Особливості прав власності релігійних організацій

е) релігійні  організації та ін.

Специфічною особливістю  законодавства України є той  факт, що для одержання статусу неприбуткової організації недостатньо зареєструвати організацію в одній з перерахованих форм, наприклад у формі релігійної організації.

Додатково необхідно, щоб неприбуткова організація була внесена до Реєстру неприбуткових  організацій і установ на підставі Положення про Реєстр неприбуткових організацій і установ, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 11 липня 1997 р. № 232.

Таким чином  відбувається так звана подвійна реєстрація з метою одержання  статусу юридичної особи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ III

Особливості прав власності релігійних організацій

 

Згідно із ст. 35 Конституції України кожному  гарантується право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Відповідно до ст. 13 Закону релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту. Таким чином, релігійні організації є суб'єктами права і тому здатні від свого імені здійснювати належні їм права, в тому числі майнові. Основними нормативними актами у сфері регламентації майнових прав релігійних організацій є Цивільний Кодекс України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації». Майновий стан релігійних організацій регулюється також статутами цих організацій.

Слід зазначити, що майно, яке належить релігійним організаціям, традиційно має цільове призначення. Релігійні організації в Україні створюються з єдиною метою: задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру, а тому відносяться до непідприємницьких юридичних осіб, мають спеціальну правоздатність, у межах якої їм належать лише ті цивільні права й обов'язки, які відповідають цілям діяльності, які передбачені у статутних документах У зв'язку із цим майно, яке належить релігійним організаціям, повинно використовуватися ними виключно для досягнення: по-перше, статутних цілей, по-друге, тих цілей, які за своїм характером пов'язані із статутними. Використання манна релігійних організацій в інших, не передбачених статутними документами цілях, не допускається. У цьому і полягає певна особливість майнового режиму релігійних організацій.

У зв'язку із цим, досліджуючи право власності  релігійних організацій, слід розглянути питання про джерела формування майна, яке знаходиться у власності  цих організацій. Відповідно до ст. 18 Закону до таких джерел можна віднести майно, придбане або створене релігійними організаціями за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також на інших підставах, передбачених законом. Слід зазначити, що наведений перелік джерел формування майна не є вичерпним, оскільки використання майна можливе і на інших підставах, передбачених законом. Як випливає із статутних документів релігійних організацій, джерелами формування майна можуть бути також прибутки від здійснення виробничої та господарської діяльності, членські внески, грошові надходження від здійснення культової діяльності, доходи від реалізації літератури і предметів релігійного призначення.

Що стосується такого джерела формування майна  релігійних організацій, як придбане або  створене за рахунок власних коштів, то воно є досить поширеним майже для будь-якого з видів релігійних організацій (релігійної громади, управління (центру), релігійного братства, монастиря, місії, духовних навчальних закладів). Так, зусиллями віруючих релігійної громади можуть проводитися роботи з будівництва тих чи інших приміщень, створення будь-яких предметів, які використовуються при проведенні богослужінь, здійснення реставраційних робіт тощо. Право власності на майно, набуте за рахунок власних коштів, виникає у релігійних організацій на підставі укладення таких цивільно-правових договорів, як купівля-продаж, міна, поставка.

Серед релігійних організацій досить поширеним джерелом формування майна є пожертвування  майна громадянами, організаціями  або передача його державою. До цього джерела можна віднести як добровільні внески засновників, так і добровільні пожертвування фізичних чи юридичних осіб будь-якій релігійній організації. Пожертвування можуть мати і цільовий характер, визначатися окремими особами, відповідною програмою чи конкретною вказівкою ними особами на мету використання майна. Так, пожертвування з конкретним призначенням, у більшості випадків на користь релігійних організацій, здійснюються юридичними особами. При цьому цілі використання пожертвуваного майна пов'язані з відновленням нерухомості релігійних організацій.

Істотним джерелом формування майна будь-якого з  видів релігійних організацій є  прибутки, які отримують ці організації  від здійснення виробничої та господарської  діяльності. Слід зауважити, що чинний Закон не містить визначення поняття виробничої або господарської діяльності релігійних організацій, а лише розкриває юридичні межі здійснення такої діяльності, а саме вона повинна бути спрямована на виконання статутних цілей. Здійснювати таку діяльність релігійні організації можуть лише шляхом заснування видавничих, поліграфічних, реставраційно-будівельних, сільськогосподарських та інших підприємств, а також добродійних закладів (притулків, інтернатів, лікарень), які мають права юридичної особи.

Аналізуючи  дану норму, слід зазначити, що чинний Закон не закріплює за релігійними організаціями право на підприємницьку діяльність, а встановлює лише право на здійснення виробничої або господарської діяльності. Відповідно до ст. 86 Цивільного кодексу України непідприємницькі товариства нарівні із своєю основною діяльністю можуть здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені. Як бачимо, чинне законодавство містить певні обмеження щодо здійснення непідприємницькими товариствами, в тому числі релігійними організаціями, підприємницької діяльності. По-перше, така діяльність повинна відповідати цілям створення цих організацій, а також сприяти їх досягненню, по-друге, прибуток від такої діяльності не може бути розподілений між учасниками цих організацій.

Що стосується такого джерела формування майна, як сплата членських внесків, то воно має  місце лише в окремих видах  релігійних організацій. Наприклад, таке джерело формування майна передбачається статутними документами релігійного братства. Питання про розмір і порядок сплати членських внесків чітко не встановлений у статуті, очевидно, що такі внески робляться добровільно і не мають встановленого фіксованого розміру У статуті, зокрема, закріплюється порядок вступу і виходу з членів братства. Так, у разі виходу з членів релігійного братства повинно бути виконано щонайменше дві умови: по-перше, подання заяви про вихід з релігійного братства на ім'я голови братства і отримання резолюції засідання ради братства, а також дозвіл контрольно-ревізійної комісії щодо відсутності майнової чи фінансової заборгованості.

