Зміст
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . 3
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади
розвитку здоров’язбережувальної
компетентності.
1.1.
Поняття компетентнісного підходу
до навчання . . . . . . . . . . . . . . . 5
1.2. Розвиток
здоров’язбережувальної компетентності
. . . . . . . . . . . . . 8
1.3. Здоров’язбережувальні
аспекти сучасного уроку . . . . . . . . . . . .
. . . .11
Розділ 2. Особливості розвитку
здоров’язбережувальної компетентності
на уроках біології.
2.1 Розвиток здоров’язбережувальної
компетентності на уроках біології шляхом
активного та інтерактивного навчання
. . . . . . . . . . . . . . . . 18
Висновки . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . 38
Список використаної літератури
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . 40
Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . 42
Вступ
Сьогодні в світовому
масштабі проблема здоров’я дітей увійшла
до глобальних проблем людства. Визначальним
чинником погіршення стану здоров’я школярів
є відсутність у багатьох з них пріоритетної
спрямованості на здоров’я та мотивації
до ведення здорового способу життя. На
сучасному етапі виявилася тенденція
зростання ризиків серед молоді: відсутність
фізичної активності, паління, вживання
алкоголю та наркотиків, хронічні захворювання,
психологічний дискомфорт. У зв’язку
з цим значно зростає необхідність формування
у дітей свідомого і дбайливого ставлення
до свого здоров’я
Державні національні програми
«Діти України» та «Освіта» (Україна ХХІ
століття), «Національна доктрина розвитку
освіти» одним із головних завдань закладів
освіти визначають збереження і зміцнення
фізичного, психічного, соціального та
морального здоров'я школярів, формування
в них умінь і навичок здорового способу
життя. Практична реалізація визначених
завдань залежить, насамперед, від учителя,
завдяки якому процес навчання будь-якої
шкільної дисципліни має стати невід'ємною
частиною збереження й зміцнення здоров'я
дітей. Не менш важливим є й те, щоб учитель
слугував прикладом здорового способу
життя.
Актуальність забезпечення
вчителем здоров'ятворчих умов розвитку
школярів підсилюється й тим, що реальна
шкільна практика поки що не забезпечує
збереження і покращення стану здоров’я
учнів.
Так, за статистичними даними, до 80-90%
дітей шкільного віку мають відхилення
у здоров’ї, за період навчання з 1-го по
9-й класи кількість здорових дітей
зменшується у 4 рази. Тому важливим завданням
школи є збереження здоров’я та його зміцнення.
В який спосіб сформувати компетентнісне
ставлення до свого здоров'я в школярів
— завдання, що стоїть перед педагогами,
виконати яке вони зможуть
під час вивчення тем курсу
«Біологія».
Об'єкт дослідження – здоров’язбержувальна
компетентність.
Предмет дослідження – розвиток
здоров’язбережувальної компетентності
на уроках біології.
Мета курсової роботи полягає
у дослідженні розвитку здоров’язбережувальної
компетентності на уроках біології та
реалізується шляхом виконання таких
завдань:
- вивчення стану проблеми, щодо
дослідження в психолого-педагогічній,
методичній літературі;
- аналіз основних теоретично
- методичних умов, що забезпечують розвиток
здоров’язберігаючої компетентності;
- особливості впровадження здоров’язбережувальної компетентності на уроках біології.
Розділ 1. Теоретико-методологічні
засади розвитку здоров’язбережувальної
компетентності.
- Поняття компетентнісного
підходу до навчання
Головне завдання
сучасної системи освіти - створення умов
для якісної освіти, впровадження компетентнісного
підходу - це найважливіша умова, що працює
на підвищення якості освіти.
На думку сучасних
педагогів, саме набуття життєво важливих
компетентностей може дати людині можливості
орієнтуватись у сучасному суспільстві,
сприяє формуванню в особистості здатності
швидко реагувати на запити часу.
Під поняттям «компетентнісний
підхід» розуміється спрямованість освітнього
процесу на формування та розвиток ключових
(базових, основних) і предметних компетентностей
особистості. Результатом такого процесу
буде формування загальної компетентності
людини, що є сукупністю ключових компетентностей,
інтегрованою характеристикою особистості.
Така характеристика має сформуватися
у процесі навчання і містити знання, уміння,
ставлення, досвід діяльності й поведінкові
моделі особистості.
Компетентісний підхід в сфері
освіті активно увійшов у країнах Європи
та США на початку 80-х років. Безперечно,
серед науковців немає єдиного підходу
у визначенні цього поняття і є певні розбіжності
у підходах та розумінні зазначеного терміну.
Аналіз тлумачення поняття
“компетентність” у словниках означає:
- у перекладі з латинської означає
”оволодіння знаннями, що дозволяють
міркувати над чимось” [9];
– знаючий, авторитетний в певній
галузі [4];
За визначенням експертів країн
Європейського Союзу поняття „компетентність”
слід розглядати як здатність застосовувати
знання та вміння ефективно й творчо в
міжособистісних стосунках - ситуаціях,
що передбачають взаємодію з іншими людьми
в соціальному контексті так само, як і
в професійних ситуаціях. Компетентність
- поняття, що логічно походить від ставлень
до цінностей та від знань до умінь [3].
