Загальна кваліфікація статті 186 Кримінального кодексу України

До земель морського  транспорту належать землі під: морськими портами з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об'єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту; гідротехнічними спорудами і засобами навігаційної обстановки, судноремонтними заводами, майстернями, базами, складами, радіоцентрами, службовими та культурно–побутовими будівлями та іншими спорудами, що обслуговують морський транспорт.

До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово–технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно–експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно–побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди; майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу; будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; захисні насадження.

До земель авіаційного  транспорту належать землі під: аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об'єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово–технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту; вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово–технічними територіями з усіма будівлями та спорудами; ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден; службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

До земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів.

До земель міського електротранспорту належать землі під відокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням, метрополітеном, коліями і станціями фунікулерів, канатними дорогами, ескалаторами, трамвайно–тролейбусними депо, вагоноремонтними заводами, спорудами енергетичного і колійного господарства, сигналізації і зв'язку, службовими і культурно–побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи міського електротранспорту.

До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно–телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку.

Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єкти транспортування електроенергії до користувача.

Землями оборони  визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово–навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Земельні ділянки  кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі [5].

 

РОЗДІЛ ІІ

Практичне завдання

 

2.1. Адміністративне правопорушення

 

Адміністративне правопорушення (проступок) – протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративні проступки – це група публічних проступків у сфері управління. Суб’єктом таких правопорушень може бути тільки особа, наділена владними повноваженнями. Відповідальність посадових осіб за адміністративні проступки має регулювати Адміністративний кодекс України.

Адміністративна відповідальність (штрафи), що застосовується податковими органами, має деякі особливості: підставою для її застосування є вчинення адміністративного правопорушення (ст. 9 Кодексу України про адміністративне правопорушення – КпАП); адміністративні штрафи накладаються лише на фізичних осіб (громадян) – окремих платників податків, керівників і бухгалтерів платників податків – юридичних осіб, інших громадян, винних у порушенні податкового законодавства. Розмір штрафу залежить від сукупності обставин, що пом´якшують або обтяжують відповідальність порушника (ст. 34, 35), а також від його особи, ступеня вини, майнового стану (ст. 33). Послідовність притягнення до адміністративної відповідальності за податкові правопорушення відображено на рис. 2.1.2.1. Факт здійснення адміністративного правопорушення – порушення законодавства про оподаткування чи порушення порядку здійснення підприємницької діяльності встановлюється в процесі або за наслідками перевірки підприємства, установи, організації чи громадянина. Службові особи державних податкових інспекцій при встановленні фактів порушень, за які винні особи підлягають притягненню інспекціями до адміністративної відповідальності, крім відображення цих фактів у актах перевірок, складають протокол про адміністративне правопорушення – порушення податкового законодавства у двох примірниках. Його зміст повинен відповідати вимогам ст. 256 КпАП.

Протокол підписується службовою особою ДПІ, яка його склала, і особою, яка вчинила порушення. Протокол може бути також підписаний свідками, у разі відмови особи, яка вчинила правопорушення, від підписання протоколу. У ньому роблять запис про це, і така відмова не є підставою для припинення розгляду справи. Особа, яка вчинила правопорушення, має право надати пояснення і зробити зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до нього, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.

Під час складання  протоколу порушникові роз´яснюються  його права і обов´язки, передбачені  ст. 268 КпАП, про що робиться відмітка у протоколі. Один примірник протоколу разом з актом перевірки і додатками до акту передається, відповідно, керівнику перевіреного підприємства, установи, організації або громадянину, про що на акті роблять запис. Другий примірник протоколу, не пізніше наступного після дня його складання, реєструється у спеціальній книзі і разом із поясненнями порушника (якщо такі наявні) і матеріалами перевірки подається для розгляду начальнику ДПІ чи його заступнику. Керівник ДПІ, якому передано протокол для розгляду, повинен на корінці протоколу поставити підпис і дату отримання протоколу [6,7].

Рис. 2.1.2.1. Послідовність притягнення до адміністративної відповідальності за податкові правопорушення

 

 

ВИСНОВКИ

 

Завжди цікаво простежити досліджуване питання в  історії, та в інших країнах. Для  того, щоб зробити правильний висновок щодо покарання за такий злочин, як грабіж, про гуманність або навпаки  суворість законів нашої країни, я пропоную спочатку простежити цю ділянку розділу Особливої частини Кримінального кодексу України в порівнянні із Кримінальним кодексом Союзу Радянських Соціалістичних Республік 1960 року, до складу якого входила на той час і Україна.

Отже ст. 145 Кримінального  кодексу СРСР 1960 р. передбачає:

1) За відкрите  викрадення чужого майна (грабіж) покарання у вигляді позбавлення  волі на строк до чотирьох  років або виправні роботи  на строк до двох років;

2) за грабіж, який скоєно повторно, або за  попередньою змовою групою осіб, або з проникненням в житло, приміщення чи інше сховище або поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого – позбавлення волі на строк від чотирьох до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

3) за грабіж, який скоєно в великих розмірах, або організованою групою, або особливо небезпечним рецидивістом – позбавлення волі на строк від шести до дванадцяти років з конфіскацією майна.

За простий  грабіж ця стаття передбачає позбавлення  волі або виправні роботи, в той  час як сучасний українській законодавець знайшов більш гуманний вихід – штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як бачимо, така кваліфікуюча ознака як проникнення  у житло, інше приміщення чи сховище  поставлена поряд із повторністю, попередньою змовою, насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, та максимальний строк позбавлення волі за грабіж з цими кваліфікуючими ознаками, який може призначити суд більший за нині чинний в Україні, та до того ж було можливо призначити додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, що також відсутнє нині.

Жодна з частин цієї статті не передбачає особливо великих  розмірів викрадення, що, на мій погляд, є негативним аспектом. Це розмежування дає можливість більш точно кваліфікувати  злочин та отже, призначити покарання за скоєний злочин.

Отже, можна  зробити висновок, що суттєвої різниці  у покаранні за грабіж у цих  двох Кримінальних кодексах різних часів  немає. Наша країна порівняльно недавно  стала на шлях розвинення та разом  із устоями, які склались за тривалий проміжок часу, буде змінюватись і її законодавство. Але вже не можна не помітити тенденцію до гуманізму та справедливості [2,3,4].

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Кримінальний  Кодекс з постатейними матеріалами. За станом на 1 вересня 2005р. – Х.: «Одисей», 2005. – 384с.

2. Кримінальний Кодекс РСФСР від 27.10.1960.

3. Кримінальний Кодекс України від 05. 04. 2001.

4. Загородніков Н.И. Радянське кримінальне право. Загальна та Особлива частини. – М.: Юрид. літ., 1976. – 568с.

5. Земельний кодекс України.

6. Ю.Б. Іванов, А.І. Крисоватий, А.Я. Кізима, В.В. Карпова. Податковий менеджмент. Навчальний посібник / Київ - Знання- , 2008.- 525 c.

7. Кодекс України про адміністративні правопорушення.