Історiя та сучасний стан соцiальноi работи в Швецi

     ІІ  етап. 30-ті – 40-і роки ХХ ст. – декада соціальних реформ та втілення ідей “ держави загального добробуту ” у Швеції. Потреба у кваліфікованих фахівцях соціальної роботи значно збільшується у цей час. У свою чергу це призводить до необхідності збільшення кількості навчальних закладів, де б готували таких фахівців. Отже, були засновані ще дві школи соціальної роботи: одна у 1944 р. у Гьотеборзі інша – у 1947 р. у місті Люнд. Після Другої світової війни з розвитком ідеї “ держави загального добробуту ” ще більше зростає потреба у професіональних соціальних працівниках. Отже, ще три школи соціальної роботи були засновані: у 1962 році у місті Умеа, у 1971 р. у містах Оребро й Остерсунд.

     ІІІ етап. З 1960 р. підготовка соціальних працівників зазнала двох вагомих перетворень. У 1964 р. автономні школи було переведено у статус державних коледжів, а програми підготовки соціальних працівників набули статусу вищої освіти. Другий важливий реформаторський крок було зроблено у 1977 р., коли 6 державних коледжів (шкіл соціальної роботи) було інтегровано до складу університетів. Завдяки цій реформі соціальна робота набула статусу науково-дослідницької дисципліни, була впроваджена перша посада професора загальної соціальної роботи на кафедрі соціальної роботи Гьотеборзького університету.

В останній декаді ХХ ст. система підготовки соціальних працівників у Швеції містила  значний елемент національного  планування й регулювання; мету й  тривалість, а також розміщення й  фінансування більшості навчальних програм підлягали затвердженню парламентом. У 1991 р. було розпочато  велику реформу, метою якої було перегулювання системи вищої освіти, створення більшої автономії для кожного вищого навчального закладу. Реформа була затверджена парламентом у 1992 р. [4]. У новій системі організація навчання й пропонований набір курсів визначаються на місцевому рівні. Студентам була надана більша свобода вибору навчальних курсів у межах нового визнаного на міжнародному рівні Положення про вчені ступені.

     Отже, слід докладніше вивчити історію становлення професійної соціальної роботи та системи підготовки кадрів для соціальних служб у Швеції, що допоможе оптимальніше організувати та структурувати соціальну освіту. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2 

ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ У ШВЕЦІЇ 

     2.1 Соціальна робота в громаді. Характер проблем і стан суспільства, в якій вони виникають, визначають методи, якими намагаються вирішити ці проблеми. Проблеми можуть мати особистісний характер або бути звернені до сім'ї, в залежності від цього і соціальна робота здійснюється на рівні особистості або на рівні сім'ї.

     Багато  соціальних проблем мають більш широкий характер впливу й пов'язані з великими формуваннями людей: житловим районом, трудовим колективом, шкільним колективом і т. д. Бувають ситуації, коли людина випадає з тієї чи іншої соціальної структури і в результаті цього звертається до алкоголю, наркотиків або набуває кримінальні схильності. Частина проблем може бути вирішена завдяки розвитку методики мережного вивчення. Мається на увазі така мережа людських контактів, в якій та чи інша людина може отримати пораду, підтримку або рекомендацію. Важливими складовими частинами такої мережі людського спілкування є, безумовно, родичі, сусіди, товариші по роботі і т. д.  
Дослідження показали, що люди, які мають слабкі зв'язки в рамках такої мережі, зазнають більший, ніж інші, ризик опинитися в складній ситуації – психологічної, економічної та соціальної. Важливою є робота по зміцненню такої мережі, а іноді і з її створення. Якщо звернутися до контингенту людей в окремо взятому районі чи колективі, який має свої складнощі психологічного, економічного характеру, то, вивчивши ситуацію, можна прийти до висновку, що їхні контакти в рамках цієї мережі є недостатніми. Виникає соціальна дезорганізація. Ніхто з оточуючих не реагує або не наважується реагувати на зловживання з боку будь-якої особи наркотиками, алкоголем або на його антигромадської поведінки. У найгірших випадках це призводить до появи злочинної субкультури, серйозним відхилень в поведінці. У суспільстві є безробіття, і це у свою чергу приводить до того, що з'являються люди, що випадають із соціальних структур і відповідно до цього купують якісь відхилення. Існування ринку житлоплощі веде до того, що відбувається розшарування суспільства, з'являються райони, населені особами з різним соціальним статусом.

