Місце принципів судочинства під час реалізації судової влади в Україні

      Конституцією встановлено виняток із загальних правил про провадження у кримінальних справах відносно притягнення до кримінальної відповідальності, арешту і затримання народних депутатів України, затримання і арешту суддів. Народні депутати не можуть без згоди Верховної Ради України бути притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані ( ст. 80 Конституції ). Судді не можуть бути без згоди Верховної Ради України затримані чи заарештовані до винесення обвинувального вироку судом. У випадку притягнення народних депутатів України і суддів до кримінальної відповідальності вони наділяються однаковими правами з іншими особами, що притягаються до кримінальної відповідальності і на них покладаються аналогічні обов’язки.

     Похідними від загальних принципів конституційного права є й такі принципи національного судочинства, як принцип правової допомоги під час вирішення справ у судах і принцип гласності.

Так, принцип правової допомоги під час вирішення справ у судах гарантує надання допомоги під час вирішення справ у судах України. З цією метою в нашій державі діє адвокатура, правовий статус якої врегульовано Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 7 квітня 2012 р. Зокрема, ст. 2 цього закону визначає :  “ Адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Закон України "Про судоустрій України" в ст. 10 закріплює право кожного користуватися правовою допомогою під час вирішення його справи у суді. Це право сприяє кваліфікованому захисту інтересів учасників судового процесу.

     Принцип гласності судочинства перш за все, відповідно до ст. 11 ЗУ “ Про судоустрій та статус суддів ” забезпечує кожному вільний, без жодних обмежень право на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. Ця вимога закріплюється процесуальними нормами і реалізується таким чином: Ніхто  не  може бути обмежений у праві на отримання в суді усної  або  письмової  інформації  про  результати  розгляду  його судової справи.  Кожен,  хто не є стороною у справі,  має право на вільний  доступ  до  судового  рішення  в  порядку,  встановленому законом. Учасники  судового процесу та інші особи,  присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіо технічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото - і кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду.  Відкритий судовий розгляд є засобом громадського контролю за діяльністю суду, забезпечує виховний вплив судового процесу.

     Принцип обов'язковості судових рішень передбачає, що рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов’язковість судового рішення, постановленого іменем держави, підкреслює авторитет судової влади. Обов’язковий  характер рішень суду, що набрали законної сили, надає їм властивості закону в справі, в якій вони постановлені. Невиконання судових рішень має наслідком настання передбаченої законом відповідальності - кримінальної, адміністративної, цивільної і дисциплінарної.

2.2 Спеціальні міжгалузеві принципи

     Друга група принципів судочинства стосується засад вітчизняного судоустрою і судочинства та правового статусу суддів судів загальної юрисдикції.

     Фундаментальним міжгалузевим принципом судочинства в Україні є принцип самостійності судів і незалежності суддів, який передбачає, що суди загальної юрисдикції в Україні є самостійними, а судді під час здійснення правосудця незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні й підкоряються лише закону. Гарантії самостійності та незалежності суддів закріплює Конституція України, зокрема ст. 126 у якій сказано, що вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється,а також ЗУ “ Про судоустрій та статус суддів” , зокрема ст.6, яка декларує : “ Суди  здійснюють правосуддя   самостійно. Здійснюючи правосуддя,  суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і  
законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у  будь-який  спосіб,  неповага  до  суду  чи  суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи  впливу на   безсторонність   суду   забороняється   і   тягне   за  собою відповідальність, установлену законом.

     В основу правового статусу судів загальної юрисдикції, поряд з принципом самостійності судів, покладено принцип територіальності і спеціалізації судів, що є основою формування їх системи. Зокрема, принцип територіальності означає, що під час утворення Президентом України судів загальної юрисдикції враховується місцезнаходження і статус утворюваного суду. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою тощо. Принцип спеціалізації судів передбачає, що відповідно до Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій (господарські, адміністративні та інші), а в судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції.

     До міжгалузевих принципів також відноситься принцип гарантованості суддівського самоврядування. Зміст суддівського самоврядування визначається його нормативно закріпленими завданнями: 1) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; 2) зміцнення незалежності судів і суддів, захист від втручання в їхню діяльність; 3) участь у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за дотриманням встановлених нормативів зазначеного забезпечення: 4) погодження призначення суддів на посади в судах загальної юрисдикції й обрання до кваліфікаційних комісій суддів; 5) заохочення суддів і працівників апарату судів; 6) здійснення контролю за організацією діяльності судів та інших структур у системі судової влади.

До міжгалузевих принципів судочинства також відносяться загальні принципи процедури судочинства, що є дієвими для всіх без винятку видів галузевої юрисдикції.

     Принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості є одним із основоположних принципів судочинства у всіх сферах судових юрисдикцій. Змагальність як принцип правосуддя означає таку побудову процесу , процедури його здійснення, яка забезпечує судовому розгляді рівні можливості особам, які беруть в ньому участь у поданні доказів, у вільному викладенні своїх доводів, у даванні своїх тлумачень фактів, подій, доказів. Лише за допомогою засади змагальності суд всебічно, повно і об’єктивно досліджує всі обставини справи, а отже з’ясування істини в ході судового розгляду. У ст. 16-1 КПК України закріплено принцип змагальності та диспозитивності кримінального процесу, тобто розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.

При розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж особу. На стороні обвинувачення – прокурор – державний обвинувач, потерпілий або його представник. Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник. Диспозитивність проявляється у свободі по наданню сторонами (обвинувачення та захисту ) доказів, свободи у їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Отже, диспозитивність забезпечує сторонам кримінального процесу різноманітні варіанти поведінки у процесі, зокрема користуватися своїми процесуальними правами так, щоб максимально ефективно реалізувати свою функцію у процесі і результатом чого стане законне і обґрунтоване судове рішення. При цьому ці права є рівними як для сторони захисту так і для сторони обвинувачення. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійсненню наданих їм прав.

У цивільному процесі принцип диспозитивності визначає механізм виникнення, розвитку і закінчення цивільної справи. Зокрема, у стаття 11-1 ЦПК України закріпила, що суд розглядає цивільну справу не інакше як за заявою осіб, які звертаються за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів; за заявою прокурора та інших осіб, які вправі у випадках, передбачених законом, звертатись до суду на захист прав та свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, державних чи громадських інтересів , але в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами доказів. Принцип змагальності у цивільному процесі закріплений у статтях 27 та 30 ЦПК. Ст. 30 ЦПК вказує, що у змагальному процесі є дві сторони - позивач та відповідач. П.2 ст.27 ЦПК повідомляє,що особи,  які беруть участь у справі позовного  провадження, для  підтвердження  своїх  вимог або заперечень зобов'язані подати усі  наявні  у  них  докази  до  або під час попереднього судового засідання,   а   якщо  попереднє  судове засідання  у  справі  не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

     Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду є одним з елементів правового захисту учасників судового процесу. Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Встановлення такої важливої засади судочинства має на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом помилок і порушень вимог закону, допущених при розгляді справи судом І інстанції, гарантування прав і охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження законності і справедливості у кримінальному, господарському, цивільному судочинстві. Подання апеляційної чи касаційної скарги залежить від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі. Подача апеляційної та касаційної скарги з додержанням вимог КПК, ЦПК чи ГПК, зобов’язує апеляційний чи касаційний суд розглянути скаргу і перевірити законність, обґрунтованість постановленого у справі судового рішення. Процесуальне законодавство встановлю вичерпний перелік учасників процесу, які можуть подати скаргу на рішення суду І інстанції, а також перелік судових рішень, що можуть бути оскаржені. Слід мати на увазі, що крім перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, КПК України, ЦПК України та ГПК України передбачають також можливість перегляду судових рішень, які набрали законної сили, за ново виявленими обставинами ( обставини, які існували на момент розгляду і постановлення судового рішення, але були не відомі і спростовують висновки, вказані у судовому рішенні, яке набрало законної сили), а також виключними або винятковими обставинами.

     Принцип здійснення судового провадження державною мовою, закріплений у ст. 12 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" розвиває положення ст. 10 Конституції України про забезпечення державою всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного і державного життя на всій території України. Утім Закон дозволяє особам, які не володіють державною мовою (наприклад, іноземці та особи без громадянства, біженці), користуватися рідною мовою і використовувати послуги перекладача у судовому процесі. У випадках, передбачених законом, також дозволяється застосовувати в судовому процесі інші, окрім державної, мови - російську, мови національних меншин України та іноземні мови.

2.3 Галузеві принципи судочинства

     Третю групу принципів становлять галузеві принципи судочинства, тобто загальні засади судочинства, що властиві тільки окремим видам судочинства або найбільш повно виявляються в галузевій юрисдикції. Для кожного виду судочинства (цивільного, господарського, адміністративного та кримінального) властиві свої системи принципів, що закріплюються в Конституції, законах України і, зокрема, відповідних процесуальних кодексах - Цивільному процесуальному кодексі , Господарському процесуальному кодексі, Кодексі адміністративного судочинства України, Кримінально-процесуальному кодексі України. При цьому в Конституції України визначаються, в першу чергу, принципи кримінального судочинства, що є логічним з огляду на суспільну небезпечність злочинів і важливість здійснення справедливого, неупередженого і професійного судочинства у цій сфері юрисдикції [14, ст. 57].

     У статті 129 Конституції України закріплюється принцип забезпечення доведеності вини (принцип презумпції невинуватості), що захищає права і законні інтереси суб'єктів кримінального процесу, обумовлює зміст підсумкових рішень суду. Зміст цього принципу полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути підданою кримінальному покаранню, доки ЇЇ вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Цей галузевий принцип закріплюється також 62 статтею Конституції , а також у різноманітних міжнародно-правових актах. Зокрема, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини проголошує, що «кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатись невинною доти, доки її винність не буде встановлена у законному порядку шляхом гласного судового розгляду, під час якого їй забезпечуються усі можливості для захисту». Частина 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини встановлює, що кожний обвинувачений у кримінальному злочині вважається невинним, доки його винність не буде доведена відповідно до закону. У чинному Кримінально-процесуальному кодексі України принцип презумпції невинуватості закріплено у ч. 2 ст. 15, згідно з якою ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.