Принцип публичности и диспозитивности в уголовном процессуальном праве

Основу диспозитивного методу правового регулювання сучасного  кримінального процесу складають  суб'єктивні публічні права, які  характеризують відносини особистості  і держави у демократичному суспільстві. Таким чином, можна стверджувати про те, що диспозитивність є загальноправовим явищем, яке регламентовано конституційними, кримінально-процесуальними нормами, що виконує праворегулюючу функцію.

Принцип диспозитивності  також є невід’ємним принципом  судочинства, бо саме він є характерною  особливістю кримінального процесу, який проявляється в тому, що сторонам надається певний процесуальний статус та право самим вільно розпоряджатись своїми процесуальними правами: представляти чи не представляти доказ, давати показання чи відмовитись від давання показань, заявляти клопотання чи ні, подавати скаргу чи не подавати тощо, включаючи право на примирення сторін у визначених законом випадках. Диспозитивність доповнює судочинство та кримінальне провадження, здійснення якого, неможливо уявити, не дотримуючись усіх сторін цього принципу.

4. Спiввiдношенняпринципiвпубличностi та принципу диспозитивностi в кримiнальномусудочинстві.

Принципи кримінального  процесу утворюють систему відносно самостійних, але об'єктивно взаємопов'язаних правових положень, що поширюють свою дію на весь кримінальний процес або  на більшість його стадій.Серед принципів  кримінального процесу є й  такі, що мають однакову з принципом  публічності юридичну силу та значення для процесуальної системи, а  тому зв'язок між ними слід визначити  як горизонтальний.

Кримінально-процесуальна діяльність не може бути розпочата до того моменту, доки органам дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду не стане відомо про злочин. У більшості  випадків діяльність цих органів  розпочинається після надходження  до них первинної інформації про  вчинення злочину від окремих  громадян та підприємств, установ або  організацій. Останні мають, таким  чином, можливість вибору варіанту своєї  поведінки: повідомляти або не повідомляти  про злочин. Це не що інше, як прояв  принципу диспозитивності.

Як зазначає В.Т. Маляренкодиспозитивність у нинішньому розумінні – це можливість суб'єктів самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, наприклад вступати у правовідносини чи ні, здійснювати свої права чи утримуватись від цього, за наявності  кількох запропонованих законом  варіантів з урахуванням власних інтересів вибирати найвигідніший тощо.

 У приватних відносинах  диспозитивність визначається принципом:  «Дозволено все, що не заборонено  законом». У публічних відносинах  диспозитивність має значно вужчу  сферу та обсяг застосування. Тут можливість вибору варіанта  поведінки чітко окреслена і  визначена принципом: «Дозволено  лише те, що передбачено законом». Таким чином, співвідношення суспільних  і особистих інтересів, ставлення  держави до особи виражаються в засадах публічності і диспозитивності. Згідно з принципом диспозитивності суб'єкти кримінального процесу мають ряд процесуальних прав і розпоряджаються ними на власнийрозсуд (подавати докази; заявляти клопотання; заявляти відводи; подавати скарги тощо)[ 12 ].

З метою врахування загальносуспільних інтересів у кримінально-процесуальному законі закріплюються права, що дозволяють суб'єктам реалізувати свої функції  та виконати поставлені перед ними завдання.

Принцип публічності і  принципдиспозитивностіперебувають у специфічному і навіть, можна сказати, в унікальному зв'язку.Реалізація конституційного права на звернення до органів державної влади за захистом своїх прав (ст. 40 та 55 Конституції України) згідно з принципом диспозитивності залежить перш за все від самого громадянина. Можливість вільно розпоряджатися своїми суб'єктивними матеріальними та процесуальними правами, як традиційно вважається в юридичній літературі, і є принципом диспозитивності.

Диспозитивність – вказує на те, що сторони у проваджені відстоюють у справі свій особистий інтерес, користуються рівними процесуальними правами, здійснення яких значно впливає  на провадження по кримінальній справі, зокрема: свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом; можливістю розпорядження предметом кримінального процесу (обвинуваченням) та спірним матеріальним правом при провадженні по цивільному позову у кримінальній справі. Принцип диспозитивності впливає на процесуальні права сторін, якими сторони можуть скористатися або ні за своїм розсудом, але не стосується їхніх процесуальних обов’язків.

Публічність, як принцип  кримінального процесу, має домінуючий характер у кримінальному судочинстві, у зв’язку з чим дія диспозитивності  має обмежуючий публічність характер.

Від публічності та диспозитивності  як принципів кримінально-процесуального права слід відрізняти імперативний та диспозитивний методи правового  регулювання кримінально-процесуальних  правовідносин. Імперативний метод  полягає у встановленні категоричного  правила поведінки для суб’єктів  права, зміст якого визначено  джерелом права і не може змінюватися  за розсудом суб’єктів права. Диспозитивний  метод навпаки надає суб’єктам  певну альтернативну можливість вибору варіантів поведінки у  межах закону, виходячи з певних інтересів, що відповідно проявляється в дискреційних повноваженнях публічних  суб’єктів судочинства і в  диспозитивних правах приватних  суб’єктів процесу.

Публічність та диспозитивність  у кримінальному процесі, взаємозалежні  та спрямовані на вирішення одних  і тих же завдань. Реалізація принципу публічності та диспозитивності  як елементу принципу змагальності у  ході кримінально-процесуальної діяльності посадових осіб (у першому випадку) та діяльності осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, шляхом наданих їм суб'єктивних публічних  прав (у другому випадку), – є  єдиним процесом (рухом), спрямованим  на вирішення завдань кримінального  процесу.  Врешті-решт  також треба зауважити, що дотримання обох з цих принципів, є необхідним, їх існування доповнює судочинство своїми характерними особливостями.

