Реалізація управлінського циклу у виховній роботі з підлеглими

Основною метою прогнозування  у військово-соціальному управлінні є створення передумов для ефективного управління процесами виховання й морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил).

Кожен напрямок діяльності командира (начальника), пов'язаний з управлінням, визначає конкретні цілі прогнозування. Наприклад, прогнозування ефективності виховної роботи вимагає дослідження результатів бойової, морально-психологічної підготовки військовослужбовців. Військовому керівникові важливо бачити перспективи управлінського впливу на підвищення бойової й мобілізаційної готовності особового складу. Прогнозування можливості появи негативних явищ дозволить скорегувати процес управління й підтримувати військову дисципліну на належному рівні. Помітно зростає значення прогнозу в соціально-побутовій сфері. Будь-яке незначне упущення в цій сфері може негативно вплинути на результати бойової й морально-психологічної підготовки.

Розглянемо методику прогнозування  в практиці військово-соціального  управління. Спочатку необхідно визначити  вид прогнозування. Воно, наприклад, може застосовуватися для вивчення процесів, що протікають у військовому колективі після прибуття до нього поповнення. Серед призовників, припустимо, виявилося чимало пацифістсько налаштованої молоді. Командирові (начальникові) важливо передбачати характер змін і життєдіяльності військового колективу, які можуть наступити під впливом пацифістських настроїв. При необхідності треба вміло скорегувати впливи на військовий колектив і соціальні процеси, що протікають у ньому.

Пошукове прогнозування може використовуватися для моделювання поведінки воїнів у сучасному бою. Як показує досвід бойових дій на Північному Кавказі в 2000-2005 роках, а також ряду військових навчань, бойовий успіх супроводжує тим командирам, які заздалегідь передбачили можливі варіанти (сценарії) дій особового складу при виникненні нестандартних ситуацій.

Нормативне прогнозування дозволяє визначати шляхи й строки досягнення необхідних станів соціального об'єкта в майбутньому як перспективну мету. В основному воно застосовується для прогнозування можливих шляхів рішення конкретних завдань бойової підготовки. Метою можуть служити результати, які плануються досягти в ході навчань. Кожне завдання вимагає певних шляхів рішення, часом взаємовиключних один одного. На їх вибір впливають різні світоглядні, правові, моральні, політичні, релігійні й інші норми, що визначають масову свідомість військовослужбовців.

Наступний важливий елемент - вибір методів прогнозування. Цей елемент веде до практичного здійснення прогнозу. Найбільш широко застосовуються експертні методи прогнозування. Соціологічні Дослідження показують, що до них звертається 94 % військових керівників різних рангів.

Найпростіший експертний метод - проведення службових нарад по аналізу будь-яких військово-соціальних проблем. Різновидом більш складних групових методів є «мозкова атака» (54% опитаних військових керівників використають цей метод). Переваги методу добре видно з погляду соціальної психології. При спільній роботі розуміючих один одного людей виникає ефект енергії, коли їхні інтелектуальні можливості стають значно вище. Кілька людей можуть домогтися значних результатів, якщо вони об'єднані загальною метою, взаємно вимогливі, активні й працюють за єдиними правилами.

При проведенні «мозкової атаки» учасники прогнозу знайомляться із об'єктом, цілями прогнозу, через якийсь час збираються разом і висловлюються з даної проблеми. При використанні евристичних методів виникає проблема формування результативно працюючої групи експертів. У цих цілях необхідно дотримуватися певних умов.

По-перше, до експертизи повинні залучатися військовослужбовці, що мають знання про об'єкт прогнозування. Необов'язково, щоб це були тільки командири підрозділів, можна й потрібно використати компетентність і досвід всіх категорій особового складу.

По-друге, у групу експертів не рекомендується включати керівників, що приймають рішення на основі отриманої інформації. У противному випадку може виникнути бажання підігнати результати прогнозу під заздалегідь ухвалене рішення.

По-третє, практика показує, що група експертів повинна становити 5-7 чоловік, необхідне розумне сполучення фахівців з певного посадового положення, термінів служби, особистим якостям.

Недолік експертних методів полягає  в тім, що не завжди військовий керівник може використати компетентних експертів по тій або іншій проблемі. Ефективні математичні методи (кореляційні, регресійні, факторний види аналізу, груповий облік аргументів й ін.), які базуються на законі загальної залежності між явищами.

