Забруднення харчових продуктів

Найчастіше використовуються:

- Е100-182 – барвники. Підсилюють  чи відновлюють колір продукту.

- Е200-299 – консерванти.  Підвищують термін зберігання продуктів, дезінфікують, захищають їх від мікробів, грибків, бактеріофагів, а також хімічно стерилізують добавки під час дозрівання вин.

- Е300-399 – антиокислювачі. Захищають від окислення, наприклад, від згіркнення жирів і зміни кольору продуктів.

- Е400-І499 – стабілізатори.  Зберігають задану консистенцію. Згущувачі. Підвищують в’язкість.

- Е500-І599 – емульгатори.  Створюють однорідну суміш продуктів, що не змішуються, наприклад води й олії.

- Е600-І699 – підсилювачі  смаку й аромату.

- Е900-І999 – піногасники.  Запобігають утворенню піни чи  знижують її рівень.

Поняття безпечності речовини, використовуваної в якості харчової добавки,  
уточнює спосіб його вживання. Вирішальне значення має добова кількість речовини, яка потрапляє організм, тривалість його споживання, режим харчування, шляхи потрапляння речовини в організм.

Крім того, слід враховувати, що дорослі люди, діти, люди літнього віку, вагітні мають різний рівень чуттєвості та захисних сил, тому проблеми використання харчових добавок набуває ще більшого гігієнічного значення. Не менш важливим фактором є також можлива взаємодія харчових добавок з шкідливими хімічними речовинами, котрі потрапляють в організм людини з навколишнього середовища.Таким чином, харчові добавки можуть бути використані в харчовій промисловості тільки після усестороннього вивчення перекислених властивостей і встановлень повної безпеки використання кожної окремої добавки.

Гігієнічне регламентування  харчових добавок в продуктах  харчування виконується в чотири етапи.

Перший етап – проведення початкового токсико-гігеєнічної оцінки регламентованої речовини – харчової добавки. На основі інформації, отриманої виробником, визначають раціональну і товарну назву речовини її назву, технологію отримання, хімічну структуру та фізико-хімічні властивості. Встановлюють наявність і характеристику методів кількісного встановлення харчової добавки в харчових продуктах і різних середовищах. Встановлюють область і масштаби використання харчової добавки,  
її можливе розповсюдження в зовнішньому середовищі. Орентирно враховують ту дозу харчових добавок, яка може в реальних умовах поступати в організм людини з їжею. На основі цих даних складають програму подальших випробувань харчової добавки.

Другий етап- випробувань харчової добавки є основним. В результаті проведення хронічного експерименту встановлюють порогову та максимально недіючу дозу харчової добавки по загально токсичній дії. Для цього використовують два виду модельних лабораторних тварин, в організмі яких метаболізм вивчаймого хімічного з’єднання ідентичний з метаболізмом людини. Тривалість експерименту складає зазвичай 9...18 місяців.

По закінченню хронічного експерименту на тваринах підвипробуваних  груп і  
контролю роблять висновок про наявність чи відсутність у харчової добавки токсичності.Під генетичною токсичністю речовини розуміють його здатність заподіювати шкідливий вплив на спадковість, тобто визивати небажані мутації. Розрізняють генні, хромосомні і геномні мутації.Генні мутації виникають в наслідок змін випробуваної речовини структури окремих  
генів.Хромосомні мутації виникають при зміні структури хромосом. Речовини, які визивають ці мутації, називаються мутагенами.Геномні мутації поділяються на анеуплодії та поліплоїдії. Анеуплодією називають зміну кількості окремих хромосом. Поліплоїдія – це збільшення числа хромосомних наборів соматичних клітин у порівнянні з звичайним диплоїдним.

Список використаної літератури

Домарецький В.А. Екологія харчових продуктів-Київ: „Урожай”, 1993р.

Ліпатов Н.Н. Екологія продуктів  харчування-1989р.

Габович Р.Д. Гігієнічні засоби охорони продуктів харчування-1987р.

Рубенчик Б.Л. Профілактика забруднення продуктів харчування-1983р.

Донченко Л.В. Безпека  продуктів харчування – Москва: ХАРЧЕПРОМВИДАТ, 2001.