинених демократичних країн (історичний і сучасний аспект).

Задачі дослідження:

1. З’ясувати сучасні погляди на співвідношення категорій природного та позитивного права.

2. Показати, як у процесі виникнення демократичних цивілізацій еволюціонувало природне право.

3. Простежити рівень його впливу на зміну структури позитивного права розвинутих демократичних країн.

4. Проаналізувати, як відроджене природне право впливає на евалюцію позитивного права в незалежній демократичній Україні.

Таким чином, мета роботи полягає у наступному: довести, що еволюція і розвиток природного і позитивного права в демократичних країнах призвела до незворотніх наслідків, а саме:

1. Головне місце в їх юридичних системах стали займати права людини, котрі отримали пряму юридичну дію.

2. Влада і право міняються  місцями і в реальних правових державах влада поважає право і зобов’язана узгоджувати свої дії з ним.

Робота має теоретичний характер, в ній робиться спроба осмислити загальні закономірності філософсько-правових явищ в суспільстві і їх відображення у практиці становлення правової держави Україна.

Основними методами досліджень були традиційні, загально визначені, а саме: аналіз і синтез; в процесі реалізації плану роботи на окремих етапах використаний спеціальний метод порівняльного правознавства.

Структура роботи наступна:

Вступ, 3 розділа, висновки,список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I

Співвідношення  природного і позитивного права – сучасні погляди та концепції

 

Існує цілком очевидна теоретична доцільність  віділення двох іпостасей праворозуміння – природного-правового та позитивно-правового. Вона дозволяє згладити гостроту багатьох наукових суперечок і ліквідувати  ряд непорозумінь, зокрема у  галузі прав особи, що виникають виключно на ґрунті відсутності такого розмежування.

Методологічною основою цієї частини  дослідження стали праці С. С. Алексєєва, В. Д. Бабкіна, В. А. Бачиніна, В. С. Журавського, В. С. Нерсесянца, М. І. Панова, Н. М. Пархоменко, С. С. Сливки, Л.Л. Фуллера, Р. Циппеліуса та ін.

Найважливішою рисою природного права  є його універсальна нормативність, що виявляється в наказовій, зобов’язувальній, імперативній формі його суджень. Ця універсальна наказовість має безособово-авторитарний характер. Тобто, ці норми адресовані до усіх, без винятку правоздатних суб’єктів і закликають відповідати сформульованих у них приписам, тому що ті відповідають вимогам вищої абсолютної справедливості. Ці вимоги категоричні в тому сенсі, що не залишають можливості для сумнівів і коливань. Вони гарантують індивідуальній правосвідомості вищу правоту, якщо її власник буде діяти в належному напрямі [I, С. 355].

Високо оцінюючи роль природно-правової доктрини у ідеологічному обґрунтуванні та становленні прав людини не можна не зазначити про протистояння, що продовжує існувати донині з боку позитивістського підходу до прав людини. Відповідно до нього, права людини, їх обсяг та зміст визначаються державою, що «дарує» їх людині, здійснюючи таким чином патерналістські функції. Разом із тим відмінності природно-правового та позитивно-правового підходів до природи прав людини потребують внесення певної чіткості. Перш за все обмеження влади держави правами людини не повинно призводити до безмежного зменшення її ролі. Мета природно-правової доктрини – обмежити право держави на свій розсуд визначати об’єм прав і свобод людини [2, С. 86-87].

Теоретичний ґрунт для вивчення природного права склався протягом не однієї доби і готували його як стародавні мудреці, філософи, священнослужителі, так і юристи. Так, у літературі розрізняють три системи природного права: деонтологічну, логічну та онтологічну. Деонтологічна система природного права походить від Гуго Гроція. Право він ототожнює зі справедливістю. Причому, справедливість характеризується ним не позитивно, а негативно, як відсутність справедливості. Логічна система природного права походить головним чином від Лейбніца. Для логічної структури він вважав необхідною перш за все систему раціональних визначень або «книгу определений в естественном порядке», бо «из определений можно демонстрировать все истины». Отже, він намагався звести все вчення про природне право до системи юридичних визначень. Щодо онтологічної системи природного права, то її прихильником був Гуго Гроцій. Він вважав за можливе не лише встановлювати природне право a priori, а й констатувати його a posteriori. Гроцій включав до природного права зародки природності, спільні у людей і тварин, оскільки у нього онтологічний факт боротьби за самозбереження мав характер природного права [3, С. 498-499].

Сьогодні природне право розглядають  як систему норм і як науку. Причому  систему норм і науку слід розуміти у двох аспектах – вузькому та широкому. Результатом такого розуміння автора є чотири різних визначення природного права. У вузькому розумінні природне право як система норм – це сукупність законів Природи і законів біологічного розвитку людини, на основі яких функціонує світ. У широкому розумінні природне прво як система норм – це сукупність метафізичних духовно-моральних чеснот, яких повинна дотримуватися людина, підтримуючи онтологічні принципи світопорядку і обґрунтовуючи трансцендентальність власної свободної волі для активного самозбереження у Всесвіті. У вузькому розумінні природне право як наука – це вчення про правову обґрунтованість і про гарантії державного та міжнародного захисту прав людини, нації та інших суб'єктів суспільного життя в чинній політичній системі. В широкому розумінні природне право як наука – це вчення про філософію правової культури, її онтологію та гносеологію, про синергетичні правові процеси, правову красу для обґрунтування свободної волі людини у правовому просторі [4, С. 11-12].

Досі не існує єдиної думки стосовно визначення поняття природного права. Так, Р. Циппеліус під природним правом у широкому розумінні розглядає такі принципи обов'язкового порядку, які мають значення незалежно від людської згоди та установлень, отже незалежно від позитивного права. Але поняття природного права не обмежується лише тими принципами справедливості, які повинні бути для всіх часів і народів. Цим поняттям необхідно також позначити й принципи справедливості, що змінюються. Більш широкі поняттєві можливості має вузьке розуміння природного права, яке наближається до його буквального розуміння. Воно позначає ті принципи справедливості, які начебто випливають з існуючого світового порядку, з природи речей або з природи самої людини         [5, С.92-93].

С. С. Алексєєв визначає природне право  як вимоги правового характеру, що безпосередньо  випливають із життя, із розуму, багато в чому визначаючи мораль та звичаї, є головною підставою для оцінки самого чинного права [6, С.31].

Лон Л. Фуллер розуміє під природним  правом ідеальну систему права, встановлену  Богом, людською природою чи природою взагалі. Ця ідеальна система однакова для всіх суспільств і всіх періодів історії. її норми можна виявити за допомогою розуму та розмислу. Ухвалені в законодавчому порядку закони, що суперечать цьому ідеалові, є нечинними й не мають моральних підстав претендувати на те, щоб їм підкорялися [7, С.141].

Водночас, автор зауважує, що достоїнство  теорії природного права полягає  в підтриманні віри в можливості людського розуму. А її вадою нерідко ставало перебільшення ролі, яку може відігравати в людських справах раціональність. За допомогою розуму можна сформулювати підставову структуру правової системи, але він не здатний підготувати право до кожного повороту людських справ. За будь-якої правової системи виникатимуть складні та проміжні випадки, для розв'язання яких однаково придатні раціональні та ірраціональні способи           [7, С.142].