Після вибору методу виробляється безпосередньо  прогнозування. При цьому закони логіки вимагають з'ясування вірогідності, повноти й точності прогнозу. Верифікацію (перевірку) прогнозу можна здійснювати двома шляхами. Перший шлях припускає використання альтернативного методу прогнозування, а потім порівняння результатів, другий полягає в тому, що якщо дозволяють обстановка й час, то можна провести експеримент, що допоможе вибрати найбільш раціональний варіант рішення.

Таким чином, зв'язуючи через логічний аналіз прогноз і його підстава, ми одержуємо «зворотний зв'язок» у загальній системі процесу прогнозування. Прогноз закінчується виробленням підстав для ухвалення управлінського рішення й рекомендації для планування.

На базі результатів прогнозу й  рішення формується план діяльності.

У процесі реалізації плану досягається мета, що виступає як внутрішня причина, загальний  мотив, як ідеальний образ діяльності і її результату. Отже, ціль може виступати  у вигляді результату й у вигляді  ідеалу.

Особливість діяльності військового керівника полягає в тому, що він має справу головним чином з метою-ідеалом. Однак це не виходить, що офіцер визначає мету планування, виходячи лише з якоїсь «абсолютної ідеї».

Ціль може бути реалізована, якщо для цього є необхідні  засоби. Тобто засіб виступає як можливість здійснення мети. Звідси, певна ціль повинна з'являтися, коли для її досягнення є необхідні засоби. «Пропонувати» ціль - це вказувати шлях і засоби її досягнення. Виходить, що наступний етап планування - пошук такого набору засобів, який би забезпечував досягнення поставлених цілей у намічений термін, з урахуванням наявних можливостей.

Не менш важливе значення має правильний розподіл запланованих процесів у часі. Вірний розрахунок часу дозволяє виконувати план у єдиному ритмі, позбутися від перевантажень як на тимчасових інтервалах, так й у діяльності офіцера, домагатися максимальної результативності проведеної роботи.

Розглянемо систему  планування військового керівника. Вона включає перспективне й поточне планування.

Перспективне планування здійснюється на рік, півріччя, квартал залежно від розв'язуваних завдань, визначає основні напрямки діяльності командирів (начальників) на відповідний період часу, дає можливість раціонально розподілити сили й засоби, що застососуються для реалізації планів. Крім того, воно забезпечує цілеспрямованість, дозволяє сфокусувати діяльність на актуальних напрямках, підкорити їм досягнення офіцерів і всього особового складу.

Поточне планування співвідноситься з перспективним як частка із загального і являє собою конкретизацію цілей, що мають у перспективному плані, а також вироблення способів їхнього оптимального рішення. У той же час, поточне планування - це облік нових завдань, що випливають із вимог часу або змін, що відбуваються у військових колективах. Поточні плани відрізняються визначеністю й конкретністю, ураховують специфіку складної обстановки. Поточне планування містить у собі створення планів на місяць, а також на виконання різних конкретних завдань (періодичне й оперативне планування).

Аналіз практичної діяльності виявив дві тенденції в реалізації планів на місяць. Перша полягає в тому, що часом плани розглядаються як якась «казенна» директива, у яку необхідно вносити корективи. Друга тенденція відбиває, з якою легкістю міняються й переносяться заходи. Зрозуміло, що та й інша тенденції значно знижують ефективність військово-соціального управління. Поточний план повинен розумітися як документ, що вимагає від офіцера творчої гнучкості, обліку конкретних умов й обов'язкового виконання.

Періодичне планування здійснюється шляхом складання планів на проведення різних нарад, семінарів, науково-практичних конференцій, святкових і вихідних днів. Воно характерно для всіх видів Збройних Сил.

До оперативного планування ставиться створення планів, спрямованих, на виконання раптово виникаючих завдань (тактичні навчання, участь у ліквідації наслідків стихійних лих). Особливість такого планування полягає в тім, що на нього приділяється мало часу. Необхідно в стислий термін одночасно провести прогнозування, постановку цілей і планування.

