Державне регулювання якості продукції (робіт, послуг)

Міністерство  освіти і науки України

Львівський інститут економіки і туризму

 

 

 

 

 

Індивідуальна робота

з дисципліни:

«Комерційне право»

на тему:

«Державне регулювання якості продукції (робіт, послуг)»

 

 

Підготувала:

студентка групи ТЕМ-11

Оленюк С.С.

Перевірила:

Димочкіна В.В.

 

 

Львів 2014

Зміст

 

1. Поняття якості продукції і на його правове значення

2. Перехід від стандартизації до технічному регулювання

3. Види технічних регламентів. Загальний і особливий порядок розробки і прийняття технічних регламентів

4. Правове регулювання сертифікації продукції та послуг

5. Список використаних  джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Поняття якості продукції  і на його правове значення

 

 

Однією з основних цілей  громадського виробництва не тільки забезпечення кінцевого споживача  необхідною кількістю продукції, товарів, робіт та надаваних послуг, а й  подання з певним якістю. Це вимога, що цілком природним, зіштовхується  практично про те, що немає й  у принципі може бути єдиного і  придатного попри всі випадки  визначення поняття якості.

З погляду філософії, якість об'єкта знаходять у сукупності його властивостей. Властивість ж —  це спосіб прояви певної боку якості об'єкта стосовно інших об'єктах, із якими  входить у взаємодія. Або, інакше кажучи, властивість предмета у тому, щоб провадити у іншому предметі ту чи іншу дію і виявляти себе своєрідний спосіб у тому дії. У цьому спосіб прояви якості даного предмета за його вплив в інший предмет істотно  залежить від якості чи стану остаднього. Дане визначення має, проте, гранично загальний характер, й у практичних цілей вимагає конкретизації.

За визначенням Німецького суспільства якості, якість є сукупність зазначених властивостей і ознак  виробів чи процесів, що зумовлюють ступінь їх придатності від використання за призначенням.

Міжнародний стандарт ISO 9000-1994 визначає якість як сукупність характеристик  об'єкта, які стосуються її здібності задовольняти встановлені й задані потреби.

У принципі, визначення якості належить як товарів і послугам, і до процесів виробництва товарів  хороших і надання послуг. Будь-яка  продукція, послуга має відповідати  певним вимогам споживачів. Якість товару характеризує відповідність  товару наведеним вимогам. Властивості  товару, що характеризують їх здатність  виконання певних вимог, називаються ознаками, характеристиками якості.

Звісно, найбільше у виробництві  та отриманні високоякісних товарів  за цілком зрозумілих причин зацікавлені  споживач і виробник (виконавець). Укладаючи  договір купівлі-продажу, поставки, підряду, кожен із новачків реалізує свій власний інтерес: покупець розраховує те що, і що якість товару відповідає це його дійсною потреби, а виготовлювач очікує, що товар приймуть покупцем без претензій до якості і оплачений відповідно до умовами договору. Але, до того ж час, забезпечення належного якості продукції, товарів, робіт, послуг, може бути приватним справою лише виробника і споживача. Це що й одну з основних завдань держави.

Проте, існують суспільні  відносини, у яких законодавець позначає «слабкий бік» і свідомо обмежує свободу договору інтересах боку. Це насамперед відносини з участю громадян - покупців. Комерційна організація немає права віддавати перевагу одній особі перед іншим щодо укладання публічного договору, крім випадків, передбачені законами й іншими правовими актами.

Ціна товарів, робіт та надаваних послуг, і навіть інші умови публічного договору встановлюються однаковими всім споживачів, крім випадків, коли законом й іншими правовими  актами допускається надання пільг  окремих категорій споживачів.

Відмова комерційної організації  від укладання публічного договору за наявності надати споживачеві  відповідні товари, послуги, виконати йому відповідні роботи допускається. При необгрунтованому ухилянні комерційної організації від укладання публічного договору інший бік вправі звернутися до суду з вимогою про спонуці укласти договір.

З іншого боку, у разі, передбачені  законами, Уряд може видавати правила, обов'язкові для сторін під час  укладання у виконанні публічних  договорів (типові договори, стану та т.п.).