До джерел формування права власності на майно релігійних організацій можна віднести і  доходи цих організацій, які вони одержують у результаті здійснення культурно-освітньої діяльності, а саме: проведення виставок, семінарів, організації паломницьких поїздок; освітньої, видавничої діяльності.

Слід звернути увагу на те, що об'єкти права власності  релігійних організацій мають певні  особливості. Перелік таких об'єктів закріплений в нормах законів України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Відповідно  до ст. 18 Закону у власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального  і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Перелік об'єктів права власності не є вичерпним, тому релігійні організації можуть мати у власності й інше майно, необхідне для здійснення їх статутних цілей. Майно, яке знаходиться у власності релігійних організацій, можна класифікувати за різними критеріями:

1) на рухоме  і нерухоме;

2) залежно від  цільового призначення: на майно  релігійного призначення й інше  майно; 

3) майно, яке  вноситься до пам'яток icтоpii та культури й iнше майно.

Так, що стосується нерухомого майна, то воно може мати як культове, так і не культове призначення. До об'ектів культового призначення  виносяться будівлі (церкви, костьоли, мечеті, тобто тi мйсця, які спеціально призначені для проведения богослужінь, здійснення різних релігійннх обрядів.

До нерухомого майна, яке не має специального культового призначення, можна віднести об'екти виробничого, навального, благодійного призначення, будівлі релігійних управлінь (центрів), будь-якi складські npиміщення.

Слід зазначитн, що не всі об'екти нерухомого майна, в тому числі культового призначення, можуть знаходитись у власності релігійннх організацій. Вдповідно до ст. 17 Закону культові будівлі, майно, які станов-лять державну власність, передаються організаціям, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійннх оргашзацій безоплатно віповідно до рішень обласних, місцевих державних адміністрацій. З аналізу даної норми не зрозуміло, яке саме майно, крім культовнх будівель, може безоплатно передаватися у користування чи у власність релігійним організаціям. Kpiм того, чинне законодавство не містить усталеної термінології щодо визначення такого майна єдиним терміном. Так, у ряді підзаконних актів, зокрема в указах Президента Украши «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталитарної политики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков i релігійних оргашзацій» від 21.03.2002 р. № 279/2002 використовується термін «церковне майно»; «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» від 04.03.1992 р. № 125/2003 вживається термін «культове майно».

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

В історії людства  далеко не відразу була осмислена  та належним чином врахована роль релігійних переконань в житті людини. На протязі тривалого часу релігійність прив”язувалась до національно-патріотичного обов’язку, до відданості державі, до інтересів певних етнічних або етно-культурних утворень і регіонів. Проте поступово викристалізувалась думка про те, що справа вибору релігійних переконань є справою внутрішніх життєвих рішень людини, що ніхто не може ззовні нав’язувати людині її вихідні ціннісні установки, оскільки при цьому йдеться про вибір духовних засад людського життєвого самоздійснення. Усвідомлення означених моментів релігійного вибору людини було закріплено в понятті “свобода совісті”, яке набуло характеру однієї із провідних категорій релігієзнавства та юриспруденції. Врешті можна констатувати, що право свободи совісті в сучасних розвинених суспільствах та міжнародному праві набуло чіткого визначення та загального розповсюдження. Слід також відзначити, що після здобуття незалежності на шлях цивілізованого вирішення проблем свободи совісті стала й Україна, законодавство якої щодо релігії відповідає сьогодні нормам міжнародного права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Конституція  України від 28 червня 1996 р. // Відомості  Верховної Ради України. –  1996. - № 30.

2. Про свободу  совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 25.

3. Цивільний  кодекс України від 16 січня  2003 р. // Відомості Верховної Ради  України. – 2003. - № 40-44.

4. Бенедиктова  І.Б. Правовий статус юридичних  осіб за римським правом // Проблема юридичної особи в цивільному праві України: Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті проф. O.A. Пушкіна. – X.: Прометей-Прес, 2004.

5. Кривенко Ю.В. Щодо співвідношення понять «церква» та «релігійна організація» // Університетські наукові записки. – 2006. - № 2.

6. Калінін Ю.Д. Харьковщенко Е. Релігієзнавство. - К., 1988.

7. Про відділення церкви від держави і школи від церкви: Декрет РНК від 20 січня 1918 р. // Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1918.

8. Римское частное право: Учебник / Под ред. И.Б. Перетерского. – М.: Юридическое издательство МЮ СССР, 1948.

9. Релігієзнавство. Навчальний посібник / За ред. канд. юрид. наук С.А.Бублика. - К., 1998.

10. Релігієзнавство: Підручник /за ред. В.І. Лубського, В.І. Теремка. - К., 2000.

11. Релігійна свобода: природа, правові і державні гарантії. - К., 1999.

12. Релігія і суспільство в Україні. Фактори змін. - К., 1998.

13. Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні. - К., 1996.

14. Суворов Н.С. Об юридических лицах по римскому праву. – М.: Статут, 2000.

15. Суворов Н.С. Учебник церковного права. - М.: Зерцало, 2004.

16. Філософський словник соціальних термінів / За заг. ред. В.П. Андрущенка. - Х.: Р.И.Ф., 2005.

17. Черній А.М., Лахно А.І. Релігієзнавство: Навчальний посібник. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004.