Екологічні групи птахів

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Львівський національний університет  ветеринарної медицини та біотехнологій  імені С.З.Гжицького

 

 

 

 

 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з прикладної зоології

 

 

 

 

 

Екологічні групи птахів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                              Прийняв: викладач Дідович А.П.

                                                                                               

                                                                              Виконала: студентка I курсу БТФ         

 

                                                                                                 (СП) 6 п/групи   

                                                                                                Брик Руслана

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів- 2013

План

Вступ

I. Класифікація та загальна характеристика екологічних груп птахів.

II. Характеристика птахів різних екологічних груп.

   2.1. Птахи лісу.

        2.1.1.Ряд Дятли.  

      2.1.2.Ряд лісові Курині птахи.

      2.1.3. Ряд Горобцеподі́бні.

     2.1.4. Ряд Хижі.

   2.2. Птахи боліт, узбереж і відкритих ділянок прісних водойм.

      2.2.1. Лелекоподібні.

   2.3. Птахи степів і пустель.

   2.4. Птахи відкритих повітряних просторів.

   2.5. Денні хижаки.

      2.5.1. Соколоподібні або денні хижі птахи.

  2.6. Водоплавні птахи.

       2.6.1.Гусеподібні.

III. Роль птахів різних екологічних груп.

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Вступ

 

   Птахи́ (Aves) — клас теплокровних яйцекладних вищих хребетних тварин. Вони населяють усі екосистеми Земної кулі від Арктики до Антарктики. Розміри видів коливаються від 5 см (колібрі) до 2,75 м (страус).

 

   У процесі історичного розвитку птахи заселили найрізноманітніші місця (біотопи): ліси, луки, болота, пустелі, степи). Те чи інше місце проживання населяють птахи різних рядів. У зв'язку з пристосуванням до життя в подібних умовах у них розвинулися подібні особливості будови та поведінки, сформувалися екологічні групи птахів: птахи лісу, птахи боліт, прісних водойм та їх узбереж, птахи відкритих пустельно-степових просторів, птахи відкритих повітряних просторів, денні хижаки.

 

   Темою даного індивідуального науково- дослідного завдання є: «Екологічні групи птахів».

 

   Завданнями роботи  є:

   - ознайомлення  з існуючими екологічними групами  птахів, вивчення їх ареалів поширення  та існування, особливостями поведінки  та життя в різних природніх умовах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   I. Класифікація та загальна характеристика екологічних груп птахів.

   Розрізняють наступні екологічні групи птахів: птахи лісу, птахи боліт, прісних водойм та їх узбереж, птахи відкритих пустельно-степових просторів, птахи відкритих повітряних просторів, денні хижаки.

   Птахи лісу живуть у просторах, обмежених деревами та чагарниками. У таких умовах у них розвивалися пристосування до швидкого зльоту і точної посадки на гілки, літанню між деревами (укорочені широкі крила, досить довгий хвіст).

   Дрібні птахи, що годуються в основному в кронах дерев і чагарників (синиці, корольки), мають тонкі і гострі дзьоби, чіпкі з гострими кігтиками пальці ніг. У дятлів та деяких горобцеподібних (пищух і повзиків) жорсткі з гострими вершинами пір'я хвоста, досить міцний дзьоб, короткі ноги з чіпкими пальцями, які сприяють утриманню на стовбурах дерев при добуванні їжі. У птахів нижнього ярусу лісу (глухарі, тетеруки, рябчики) розвинулися пристосування до живлення на землі.

   Птахи боліт, узбереж і відкритих ділянок прісних водойм. Одні з птахів цієї групи (чаплі, бугая, лелеки) зазвичай годуються на болотах, сирих луках, у прибережній частині водойм. У них довга шия, тонкі довгі ноги. Птахи, що добувають їжу на відкритих ділянках водойм (качки, чирки, лебеді, пелікани, гуси), мають щільне оперення, сильно розвинений пух і підшкірний шар жиру, розвинену куприкову залозу, короткі ноги з плавальними перетинками, широкий дзьоб з ціджуючим апаратом. Деякі птахи (чайки, буревісники) добре плавають, але більшу частину життя проводять у повітрі над водною поверхнею. Тіло у них легке, струнке; крила довгі, гострі; ноги короткі, пальці з'єднані плавальними перетинками.

   Птахи степів і пустель. Одні з них пристосовані до швидкого бігу (страуси, дрохва, стрепет), інші до польоту на значні відстані (рябки, саджа). У бігаючих добре розвинені ноги; деякі з них (страуси) взагалі втратили здатність до польоту. Для цієї групи птахів властиві гострий зір, захисне забарвлення і здатність ховатися (затаюватися) від ворогів. птаха біотопи екологічний (африканський страус, дрохва, стрепет) мають зірко зір, довгу шию, добре розвинені ноги, що дозволяють вчасно помічати небезпеку і ховатися від ворогів. Що мешкають в степах нашої країни дрофа (маса тіла самців до 16 кг) і стрепет (маса тіла до 1 кг) - рідкісні птахи. Основні причини цього - розорювання степів і браконьєрство. . Свій корм птахи степів і пустель знаходять землі, серед рослинності. Вони змушені багато ходити у пошуках їжі, і тому ноги цих птахів зазвичай добре розвинені. Деякі види рятуються не відлітаючи, а втікаючи від небезпеки.

   Птахи відкритих повітряних просторів– ластівки (сільська, міська, берегова), стрижі - більшу частину активного життя проводять у повітрі. Стрімкому польоту цих птахів сприяють довгі вузькі крила, сильно розвинені грудні м'язи, виїмчастий хвіст - кермо при польоті. На льоту вони ловлять комах широко розкривається ротом.

  Денні хижаки (орли, соколи, яструби, шуліки) живуть у різних місцях проживання - у лісах, горах, на рівнинах. Будь-якого денного хижака можна дізнатися по міцному дзьобі, потужними ногами з міцними пальцями і загнутими кігтями. Серед них є стерв'ятники і грифи.

   Водоплавні птахи- позасистематична група птахів, що ведуть водний спосіб життя. До них не відносяться всі ті птахи, які полюють у водній сфері, а лише птахи, що уміють триматися на поверхні води. З точки зору кладистики водоплавні птахи далеко не завжди є близькими родичами. До водоплавних птахів відносяться всі або деякі представники наступних рядів: Гусеподібні, Гагароподібні, Пірникозоподібні, Пеліканоподібні, Пінгвіноподібні,  деякі Журавлеподібні, деякі Сивкоподібні. Водоплавні птахи — позасистематична група птахів, що ведуть водний спосіб життя. До них не відносяться всі ті птахи, які полюють у водній сфері, а лише птахи, що уміють триматися на поверхні води. З точки зору кладистики водоплавні птахи далеко не завжди є близькими родичами.

 

II. Характеристика птахів різних екологічних груп.

 

2.1. Птахи  лісу

   У лісі живе багато різних птахів. Це дятли, курині, горобині, хижі та інші. Частина з них оселяється також у садах і парках.

     2.1.1.Ряд дятли— ряд птахів, що нараховує близько 380 видів. Це невеликі за розміром птахи-дереволази. Дятли — нагніздні птахи. В Україні живе 10 видів, найпоширенішими з яких є великий строкатий дятел, крутиголовка, чорний дятел та ін. 

   Великий строкатий дятел трохи більший за шпака. Оперення в нього чорне, з білими смугами, підхвістя яскраво-червоне. У самця, крім того, є ще червона поперечна смуга на потилиці. Голова велика, з міцним, загостреним, долотоподібним дзьобом, шия тонка, ноги короткі, із загнутими гострими кігтями. Представники родини знайдені по всьому світу, за винятком Австралії, Мадагаскара і екстремальних полярних регіонів. Мешкають зазвичай поодинці.