Найповніше і послідовно ідея захисту національних інтересів «слабкого боку» реалізована до закону «Про захист прав споживачів». У цьому вся Законі, хоча й міститься положень якість, визначено умови визнання товару (роботи, послуги) неякісним:

недолік товару (роботи, послуги) — невідповідність товару (роботи, послуги) чи обов'язковим вимогам, передбачених законом або у встановленому  ним порядку, чи умовам договору, чи цілям, котрим товар (робота, послуга) що така зазвичай використовується, чи цілям, про які продавець (виконавець) поставив у популярність споживачем під час укладання договору, чи зразком і (чи) опису під час продажу товару на зразок і (чи) за описом;

недолік товару (роботи, послуги) — непереборний недолік чи недолік, яка може бути усунутий без нерозмірних  витрат часу, чи виявляється неодноразово, чи проявляється знову саме його усунення, й інші подібні недоліки.

Слід зазначити, що, з визначення законодавця, першим способом встановлення недоліків товару є співвіднесення такого з декотрими вимогами, дотримання яких і визначає, чи є товар якісним, чи ні.

Закон «Про захист прав споживачів»  вимоги визначаються «стандартом», тобто. державним стандартом, санітарними  нормами і правилами, будівельними нормами і правилами та інші документами, які у відповідність до Закону встановлюють обов'язкові вимоги до якості товарів (робіт, послуг) 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перехід від стандартизації до технічному регулювання

 

 

Тривалий час, до розширення договірного способу визначення вимог до якості, завдання державного регулювання якості вирішувалася, переважно, з допомогою систем стандартизації та сертифікації продукції, товарів, робіт  і постачальники послуг. Провідна роль правовому регулюванні якості належала Закону «Про стандартизацію», що визначав заходи державного соціального  захисту інтересів споживачів і  держави розробку застосування нормативних  документів за стандартизації. Поняття  стандартизації визначається цим Законом  як діяльність із встановленню норм, правив і характеристик з метою забезпечення: безпеки продукції, робіт і постачальники  послуг для довкілля, життя, здоров'я  та майно; технічною відсталістю  та інформаційної сумісності, і навіть взаємозамінності продукції; якості продукції, робіт і у відповідність до рівнем розвитку науки, техніки і  технології; єдності вимірів; економії всіх видів ресурсів; безпеки господарських  об'єктів із урахуванням ризику виникнення природних і техногенним катастрофам  та інших надзвичайних ситуацій; обороноздатності і мобілізаційної готовності країни.

Відповідно до цього Закону, до нормативних документів по стандартизації належали:

державні стандарти ; застосовувані у порядку міжнародні (регіональні) стандарти, правила, норми і по стандартизації; загальноросійські класифікатори техніко-економічній інформації;

стандарти галузей; стандарти  підприємств; стандарти науково  — технічних, інженерних товариств  та інших об'єднань (під галуззю  тому випадку розуміється сукупність від суб'єктів господарської діяльності незалежно від своїх відомчої належності і форм власності, котрі  розробляють і (чи) які виробляють продукцію (які виконують роботи і надають послуги) певних видів, які мають однорідні потреби чи функціональне призначення).

Паралельно з стандартизацією, якість продукції регулювалось системою сертифікації. Термін «сертифікація» походить від латинського слова  «>certum» — певний, вірний, правильний, і означає перевірку правильності виготовлення товару, виконання, надання послуг. Існували дві основні способу підтвердження відповідності продукції установленим вимогам для. Перший був заяву виготовлювача (постачальника) у тому, що його продукція відповідає які висуваються вимогам. Таку заяву може бути включено до каталогу товарів, відвантажувальні документи, інструкція, етикетку товару тощо. Але такий пряме відповідності допускалося в тому разі, якщо продукція не підлягала сертифікації як особливій процедурі підтвердження відповідності товару установленим вимогам для із боку третя особа, компетентного в обраної у сфері діяльності.

Відповідно до Законом  «Про сертифікацію продукції та послуг», сертифікація продукції — процедура підтвердження відповідності, з якої незалежна від виготовлювача (продавця, виконавця) і споживача (покупця) організація засвідчує в письмовій формах, продукція відповідає установленим вимогам.

За визначенням даного Закону, технічне регулювання —  правове регулювання відносин у  галузі встановлення, застосування і  виконання обов'язкових вимог  до продукції, процесам виробництва, експлуатації, зберігання, перевезення, реалізації і  утилізації, соціальній та області  встановлення й застосування на добровільних засадах вимог до продукції, процесам виробництва, експлуатації, зберігання, перевезення, реалізації і утилізації, виконання робіт чи надання послуг і правове регулювання відносин у галузі оцінки відповідності.