Діяльність військового  керівника настільки багатогранна, що охопити її перерахованими планами  неможливо. Тому значну роль грає особисте планування. В особистих планах знаходять  висвітлення насамперед ті заходи, у підготовці й проведенні яких офіцер бере безпосередню участь. Тут же планується індивідуальна робота з підлеглими. При особистому плануванні виробляється розрахунок службового часу, установлюється режим роботи, виділяється час для самостійної роботи з підвищення рівня своїх знань і практичних навичок. Таким чином, спектр особистого планування дуже широкий. Особливістю особистого планування є те, що воно пов'язане з реалізацією інших етапів управлінського циклу. В особистому плані офіцер намічає контроль за управлінською діяльністю, час на збір й обробку інформації, участь в організації тих або інших заходів і т.д.

Після затвердження плану командир (начальник) приступає до організації його виконання. Він упорядковує свою роботу, при необхідності доводить окремі пункти плану до виконавців, здійснює маневр ресурсами, передбачає контроль. Справа в тому, що функції планування й організації тісно зв'язані між собою. У деякому змісті планування й організація поєднуються: планування готовить підґрунтя для того, щоб реалізувати мету, що стоять перед частиною (підрозділом), а організація як функція управління створює робочий процес, головним компонентом якого виступають люди. Мова йде про залучення людського фактору в реалізацію плану. Таким чином, планування й організація як би матеріалізують управління, роблять його фактом військово-соціальної дійсності.

Оскільки функція організації  складається в об'єднанні зусиль всіх військовослужбовців частини (підрозділу), завдання полягає у  визначенні місії, ролі, відповідальності кожного з них. Процес організації  структурує діяльність на основі визначення функцій виконавців і формує підрозділ, виходячи з управлінських цілей, завдань і можливостей особового складу.

Реалізація організаторських функції жадає від офіцерів таких якостей і здібностей, як уміння правильно оцінювати можливості людей, налагоджувати їхню спільну роботу, правильно будувати з ними взаємини, уміння швидко орієнтуватися в складних ситуаціях, проявляти спритність, вимогливість і наполегливість у досягненні цілей.

Відомості про процес управління, отримані за допомогою контролю (зворотного зв'язку), дозволяють вносити в нього необхідні корективи, тобто регулювати його. З кібернетичної точки зору регулювання, як етап управлінського циклу, може бути здійснено трьома шляхами: по-перше, реагуванням на очікувані зміни управлінської ситуації; по-друге, реагуванням на зміни, що надійшли; по-третє, реагуванням на помилки, допущені в управлінні. Ці шляхи регулювання важливі для командира (начальника), він може їх використати для корекції перспективних і поточних планів.

Функція вироблення й ухвалення рішення спрямована на реалізацію загальних і часткових цілей управління шляхом обґрунтованого вибору основних напрямків і доцільних способів, форм і засобів діяльності. Головною передумовою прийняття рішень є наявність проблем на шляху до досягнення цілей. Проблеми можуть розглядатися як задачі, для рішення яких не знайдене рішення, чи як складні теоретичні питання і практичні ситуації, що не відповідають бажаному положенню справ.

Управлінське рішення  може бути оформлене у виді наказу (письмового чи усного), директиви, розпорядження, плану, програми, інструкції, наставляння, графіка і т.д.

Деякі автори головною функцією соціального управління вважають планування. У загальному випадку план - це заздалегідь намічена система діяльності, що передбачає порядок, послідовність і терміни виконання робіт. У сфері військово-соціального управління план являє собою керівний документ, що визначає суб’єктів, цілі, задачі, зміст, терміни, форми і методи практичної діяльності по їхньому досягненню. По суті план - це документально оформлене управлінське рішення, а планування - процес підготовки і складання різних планів.

Основні функції планування в процесі  управління: прогностична, організаційна, контролююча, регулююча, координуюча  і пізнавальна.

Функція керівництва виявляється в приведенні стану об’єкта військово-соціального управління, що відхиляється, у відповідність з цілями, прийнятими рішеннями і планами. Керувати - значить повсякденно направляти діяльність організації відповідно до намічених цілей і поставлених завдань.

Сутність керівництва полягає  в тому, що це процес правового і  психологічного впливу на підлеглих, заснований на владних повноваженнях, принципах  роз порядності, соціального контролю, дисциплінарної практики і мотивації військовослужбовців.

У науковій літературі зустрічається  протиставлення понять “керівництво”  і “управління”. З методологічної точки зору ці поняття співвідносяться  як окреме і загальне. Керівництво - усього лише одна з функцій системного поняття управління. Керівництво будується на основі цілепокладання, планування і немислимо без ряду інших функцій, що складають поняття “управління”. Таким чином, правильно буде розглядати керівництво як окремий випадок управління.