Історія землеустрою та кадастру

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ЗЕМЛЕУСТРІЙ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

 

 

4. ОСНОВИ ЗЕМЛЕУСТРОЮ

 

Землеустрій базується на науковій основі та правовій. Науковава основа поділяє територію України: - за природно-кліматичними умовами; адміністративними та за цільовим використанням землі. Правова база включає  - правові акти, нормативно-правові акти, вказівки та інструкції

НАУКОВІ ОСНОВИ ЗЕМЛЕУСТРОЮ

       Основним об’єктом землеустрою є Земля. З наукової точки зору при здійсненні землеустрою Земля розгялдається як фізичне тіло так і як просторовий базис.

 

 

 

		НАУКОВІ ОСНОВИ ЗЕМЛЕУСТРОЮ
			ЗЕМЛЯ
ФІЗИЧНЕ ТІЛО				ПРОСТОРОВИЙ БАЗИС
Грунти + клімат + рослинність			Адміністративно-територіальні утворкння (АТУ)		Використання землі за цільовим призначенням
Природно-сільськогосподарське районування (зонування) території			Одиниці АТУ- АРК, Київ, Севастопіль, область, район, місто, район в місті, селеще, село			Категорія  иземель
Форми			КОАТУУ ( код АТУ)
Державна		Регіональна (Обласна)
Пояс, підпояс, зона, підзона, провінція, округ

 

       1.1.1. Земля як фізичне тіло

       Земля як живе космічне тіло має свою енергію та свою структуру. Однією із складових частин Землі є грунт.

 Грунт це - верхній горизонт землі. Грунти поділяються за своїми хімічними та фізичними властивостями. Не від’ємною частиною грунтів є рослинність та клімат. 

  Найважливішою якісною властивістю  землі як головного засобу виробництва в сільському господарстві є родючість. Родючисть грунту – це здатність землі задовольняти Родючисть грунту поділяється на природну і штучну. Природна родючисть як результат тривалого грунто-утворювального процесу, що проходить у певних кліматичних умовах, визначається фізичними, хімичними і біологічними властивостями грунту. Створена родючисть грунту шляхом обробітку грунту, внесенням добрив, травосіянням, підбором сортів, які здатні краще використовувати природну родючість,  називається штучною. Природна і штучна родючисть становлять економічну. Отже, при використанні землі необхідно враховувати не тільки її природні властивості, але й затрати коштів і праці. Це означає, що родючість виступає як абсолютна і відносна.

За вище зазначеними властивостями проведено районування території України, враховуючи географічне місце знаходження. Такий поділ дає змогу оцінити (бонітування, економічна оцінка грунтів) грунт, як засіб виробницьтва у сільському господарстві, визначити ступень родючисті грунтів.

1.1.2. Районування території 

       Природно-сільськогосподарське  районування території – наукова  система поділу території, яка  враховує закономірний розподіл  природних умов і ресурсів, а  також особливості їх сільськогосподарського  використання.

  Розрізняються дві форми  районування: загальнодержавна (агроекологічна), яка грунтується на принципах відображення об’єктивно існуючих природних комплексів (поясів, зон, провінцій, округів) і внутрірегіональна (внутріобласна) земельнокадастрова (земельнооціночна), яка грунтується на відмінностях природно-кліматичних і природно-економічних умовах території..

  Природно-господарський пояс -найвища одиниця прироно-сільськогосподарського районування, яка характерезується комплексом природних умов, що визначають поясний тип сільськогосподарського виробництва. Головною ознакою при виділенні поясів є теплозабезпеченість вище +10°С і відповідні з нею поясні типи грунтів і рослинності.

    Природно-господарська зона – основна одиниця районування території, що характерезується відповідним балансом тепла і вологи разом з головними особливостями грунтоутворення і мінерального живлення рослин. Зона має пануючі типи і підтипи грунтів та відповідні системи агротехнічних і меліоративних заходів. Кожній зоні властивий свій тип сільськогосподарського виробництва, своє співвідношення земельних угідь.

Природно-економічна провінція – це частина зони. Вона має спецефічні особливості грунтового покриву, які відрізняються між собою показниками гідротермічного і поживного режиму грунтів, основними з яких є: континентальність клімату, суворість і сніжність зими, тепло- і вологозабезпечення періоду вегетації, кліматичні індекси біологічної продуктивності. За особливостями природних провінцій визначаються провінціальни види сільськогосподарського виробництва.

    Прироно- економічні  провінції поділяються на округи, а вони, у свою чергу – на  природно-сільськогосподарськи райони.

     Прироно-сільськогосподарський округ  характерезується такими особливостями, як загальна побудова рельєфу, склад грунтотвірних порід, співвідношення грунтів різного гранулометричного складу, засоленість грунтів, заболоченість території тощо. Залежно від природних особливостей прироно-сільськогосподарських округів виділяється певний склад земельних угідь, сільськогосподарських культур і система ведення сільського господарства.

  Окремо виділені природно- сільськогосподарські гірські області – це відокремлені крупні орографічні системи, що належать до відповідних широтних теплових поясів і характерезуються певними типами структур висотної зональності, а також типами сільсько- і лісогосподарського використання земельного фонду. Гірські провінції та гірські округи виділяються у тепловому поясі з урахуванням експозиції схилів.

   Земельно-оціночний район – це частина території області, для якої притаманна певна однородність агрокліматичних, геоморфологічних, грунтово-меліоративних і природно-технологічних умов, які впливають на спеціалізацію та рівень інтенсивності сільського господарства.

