Гетьман Пилип Орлик та його конституція

синівське послушенство згаданому  апостольському константинопольському  трону, від якого євангельською  проповіддю має бути просвічена і  зміцнена у святій католицькій вірі.

II

Як кожна держава складається  і стверджується непорушною цілістю  кордонів, так і Мала Росія, Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених  пактами від Річі Посполитої польської  і від Московської держави  передусім у тому: які відійшли по ріку Случ за гетьманства, славної  пам'яті, Богдана Хмельницького були відступлені, вічно віддані й  пактами укріплені від Річі Посполитої польської

в гетьманську область, не були насильно змінені й порушені - має про  те ясновельможний гетьман старатися  при трактатах найяснішого короля, його милості, шведського і кріпко, скільки Бог сили пошле, поставати, де належатиме, а передусім писати про се

до найяснішого маєстату його королівської величності, шведської, як оборонця і  протектора нашого, щоб його величність не допускав нікому не тільки прав та вольностей, але й військових кордонів пошкоджувати й собі привласнювати. Над те   має той таки

ясновельможний гетьман після  закінчення, дай Боже, щасливої війни  впросити в королівської величності шведської такого трактату, щоб його величність та його спадкоємці, найясніші  королі шведські титулувалися постійними протекторами України і залишалися такими на ділі для більшої кріпості Вітчизни нашої і для збереження її цілості в наданих правах та кордонах. Також і про те має  писати ясновельможний гетьман до найяснішого  королівського маєстату, щоб у  трактатах його величності з Московською  державою було й таке викладене, щоб як невільників наших, які зараз у Московській державі перебувають, було нам вільно повернено після

закінчення війни, так і винагороджено  і слушно поповнено всі починені від Московської держави у  теперішню війну на Україні шкоди. А особливо про те просити і  дбати має в найяснішої королівської величності, щоб було всіх звільнено  і до нас повернено наших невільників, які залишаються в державі  його ж величності.

III

Оскільки нам завжди потрібна сусідська  приязнь Кримської держави, від  якої не раз засягало допомоги Запорозьке військо для своєї оборони, тож, скільки під сей час буде можливо, має ясновельможний гетьман із найяснішим ханом, його милістю, кримським дбати  через послів про відновлення  давнього з Кримською державою братерства, військової колегації та підтвердження  постійної приязні, на яку оглядаючись, довколишні держави не наважувалися б бажати уярмлення собі України  і її будь у чому насильствувати. А після закінчення війни, коли Господь  Бог посприяє, при бажаному і задовільному для нас мирі, новообраному гетьманові осісти у своїй резиденції, а по тому кріпко й невсипуще стерегти того. Має він бути зобов'язаний посадою  свого уряду, аби ні в чому приязні  й побратимства з Кримською державою не порушували свавільні легковажні люди з нашого боку,які звикли розривати  й руйнувати не тільки сусідську  згоду та приязнь, але й мирні  союзи. Дорошенко   Д. Нарис історії  України у 2-х т. - К.: Глобус, 1991 т.2

IV

Запорозьке низове військо, як заслужило  собі безсмертну славу численними рицарськими  відвагами на морі і на землі, так  не меншими було збагачено для  спільного свого пожитку та промислів  наданнями, але коли Московська держава, винаходячи всілякі способи для  утиснення та знишення його, побудувала на їхніх власних військових грунтах  та угіддях чи городи Самарські, чи фортеці на Дніпрі тим бажаючи  тому Запорозькому війську низовому учинити перешкоду в рибних та звіриних промислах, створило праволомство і пригнічення. Нарешті військове  гніздо Запорозьку Січ розорило військовим наступом . Отож, після щасливого, дай Боже, закінчення війни (коли тепер Запорозьке військо не очистить грунтів своїх і Дніпра од московського насильства і себе не задовольнить) має ясновельможний гетьман при трактуванні найяснішого короля, його милості, шведського з Московською державою про мир дбати про те, щоб Дніпро від городків та фортець московських, так і грунти військові було очищено від московської посесії і до первісної області

Запорозького війська повернено, де надалі не тільки не має ясновельможний гетьман ані фортець будувати, ані городів фундувати, ані слобід осаджувати і в будь який спосіб ті військові угіддя пустошити, але  й буде зобов'язаний до їхньої оборони  чинити всіляку поміч Запорозькому низовому війську.

