Засоби доказування у кримінальному провадженні

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ДОКАЗИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ………………...5

1.1. Докази: поняття, властивості та джерела…………………………….5

1.2. Поняття та види доказування…………………………………………8

1.3. Збирання доказів як необхідний елемент процесу доказування…..11

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАСОБІВ ЗБИРАННЯ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ………………………………………………...15

2.1. Засоби збирання різними сторонами………………………………..15

2.2 Проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій…………………………………………………………………17

2.3. Витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок……………………………………………20

2.4. Окремі заходи забезпечення кримінального провадження………..24

РОЗДІЛ 3. ЗАСОБИ ПЕРЕВІРКИ ДОКАЗІВ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ…………………………………………………………………27

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….33

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….35

 

 

ВСТУП

Основним змістом кримінально-процесуальної діяльності на стадії досудового розслідування є процес доказування. Доказування, як діяльність щодо збирання, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження та прийняття відповідного рішення, є обов’язком посадової особи, яка здійснює досудове провадження, зокрема, слідчого, керівника органу досудового розслідування, прокурора (сторони обвинувачення ). Це прямо закріплено у ч. 2 ст. 9 КПК України, ч. 1 ст. 92 КПК України

Пізнання у кримінальному провадженні здійснюється лише за допомогою кримінального процесуального доказування — врегульованої законом процесуальної діяльності, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч. 2 ст. 91 КПК). Отже, як відомо, елементами процесу доказування є збирання (закріплення), перевірка та оцінка доказів. Для встановлення фактичних обставин кримінального провадження посадові особи, які здійснюють досудове провадження, наділені владними повноваженнями щодо збирання та перевірки доказів.

Мета: розглянути та визначити засоби збирання та перевірки доказів у кримінальному провадженні.

Об’єкт: суспільні відносини щодо збирання та перевірки доказів у кримінальному провадженні.

Предмет: норми кримінального процесуального права щодо засобів збирання та перевірки доказів у кримінальному провадженні.

Методи дослідження. У процесі дослідження мною були використані  загальнонаукові методи (діалектичний, історичний, системний, аналіз, синтез, індукція, дедукція) та спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм).

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох взаємопов’язаних розділів, кожний з яких поділяється на відповідні підрозділи, висновків та списку використаної літератури.

У розділі 1 розглядаються докази в кримінальному процесі.

У розділі 2 дана характеристика засобів збирання доказів у кримінальному процесі.

У розділі 3 визначаються засоби перевірки доказів в кримінальному провадженні.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ДОКАЗИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1.1. Докази: поняття, властивості та джерела

Згідно із ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані відповідно до Кримінально-процесуального кодексу порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Отже у чинному КПК України нормативно визначено поняття доказів.

Водночас кримінально-процесуальний закон жодної із держав Євросоюзу не містить легального визначення поняття доказів. Як свідчать результати аналізу практики, іноді доказами називають інформацію, що циркулює у кримінальному процесі; аргументи сторін і думки осіб, що ведуть судочинство; судження про ймовірність певного розвитку подій або взаємозв’язку явищ; логічні докази, проте такий підхід не відповідає їх нормативному визначенню у ст. 84 КПК України.

Іншими словами, не можуть розглядатися як докази (в процесуальному сенсі) позиції сторін і суддів, а також висновки, зроблені ними на підставі доказів та «попереднього» знання, яке випливає із раніше набутого життєвого і професійного досвіду1.

Ознаками доказу у кримінальному процесі, на наш погляд, є: 1) належність; 2) допустимість; 3) достовірність; 4) достатність (стосовно сукупності доказів).

Належність доказів — це можливість фактичних даних під час їх використання з’ясовувати чи, навпаки, «затемнювати» обставини, що входять до предмета доказування. Належність доказу визначається виходячи із значущості для кримінального провадження тих відомостей, які можна було б при його використанні ввести у процесуальний оборот. Усі докази, що дають в конкретних умовах місця і часу підставу для судження (роздумів) про обставини предмета доказування, вважаються належними.