Поняття компетентності відповідно
до Міжнародного департаменту стандартів
для навчання, досягнення та освіти визначається
як спроможність кваліфіковано проводити
діяльність, виконувати завдання або роботу.
При цьому поняття компетентності містить
в собі знання, вміння та навички і ставлення,
що дають змогу особистості ефективно
діяти або виконувати певні функції, спрямовані
на досягнення певних стандартів у професійній
галузі або певній діяльності [10].
С. Бондар подає таке визначення:
“Компетенції - це здатність розв'язувати
проблеми, що забезпечується не лише володінням
готовою інформацією, а й інтенсивною
участю розуму, досвіду, творчих здібностей
учнів” [6, с. 9].
О.Є. Лєбєдєв [16] визначає компетентність
як “індивідуальну характеристику ступеня
відповідності вимогам професії” [15, с.
3]. Зрозуміло, що основний акцент переноситься
тут на професійну складову компетентності.
У такому ж напрямку пропонує визначення
Дж. Равен: “Компетентність - це специфічна
здатність, необхідна для ефективного
виконання конкретної дії у певній галузі
і яка включає вузькоспеціальні знання,
уміння, способи мислення, а також відповідальність
за свої дії” [12].
С. Шишов визначає компетенцію
як загальну здатність, що ґрунтується
на знаннях, досвіді, цінностях, набутих
завдяки навчанню. “Компетенція не зводиться
ні до знань, ні до навичок, бути компетентним
не означає бути ученим чи освіченим”,
наголошує він [21, с. 20].
В.В Краєвський розмежовує терміни
„компетентність” і „компетенція”,
пояснюючи, що компетенція - у перекладі
з латинської - це коло питань, щодо яких
людина обізнана добре, пізнала їх і має
досвід. Компетентність - це поєднання
відповідних знань у визначеній галузі,
здібностей, що дозволяють обґрунтовано
судити про цю сферу й активно діяти в
ній [7].
Компетентність у дослідженнях
Ю.Г. Татур є якістю, характеристикою особистості,
що надає їй право вирішувати, висловлювати
судження в певній області. Основою цієї
якості є знання, досвід соціально-професійної
діяльності людини. Тим самим автор підкреслює
збиральний, інтегративний характер поняття
„компетентність” [11].
А. Савенко під компетенцією
розуміє інтегральну якість особистості,
що виявляється в загальній здатності
та готовності її до діяльності [19, с. 40].
Щодо тлумачення „ компетенція”,
то Л.І. Фішман зазначає не тільки як знання
та вміння в тій чи іншій галузі, і не тільки
як сукупність окремих процедур діяльності,
а як властивість, яка дозволяє людині
здійснювати роботу в цілому [20, с. 13].
Як зазначає О.І. Пометун під
„компетентнісним підходом” слід мати
на увазі спрямованість освітнього процесу
на формування ключових (базових, основних)
і предметних компетентностей особистості.
Результатом такого процесу, на думку
автора, буде формування загальної компетентності
людини, що є сукупністю ключових компетентностей,
інтегрованою характеристикою особистості.
Така характеристика має сформуватися
в процесі навчання і містити знання, вміння,
ставлення, досвід діяльності й поведінкові
моделі особистості [18, с. 65].
Компетентнісний підхід, як
зазначає А. Андреєв, на сучасному етапі
переходить із стадії самовизначення
в стадію самореалізації, коли заявлені
ним загальні принципи і методологічні
установи повинні підтвердити себе у різних
прикладних розробках [3].
За визначенням Ісака Фруміна,
компетентнісний підхід - це спроба дати
відповідь на запитання, чому і як навчати.
В освіті компетентнісний підхід реалізується
як ключові компетентності, загальні предметні
вміння, прикладні предметні вміння; життєві
навички [14].
Н.М. Бібік аналізує компетентнісний
підхід в освітньому процесі як переорієнтацію
„з процесу на результат освіти в діяльнісному
вимірі” і розгляд цього результату з
погляду затребуваності в суспільстві,
забезпечення спроможності випускника
школи відповідати новим запитам ринку,
мати відповідний потенціал для практичного
розв'язання життєвих проблем, пошуку
свого „Я” в професії, в соціальній структурі
[3].
Отже, компетентність необхідно
розглядати як інтегровану, комплексну
характеристику, що поєднує знання, уміння
та навички, здібності і риси особистості,
показники загальної культури, вміння
виконувати обов'язки.
Набуття учнями системи знань,
умінь та навичок спрямовано на формування
їх компетенції. Тому компетентність і
шляхи її формування слід розглядати як
результат навчання.
1.2. Розвиток здоров’язбережувальної
компетентності
Державний стандарт
базової й повної середньої освіти, критерії
оцінювання навчальних досягнень учнів
у системі загальної середньої
освіти на підставі міжнародних і національних
досліджень в Україні визначають такі
ключові компетентності:
• соціальні (характеризують
уміння людини повноцінно жити в суспільстві):
брати на себе відповідальність, приймати
рішення, робити вибір, безконфліктно
виходити з життєвих ситуацій;
• загальнокультурні (комунікативні):
уміння спілкуватися усно й письмово рідною
й іноземною мовами, оволодівати досягненнями
культури, з розумінням і повагою ставитися
до людей інших національностей, релігій,
мов, рас, культур, політичних поглядів
і соціального стану;
• інформаційні: уміння одержувати,
осмислювати, обробляти й використовувати
інформацію з різних джерел;
• саморозвитку й самоосвіти:
потреба й готовність постійно вчитися
протягом усього життя; опановувати вміннями
й навичками самоаналізу, самоконтролю
й самооцінки;
• здоров'язберігаючі: готовність
дотримуватися здорового способу життя
у фізичній, соціальній, психічній і духовній
сферах. Можливості продуктивного навчання
доцільно співвіднести зі специфікою
кожної окремої групи компетентностей.
Під «здоров'язберігаючою компетентністю» - слід розуміти інтегральну якість особистості, яка
проявляється у загальній здатності та
готовності до здоров'язберігаючої діяльності,
що ґрунтується на інтеграції знань, умінь,
навичок, ціннісних ставлень особистості,
спрямованих на збереження фізичного,
соціального, психічного та духовного
здоров'я - свого та оточення [16, с. 87-89]. Вона охоплює низку життєвих навичок
(компетентностей), що сприяють здоровому
способові життя.
Життєві навички, що сприяють
фізичному здоров'ю: навички раціонального харчування (дотримання режиму харчування; уміння
складати харчовий раціон, враховуючи
реальні можливості та користь для здоров'я;
вміння визначати й зберігати високу якість
харчових продуктів); навички рухової активності (виконання ранкової зарядки; регулярні
заняття фізичною культурою, спортом,
руховими іграми, фізичною працею); санітарно-гігієнічні навички (навички особистої гігієни; уміння виконувати
гігієнічні процедури: догляд за шкірою,
зубами, волоссям тощо); режим праці та відпочинку (вміння чергувати розумову та фізичну
активності; вміння знаходити час для
регулярного харчування й повноцінного
відпочинку).
Життєві навички, що сприяють
соціальному здоров'ю: навички ефективного спілкування (уміння слухати; уміння чітко висловлювати
свої думки; уміння відкрито виражати
свої почуття, без тривоги та звинувачень;
володіння невербальною мовою (жести,
міміка, інтонація тощо); адекватна реакція
на критику; уміння просити про послугу
або допомогу); навички співчуття (уміння розуміти почуття, потреби і проблеми
інших людей; уміння висловити це розуміння;
уміння зважати на почуття інших людей;
уміння допомагати та підтримувати); навички розв'язування конфліктів (уміння розрізняти конфлікти поглядів
і конфлікти інтересів; уміння розв'язувати
конфлікти поглядів на основі толерантності;
уміння розв'язувати конфлікти інтересів
за допомогою конструктивних переговорів); навички поведінки в умовах тиску, погроз,
дискримінації (навички впевненої (адекватної) поведінки,
зокрема й застережливих дій щодо ВІЛ-СНІДу;
уміння розрізняти прояви дискримінації,
зокрема щодо людей з особливими потребами,
ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД; уміння
обстоювати свою позицію та відмовлятися
від небажаних пропозицій, зокрема й пов'язаних
із залученням до куріння, вживання алкоголю,
наркотичних речовин; уміння уникати небезпечних
ситуацій і діяти при загрозі насилля); навички спільної діяльності та співробітництва (уміння бути " членом команди";
уміння визнавати внесок інших у спільну
роботу; уміння адекватно оцінювати свої
здібності та свій внесок у спільну діяльність).
Життєві навички, що сприяють
духовному та психічному здоров'ю: самоусвідомлення та самооцінка (уміння усвідомлювати власну унікальність;
позитивне ставлення до себе, інших людей,
до життєвих перспектив; адекватна самооцінка:
уміння реально оцінювати свої здібності
й можливості, а також адекватно сприймати
оцінки інших людей); аналіз проблем і прийняття рішень (уміння визначати суть проблеми та причини
її виникнення; здатність сформулювати
декілька варіантів розв'язання проблеми;
уміння передбачати наслідки кожного
з варіантів для себе та інших людей; уміння
оцінювати реальність кожного варіанта,
враховуючи власні можливості та життєві
обставини; здатність вибирати оптимальнірішення); визначення життєвих цілей та програм (уміння визначати життєві цілі, керуючись
своїми потребами, нахилами, здібностями;
уміння планувати свою діяльність, враховуючи
аналіз можливостей і обставин; уміння
визначати пріоритети й раціонально використовувати
час); навички самоконтролю (уміння правильно виражати свої почуття;
уміння контролювати прояви гніву; уміння
долати тривогу; уміння переживати невдачі;
уміння раціонально планувати час); мотивація успіху та тренування волі (віра в те, що ти є господарем свого життя;
установка на успіх; уміння зосереджуватися
на досягненні мети; розвиток наполегливості
та працьовитості).