V

Город Терехтемирів, оскільки здавна до Запорозького низового війська належав  і називався його шпиталем, хай  і тепер отож після звільнення, дай Боже, Вітчизни від московського підданства, має ясновельможний гетьман  те місто повернути Запорозькому низовому війську з усіма угіддями й перевозами на Дніпрі, що там є, побудувати в ньому шпиталь для  старих зубожілих і ранами покалічених  козаків військовим коштом і з  нього має бути їм харч та одежа, промисел. Також Дніпро увесь згори  від Переволочної вниз, перевіз Переволочанський і саме місто Переволочну   з містом Керебердою, і ріка Ворскло  із млинами, які є в Полтавському полку, і козацьку фортецю із належним до неї, має ясновельможний гетьман, а по ньому наступні наслідники того гетьманського уряду зберегти при  Запорозькому війську, згідно давніх прав та привілеїв, нікому з духовної і  світської влади не допускаючи і  не дозволяючи забивати й будувати там, на Дніпрі, від Переволочної єзів , заводити ставів та ловитов рибних, особливо в полі мають належати на вічні часи ріки, річки та всілякі  прикмети аж по самий Очаків не до кого іншого, тільки до низового Запорозького війська.

VI

Коли в самодержавних державах заховується хвалебний і корисний суспільному станові порядок, той  порядок завше, як у війні, так  і у мирі звичайно відправляють приватні й публічні Ради для спільного  добра Вітчизні, в яких самі самодержці ведуть перед своєю присутністю, кладучи без заборони своє зізвольнення на спільні міністрів своїх та радників рішення та ухвалу, а чому б у вільнім народі

не мав би бути збережений такий  добрий порядок, який був либонь у  Запорозькому війську при гетьманах  перед сим неомінно, згідно давніх прав та вольностей? Однак, коли деякі  Запорозького війська гетьмани, привласнивши собі неслушно й безправно самодержавну владу , узаконили самовладне таке право: "Як хочу, так повеліваю!" - то через  те самодержавство, невластиве гетьманському  урядуванню, виросли численні у Запорозькому війську незлагоди, розорення прав та вольностей, посполите утяження, насильне й купне легке розкладення  урядів військових :генеральної старшини, полковників та значного товариства. Отож ми, генеральна старшина, кошовий  отаман і все Запорозьке військо  домовилися і постановили з ясновельможним гетьманом при елекції його вельможності таке

право, яке має бути збережено  постійно у Запорозькому війську: щоб  у Вітчизні нашій першими радниками  була генеральна старшина, як за проспектом їхніх первісних урядів, так   і в установленій при гетьманах  резиденції. За ними за звичайним порядком слідують городові полковники, нехай  вони будуть пошановані подібним чином  публічних радників. Над те з кожного  полку мають бути до загальної  ради генеральні совітники з кожного  полку по одній значній, старовинній, добророзумній та заслуженій особі, вибрані за гетьманською згодою, і  з тими всіма генеральними особами, полковниками й генеральними радниками  має радитися ясновельможний гетьман  та його наступники про цілість Вітчизни, про й загальне добро і про  всілякі публічні діла, нічого без  їхнього дозволу й поради не зачинаючи  приватною своєю владою, не встановлювати  і до завершення не приводити. Тому тепер, при гетьманській елекції, за одноголосною всіх радою й ухвалою  призначається три генеральні в  кожному році Ради, які мають відправлятися  в гетьманській резиденції: перша на Різдво Христове, друга на Воскресіння Христове, третя на Покрову Пресвятої Богородиці, на які мають і повинні бути не тільки пани полковники зі своєю старшиною та сотниками, не тільки з усіх полків генеральні радники, але й посли Запорозького низового війська для прослуховування і рішень прибувати після прислання до себе від гетьмана розпорядження, не порушуючи аж ніяк призначеного терміну. А де що тільки буде від найвельможнішого гетьмана запропоновано до загальної ради, про те всім добропорядно, без жодного приватного свого й чужого порядку, респектів, без душепогибної заздрості та ворожнечі, зобов'язані будуть радити і так

прозірливо, щоб не було нічого в  тих радах до применшення гетьманської честі, до публічного утяження та розору і, не дай Боже, пагуби Вітчизні. А  коли б на ті вищеоголошені терміни  для генеральної старшини трапилися  б якісь публічні справи, які потребували  б швидкого управління, справлення та відправлення, то ясновельможний гетьман  матиме силу та волю, за порадою генеральної  старшини, такі

діла управляти й відправляти   своєю гетьманською повагою. Також, коли якісь листи трапляються  із закордонних сторонніх держав, ординовані до ясновельможного гетьмана, то про них має оголосити його вельможність генеральній старшині і відповіді, які відписуватимуться, освідомлювати, не утаюючи ніяких листовних  кореспонденцій, особливо закордонних  і тих, які можуть пошкодити вітчизняній  цілості й загальному добру. А  щоб була конечна надія в секретних  та публічних радах між ясновельможним гетьманом та генеральною старшиною, з полковниками та генеральними радниками, має кожен із них при посіданні  свого уряду виконати на вірність і у Вітчизні на зичливість до рейментаря свого, на збереження повинностей своїх, які тільки до уряду якогось належатимуть, формальну присягу, згідно клятви, публічно ухваленої. А коли б щось було помічено в ясновельможного гетьмана супротивного, негаційного, шкідливого правам та вольностям військовим, тоді та ж таки генеральна старшина, полковники й генеральні радники матимуть силу вільними голосами чи то приватне, чи коли вкаже на те належна і невідправна потреба, на Раді його вити про порушення  прав та вольностей вітчизняних без применшення і найменшого ушкодження високого рейментарського гонору. На такі викази не має ясновельможний гетьман вражатися й чинити помсти, а дбатиме такі недоладності справити. Особливо генеральні радники, кожен із них у своєму полку, з якого на дорадництво вибрані, сильні будуть разом із паном полковником городовим доглядати порядків і ними спільною радою управляти, постаючи за кривди й утяження людські. І як генеральна старшина, полковники й генеральні радники мають належно шанувати ясновельможного гетьмана, належить їм виявляти честь і віддавати вірне послушенство, так і ясновельможному гетьманові взаємно шанувати їх і утримувати за товариство, а не слуг та робітних підлеглих, не примушуючи їх навмисно для приниження осіб до публічного неґречного упослідження перед собою стоянням, окрім тих випадків, коли потреба викаже.

VII

Коли б хто з генеральних   осіб, полковників, генеральних радників, значного товариства та інших військових урядників над тією ж черню

чи то б гонор гетьманський зважився б образити, чи в якомусь іншому ділі провинитися, то таких переступників  сам ясновельможний гетьман не має  карати своєю приватною помстою  та владою, а повинен таку справу (чи кримінальну, чи некримінальну) здати  на військовий генеральний суд, і  який на нього випаде нелицемірний і нелицеглядний декрет, такий  кожен переступник має й понести.

VIII

Тії ж генеральні особи, які належно  резидують при гетьманському  боці, мають донести ясновельможному  гетьману всілякі військові справи, які до чийогось чину й повинності нележатимуть, і відбирати декларації, а не приватні домові слуги, яких до жодних справ, доповідей та діл військових не використовувати. Кресіна І. Кресін О. Гетьман Пилип Орлик і його Конституція. - К.: ПБП ''Фотовідеосервіс'', 1993.

IX

Оскільки перед цим у Запорозькому війську завжди бували генеральні підскарбії, які завідували військовим скарбом, млинами і всіляки

ми до скарбу військового приходами  та повинностями і ними з гетьманського  відома керували, то й тепер такий  порядок установлюється загальним  договором і неодмінно узаконюється, аби після звільнення, дасть Бог, Вітчизни нашої з московського ярма

був обраний увагою гетьманською і  зі загального зволення генеральний  підскарбій, людина значна і заслужена, маєтна і добросовісна, який мав  би в своєму догляді військовий скарб, завідував млинами і всілякими  військовими приходами й повертав їх на публічну військову потребу  з відомом гетьманським, а не на свою приватну. А сам ясновельможний гетьман до військового скарбу й  приходів, які до нього належать, не має належати і на свій персональ  ний пожиток уживати , а задовольнятися своїми оброками та приходами, які кладуться  на булаву та його гетьманську особу, а саме: індуктою , Гадяцьким полком, сотнею Шептаківською, добрами Почепівськими  й Оболонськими та іншими   витратами, які здавна ухвалено й постановлено на уряд гетьманський. А більш ясновельможний гетьман маєтностей, добр військових має не має самовладне собі привласнювати  та іншим, менш у війську заслуженим, а найбільше ченцям, попам, бездітним  удовам,урядникам посполитим і військовим дрібним слугам своїм гетьманським та особам приватним з уваги до них не роздавати . І не тільки до боку гетьманського має вибиратися поприсяжений генеральний підскарбій для догляду військового скарбу і, де гетьманська резиденція утвердиться, там і залишатися, але мають  бути два підскарби в кожному  полку, так само поприсяжені, люди значні й маєтні за загальною ухвалою  полковника, військової та посполитої старшини, які б знали про полкові  та городові приходи й посполиті  поборивони мали б щороку звітувати  щодо свого завідування та управління. Ці полкові підскарбії повинні будуть, маючи реляцію до генерального підскарбія, знати про належні до військового  скарбу приходи у своїх полках, їх відбирати й віддавати до рук  генерального підскарбія. А пани полковники так само не повинні мати інтересу до скарбів полкових, задовольняючись своїми приходами й добрами, які належать до полкового уряду.

X

Як за всякими у Вітчизні й  Запорозькому військові порядками, за посадою уряду свого, має ясновельможний гетьман стежити, так найбільше  має тримати й на те пильне й  невсипуще око, щоб людям військовим та посполитим зайві не чинилися утяження, наклади, пригнічення та здирства, через  які вони,покинувши житла свої, звикли пріч іти і в закордонних  державах шукати спокійнішого, легшого  й кориснішого собі мешкання. Через  те, щоб пани полковники, сотники  і всілякі військові й посполиті  урядники не важилися панщини та