   Дятел зелений дуже красивий птах. Спинна сторона і крила у неї жовтувато-оливкові, надхвістя блискуче-жовте, махові пір'я бурі, хвіст буро-чорний з сіруватими поперечними смугами. Верх голови, потилицю і смуга, що йде від нижньої щелепи до шиї, кармінно-червоні, лоб, простір навколо очей і щоки чорні. Вуха, горло і зоб білуваті, решта черевна сторона тіла блідо-зелена з темними плямами. За формою тіла цей дятел нагадує великого строкатого, але більші за його: довжина зеленого дятла 35-37 см, вага до 250 г. Живе зелений дятел в  листяних і освітлених змішаних лісах Європи на схід до Волги, в Передній Азії (крім її північно-східних областей) і на Кавказі.

     2.1.2.Ряд лісові Курині птахи.

   Ряд куриних птахів досить давній і має численну кількість видів. Налічується куриних птахів близько 300 видів. Живуть в усіх країнах світу, крім Антарктиди. До них належить свійська курка (найпоширеніший птах у світі). У лісах на півночі України поширені тетерук і глухар. Степи й поля нашої країни населяють сіра куріпка та перепілка. Найменші з куриних мають масу 45 г – це карликові перепели, а найбільші – 5-6 кг – це глухарі, фазани, павичі, гоко та 10-12 кг – дикі індики та аргуси. Тіло цих птахів щільне, голова невелика, шия коротка, дзьоб короткий, сильний, злегка опуклий, що пристосований до добування грубого корму. Мають досить велике воло. Крила у них короткі, широкі, добре полегшують швидкий вертикальний підйом, тобто вони можуть без розбігу миттєво злетіти, швидко, але не далеко.

      Перепі́лка — збірна назва кількох родів родини фазанових. Це зазвичай невеликі пухкі сухопутні птахи, харчуються насінням, але інколи полюють на комах та подібних дрібних тварин. Загалом перепілки — одні з найменших представників ряду куроподібних, їх маса становить 90-130 г, довжина тіла — 16-20 см. Верх у перепілки жовтувато-бурий зі світлими й темними цятками, черевце — жовтувато-біле. Розповсюдження дикої перепілки дуже широке —майже вся територія Євразії, Північна та Південна Африка. Перепілка — єдиний справжній перелітний вид серед наших курячих.

   Рябчики, тетереви, глухарі. Дзьоб у них відносно великий, верхівка наддзьобка загострена і трохи загнута вниз, ніздрі заховані під пір’ям. Навесні у самців-тетеревів з’являються яскраво-червоні брови над очима. Крила в цих птахів короткі, заокруглені, тому літають вони важко, підіймаються з землі із шумом. Ноги чотирипалі, з великими кігтями й густим пір’ям. Узимку по краях пальців з’являються рогові торочки, які полегшують птахам ходіння по пухкому снігу. Рябчик, тетерев і глухар гніздяться на землі.

 Дикі кури. У далеких тропічних лісах біля підніжжя Гімалайських гір, у Південній Індії, Бірмі та в усій Південно-Східній Азії живуть дикі банківські кури — родоначальники наших свійських курей.

    2.1.3. Ряд Горобцеподі́бні— найчисельніший (понад 5 000 видів) ряд птахів. Горобині- сімейство невеликих осілих, рідше кочових птахів.  Представники сімейства мають короткі ноги, багато види по землі пересуваються стрибками. Мають невеликі розміри (за винятком родини Воронові). Найбільший представник — крук (маса тіла до 1,6 кг), а найдрібніші — нектарки (маса тіла 3-4 г). 