   Земельно-оціночні райони характерезуються однорідним комплексом природних і економічних умов, поєднанням виробничих галузей, складом вирощуваних культур, структурою земельних угідь, землезабезпеченістю, енергоозброєністю, забезпеченістю основними виробничими фондами і трудовими ресурсами, затратами праці та загальними затратами на гектар земельної площі, кількістю добрив, що вносяться в грунт, урожайністю культур і вартістю валової продукції. У зонах зрошувального землеробства враховуються гідрологічні умови території, динамика та характер мінералізації грунтових вод, розподіл господарств за джерелами зрошення, водозабезпеченність земель, яка виражається у відсотках щодо зрошувальних норм. У зонах розвинутого плодівництва і виноградарства враховуються спецефічні особливості вирощування багаторічних насаджень.

  При земельно-оціночному районуванні  землеволодіння і землекористування  сільськогосподарських підприємств,  організацій і установ, незалежно  від адміністративного підпорядкування,  об’єднуються у земельно-оціночні  райони, межі яких, якщо можливо, суміщаються з межами адміністративних районів, а при їх неоднорідності – з межами сільськогосподарських підприємств, організацій і установ. Господарств у земельно-оціночному районі повинно бути не меньше 30, що визначається вимогами статистичної обробки інформації. Дрібні земельно-оціночні райони суміжних областей, якщо природно-економічні умови однорідні, можуть  об’єднуватися в один земельно-оціночний район.

  Для земельнооціночного районування  території залучаються різні  вихідні дані та матеріали, які характерезують кожне землеволодіння чи землекористування, а саме: агрокліматичний довідник адміністративних областей, обласні карти масштабу 1:200000 з нанесиними межами провінцій, округів зі схеми природно-сільськогосподарського районування України, грунтові карти масштабу 1:25000 або 1:50000 ( при наявності доцільно використовувати грунтові карти областей масштабу 1:200000), картограми агровиробничого групування грунтів районів і окремих господарств, відомості економічного характеру адміністративних районів і господарств про: середню багаторічну врожайність сільськогосподарських культур; фактичну і перспективну структуру посівних площ; спеціалізацію господарств; вартість валової продукції рослинництва з підрозділенням за галузями і прямі затрати на її виробництво у розрахунку  на 1 га ріллі; кількість внесених органічних і мінеральних добрив в умовних туках у розрахунку на 1 га ріллі; забезпеченність технікою ( вартість тракторів, сільськогосподарських машин і транспортних засобів), енергозабезпеченість рослинницьких галузей; наявність працездатних осіб, які беруть участь у сільськогосподарському виробництві ( осіб на 100 га ріллі).

Отже, основна мета природно-економічного районування – виділення невеликих  територій з максимально подібним природним станом, на яких існують рівні економічні умови сільськогосподарського виробництва і достатньо чітко проявляються відмінності у рівнях родючості окремих грунтів.  Ці території можуть бути названі природно-економічними мікрорайонами області, природної зони.

                  Схема земельно-оціночного (кадастрового) районування України

Пояс	Підпояс	Зона, підзона, гірська область	Провінція	Кількість
				Окру гів	Агро-грунт. р-н	Оцін.  р-н
	Помірний	Південно-тайгова /поліська/	Поліська Західна - “ -      Правобережна - “ -      Ліавобережна	1 1 3	18 12 7	18 14 7
		Лісостепова	Лісостепова Західна -Правобережна -Ліавобережна	4 3 3	19 36 29	20 38 33
Помірний  природно-сільсько-господарський		Степова	Степова Придунайська -Правобережна -Ліавобережна	1 1 3	1 14 22	1 24 23
	Помірний Чорноземно-степовий	Степова засушлива	Степова  засушлива  Придунайська Степова  засушлива  Правобережна Степова  засушлива  Ліавобережна Степова  засушлива  Північно-кримська	1   1   1   1	2   4   4   4	3   4   4   4
		Сухостепова	Сухостепова Присивашська	1	7	9
		Карпатська гірська  область	Прикарпаття  Карпати  Закарпаття	2 1 1	7 4 3	7 6 3
		Кримська гірська область	Кримські гори Піваденний берег Криму	1 1	2 1	3 1
1	2	7	19	31	196	222

 

 

 

 

2. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ.

      Земельні ресурси  України це - верхня товща земної  кори між її поверхньою і  дзеркалом грунтових вод у  межах території України. До  складу земельних ресурсів входять  усі землі України, незалежно  від їх категорії та цільовому  призначення . Земельні ресурси становлять основу для забезпечення життєвої та господарської діяльності.

 

2.ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

     Завданням земельного  законодавства є регулювання  земельних відносин з метою  забезпечення права на землю  громадян, юридичних осіб, територіальних  громад та держави, раціонального використання та охорони земель.   
      Земельне законодавство базується на таких принципах:

а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного  засобу виробництва;  
б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;   
в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;   
г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

ґ) забезпечення гарантій прав на землю;   
д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

   Конституція України, Земельний  кодекс України є правовою  базою регулювання земельних відносин, суб’єктами яких є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. . Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Всі законодавчі та нормативно-правові акти щодо врегулювання земельних відносин розроблені на підставі Конституція України і Земельного кодексу України. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються Земельний кодекс України, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать законодавству.  

     Земельні відносини  - це суспільні відносини щодо  володіння, користування і розпорядження  землею (право власності). Відповідно  до законодавства на території України існує три форми власності : державна, комунальна та приватна.

  У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.  
    До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну  
власність, належать:  
а) землі атомної енергетики та космічної системи;  
б) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;  
в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;  
г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення а також землі під береговими смугами водних шляхів, водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони об'єктів водного фонду загальнодержавного значення за межами населених пунктів;  
ґ) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;  
д) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;  
е) земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами;