Розвиток здоров’язбережувальної компетентності на уроках біології

Рис. 2.7. Трихінела: а — самка; б — самець; в — личинка, що інкапсулювана в м'язовому волокні; г — основний шлях у природі.

  Своєрідним паразитом людини  і тварин є трихінела. Обидві  стадії життєвого циклу — кишкову  і личинкову — вона проходить  у одному господарі. За часом  існування більш тривала є  личинкова форма, яка поселяється  в поперечно-полосатій мускулатурі  й покривається капсулою. Господарями  трихінели окрім людини можуть  бути різні м'ясоїдні та всеїдні  ссавці. Зараження відбувається  при вживанні ураженого личинками  м'яса. Вийшовши із капсул, трихінели стають статевозрілими в тонкому кишечнику господаря. Самка після запліднення народжує личинки, які проникають в кровоносну систему, потрапляють в поперечно-полосату мускулатуру, спірально згортаються і покриваються капсулою( Рис. 2.7).

  Паразитичні черв'яки представляють  серйозну небезпеку для здоров'я  людини. Поселяючись в її організмі, вони поглинають значну кількість  поживних речовин і отруюють організм токсичними продуктами обміну. Мігруючи по організму людини, черв'яки викликають різні механічні пошкодження органів і тканин. Результатом всіх цих дій є розвиток паразитарного захворювання. Якщо паразити вражають життєво важливі органи (серце, головний мозок), захворювання може закінчитися смертю.

  Значний внесок в розробку  заходів боротьби з паразитичними  черв'яками — збудниками хвороб  людини і тварин — зробив  академік К. І. Скрябін. Вона проводиться за різними напрямами. Паразитів знищують, використовуючи для лікування хворих різні лікарські препарати. Проте найефективнішими є заходи профілактики (попередження) зараження людини: дотримання гігієнічних правил — чистота рук, продуктів харчування (овочі, фрукти), предметів домашнього побуту і житлових приміщень; достатня термічна обробка риби, м'яса диких і домашніх тварин; охорона навколишнього середовища (водоймища, пасовища) від забруднення фекаліями людини і тварин; боротьба з комахами — переносниками яєць паразитичних черв'яків.

Конкретним результатом навчання є розвиток життєвих навичок учнів, зокрема таких, як уміння приймати рішення, розв'язувати проблеми, творчо і критично мислити, спілкуватися, здійснювати самооцінювання, гідно поводитися, чинити опір тиску, доречно виявляти емоції, долати стрес, співчувати, бути громадянином.

Освіта в галузі здоров'я має поєднувати здобуття необхідних знань та вмінь, вироблення певного ставлення і на цій базі — формування конкретних навичок позитивної поведінки, збереження та зміцнення здоров'я.

Процес здобуття знань і вмінь передбачає опанування учнями певної інформації та розуміння життєвих ситуацій. Передача знань у процесі навчання може включати як виклад та засвоєння інформації, так і розуміння того, як вони взаємопов'язані між собою. Наприклад, знання шляхів передачі ВІЛ-інфекції є результатом засвоєння інформації, а усвідомлення зв'язку між різними шляхами передачі ВІЛ-інфекції дає розуміння того, що статеві зв'язки зі споживачем ін'єкційних наркотиків збільшують ризик інфікування, а бо ж роль йоду в організмі людини та захворювання при його дефіциті.

 

 

Інформаційне повідомлення

1. Роль йоду в організмі

Йод в організмі людини міститься в незначній кількості. Проте його значення досить велике: йод входить до складу гормонів, які здійснюють всі процеси обміну речовин, впливають на ріст і розвиток організму. Ці гормони виробляються щитовидною залозою. Тому його концентрація в щитовидній залозі в сотні разів більша, ніж у інших органах.

2. Щитовидна залоза

Щитовидна залоза розташована на шиї по бокам від трахеї ( Рис. 2.7).

  Вона складається з правої та лівої долей, з’єднаних між собою тонким перешийком. Тканина кожної долі складається з численних залозистих пухирців-фолікулів, заповнених колоїдною масою жовтого  

  Рис. 2.7. Щитовидна залоза      кольору. У цій масі міститься йодовмісний білок тиреоглобулін. З тиреоглобуліну утворюються гормони тироксин і трийодтиронін. Дія цих гормонів однотипна, але фізіологічна активність трийодтироніну в десятки разів більша, ніж тироксину. Щитовидна залоза також виробляє гормон тиреокальцитонін, який регулює обмін кальцію. Цей гормон – своєрідний зберігач кальцію в кістковій тканині та крові (чим більше гормону, тим менший рівень Са2+ у крові).

Трийодтиронін і тироксин мають великий вплив на багато метаболічних процесів, у тому числі обмін вуглеводів, жирів та вітамінів. Головною функцією тиреоїдних гормонів є підтримка основного обміну та регуляція тканинного дихання. Вони необхідні для нормального розвитку всіх органів і тканин. Основною функцією гормонів щитовидної залози на внутрішньоутробному етапі розвитку є диференціювання тканини, перш за все – нервової, серцево-судинної та опірно-рухової. Для розвитку головного мозку гормони щитовидної залози мають особливе значення для плоду і на перших роках життя. Під їх впливом формуються мозкові структури, що у майбутньому забезпечує інтелект. Головна фізіологічна дія цих гормонів полягає в підвищенні інтенсивності дії основного обміну

3. Наслідки порушення  функцій щитовидної залози.

Гіперфункція щитовидної залози та її наслідки

Після гострих або хронічних нервово-психічних травм виникає тиретоксикоз (сін.- Базедова хвороба, хвороба Гревса). При цьому щитовидна залоза збільшується в розмірах і посилює утворення відповідних гормонів, що супроводжується підвищенням концентрації їх у крові. У хворих можуть з’являтися характерні симптоми: зоб, витрішкуватість і тахікардія. Особливістю цієї форми є те, що хворі худнуть, легко збуджуються, неспокійні. У них спостерігається швидка зміна настрою, метушливість, втомлюваність, тремтіння пальців рук, підвищення рефлексів.

Тахікардія пов’язана з активізацією симпатико-адреналової системи. Більшість з названих розладів зумовлені зміною обміну речовин при тиреотоксикозі: підвищення окислювальних процесів, основного обміну та температури, що призводить до різкого росту чутливості організму до гіпоксії (кисневого голодування). При цьому має місце прискорення розпаду глікогену, білків та жирів. При цьому слід зазначити, що гіперфункція щитовидної залози призводить до тяжких змін у тканинах та органах всього організму.

Гіпофункція щитовидної залози та її наслідки

Причинами гіпофункції можуть бути дефіцит йоду в організмі, захворювання щитовидної залози, травми щитовидної залози, іонізуюче опромінення, ускладнення після операції з приводу тиреотоксикозу або вузлового зобу,  старіння людини та ін.

Нестача гормонів щитоподібної залози може привести до виникнення захворювань. При недостатній продукції гормонів щитовидною залозою відбувається її вузлувате або дифузне збільшення:

• ендемічний зоб – захворювання, яке характеризується збільшенням щитовидної залози. Поширене в місцевості, де у воді, ґрунті, продуктах харчування бракує йоду. Таку місцевість називають ендемічними районами;
• спорадичний зоб – захворювання, яке характеризується  стійким збільшенням щитовидної залози у мешканців районів, неендемічних по зобу.

Ознаками ендемічного зобу є одутле обличчя, суха холодна шкіра, припухлі повіки, вузькі очні щілини. Характерними для хворих є в’ялість, апатія, сонливість, відсутність інтересу до навколишнього, послаблення пам’яті, порушення статевої функції, зниження тонусу м’язів, послаблення рефлексів, швидка втомлюваність.

    На основі знань, умінь та особистого ставлення дитини можуть бути сформовані необхідні для збереження здоров'я життєві навички як здатність практикувати конкретні моделі поведінки. До них належать життєві та специфічні практичні навички, які стосуються здоров'я, наприклад: надання першої медичної допомоги, дотримання особистої гігієни, правильне користування протизаплідними засобами. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, життєві навички — це здатність до адаптивної та позитивної поведінки, яка дає можливість індивідуумам ефективно розв'язувати проблеми та долати повсякденні труднощі. Вони допомагають людям приймати обґрунтовані рішення, критично й творчо мислити, ефективно налагоджувати соціальні контакти та здорові стосунки, співчувати, продуктивно організовувати власне життя, вести здоровий спосіб життя.

Життєві навички можуть бути застосовані людиною у власній поведінці або спрямовані на інших, так само, як і на зміну навколишнього середовища для того, щоб зробити його позитивним та безпечним для здоров'я.

 

 

 

Висновок

     Головна   цінність суспільства – життя й здоров’я людини. Здоров’я – це те, без чого людина не може бути щасливою. Здоров’я можна лише сформувати, здобути шляхом цілеспрямованої напруженої праці над собою і набуття знань. Це знання засад здорового способу життя.Тобто порядку життєдіяльності, який би зберігав і навіть примножував здоров’я, а не руйнував його.

    Одна з головних задач  сучасного суспільства – створення  такої освітньої системи, яка  б не тільки виховувала освічену  культурну людину, але й зберігала  б та розвивала її здоров’я.

    Школа – це життєвий  простір дитини, в якому вона  знаходиться близько 70 % свого часу, тому саме школа повинна давати  знання та вміння організувати  життя, діагностувати, берегти та  поліпшувати  здоров’я дитини. При цьому потрібно враховувати соціально-економічні, екологічні, кліматичні та інші регіональні та індивідуальні особливості, в яких виховується дитина.

    Сьогодні, як ніколи раніше, перед школою постає прблема виховання свідомого ставлення учнів до свого здоровя як найвищої  соціальної цінності, яка дасть їм змогу успішно виконувати будь-які життєві та соціальні ролі, бути творцями свого життя.

    Запорука успішної соціалізації  учнів – це формування ключових  компетентностей.Серед ключових  компетентностей освіти важливе  місце займають здоров’язберігаючі.

    Успішність та ефективність  розвитку здоров’язберігаючої компетентності учнів залежить від форм та методів організації навчально-виховного процесу.

    Аналіз здоров’я дітей в нашій країні підтверджує, що пошуки методів освіти і виховання, форм його організації щодо збереження та зміцнення здоров’я молодого покоління держави набувають особливого значення.      Успішне досягнення цієї мети можливе тільки при методичній, комплексній і узгодженій роботі батьків, педагогів, лікарів, юристів і соціологів.

    Отже, перед школою постало одне з найголовніших завдань: навчити дітей мистецтву бути здоровим, бути творцем свого власного життя, виховувати в них відповідне ставлення до свого здоров’я як до найвищої соціальної цінності, допомогти зробити вибір на користь здорового способу життя.

« Бережи здоров’я змолоду», - ось так гласить народна мудрість, яку школярі  повинні усвідомити і зрозуміти змалечку.  

                                    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                          

Список використаної літератури

 

1.Амосов М. М. Роздуми про  здоров’я. – К.: Здоров’я, 1990. – 168 с.

2.Антонова О. Є., Поліщук Н. М. Здоров'язберігаюча компетентність особистості як наукова проблема (аналіз поняття) // Вища освіта у медсестринстві: проблеми і перспективи: зб. статей всеукраїнської науково-практичної конференції. - 10-11 листопада 2011. - Житомир: Полісся, 2011. - С. 27-31.

3. Андреев А.Л. Компетентностная  парадигма в образовании: опыты  философско-методического анализа/ А.Л. Андреев// Педагогика. - 2005. - №4. - С. 19-27.

4. Бермус А.Г. Проблемы  и перспективы реализации компетентностного  подхода в образовании/ А.Г. Бермус  Электронный ресурс Интернет ? журнал "Эйдос". - 2005. - 10 сентября. - Режим  доступа: http://www.eidos.ru/journal/2005/0910-12.htm. - Загол. з екрана.

5. Бібік Н.М. Компетентнісний  підхід: рефлексивний аналіз застосування/ Н.М. Бібік// Компетентнісний підхід  у сучасній освіті: світовий досвід  та українські перспективи. - К.: К.І.С., 2004. - С. 47-52.

6. Бондар С. Компетентність  особистості - інтегрований компонент  навчальних досягнень учнів/ С.Бондар// Біологія і хімія в школі. - 2003. - № 2. - С. 8-9.

7. Бондар С. Термінологічний  аналіз понять "компетенція" і "компетентність" у педагогіці: сутність та структура/ С. Бондар// Освіта і управління. - 2007. - № 2. - С. 93-99.

8. Ващенко О., Свириденко  С. Готовність вчителя до використання  здоров’язберігаючих технологій  у навчально-виховному процесі // Здоров’я та фізична культура. – 2006. – №8. – С. 1-6.

9. Єрмаков І. Освіта і  життєва компетентність для ХХI століття/ І. Єрмаков// Завуч (Шкільний  світ). - 2005. - №19. - С. 13-16.

10. Зимняя И. Ключевые компетентности - новая парадигма результата  образования/ И.Зимняя// Дайджест пед. ідей та технологій. - 2004. - №1-2. - С. 11-14.

11. Зінов'єва Т. Формування  ключових компетентностей учнів/ Т. Зінов'єва// Директор школи (Шкільний  світ). - 2005. - №42. - С. 19-21.

12. Клепко С. Різні структури  ключових компетенцій/ С. Клепко// Управління  освітою. - 2005. - №12. - С. 2-3.

13.Кучер Л. А. Розвиток життєвих компетентностей на уроках біології. Тернопіль—Харків: «Ранок», 2010. — 160 с.

14. Кондакова А.М. Контроль  та оцінювання навчальних досягнень  учнів початкової школи/ А.М. Кондакова. - К.: Початкова школа, 2002. - 127 с.

15 Овчарук О. Компетентності  як ключ до оновлення змісту  освіти. Освіта в контексті стратегічних  завдань розвитку України/ О. Овчарук// Директор школи Україна. - 2005. - № 5. - С. 4-33.