   В Україні зустрічається 130—135 видів горобцеподібних. Горобцеподібні — нагніздні птахи, поширені по всій земній кулі (крім Антарктики). Живляться різноманітною їжею: частинами рослин, безхребетними тваринами, яйцями та пташенятами інших птахів. Дрібні і середні за величиною птахи щільного складання з потужним, конусним дзьобом, пристосованим для лущення і дроблення насіння. Довжина тіла 11-18 см, маса до 40г. Крила гострі, хвіст середньої довжини, зазвичай закруглений або обрізаний прямо, рідше вирізаний вилочкою. В забарвленні поєднуються сірі, буруваті, білі, чорні, каштанові або руді тони. Багато представників — мігруючі птахи (ластівки, солов'ї, вівчарики), але серед них є також кочові (синиці, сойки, деякі дрозди) та осілі (хатній горобець).

   Жайворонкові — родина птахів ряду Горобцеподібних.

Довжина тіла 11—23 см, маса 15—70 г. Забарвлення у більшості маскувальне, буровато-сіре з численною строкатістю, подібне у обох статей. Верх тіла зазвичай темніше за черевце, криючі пера спини з темною серединою й світлими краями; пір'я грудей та вола світлі з темними плямками, що можуть утворювати на горлі великі темні плями або «нашийники».   Дзьоб конічний, іноді тонкий та загострений, або товстий, може бути загнутий донизу. На задньому пальці наявний сильно видовжений прямий кіготь.

   Живляться різноманітними безхребетними (молюсками, павуками, жуками, мурашками, термітами тощо), насінням та вегетативними частинами рослин. Для деяких характерне спеціалізоване живлення комахами або насінням трав. Найчастіше корм скльовують з поверхні землі. Від домінуючого типу живлення та характеру кормів залежить форма дзьобу та інші деталі ротового апарату: більш тонкий та гострий дзьоб — у комахоїдних, товстий і тупий — у тих, що живляться насінням та іншою рослинною їжею.

   Жайворонок сірий- розміром приблизно з горобця. Маса тіла — 22–28 г, довжина тіла — близько 15 см. Статевий диморфізм відсутній. Дорослий птах зверху сірувато-бурий, з темними плямами; над оком вузька світла «брова», яка іноді малопомітна; низ білуватий, з темними рисками на волі і на боках тулуба; махові пера темно-бурі; хвіст темно-бурий, на крайніх стернових перах білі плями;дзьоб і ноги бурі. Молодий птах у цілому схожий на дорослого, але строкатий, з виразнішою світлою облямівкою на перах верху.

   Шпакові — невеликі або середнього розміру птахи завдовжки 16,5-42 см. Як правило, злегка приземисті, щільної статури, з відносно коротким, прямокутної форми хвостом. Крила довгі, такі, звужуються на кінцях. Дзьоб майже такої ж довжини, як і голова; злегка заломлений на кінчику. У деяких видів на голові є чубок, як наприклад у рожевого шпака. Ноги сильні, адаптовані як для сидіння на вітці дерев, так і пересування по землі. Оперення густе, в більшості випадків темного кольору, часто з металевим блиском. У багатьох видів на шиї є подовжене пір'я, яке особливо добре помітне у самців.

   Шпак  звичайний. Охоче заселюють штучні гнізда, але значно частіше будують їх в дуплах верб, осик, вільх, дубів та інших дерев. Звичайно дерева, які шпаки використовують для гніздування, розташовані на узліссі, поблизу лісових галявин. У глибині лісу гніздяться зрідка. Влаштовують гнізда в старих лісових смугах, у дуплах дерев на узбіччі доріг, у міських парках, на бульварах. Кладка − з 5 − 6 яєць, які відкладають у кінці квітня або в першій половині травня.

   Синицеві- родина об'єднує птахів, подібних як за зовнішнім виглядом, так і за способом життя. Сюди належать дрібні птахи: довжина тіла у них 100−170 мм, вага − 7−23 г. Дзьоб у синиць короткий, конусоподібний, зверху дещо заокруглений, з боків сплюснутий. Ніздрі прикриті коротким твердим пір'ям. Ноги сильні та товсті, з міцними пальцями та сильно загнутими кігтями, добре пристосованими для пересування по гілкам дерев. Крила порівняно короткі та тупі. Хвіст досить короткий, рівний або з невеликою вирізкою. Оперення густе та м'яке.