Засоби доказування у кримінальному провадженні

Слід підкреслити, що в системі процесуального доказування перевірка доказів є самостійним елементом, і не може включати в себе інші елементи цієї діяльності.

Перевірка як елемент процесу доказування має місце на всіх стадіях кримінального судочинства і тісно пов'язана зі збиранням і оцінкою доказів та їхніх процесуальних джерел. Адже перевіряти можна лише докази, які є в наявності, окрім того, перевірка може потягти за собою збирання нових доказів. Взаємозв'язок перевірки з оцінкою доказів та їхніх джерел полягає в тому, що перевірка завжди передує оцінці, а в процесі оцінки орган розслідування, прокурор або суд можуть повернутися до додаткової перевірки доказової інформації.

В той же час перевірка доказів відрізняється від оцінки, а це ще раз свідчить про те, що ці елементи є самостійними частинами єдиного процесу доказування. Так, перевірка здійснюється логічним, тобто розумовим шляхом, а також за допомогою практичних дій, оцінка ж є винятково розумовою діяльністю.

Отже, перевірка полягає у виявленні доброякісності зібраних доказів для встановлення обставин вчиненого злочину. Визначення доброякісності означає встановлення властивостей доказів, їх здатності нести правдиву інформацію.

Перевірці мають піддаватися всі зібрані у кримінальній справі докази, а також процесуальні джерела, в яких вони містяться. Тобто дослідження змісту доказів не може здійснюватись у відриві від процесуальної форми їх одержання. Відомості про факти тільки тоді набувають доказового значення, коли вони одержані в передбаченому кримінально-процесуальним законом порядку і містяться у визначених законом процесуальних джерелах. На доброякісність доказів можуть впливати як властивості самого джерела, так і якість відомостей. Порушення правил збирання доказів, одержання відомостей з непередбачених законом процесуальних джерел суттєво впливають на їхню придатність щодо встановлення обставин, що мають значення для справи.

Як відомо, перевірка здійснюється двома шляхами: а) за допомогою розумової діяльності; б) шляхом проведення нових чи додаткових практичних дій.

Розглянемо більш детально обидва шляхи перевірки доказів та їхніх процесуальних джерел. В залежності від специфіки діяльності в кожній стадії кримінального судочинства шляхи перевірки доказів можуть змінюватись, але суть її залишається незмінною.

Логічний шлях перевірки доказів та їхніх джерел полягає в аналізі та дослідженні змісту кожного доказу окремо, а також у зіставленні з іншими доказами у кримінальній справі. Починається перевірка із з'ясування надійності процесуального джерела. Наприклад, якщо джерелом доказів у нас виступає документ, то необхідно перевірити компетентність осіб, від яких виходить цей документ, наявність у ньому необхідних реквізитів, є документ оригіналом чи копією, чи немає в ньому явних слідів підробки тощо. При цьому слід з'ясувати законність порядку одержання процесуального джерела, оскільки будь-яке порушення процедури, передбаченої законом, ставить під сумнів використання доказів, що містяться в тому джерелі.

Зміст кожного доказу окремо аналізується з позицій його повноти, несуперечливості, логічної послідовності тощо. Проте слід пам'ятати, що перевірка кожного взятого окремо доказу не завжди дає тверде переконання в його доброякісності. Тому зіставлення цього доказу з іншими доказами в наявних у кримінальній справі процесуальних джерелах допомагає з'ясувати їх збіг, неповноту чи неправдивість відомостей, суперечності, причини таких суперечностей, а отже встановити надійність одержаної інформації.

Однак зіставлення кожного окремого доказу з іншими є можливим за наявності певної сукупності доказів у справі. Перевірка кожного окремого доказу, відсіювання тих, які визнаються недоброякісними разом зі своїми процесуальними джерелами, виступають необхідною умовою утворення сукупності доказів.

Така сукупність доказів утворюється поступово в результаті копіткої діяльності органу досудового розслідування, прокурора чи суду зі збирання і перевірки доказів та їхніх процесуальних джерел. Кількість необхідних у справі доказів наперед визначити неможливо, все залежить від конкретної слідчої ситуації. В той же час слід наголосити, що сукупність доказів - це не просто кількісна характеристика доказів та їхніх процесуальних джерел. У кримінальній справі слідчий повинен мати взаємозв'язану, внутрішньо погоджену систему доказів.

Кожен доказ не тільки повинен стосуватися обставин, що входять до предмета доказування, але й мати зв'язок з іншими доказами.

Взаємозв'язок доказів має об'єктивну основу, оскільки докази є слідком однієї суті і за допомогою них встановлюються різні обставини злочину.

Іншим шляхом перевірки доказів та їхніх процесуальних джерел є проведення додаткових або нових практичних дій. До практичних дій необхідно віднести слідчі та судові дії, інші процесуальні дії та оперативно-розшукові заходи.

