Правовий режим земель водного фонду

З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.

Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими Радами на їх території  за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології. Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України. Усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

(«Право  приватної власності громадян  України на землі сільськогосподарського  призначення: Монографія». – Одеса:  Астро-принт, 2000. – 136 с. 112.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Правовий режим земель водного фонду слід розглядати в  комплексі з правовим режимом  водних відносин, які разом можна  назвати водно-земельними відносинами, що виступають єдиним комплексним об’єктом правового регулювання. Виходячи з цих позицій, ці відносини регулюються Земельним кодексом України (далі – Кодекс), Водним кодексом України, переважна більшість норм якого стосується водних відносин, а також Законом України "Про охорону навколишнього середовища", оскільки земля і води одночасно є об’єктами природокористування і виступають предметом екологічних відносин. Особливості правового режиму земель водного фонду полягають в тому, що за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування землі водного фонду, що належать до державної чи комунальної власності, надаються у постійне користування державним водогосподарським організаціям для цілей, передбачених пунктом третім статті 59 Кодексу.

Так, у статті 59 Кодексу  не передбачено право органів  місцевого самоврядування надавати земельні ділянки водного фонду у постійне користування водогосподарським організаціям, заснованим на комунальній власності. Не визначено також компетенцію органів місцевого самоврядування щодо надання комунальним водогосподарським організаціям у постійне користування земельних ділянок водного фонду.

Громадяни і юридичні особи можуть одержувати із земель водного фонду державної і  комунальної власності на умовах оренди земельні ділянки прибережних  захисних смуг відведення і берегових смуг водних шляхів лише для цілей, передбачених пунктом четвертим статті 59 Кодексу.

Створення прибережних  захисних смуг уздовж морів з метою  охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності здійснюються в межах природоохоронних зон, встановлення яких передбачається пунктом другим статті 58 Кодексу.

Прибережні захисні  смуги мають природоохоронне  значення, їх встановлення передбачає обмеження певних видів господарської  діяльності. Відповідно до частини  другої статті 62 Кодексу режим господарської діяльності у прибережних смугах уздовж морів має встановлюватись спеціальним Законом, яким законодавчо врегулюється зазначене питання.

Разом з тим на сьогодні відповідно до статей 87-90 Водного Кодексу  України діють обмеження щодо використання земельних ділянок у прибережних захисних смугах.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних  захисних смуг, а також за додержанням  режиму використання їх територій здійснюється виконавчими місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. І саме виконавчі комітети місцевих Рад мають доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Питання щодо визначення територій, вибору, вилучення (викупу) і надання земель для містобудівних  потреб, у тому числі для житлової і громадської забудови, будівництва  виробничих та інших об’єктів формування містобудівних ансамблів і ландшафтних комплексів, зон відпочинку та оздоровлення населення, вирішується відповідно до Закону України "Про основи містобудування". Ці вимоги стосуються і використання для містобудівних потреб земельних ділянок прибережних захисних смуг.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи України, а також юридичні та фізичні особи іноземних держав, які є суб’єктами містобудування, при розгляді питань, що стосуються обмежень використання земельних ділянок прибережних захисних смуг, повинні керуватися земельним законодавством. Це обумовлено статтею 20 Закону "Про основи містобудування", у якій передбачено, що регулювання земельних відносин у містобудуванні здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Види діяльності, які можуть здійснюватися на земельних ділянках морських прибережних захисних смуг, визначені Водним кодексом України, зокрема у статті 90 зазначено, що прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів належить до зони санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально–оздоровчих закладів, з обов’язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Деякі особливості господарської  діяльності на землях, що належать до морських прибережних смуг, передбачені в спеціальних законах України.

Так, особливості і  режим господарської діяльності на цих землях визначені Кодексом торговельного мореплавства України. Вони обумовлені специфікою використання водного простору для торговельного  мореплавства. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг обумовлені тим, що відведені порту землі є територією морського порту.

Важливим інструментом реалізації державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених  пунктів є також Концепція сталого розвитку населених пунктів, яка схвалена Постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 року №1359-ХІУ.

Відповідно до пункту 3 зазначеної Постанови Верховної  Ради України рекомендується Кабінету Міністрів України, центральним  і місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування керуватися Концепцією сталого розвитку населених пунктів при здійсненні практичної діяльності щодо планування та забудови територій, вирішенні інших питань розвитку населених пунктів України.

(КОМЕНТАРІ  ФАХІВЦІВ (АРХІВ 2004) Міністр юстиції  Оніщук Микола Васильович «ПРО  ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ПРИБЕРЕЖНИХ СМУГ  ПРИМОРСЬКИХ МІСТ УКРАЇНИ»)

 

 

 

 

 

Використана література

 

1. «Водний кодекс України» Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, N 24, ст.189 )  Вводиться в дію Постановою ВР  N 214/95-ВР від 06.06.95, ВВР, 1995, N 24, ст.190
2. Коментарі фахівців (АРХІВ 2004) Міністр юстиції Оніщук Микола Васильович «ПРО ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ПРИБЕРЕЖНИХ СМУГ ПРИМОРСЬКИХ МІСТ УКРАЇНИ»
3. «Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення: Монографія». – Одеса: Астро-принт, 2000. – 136 с.
4. «Правовые проблемы экологии» Шемшученко Ю. С.  1989 р. - 308с.