     У Швеції непрестижними або нетрів районами є передмістя міст, які  забудовувалися в 60 - 70-і рр. багатоквартирними  будинками. Професійна соціальна робота багато в чому має об'єктом своєї діяльності саме такого роду райони. Завдання полягає в тому, щоб допомогти людям організуватися, об'єднатися і спрямувати свої зусилля на вирішення злободенних проблем. Наприклад, організувати пенсіонерів, з тим щоб вони знайшли заняття у вільний час, щоб не виникло такої ситуації, коли пенсіонер лежить удома хворий і потребує допомоги. Почасті схожі методи можуть застосовуватися і в роботі з молоддю або з матерями-одинаками, які проживають в густозаселених районах. Первостепеневою завданням у таких випадках є визначення проблем та шляхів їх вирішення. Своєрідний банк даних можна створити методом опитування або шляхом збору інформації від людей, які знайомі з проблемою, розбираються в ній.

     Соціальні працівники виходять з того, що не завжди особистість може впоратися зі своїми проблемами. Іноді потрібно звернути увагу людей на проблему, що виникла і підказати кошти її рішення. Соціальна робота будується багато в чому виходячи з тієї передумови, що більшу частину проблем можна вирішити тільки об'єднаними, спільними зусиллями. У суспільстві повинні бути присутнім взаємна допомога, неформальний соціальний контроль і спілкування. Опції соціальної служби в плані роботи з громадськістю полягають у тому, щоб реалізувати всі можливості, наявні в суспільстві, з тим щоб воно могло розв'язати свої проблеми.

     У Швеції існують дуже хороші традиції співпраці. Народні рухи, різного роду громадські організації, товариства “ Тверезість ”, спортивні спілки, профспілки - дуже багато уваги приділяють розв'язанню саме соціальних питань. Співпраця з цими організаціями є дуже важливим для соціальних працівників.  
Соціальна робота в Швеції налагоджена давно, проте тільки з кінця 70-х рр. вона була поставлена на професійну основу і науково забезпечена теоретичними розробками. Саме в 70-і рр. почали здійснюватися різні проекти, які в першу чергу стосувалися нетрів районів. Відповідно до закону, прийнятого в 1982 р., комуни самі регулюють питання житлової забудови в тому, що стосується організації суспільного сервісу. У законі вказується, що функції соціальних служб є одними з найважливіших при вирішенні питань такого планування.  

     Отже, щоб займатися питаннями соціального планування та брати участь у ньому, соціальному працівнику необхідний певний рівень знань. Частина таких знань, природно, носить загальний характер. Це, в першу чергу, знання соціального планування та умов життя в районі заселення, в селі, невеликий комуні і т. д., а також знання про сегрегації, соціальному контролі та конкретних умов життя людей.

     2.2 Діяльність соціальних  служб. У країні діє ціла мережа спеціалізованих установ соціального обслуговування. Серед них можна виділити як відносно самостійні, так і об'єднані в єдину службу. До числа перших відносяться, наприклад, кризові центри для чоловіків, жіночі кризові центри, молодіжні центри подолання кризи, притулки для підлітків. Мета роботи кризових центрів для чоловіків - допомогти чоловіку знайти вихід з порочного кола сімейних негараздів, що викликають насильство і травмуючих всіх учасників і свідків. У таких центрах трудяться фахівці з соціальної роботи, психологи, соціологи і т. д. Подібні підрозділи є не тільки в містах і населених пунктах, але і при в'язницях, де вони, природно, мають свою специфіку. Фахівці центрів виходять з того, що чоловік у стані цивілізовано спілкуватися з жінкою, з людьми взагалі, але йому потрібен час, щоб вийти з кризової ситуації, яка, як правило, неоднорідна (сім'я, місце проживання, робота, стан здоров'я, алкоголь, ставлення з навколишніми).  
Для чоловіка вкрай важливо створити умови для спокійного, тверезого осмислення відносин, що склалися в сім'ї, їх причин і наслідків. Частіше всього вдається переконати пацієнта в тому, що нерозв'язних проблем немає, потрібно лише конструктивно мислити, не піддаючись емоціям.

     Принципове  значення має та обставина, що в кожному  конкретному випадку відносини  в родині всебічно аналізуються, робота ведеться не тільки з чоловіком, але  і дружиною. Тут відкрито несподівана, але тільки на перший погляд, істина: часто фізичне насильство чоловіки в сім'ї є реакцією, відповіддю на психічне, моральне насильство, шантаж з боку дружини, а також засобом утвердити свою чільне місце. Перед співробітниками центру у всій своїй гостроті постає проблема не тільки фізичного, а й морально-психологічного насильства, яку вони шукають в контексті відносин всіх членів сім'ї, перш за все чоловіка та дружини. У практичну площину перекладається група питань міжособистісної сумісності, далеко виходять за рамки “він (вона) поганий (а) чи добрий (а)”. Мова йде про сумісність характерів, навичках культурного спілкування, психологічної грамотності, інтимної гармонії, спадковості, вплив батьківської сім'ї, здоров'я та ін. Серйозною проблемою є п'яне насильство, тому що половина зареєстрованих випадків побоїв пов'язана з вживанням алкоголю. Проте, фахівці кризових центрів для чоловіків розглядають у багатьох випадках алкоголізм, факт непомірного вживання не як причину, а як наслідок кризових явища. Чоловіків, які звертаються в кризові центри, хвилюють також проблеми: сексуальні, соціально-побутові, економічні, психологічні. Значна частина звернень пов'язана з усуненням конфліктів, що виникли при спілкуванні з дітьми, рідними, колегами по роботі, сусідами.

     Жіночі  кризові центри вирішують не менш серйозні і життєво важливі проблеми. Тут, як і в чоловічому центрі, цілодобово діє телефон довіри. Звертає на себе увагу ізольованість, напівзасекречені існування центру, відсутність вільного доступу до його помешкання. Це неодмінна умова, бо жінка (одна або з дітьми) повинна відчувати себе в безпеці. Контакт з чоловіком або партнером-кривдником в стінах центру виключений. Зустрічі можливі після закінчення певного терміну тільки за межами даної установи, що охороняє його пацієнток від додаткових психічних травм.

     Відвідувачі центру можуть користуватися послугами  центру до чотирьох місяців. За цей  період персонал (психологи, соціологи, юрист, соціальні працівники) зазвичай знімають у них стресовий стан, примушують об'єктивно оцінити причини  та характер кризи у відносинах з  чоловіком, рідними і близькими, знайти оптимальний шлях виходу з  ситуації, що створилася, задуматися про  свою життя і її перспективи. Перебуваючи в центрі, жінка може продовжувати працювати. Організувати побут їй допоможуть співробітники і пацієнти. Існує і консультативний вид діяльності жіночого кризового центру, а також денна форма організації його роботи. Звернулися за допомогою не тільки отримують кваліфіковані поради, а й можуть якийсь час (день або кілька днів) побути тут, відпочити, вийти зі стресу, що дозволить їм зменшити напруженість у відносинах, підвищити життєвий потенціал, нормалізувати соціальні зв'язки.

     У молодіжні центри подолання кризи (їх ще називають “молодіжні дому”) розміщують по направлінню судів правопорушників у віці від 16 до 21 року. Проте навколо цих установ відсутній не тільки колючий, а й взагалі будь-яка огорожа. Більш того, в дні свого народження вихованці можуть відвідувати своїх рідних і близьких, друзів, пересуватися по місту без супроводу (явного або таємного). Щорічно для них організовуються лижні походи на північ країни.  
Незвична обстановка молодіжних центрів. Кожен вихованець має окрему кімнату, яка абсолютно не схожа на камеру виправно-тру ¬ передового установи. У центрі є музичні інструменти, телевізори та магнітофони, добре обладнаний спортивний зал, медичний пункт, бібліотека, навчальні класи. Однак там досить жорсткий розпорядок. Вихованці працюють по 7 - 8 годин в майстернях і на сільськогосподарських фермах, що належать кризового центру. Для знову прибулих і вчинили проступки є карантинне відділення з обмеженою можливістю виходу з приміщень, де з ними ведеться дослідницько-діагностична та психолого-корекційна робота. За серйозні провини правопорушників поміщають у камеру з обмеженими побутовими зручностями і можливостями пересування. Рішення про застосування такої міри покарання приймається на засіданні центру за поданням керівників відділень. Однак невідворотність покарання - не головне в роботі співробітників центру. Вони прагнуть встановити з вихованцями довірчі відносини, створити умови для переосмислення життя, прищепити трудові навички, познайомити з правилами спілкування у сфері побуту, культури, інтимних відносин.

     Важливу завдання покликані вирішувати притулки для підлітків, які пішли з  сім'ї, що перебувають “у бігах”. Тут не поспішають повертати їх в батьківську сім'ю або родичів, не поспішають поставити на облік в поліцію, здати співробітнику дитячої кімнати поліції. Працівники притулку застосовують до своїх підопічних індивідуальний підхід, спираючись на позитивні особистісні якості, намагаються розібратися в характері підлітка, мотиви його відходу з родини, прагнуть побачити в ньому не важковиховуваними, а повноправного партнера при вирішенні його проблем. Головна мета - направити зусилля підлітка на осмислення ситуації, що склалася і дій по виходу з неї, створити йому повноцінні умови життя, що послужить об'єкти івной передумовою подолання кризи.

     Прикладом комплексу установ, об'єднаних в  єдину службу, є шведські наркотичні служби. Вони займаються особами, які  зловживають алкоголем, а також їх сім'ями. Крім того, заходи соціальної підтримки та медичної допомоги передбачаються для лікування та реабілітації наркоманів і тих, хто зловживає лікарськими засобами. Наркотичні служби надають такі види допомоги: амбулаторну (А-клініки, станції допомоги неповнолітнім); витверезники; житлово-побутове пристрій (інтернати-лікарні, гуртожитки, притулки, тимчасове проживання в опорному пункті); диспансери.