Отже, може скластися така ситуація, що в результаті аналізу кожного окремого доказу чи зіставлення доказів в їхній сукупності нам не вдалося визначитися з їх придатністю та доброякісністю для використання при досягненні мети доказування, або ж дослідження доказів та їхніх джерел вказує на їхню неповноту, суперечливість одержаної інформації і т.ін.

В цьому випадку орган розслідування вправі провести будь-які слідчі дії, передбачені КПК України, в залежності від конкретної слідчої ситуації, а суддя чи суд судові дії, регламентовані кримінально-процесуальним законом. Такі слідчі дії можуть бути як додатковими, так і новими слідчими діями. Наприклад, перевіряючи докази, які містяться в показаннях потерпілого, слідчий виявив їх неповноту. Для того щоб усунути цю прогалину, він проводить додатковий допит потерпілого. Інформацію, одержану в результаті допиту потерпілого, можна перевірити й іншим шляхом, наприклад, призначити експертизу, допитати інших суб'єктів кримінального процесу, тобто провести нові слідчі дії, за допомогою яких можуть бути не тільки перевірені наявні докази, але й одержані нові.

Необхідно підкреслити, що всі слідчі дії є засобом перевірки доказів, однак КПК України передбачає слідчі дії перевірочного характеру. До них можнавіднести відтворення обстановки і обставин події, очну ставку, пред'явлення для впізнання тощо.

В процесуальній літературі окремі науковці відзначають, що докази можуть перевірятися лише за допомогою слідчих дій 28. Уявляється, що такий підхід до засобів перевірки доказів є не зовсім правильним. Дійсно, слідчі дії серед них займають найбільш питому вагу, проте докази можуть перевірятися і за допомогою інших процесуальних дій. Наприклад, у стадії порушення кримінальної справи це може бути відбір пояснень від осіб, витребування різного роду документів, матеріалів ревізій тощо. В стадії попереднього розгляду справи суддею останній вправі приєднати до справи необхідні документи (характеристику, довідку про наявність на утриманні обвинуваченого малолітніх дітей тощо).

До практичних дій щодо перевірки доказів належать оперативно-розшукові заходи, які здійснюються оперативними підрозділами. Так, слідчий, згідно з кримінально-процесуальним законом, може доручити органу дізнання проведення оперативних заходів з метою перевірки наявної у кримінальній справі доказової інформації. В результаті проведення оперативно-розшукової діяльності можуть бути перевірені докази, які є в кримінальній справі, а також одержані нові дані про можливих носіїв доказової інформації. Результати проведення оперативно-розшукової діяльності можуть бути оформлені довідкою, відповіддю на доручення слідчого чи рапортом оперативного працівника. Не дивлячись на те, що це непроцесуальний шлях перевірки доказів та їхніх джерел, слід зауважити, що він відіграє велике значення, оскільки сприяє процесу доказування, переконуючи слідчого в правильності своїх рішень та дій, допомагає усунути деякі прогалини щодо перевірки доказів, виявити нових носіїв доказової інформації тощо.

Перевірка доказів тісно переплітається з їх оцінкою. У науці кримінального процесу є загальновизнаним положення, що логічний етап перевірки доказів починається з їх аналізу й синтезу. Перевірку не можна ототожнювати з оцінкою доказів, тому що оцінку становить суто розумовий (логічний) процес, а поєднання цього процесу з практичними діями складає перевірку доказів. До того ж у першому випадку досліджуються один чи кілька доказів, переважно з метою встановлення їх змісту та допустимості; а в другому - тільки зміст усіх зібраних і перевірених доказів, а також кожного доказу окремо, зв'язки і відносини між ними, обставини, котрі ними встановлюються. Наприклад, якщо достовірність доказів повною мірою не може бути встановлена через обмежену кількість доказів і заслуговує на оцінку з урахуванням повної сукупності доказів у справі, то належність і допустимість можуть бути встановлені вже на етапі збирання і перевірки доказів29.

ВИСНОВКИ

В ході дослідження роботи було висвітлено поняття доказів в кримінальному провадженні, порядок та засоби їх збирання і перевірки.

Згідно із ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані відповідно до Кримінально-процесуального кодексу порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Збирання доказів — складна комплексна діяльність суб’єктів доказування по виявленню, витребуванню, отриманню, закріпленню, збереженню у встановленому порядку доказів. Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження та потерпілим у порядку, передбаченому КПК (ч. 1 ст. 93 КПК).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК. Крім того, сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів (ч. 2 ст. 22 КПК).

У ст. 93 КПК України закріплені способи збирання доказів сторонами кримінального провадження, але їх перелік не є вичерпним. Аналіз кримінального процесуального законодавства дозволяє дійти висновку, що на стадії досудового розслідування способами збирання та перевірки доказів стороною обвинувачення, зокрема, є: проведення слідчих (розшукових) дій; проведення негласних слідчих (розшукових) дій (що при проведенні дізнання (розслідуванні кримінальних проступків) неможна проводити негласні слідчі (розшукові) дії (ст. 300 КПК); витребування предметів (речей) та документів ; отримання (прийняття) предметів (речей), документів від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб, а також від сторони захисту, потерпілого та інших учасників досудового провадження ; звернення з вимогою про проведення ревізії та перевірки.