Висновок:

Дослідивши питання які  стосуються принципів публічності  та диспозитивності судочинства, ми дійшли наступних висновків.

Принципи (засади) кримінального процесу – це закріплені в законі панівні в державі політичні і правові ідеї щодо завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах, які визначають спрямованість і побудову кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів, порушення яких обов’язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у справі.

Виключно кримiнально-процесуальними (галузевими) називаються принципи, які діють лише в межах кримінального  процесу, пов’язанi з встановленням  правового становища особи у  кримінальному процесі i  таким  чином відображають державно-правовий статус особи, діють у всіх або  у переважній більшості стадій кримінального  процесу, серед яких обов’язковою має  бути стадія судового розгляду.

Усі принципи кримінального  процесу тісно пов’язані між  собою, взаємно обумовлюють один одного, а тому утворюють систему. Тільки реалізація всіх принципів у  їх сукупності, в системі, у взаємозв’язку  і взаємодії може привести до виконання  завдань кримінального судочинства.

Значення  принципів кримінального  процесу полягає в тому, що вони є:  гарантією дотримання прав і  законних інтересів особи в кримінальному  процесі(принцип  забезпечення обвинуваченому права на захист,принцип призумпції невинуватості і т.д); гарантією  прийняття законних і обґрунтованих  рішень в кримінальній справі( принцип  всебічного, повного і об’єктивного дослідження матеріалів справи); вихідними  положеннями для тлумачення окремих  кримінально-процесуальних норм;

Засобом, завдяки якому  досягається упорядкованість у  розв’язанні питань щодо яких є  прогалини в праві, та у випадках застосування кримінально-процесуального права  за аналогією; підґрунтям для  вирішення всіх суперечностей, що виникають під час провадження у кримінальній справі.

Матеріальна диспозитивність  та публічність полягає в праві  розпорядження правовими вимогами і виражається в правових діях публічного органу (службової особи) або суб’єктивно заінтересованої  особи, які спричиняють: порушення  справи; її зупинення або закриття (у тому числі у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності або у зв’язку  з укладанням мирової угоди). Формальна  публічність розкривається в  процесуальних повноваженнях публічних  органів (службових осіб) з провадження  у справі, відстоювання своєї (публічної) позиції у справі з використаннях  процесуальних засобів (заперечення  слідчого на вказівки прокурора, самовідвід, звернення з апеляцією, касаційним поданням тощо). Формальна диспозитивність  – це свобода розпорядження процесуальними засобами захисту і виявляється  в діях учасника процесу з оскарження дій процесуальних органів; відмови  від захисника чи представника; надання  доказів у справі та доказування  обставин, що входять у предмет  доказування, тощо.

Принцип публічності  та диспозитивності невід’ємно пов’язані  між собою у судочинстві, і  повинні застосовуватися також  разом, бо, наприклад посилення диспозитивних засад,  а ігнорування публічної складової кримінального процесу може призвести  до зниження ефективності кримінально-процесуальної діяльності, втрати державою дієвого інструменту контролю над злочинністю та зниження рівня захисту тих же приватних інтересів, що зрештою позначається на справедливості правосуддя, зумовлює нагальність вирішення проблеми узгодження публічних і приватних положень кримінального процесу як у правотворчому, так і у правозастосовному аспектах, особливо на етапі розроблення та прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України.

Принципи кримінального  процесу виражають: сутність норм і  правил поведінки, санкціонованих державою та регламентуючих провадження по кримінальних справах; тісний зв'язок з правовою системою суспільства, за допомогою якої впливають на кримінально-процесуальні відносини; основні правила кримінального-процесуальної діяльності, опосередковані правовими нормами.

Публічність є одним із визначальних принципів судочинства  взагалі і в тому числі кримінального  процесу, разом із тим останньому характерні й окремі положення диспозитивності, які з демократизацією судочинства  та розвитком правової культури у  суспільстві повинні розширятися.

Спипок  використаних джерел:

1. Конституція України. – Х.: ООО «Одіссей», 2012. – 64 с.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям кримінального процесуального кодексу України». – Х.: Одіссей, 2012. – 360 с.
3. Гацелюк В.О. Реалізація принципу законності кримінального права України (загальні засади концепції): автореф. дис... канд. юрид. наук / В.О. Гацелюк. – Львів, 2005. – 20 с.
4. Грошевой Ю. М.  та В. М. Хотенця. Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред.  - Х. : Право, 2000. - 494 с. – с. 54.
5. Деревянкін С.Л. Публічність та диспозитивність у кримінальному судочинстві. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2005.
6. Коржанський М.І. Про принципи кримінального права України / М.І. Коржанський // Право України. – 1995. – № 11. – С. 67-74.
7. Лобойко Л.М. «Кримінально – процесуальне право: Навч. Посібник. – К.: Істина. 2006. – 208 с.
8. М. М. Михеєнко, В. Т. Hop, В. П. Шибіко.КримінальнийпроцесУкраїни: Підручник / — К.: Ли-бідь. 1992. — 431 с.
9. «Науково-практичнийкоментар кримінального процесуального кодексу України». -  Х.: «Право», 2012. – 844 с.
10. Ривлин А. Л. Понятие и система принципов советского правосудия. — М., 1962. — С. 33.
11. Строгович М. С. Курс советского криминального процесса и принцип состязательности. — М., 1939. — С. 96.

12. Шишкін В. Диспозитивність — принцип судочинства // Право України. — 1999. — № 9. — С. 10; Питання реформування кримінально-процесуального законодавства України та забезпечення рівності учасників кримінального процесу. // Інформаційний сервер http://pravburo.if.uа