За такого підходу істотно  змінюється розуміння стандарту. Останній повністю позбавляється ознаки обов'язковості. Тепер стандарт — це документ, у  якому цілях добровільного багаторазового використання встановлюються характеристики продукції, правила здійснення і  характеристики процесів виробництва, експлуатації, зберігання, перевезення, реалізації і утилізації, виконання надання послуг. Стандарт може утримувати вимоги до термінології, символіки, упаковки, маркування чи етикеткам і правил їх нанесення. Стандартизація визначається відповідно до новим Законом як діяльність із встановленню правив і характеристик з метою їх добровільного багаторазового використання, спрямовану досягнення упорядкованості у сфері виробництва та звернення продукції і на підвищення конкурентоспроможності продукції, робіт чи послуг.

Проте, система технічного регулювання не відмовляється і  зажадав від встановлення обов'язкових  правил, формою висловлювання яких нині стають технічні регламенти.

Законодавець чітко передбачає накреслення мети, для досягнення яких спрямоване прийняття технічних  регламентів, і навіть зміст останніх. Технічні регламенти приймаються з  метою: захисту життя або здоров'я  громадян, майна фізичних чи юридичних, державного чи муніципального майна; охорони  навколишнього середовища, життя  або здоров'я тварин і звинувачують рослин; попередження дій, які вводять  на манівці покупців. Прийняття технічних  регламентів з іншою метою  заборонена.

Технічні регламенти з  урахуванням ступеня ризику заподіяння шкоди встановлюють необхідні вимоги, щоб забезпечити: безпеку випромінювань; біологічну безпеку;взривобезопасность; механічну безпеку; пожежну безпеку; промислову безпеку; термічну безпеку; хімічну безпеку; електричну безпеку; ядерну і радіаційну безпеку; електромагнітну сумісність у частині забезпечення безпеки роботи приладів та устаткування; єдність вимірів. Вимоги технічних регламентів що неспроможні на перешкоді здійснення підприємницької діяльність у більшою мірою, чому це мінімально необхідне виконання перелічених вище цілей.

Технічний регламент мусить мати вичерпний перелік продукції, процесів виробництва, експлуатації, зберігання, перевезення, реалізації і утилізації, проти яких встановлюються його вимоги, і правил ідентифікації об'єкта технічного регулювання з метою застосування технічного регламенту. У технічному регламенті із його прийняття можуть утримуватися правил і форми оцінки відповідності (зокрема схеми підтвердження  відповідності), зумовлені з урахуванням  ступеня ризику, граничні терміни  оцінки відповідності щодо кожного об'єкта технічного регулювання і (чи) вимоги до термінології, упаковці, маркуванню чи етикеткам і правил їх нанесення.

Оцінка відповідності  проводиться в інших формах здійснення державного контролю (нагляду), акредитації, випробування, реєстрації, підтвердження  відповідності, приймання і в  експлуатацію об'єкта, будівництво  якого було закінчено, в іншій  формі.

Вміщені в технічних регламентах  обов'язкові вимоги до продукції, процесам виробництва, експлуатації, зберігання, перевезення, реалізації і утилізації, правилами і формам оцінки відповідності, правила ідентифікації, вимоги до термінології, упаковці, маркуванню чи етикеткам і правил їх нанесення є вичерпними, мають пряму юридичну дію по всій території України і може змінитися лише шляхом внесення зміни й доповнення в відповідний технічний регламент.

Оцінка відповідності  проводиться в інших формах здійснення державного контролю (нагляду), акредитації, випробування, реєстрації, підтвердження  відповідності, приймання і в  експлуатацію об'єкта, будівництво  якого було закінчено, в іншій  формі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Види технічних  регламентів. Загальний і особливий  порядок розробки і прийняття  технічних регламентів 

 

 

Законом передбачено прийняття  спільних цінностей і спеціальних  технічних регламентів. Вимоги загального технічного регламенту обов'язкові до застосування і дотримання щодо будь-яких видів продукції, процесів виробництва, експлуатації, зберігання, перевезення, реалізації і утилізації. Потреби спеціального технічного регламенту враховуються технологічні й інші особливості окремих видів продукції, процесів виробництва, експлуатації, зберігання, перевезення, реалізації і утилізації.

Загальні технічні регламенти приймаються з питань: безпечної  експлуатації і утилізації машин  і устаткування; безпечної експлуатації будинків, будівель, споруд й безпечного використання що прилягають до ним  територій; пожежної безпеки; біологічну безпеку; електромагнітну сумісність; екологічну безпеку; ядерної безпеки  та радіаційній безпеці.