Отруєння тварин рослинами,що містять алкалоїди групи атропіну

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9. ЛІКУВАННЯ

Перша допомога:

Промити шлунок – прийняти велику кількість  води і викликати блювоту.

Прийняти 20-30 подрібнених таблеток активованого вугілля (3-4 таблетки на 10 кг ваги).

Собаці (35кг)

Rp. :Carbaeactivati 0.25

D.t.d. N. 20 in tabulettis

D.S. :Внутрішно, з великою кількістю води.

При високій температурі тіла – холод  на голову, обгортання простирадлами.

Виключають  з раціону підозрілі корми. Допомога  кваліфікованого персоналу. 1.Проводять активну детоксикацію. Промивають шлунок з наступним  введенням через зонд 200мл вазелінового масла або 200мл  0,2-0,5% розчину таніну.

Козі (50 кг)

Rp. :Oleivaselini 50 ml

D.t.d. N. 4 in uter

D.S. Внутрішньо, через зонд, для промивання шлунку.

Апоморфін, що викликає швидке настання блювоти (0,01-0,02 г підшкірно 1-2% розчин).

Форсований  діурез

Як  ефективні сечогінні засоби застосовують всередину:

• Дихлотіазид ( гіпотіазид ) в дозі 4 мг/кг маси тіла тварини;
• Діакарб в дозі 30 мг/кг маси тіла;
• Фуросемід (лазікс) – 2-4мг/кг маси тіла кішки 1 раз на добу;
• Калію ацетат (порошок або 33-35% розчин ) з розрахунку 0,1 г/кг маси тіла
• Спіролактон (верошпирон) – 1-2 4мг/кг маси тіла з інтервалом 13 год.

Для зв`язування алкалоїдів у шлунково- кишковому тракті призначають  танін  внутрішньо у середніх дозах : великим  тваринам 10-20 г, свиням 1-2 г, собакам 0,1-0,5 г 2-3 рази на добу. Ефективним є таніновмісні відвари кори дуба, шишок ольхи, листяшалфею та ін.

Rp.:PulverisTanini 1.0

Aquae 200 ml

M.f. solution

D.S. Внутрішньо,через зонд для промивання шлунку.

Для усунення запорів та посилення  перистальтики  кишечника застосовують магнія сульфат у дозі: ВРХ  250-600 г, вівцям 10-25 г на одну тварину або  гірку сіль у дозах : коням 10-50, ВРХ 20-100, ДРХ 10-25 г на одну тварину.

Вівці

Rp.:Magnesiisulfatis 20.0

Aquae 150 ml

D.S. Внутрішньо, зробити  теплий розчин.

2.Антидотне лікування.

У коматозному стані при відсутності  різкого збудження -1 мл 1% розчину  пілокарпіну, прозерину 1мл 0,05% розчину  підшкірно.

Теляті (150 кг)

Rp.:Sol. Pilocarpinis 1% - 5 ml

D.S.Закапати в очі 4 краплі

3.Симптоматична терапія.

При збудженому стані 2,5% розчин аміназину  в/м`язово, 1% розчин 2 млв/м`язово, 1% розчин промедолу 2 мл підшкірно, 5-10 мг діазепам в/венно.

Rp.:Aminazini 2.5 % - 2 ml

D.S.в/м

При різкій гіпертермії  -4 % розчин амідопірину 10-20 млв/м`язово

Собаці(50 кг)

Rp.:Pul/ Amidopyrini 0.4

Aquaeinfusionis 10ml

M.f. solution

D.S. в/м при підвищеній температурі тіла

Для усунення тахікардії застосовують 0,1% розчин інде ралу в дозі 3-5 мл на тварину  в/в великим тваринам.

Корові (300 кг)

Rp.:Inderali 0.1 ml

D.t.d. N. 4 inampullis

D.S. в/в на одневведення

Гексеналзастосовують для усунення збудження у дозі 20-30 мг/кг ваги тварини  в/м`язово.

Rp.:Hexenali 0.6

Sodichloridis 600 ml

D.S. в/крапельно

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

10. ПРОФІЛАКТИКА

Полягає у недопущенні  згодовування тваринам рослин, які містять алкалоїди тропного ряду шляхом періодичної боротьби з бур’янами, оглядом пасовищ та ділянок для сінозаготівлі.

Дотримуватись технології заготівлі  і зберігання кормів; контролю за їх якістю; на правильній годівлі тварин, перевірці стану пасовищ та водойм, запобігання випадкам забруднення  кормів, отрут хімікатами і прямого  контакту тварин з ними.

Зазвичай тварини при хорошомутравостоїотруйнірослини не їдять. Тому післяпасіннязалишилисярослини, не з'їденітваринами, необхідноскосити і зробитицеслід до дозріваннянасіння.

У стійловийперіод  треба ретельнооглянутисіно. Змістотруйнихрослин  в сіні та іншихгрубих кормах не повинен перевищувати 1%.[2]

 Лікарю ветеринарної медицини  необхідно проводити  діагностику захворювання на підставі епізоотичних і клінічних досліджень і не допускати масового  перезараження  тварин; проводити  дослідження пасовищ  і  проводити профілактичні заходи в господарстві з першого дня появи захворювання і провести підтвердження діагнозу шляхом лабораторних досліджень кормів.Бажано корми, які починають згодовувати, слід оглянути. Підозрілі- використовують малими порціями лише після попередньої перевірки їх шляхом контрольного згодовування кільком тваринам або хіміко-токсикологічного аналізу в лабораторіях ветеринарної медицини.

