Організація та функції сучасної адвокатури України

 

ПЛАН

 

Вступ……………………………………………………………………………….8

1. Розділ 1. Поняття інституту адвокатури…………………………………....10

1.1. Історичний шлях розвитку адвокатури в Україні……………10

           ^{1.2. Поняття інституту  адвокатури…………………………………….12}

2. Розділ 2. Загальні засади діяльності сучасної адвокатури України……….17

     2.1. Організація  сучасної адвокатури в Україні……………………..17

3. Розділ 3. Організація та  функції сучасної адвокатури  України………….22

                3.1. Принципи та організаційно-правове забезпечення діяльності адвокатури…..................................................................................................22

3.2. Вимоги до професії  адвоката………………………………………..24

Висновки…………………………………………………………………………27

Список використаних джерел………………………………………………….30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Світовий досвід адвокатської практики був узагальнений у підсумковому документі VIII Конгресу 00Н із запобігання злочинам, який відбувся у серпні 1990 року. В "Основних положеннях про роль адвокатів" на основі принципових засад Статуту 00Н, Загальної декларації прав людини, Міжнародних пактів про громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні права, ряд інших загальновизнаних документів детально висвітлено всі сторонни діяльності адвокатів, їх права, обов'язки, а також зобов'язання урядів, судових та адміністративних органів щодо забезпечення ефективної роботи адвокатів з консультування та надання допомоги всім, хтоїї потребує в судах, трибуналах та адміністративних органах.

Законодавчі акти України враховують міжнародний досвід. Так у статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесені ряд положень, які сприяють діяльності адвокатури і перш за все це пункт, згідно з яким звинувачуваному забезпечується право на захист. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права у статті 14 проголошує право кожної людини в разі її звинувачення у вчиненні протиправної дії захищати себе особисто або через посередництво обраного нею захисника. Це ж положення закріплене і в статті 59 Конституції України. Варто вказати, що адвокатура представлена і у Вищій раді юстиції трьома представниками, рекомендованими з'їздом адвокатів України.

Безпосередня діяльність адвокатури в Україні регламентується Законом України "Про адвокатуру" від 9 грудня 1992 року, перша стаття якого дає визначення адвокатури як добровільного професійного громадського об'єднання, покликанного згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод й представляти законні інтереси громадян України та інших країн, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, зазначеним та іншими законами України, статутами об'єднань адвокатів і здійснюється на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Проблеми інституту захисту прав і свобод людини та громадянина, включаючи проблеми адвокатури, досліджували: К. Н. Апраксін, Т. В. Варфоломеєва, Д. П. Ватман, Г. О. Гінзбург, Ю. М. Грошевий, В. В. Медведчук, О.Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, В. В. Молдован, В. С. Натрускін, І. Л. Петрухін, П. М. Рабінович, О. Д. Святоцький, П. В. Хотенець, М.Й. Штефан та ін.

Об’єктом дослідження виступають юридична природа, правовий зміст та правові гарантії діяльності адвокатури в Україні.

Предметом дослідження є  міжнародно-правові акти, законодавство України та інших держав про правовий статус адвокатури, її функції.

Метою дослідження є: виявлення  прогалин у правовому регулюванні  поняття, змісту та гарантій діяльності адвокатури, з урахуванням положень Конституції України та міжнародно-правових актів у галузі прав людини;

обґрунтувати реформування адвокатської таємниці як ознаку демократизації життя українського суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

^{РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ІНСТИТУТУ АДВОКАТУРИ}

^{1.1. Історичний шлях розвитку адвокатури в Україні}

^{Кінець  другого тисячоліття  для України характерний  важливими економічними і політичними  процесами, які зумовили необхідність докорінного  реформування всієї  правової системи  і її найбільш демократичного правового інституту  – адвокатури. Вправа багатьох десятиліть відбувається постійне втручання в адвокатську  діяльність зі сторони  урядовців і партійних  функціонерів, формувалося  зневажливе ставлення  до адвокатури зі сторони  державних органів  і населення, що призвело зниження її професійної  ваги.}

^{Тому  Україна, як незалежна, суверенна і правова  держава, ставши на шлях самостійного розвитку однією з перших прийняла в 1992 році Закон “Про адвокатуру”, який дозволив суттєво реформувати  інституту адвокатури, підвищивши його роль у місце у механізмі  захисту прав людини  громадянина.}

^{Професійна  адвокатура в Україні  сформувалася в період так званої польсько-литовської доби (ХІV-ХVІ ст.).}

^{В останній чверті ХІV ст. землі  України були завойовані і підпорядковані Великому князівству Литовському, а після  укладення в 1569 році Люблінської унії між Польщею та Литвою і утворення  внаслідок цього  Речі Посполитої, вони були приєднані до Польщі.}