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказу визначається виходячи, насамперед, із обставин його отримання і залучення до кримінального провадження. Допустимість доказу є основною його ознакою. Тому, хоча у доктрині Європейського суду з прав людини визначення процесуальних норм і належить національним правовим системам, однак застосування таких норм може бути предметом розгляду Суду, позаяк таке застосування може вплинути на справедливість усього судового провадження. Умови допустимості доказів: одержання фактичних даних із належного джерела (наприклад, не можуть бути доказами у кримінальному провадженні фактичні дані, одержані в результаті допиту від особи, яка не могла підлягати допиту як свідок — ч. 2 ст. 69 КПК України); одержання фактичних даних належним суб’єктом (державним органом або особою, яка веде кримінальний процес); одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку (із дотриманням передбаченої законом процедури); належне оформлення джерела фактичних даних (протокол слідчих дій, протокол судового розгляду).

Докази та відомості, передбачені ч. 1 ст. 88 КПК, можуть бути визнані допустимими, якщо: 1) сторони погоджуються, щоб ці докази були визнані допустимими; 2) вони подаються для доказування того, що підозрюваний, обвинувачений діяв з певним умислом та мотивом або мав можливість, підготовку, обізнаність, потрібні для вчинення ним відповідного кримінального правопорушення, або не міг помилитися щодо обставин, за яких він вчинив відповідне кримінальне правопорушення; 3) їх подає сам підозрюваний, обвинувачений; 4) підозрюваний, обвинувачений використав подібні докази для дискредитації свідка.

Допустимість доказів повинна визначатися, як правило, в момент подання доказу для розгляду. Але доказове значення деяких фактичних даних має бути виявленим раніше, ніж самі вони будуть досліджені в якості доказів. Наприклад, спочатку має бути доказано, що пістолет безпосередньо використовувався під час вчинення кримінального правопорушення з метою досягнення певного результату, а потім уже пістолет може буде використаний як речовий доказ — знаряддя кримінального правопорушення.

Достовірність доказів — це можливість застосування фактичних даних у процесі доказування з точки зору знання про джерела, обставини, методи їх утворення і отримання в контексті використання у справі інших матеріалів.

Достатність доказів — це можливість суду чи органу кримінального переслідування покласти їхню сукупність або ж один із них в основу процесуального рішення. Ця ознака доказів застосовується тільки відносно певної їх сукупності.

Поняттям "джерела доказів", "процесуальні джерела доказів" у теорії кримінального процесу надасться різне значення: як форма, вид доказів, засоби доказування, носії інформації. У частині 1 ст. 84 КПК йдеться про фактичні дані, про наявність чи відсутність фактів і обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Вони відображають зміст та об'єктивну основу доказів. Під показаннями, речовими доказами, документами, висновками експертів слід розуміти процесуальні джерела, тобто матеріальну форму, в якій містяться і за допомогою якої передаються фактичні дані. Такі джерела гарантують отримання найбільш повних і достовірних фактичних даних, що є важливою умовою допустимості доказів. З урахуванням цього під доказами у кримінальному процесі слід розуміти єдність фактичних даних і їх процесуальних джерел. Залежно від способу і процесуального режиму отримання та їх характеру законодавець сформулював конкретну вимогу про те, що доказами можуть бути тільки показання, речові докази, документи, висновки експертів незалежно від того, отримані вони в результаті гласних чи негласних слідчих (розшукових) дій2.

 

1.2. Поняття та види доказування

Доказування у кримінальному процесі слід розглядати в двох аспектах: як нерозривну єдність пізнавально-практичної і логічної діяльності і як суто логічну діяльність. Доказування як нерозривна єдність практичної й розумової діяльності — це діяльність уповноважених осіб, що полягає в отриманні та використанні доказів для обґрунтування рішень у кримінальному провадженні в установленому законом порядку.

Доказування як суто логічна діяльність — це розумовий процес, що полягає в перевірці й оцінці отриманих фактичних даних та їх джерел і визнанні їх доказами, в оцінці окремих доказів та їх сукупності, в обґрунтуванні цими доказами відповідних процесуальних рішень.

Як пізнавально-практична діяльність доказування здійснюється у формі правових відносин. Поза кримінально-процесуальних відносин доказування є незаконним.

У теорії кримінального процесу висловлюються різні думки щодо співвідношення кримінально-процесуального пізнання і доказування 3.