 

11. ВЕТЕРИНАРНО  – САНІТАРНА  ЕКСПЕРТИЗА

У разі  вимушеного забою  м'ясо тварин може бути використане  в їжу людям тільки після дослідження його на залишкову кількість алкалоїдів, внутрішні органипіддаються утилізації.[5]

 

 

 

ВИСНОВОК

Токсикологія (гр. іохісоn - отрута, 1оgоs - наука) - наука, що вивчає отрути та їх дію на живі організми (людини, тварин, птахів, риби, комах).

Ветеринарна токсикологія - наука, що вивчає отрути які викликають або можуть викликати захворювання свійських, домашніх та диких тварин, птахів, риби і корисних комах (етіологія), а також механізм їх дії (патогенез) етапи хімічного та біохімічного перетворень в організмі (біотрансформація), шляхи і терміни всмоктування," накопичення в органах і тканинах та виведення з організму (токсикокінетика), патолого-анатомічні зміни, розробку способів діагностики, лікування та профілактики отруєнь і правил ветеринарно-санітарної експертизи продукції тваринництва. 

Фітотоксикологія  – це частина токсикології, яка  вивчає отруєння тварин отруйними рослинами, морфологію цих рослин, їх поширення, особливості токсикокінетики і  токсикодинаміки отруйних речовин, клінічні ознаки, особливості лікування  і профілактики.

Отруйниминазиваютьтакірослини, якіпісляпотрапляння в організмнавіть в назначнихкількостяхможутьвикликатирозладифізіологічнихфункційтваринногоорганізму.

Зазвичайотруєннявиникає при певнихобставинах:

1.Відсутність  корму (голод), надмірнестомлення  (у коней), порушенняфізіології і  біохіміїхарчуваннятварин.

2.Випадкові отруєння. Придоступітварин до новихполів, пасовищчирослин.

3.При згодовуваннісіна, зеленоїмаси, силосу, якімістятьотруйнірослини.

4.Більш  чутливі до отрутмолоді, старі,  виснажені, вагітнітварини, а такожтварини  з холеричним типом нервовоїдіяльності.                             

 

Аналізуючи  різноманіття механізмів токсичного  захисту тварин і рослин, можна  помітити велику їх варіабельність у  тваринному світі. Принциповою відмінністю  ж є те, що рослини в силу своєї  нерухомості і пасивності змушені  накопичувати отруйні речовини у  всьому тілі або в «органах спокою» (насінні, підземних кореневищах, бульбах, цибулинах і т.п.), щоб повністю зберегтися від винищування або  хоча б захистити «точки відновлення».                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

11.СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Ветеринарнаятоксикология: Учеб.пособие./ О.А.Малинин, Г.А.Хмельницкий, А.Т.Куцан. – Корсунь-Шевченковский: ЧП Майданченко, 2002.
2. Баженов С.В. Ветеринарнаятоксикология. Изд. 3-е перераб. и доп. – Л.: Колос, 1964.
3. Доосев П.А.  Повнийдовідниклікувальнихрослин. – К.: Урожай, 2005 .
4. Ветеринарнафармакологія./ Г.О.Хмельницький, В.С.Хоменко, О.І.Канюка. – Х.: Вид. – комер. підприємство "Парітет" ЛТД, 1995.
5. Ветеринарно-санітарнаекспертиза з основами технології і стандартизаціїпродуктівтваринництва./ О.М.Якубчак, В.І.Хоменко; С.Д.Мельничук та ін. За ред. О.М.Якубчак, В.І.Хоменка. – Київ, 2005.
6. Вильнер А.М. Кормовыеотравлениясельскохозяйственных животных.4-е переработанное и дополненноеиздание. – Л.: отделениеиздательства "Колос", 1966.
7. Диагностикаотравленийживотных./ С.Димитров, А.Джуров, С.Антонов; Пер. с болг. К.С.Богданова; Под ред. и с предисл. В.А.Бесхлебнова. – М.: Агропромиздат, 1986.
8. Довідниклікаряветеринарноїмедицини. / П.І.Вербицький, П.П.Достоєвський, В.О.Бусол та ін.; За ред. П.І.Вербицького, П.П.Достоєвського. – К.: Урожай, 2004.
9. Методичнівказівки до лабораторних занять з дисципліни “Ветеринарнатоксикологія” длястудентів факультету ветеринарноїмедицини. В.Б.Духницький, Д.М.Вовк, М.Ф.Панько, Г.В.Бойко, Т.С.Джигова, В.Д.Іщенко. – К., 2004.
10. Общая и клиническаяветеринарная рецептура: Справочник./ Под ред. Проф. В.Н.Жуленко – 2-е изд. – М.: Колос, 2000.
11. Противоядия в ветеринарнойпрактике./ В.А.Ломака, В.И.Забельский, М.И.Ройтенберг, В.А.Таток. – К.: Урожай, 1967.
12. Радкевич П.Е. Ветеринарнаятоксикология. Изд. 2-е перераб. и доп. – М.: Колос, 1972.
13. Хмельницкий Г.А. Ветеринарнаятоксикология. – М.: Агропромиздат.
14. Хмельницкий Г.А. Терапияживотных при отравлениях. – К.: Урожай, 1990.
15. Бирокгауз Ф.А., Ефрон І.А.  Енциклопедичний словник, 2003.