^{Литовський  статут передбачив спеціального урядового захисника  для убогих людей, вдів і сиріт, які  не могли себе захищати – прокурора, який міг бути лише професійний  юрист. Литовський статут детально регулював  діяльність захисника. До захисників пред’являлись  високі етичні вимоги.}

^{Таким чином у Литовському  Статуті вперше в  Україні зроблена спроба впорядкувати справу судового захисту  та чітко виділити адвокатську діяльність як певну професію.}

^{Норми литовського статуту  і магдебурзького права продовжували діяти в Україні  і в період гетьманщини (1628 р. – кінець ХVІІІ  ст. ). В першій половині  ХVІІІ століття розпочалася  робота з кодифікації  українського права, яка закінчилася  в 1743 році підготовкою  проекту кодексу  українського права  “Права, за якими судиться малоросійський народ”. Хоча цей проект і не набув офіційного визнання царським російським урядом, але він широко застосовувався на практиці і є визначною пам’яткою козацького права в Україні.}

^{В цьому  законопроекті вперше в Україні вживається слово “адвокат”  в значенні захисника  прав сторони, передбачається обов’язок реєстрації професійних адвокатів  у судах, де вони виявляють  бажання працювати, а  також обов’язок  складати присягу, яка  передбачала високі етичні вимоги до професійного захисника [1, с.15].}

^{Хоча  в цілому праця  адвокатів оплачується, але законопроектом передбачались випадки  безоплатного надання  правової допомоги. Від плати звільнялись  малозабезпечені, вдови, сироти.}

^{Як  самостійний правовий інститут адвокатура в Україні була запроваджена після  проведення на початку 60-х  років ХІХ століття судової реформи  в царській Росії. Свій правий статус інститут адвокатури дістав за “Судовими  статутами” затвердженими 20 листопада 1864 року. Згідно цих статутів адвокатура поділялася на дві  категорії:}

^{1)     присяжних повірених;}

^{2)     приватних повірених.}

^{Українська  адвокатура того часу відрізнялася передовими, демократичними принципами своєї організації. 1874 року з’явилося розпорядження  про тимчасове  припинення функцій  рад присяжних  повірених з передачею  їх повноважень окружним судом. В цьому  ж році Міністру юстиції  надано право виключати  з адвокатури тих  приватних повірених, яких він визнав негідними.}

^{В такому стані адвокатура проіснувала до 4 січня 1918 року – до прийняття Народним Секретаріатом України  постанови “Про введення народного суду”, якого скасувались  всі судові установи, що діяли доти, а  також інститут присяжної  і приватної адвокатури.}

^{В лютому 1919 року в усіх містах України були створені юридичні консультації. В 1921 році кількість  правозахисників  сягала 557 чоловік. Одним  з основних напрямків діяльності захисників вважався захист інтересів громадян в судах.}

^{В жовтні 1992 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет прийняв  перше “Положення про адвокатуру УРСР”  згідно якого створювалися  губернські колегії  захисників. Загальні збори захисників з свого складу обирали керівний орган колегії  – президію (3-7 чоловік). Саме з цього моменту (1929 року) і аж до прийняття  в грудні 1992 року Закону “Про адвокатуру”  зберігалася монополія  колегій адвокатів  щодо подання юридичної допомоги [2, c.12].}

^{Процес  подальшого вдосконалення  адвокатури триває.}

^{1.2. Поняття  інституту адвакатури}

^{Слово “адвокатура” походить від латинського  “advocare”, “advocatus”(“закликати”, “запрошений”).}

^{На  перших ступенях юридичного розвитку людського  суспільства адвокатура у тому вигляді, у  якому вона існує  сьогодні у європейських народів, відсутня. Як справедливо зауважує Є.В.Васьковський, адвокатура, подібно до всіх соціальних інститутів, не виникає  одразу в цілком організованому вигляді, а виникає  у житті спочатку у вигляді незначного зародка, який може за сприятливих умов сформуватися і досягти певного розквіту [3, c.235]. Так, у Кафрів позивач приходив до суду зі своїми рідними, які здійснювали функції адвокатів. В Туреччині існували, так звані, муфтії – знавці ісламського права, які були його коментаторами, їх обов’язки полягали в тому, щоб давати юридичні права заінтересованим особам. При цьому думка муфтіїв мала силу закону. У стародавніх іудеїв захисником міг бути будь-який бажаючий. Це допускалося і навіть вважалося священним обов’язком: “робіть добро, прагніть до справедливості, допомагайте пригнобленим. Віддавайте право сиротам і захищайте вдів”.}