На підставі результатів аналізу точок зору на співвідношення кримінально-процесуального пізнання і доказування слід підтримати позицію тих правників (М. М. Михеєнко та ін.), які вважають що пізнання, результати якого мають юридичне значення, здійснюється лише в процесуальній формі. Тому, коли мова йде про гносеологічну сутність кримінально-процесуального доказування як особливий різновид пізнання дійсності, слід ставити знак рівності між доказуванням і пізнанням. Непроцесуальна ж пізнавальна діяльність, що передує кримінально-процесуальному доказуванню або супроводжує його, виходить за межі кримінального процесу, а тому не має правового значення.

Доказування є основним змістом кримінального процесу. У науці поширеною є думка, що процес доказування — це діяльність, пов’язана зі збиранням, перевіркою й оцінкою доказів. Водночас у літературі неодноразово зазначалося, що схема доказування, яка складається лише з одних традиційних компонентів (збирання, перевірки, оцінки доказів), не має універсального характеру. З її допомогою добре ілюструється рух окремо взятого доказу, але при цьому не беруться до уваги суб’єкти доказування.

Доказування у кримінальному процесі є різновидом пізнання. Основними ступенями такого пізнання є ступені відчуття, сприйняття й уявлення, а також ступінь мислення. В філософії їх називають чуттєвим та раціональним ступенями пізнання. Практика в процесі пізнання виступає як основа пізнання, критерій істини.

Однак пізнання оточуючої дійсності це не тільки одержання знань про неї, але й розуміння цих знань. Роль такого розуміння в тому, що воно є необхідним для розвитку пізнання, яке полягає не стільки в зростанні обсягу знань, скільки в змінах їхньої якісної специфіки і глибини.

Таким є шлях до встановлення істини у кримінальній справі. Початковою формою пізнання є сприйняття наявних відомостей про певні обставини щодо певної події. В подальшому доказова інформація отримується в результаті практичної діяльності дізнавача, слідчого, прокурора чи суду.

За своїм змістом доказування є досить складною формою діяльності, на яку впливає низка чинників. Це і вимога щодо виконання завдань кримінального судочинства, активна протидія учасників кримінально-процесуальної діяльності, які зацікавлені у вирішенні справи, втрата чи викривлення інформації, що має значення для розслідування, необхідність суворого дотримання процесуальної форми тощо. Умовами подолання труднощів, які виникають у процесі доказування, є висока професійна майстерність дізнавачів, слідчих, прокурорів і суддів, їхні ділові якості.

Зміст процесу доказування розкривається через його елементи. До них відносять: а) збирання (формування) доказів та їхніх процесуальних джерел; б) перевірка цих доказів і джерел; в) оцінка доказів та їхніх процесуальних джерел; г) прийняття процесуального рішення та його аргументація (мотивація).

У процесуальній літературі процес доказування іноді поділяється на два аспекти, розділяючи перші 3 елементи від прийняття й обґрунтування процесуальних рішень, тобто: 1. Доказування як діяльність щодо збирання, перевірки й оцінки доказів та їхніх процесуальних джерел. 2. Доказування як логічне і процесуальне формулювання та обґрунтування певної тези, ствердження, висновків у справі 4.

В принципі з цим можна погодитись, якщо виділення проводиться з метою кращого розуміння й опанування змісту доказування. Однак оцінка доказів та їхніх процесуальних джерел завжди завершується прийняттям певного процесуального рішення та його обґрунтуванням, на якому б етапі розслідування це не відбувалось. І ці два елементи не утворюють одного цілого, тобто оцінка не включає в себе прийняття рішення та його мотивацію, останні виступають як результат оцінки доказів та їхніх джерел. Крім того, всі ці рішення, як і попередні елементи доказування, передбачені в кримінально-процесуальному законі.

Тому доказування охоплює 4 елементи і завершується прийняттям процесуального рішення та його обґрунтуванням.

У процесуальній літературі елементи процесу доказування іноді називають етапами доказування 5. Мабуть, це не зовсім правильно, оскільки з етимологічних позицій ці терміни мають різне тлумачення. Етап розглядається як проміжок у часі, що має свій початок і кінець, а елемент - як нерозривна частина одного цілого. Загальновідомо, що процес доказування і є тим нерозривним процесом пізнання, в якому названі вище елементи повторюються, змінюючи один одного.