Зважаючи на те, що злочини чи кримінальні проступки, як правило, готуються і вчиняються в умовах таємності від правоохоронних органів, КПК передбачає можливість застосування для контролю та виявлення фактів вчинення кримінальних правопорушень слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій. Вони мають спільну мету, але відрізняються порядком проведення.

Відповідно до п. 3 ст. 93 КПК України збирання доказів стороною захисту, потерпілим здійснюється шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) негласних слідчих (розшукових) дій.

Метою перевірки є визначення придатності зібраних доказів та їхніх процесуальних джерел, для встановлення обставин, що мають значення для справи. Щодо змісту перевірки, як елементу процесу доказування,то в процесуальній літературі теж існують різні точки зору. Перевірка полягає у виявленні доброякісності зібраних доказів для встановлення обставин вчиненого злочину. Визначення доброякісності означає встановлення властивостей доказів, їх здатності нести правдиву інформацію. Перевірка здійснюється двома шляхами: а) за допомогою розумової діяльності;

б) шляхом проведення нових чи додаткових практичних дій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. // ВВР. – 1996. - N 30. – Ст. 141.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI // ВВР. – 2013. - № 9-10, № 11-12, № 13. - Ст.88.
3. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05.07.2012 № 5076-VI // Офіційний вісник України від 23.08.2012. - № 62. – Стор. 17. – Стаття 2509. – Код акту 62964/2012.
4. Про доступ до публіч­ної інформації: Закон України від 13.01.2011 № 2939-VI // ВВР. – 2011. - № 32. - Ст. 314.
5. Про звернення громадян: Закон України від 02.10.1996 № 393/96-ВР // ВВР. – 1996. - N 47. - Ст.256.
6. Белкин P.C. Собирание, исследование и оценка доказательств. — М., 1966.
7. Белкин P.C. Собирание, исследование и оценка доказательств. - М., 1966. – 295 с.
8. Валяев А.И. Проверка доказательств как самостоятельный элемент процесса доказывания. // Актуальные проблемы судоустройства, судопроизводства и прокурорского надзора. - М., 1986. - С. 106-109.
9. Гуртієва Л. М. Способи збирання та перевірки доказів на стадії досудового розслідування // Актуальні проблеми доказування у кримінальному провадженні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної Інтернет-конференції (27 листопада 2013 р., м. Одеса) / відпов. за випуск Ю. П. Аленін. — Одеса: Юридична література, 2013. — 504 с. – С.248-254.
10. Капліна О. В. Збирання доказів сторонами кримінального провадження // Актуальні проблеми доказування у кримінальному провадженні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної Інтернет-конференції (27 листопада 2013 р., м. Одеса) / відпов. за випуск Ю. П. Аленін. — Одеса: Юридична література, 2013. — 504 с. – С.223-229.
11. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін. ; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. - X. : Право, 2012. – 768 с.
12. Кримінальний процесуальний кодекс Укра­їни: Науково-практичний коментар / Відп. ред.. : С. В. Ківалов, С. М. Міщенко, В. Ю. Захарченко. — X.: Одіссей, 2013.
13. Лань О. Ю. Докази у кримінальному провадженні: поняття та ознаки // провадження // Актуальні проблеми доказування у кримінальному провадженні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної Інтернет-конференції (27 листопада 2013 р., м. Одеса) / відпов. за випуск Ю. П. Аленін. — Одеса: Юридична література, 2013. — 504 с. – С.90-94.
14. Лупинская П.А. Доказывание в советском уголовном процессе. - М., 1966. – 102 с.
15. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. - К., 1984. – 134 с.
16. Погорецький М. А. Функціональне призначення оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі: монографія — X.: Арсіс ЛТД, 2007.
17. Пономаренков В.А. Проблемы представления и использования доказательств в уголовном процессе. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Саратов, 1998.
18. Савицкий В.М. Язык процессуального закона. Вопросы терминологии. - М., 1987. – 286 с.
19. Савицький Д.О. Процес доказування у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. - К., 2003. – 18 с.
20. Советский уголовный процесс: Учебник / Под ред. Карева Д.С. - М., 1975. – 567 с.
21. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. -Т. 1. -М., 1968. – 459 с.
22. Теория доказательств в советском уголовном процессе. - М., 1973. – 735 с.
23. Трусов А.И. Основы теории судебных доказательств. - М„ 1960. – 176 с.
24. Фаткуллин Ф.Н. Общие проблемы процессуального доказывания. - Казань, 1976. – 207 с.
25. Филиппова М.А. Фиксация фактических данных на предварительном следствии // Правоведение. — 1975.