^{Грецька адвокатура більш  тяжіла до ораторського мистецтва, ніж до правознавства. Це пояснюється  тим, що, з одного боку, греки не виявили  себе в юриспруденції, а з іншого –  це народ був значною  мірою схильним до мистецтва, особливо ораторського.}

^{На  особливу увагу заслуговує римська адвокатура, з якої почався  розвиток світової адвокатури.}

^{Для римської адвокатури характерною є  як необмежена свобода, так і безмежна регламентація. У  республіканський період вона була абсолютно  вільної професією. Існував звичай, за яким молоді люди, котрі  вступали до адвокатури, викликалися для  презентації на форм; їх супроводжувала впливова особа з колишніх магістрів: консулів, преторів або цензорів.}

^{За  часів імперії  римська адвокатура зазнала великих  змін. Перш за все, це торкнулося значного обмеження адвокатської процесії яке вільної. Адвокати стали представниками стану (ordo), під яким розумілося лише зовнішня форма, у розумінні розряду осіб, що займаються однією професією, без будь-якого відношення до їх внутрішньої організації. Допуск до адвокатури залежав від вищого адміністративно-судового чиновника провінції або міста. Всі адвокати поділялися на два розряди:}

^{1)     штатних(stetuta)}

^{2)     позаштатних (supernumerarii).}

^{Різниця між ними полягала в тому, що перші  були обмежені певним числом і мали право  виступати в усіх судах, а другі  не були обмежені у  числі і практикували у нижчих судах. Штатні адвокати призначалися начальником провінції  з числа позаштатних. Щодо гонорару, то до розгляду справи адвокат  не мав права наперед  обумовлювати винагороду, але після захисту  він вже міг  ставити таку умову. За наявності домовленості розмір гонорару визначався адвокатом, а за відсутності  її за його позовом  суд призначав  гонорар, враховуючи складність справи, талановитість адвоката і ранг судової інстанції.}

^{У середні  віки (V –XV ст. ст.) принципи організації адвокатури зазнають певних змін, зокрема, щодо допуску  до адвокатури. У  Франції для цього  необхідно було мати диплом ліцензіата права (юридичну освіту) виголосити присягу та бути внесеним до списків адвокатів. Практичний досвід не був обов’язковим. У Німеччині адвокатура являла собою абсолютно вільну професію. Будь-яка особа могла отримати право на заняття адвокатською діяльністю. У Англії особа, що виявила бажання присвятити себе адвокатській діяльності, мали пройти восьмирічний курс навчання в судовій колегії і через три роки отримували звання “внутрішніх адвокатів” (іnherbarristers), оскільки вони не мала права виступати в судах. Ще через п’ять років навчання вони перетворювалася на “зовнішніх” (outer, utterbarristers) і отримували право практикувати.}

^{Професійна  діяльність адвокатів здійснювалася у таких формах:}

^{-         подання юридичних порад;}

^{-         захист у суді;}

^{-         складання судових  паперів.}

^{Значних змін зазнала у  середні віки діяльність адвокатів у кримінальному  процесі. У цей  період публічний  і змагальний процес почав перетворюватися  на таємний та інквізиційний, чим обмежувалася участь адвоката у кримінальному процесі.}

^{Загалом для адвокатури середньовіччя характерним було:}

^{-         відсутність чіткої станової організації;}

^{-         відокремлення правозаступництва від судового представництва;}

^{-         відносна свобода професії;}

^{-         тісне спілкування з судом;}

^{-         дисциплінарна залежність від судів;}

^{-         римська система визначення гонорару.}

^{Упродовж  ХVІ-ХІХ століть  адвокатура поступово  стає на самостійний  шлях і виробляє ту станову організацію, яка існує по сьогоднішній день.}

^{У цей  період вже твердо утвердилася додаткова  умова щодо допуску  до адвокатської професії – наявність практичного  стажу юридичної роботи або стажування.}

^{Зазнала змін і гонорарна  практика. Тепер винагорода за захист у суді або надання юридичної  поради  перестала  бути платною за особисту послугу і перетворилась  на почесний дарунок  з боку клієнта, який не можна було ні обумовлювати, ні вимагати судом.}

^{Отже, адвокатура, виникнувши на нижчий стадіях  людської культури та проходячи через  різноманітні фази свого  розвитку, досягає  повного розвитку в цивілізованих державах Західної Європи. Первинною її формою є родинна або сусідня адвокатура. Поступово адвокатура переходить до сторонніх осіб і перетворюється у професію.}

^{Перетворившись  на професію, адвокатура залишається неорганізованою, доступною для  всіх і кожного  сферою діяльності. Але з економічним  і соціальним розвитком  розпочинається її організація. Організація республіканської адвокатури ґрунтується на принципах:}