Загальна кваліфікація статті 186 Кримінального кодексу України

ЗМІСТ

 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І Теоретичні питання 4

1.1. Загальна кваліфікація статті 186 Кримінального кодексу України 4

1.1.1. Грабіж 4

1.1.2. Застосування насильства як специфічна ознака

кваліфікованого грабежу 8

1.1.3. Кваліфікуючі ознаки грабежу по Кримінальному кодексу

та відповідальність за нього 9

1.1.4. Покарання за злочин 11

1.2. Категорії земель України: характеристика, види 14

РОЗДІЛ ІІ Практичне завдання 20

2.1. Адміністративне правопорушення 20

ВИСНОВКИ 23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 25

 

ВСТУП

 

Спектр злочинів проти власності різноманітний, до того ж наряду із старими, добре відомими та визначеними в правовій літературі та законодавстві явищами, виникають нові, які відображають специфіку сучасного рівня економіки та науки.

Злочини проти  власності та боротьба з ними перетворилась в одну з найактуальніших проблем сучасної юридичної практики.

Криза в економіці, пов’язане з ним ускладнення  відносин власності, а також зниження рівня життя багатьох громадян нашої  країни призвели до загострення кримінологічної ситуації в цілому та до росту замахів на чуже майно також.

При призначенні  покарання суд зобов’язаний виходити з санкції статті КК, яка передбачає покарання за скоєний злочин. Це означає, що суд зобов’язаний застосувати  один з видів покарання та ні за яких обставин не вправі призначити покарання вищого за межі, які зазначено в санкції. В той же час суд може призначити покарання більш м'яке, ніж передбачено за даний злочин.

 

РОЗДІЛ І

Теоретичні  питання

 

1.1. Загальна кваліфікація статті 186 Кримінального кодексу України

 

1.1.1. Грабіж

 

Грабіж [1] як вид  злочину є однією з форм викрадення, тобто – одним з способів та конкретних прийомів, за допомогою яких злочинець вилучає майно. Тому для загальної характеристики грабежу декілька слів потрібно сказати про загальні ознаки викрадення, як поняття, яке об’єднує окремий рід злочинів проти власності.

Під викраденням  розуміється скоєне з корисливою метою протиправне безоплатне вилучення  й (або) обертання чужого майна на користь винного чи інших осіб, яке нанесло шкоду власнику чи іншому володільцю цього майна.

Отже, об’єктивними ознаками викрадення є:

1) незаконне  и безоплатне вилучення майна  з володіння власника;

2) обертання  його на користь винного чи  інших осіб;

3) завдання тим  самим власнику чи іншому володільцю майна реальної шкоди внаслідок зменшення на окрему частину об’єму матеріальних коштовностей, які знаходяться в його розпорядженні;

4) причинний  зв’язок між шкодою та вилученням  майна.

Суб’єктивними ознаками будь–якого викрадення є:

1) прямий умисел  на незаконне, безоплатне вилучення чужого майна та обертання його на користь інших осіб;

2) корислива  мета цього вилучення;

3) можливість  використання викраденого майна.

Від інших видів  злочинів проти власності викрадення відрізняється тим, що механізм скоєння  злочину містить в собі порушення права володіння майном (за виключенням розбою). Інші корисливі злочини зазвичай не збігаються з порушенням права володіння.

Що ж стосується грабежу, то, як форма викрадення, він  відповідає всім його об’єктивним  та суб’єктивним ознакам. Від інших видів викрадення він відрізняється, перш за все, за засобами та розмірами вилучення майна, які характеризують його як одну з досить небезпечних різновидів злочину. Грабіж з об'єктивної сторони виражається у відкритому викраденні – вилученні чужого майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють те, що вчинюється. При цьому винний також усвідомлює, що його дії помічені, усвідомлюються цими особами, але ігнорує це. Якщо винний помиляється і вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені, він відповідає за грабіж; якщо ж ситуація зворотна – особа вважає, що її ніхто не бачить, але насправді за нею стежать, то вчинене вважається крадіжкою. Грабіж матиме місце і в тому випадку, якщо викрадення, почате таємно, переросло у відкрите (наприклад, при вчиненні винним крадіжки несподівано з'явився сторож, але винний ігнорує це, і, схопивши викрадене, тікає).

Грабіж, як і  крадіжка, вважається закінченим з  моменту вилучення майна і  отримання початкової можливості розпорядитися ним як своїм власним.

Особливість, яка  є основою виділення грабежу  в самостійний склад злочину, полягає у відкритому способі  виймання майна.

Отже, об’єктивна сторона грабежу характеризується активними діями злочинця, які  полягають у відкритому заволодінні чужим майном.

Суспільно небезпечні наслідки грабежу, які виражені у  вигляді майнової шкоди, нанесеної  власнику чи іншому законному володільцю майна, є обов’язковою ознакою об’єктивної  сторони цього виду викрадення. При  цьому в розрахунок не приймається та обставина, чи встиг винний фактично розпорядитись викраденим майном чи ні. Фактична реалізація цієї можливості знаходиться поза рамками об’єктивної сторони грабежу.

Невдала спроба відкрито заволодіти майном розглядається  лише як замах на грабіж.

Окрім цього, у відповідності із коментарем до Кримінального кодексу, не утворюють складу грабежу й відкриті дії, які направлені на заволодіння чужим майном з метою його знищення, які скоюються з хуліганських спонукань або з метою тимчасового його використання, або у зв’язку з наявним чи уявним правом на це майно [1]. В якості прикладу можна розглянути наступну ситуацію. Громадянин К. зі своєю вагітною дружиною повертались ввечері від гостей. У жінки несподівано почались передпологові схватки, та виникла потреба негайно доставити її в пологовий будинок. Однак К. не вдавалося зупинити рідко проїжджаючи мимо автомобілі. Єдиний ж водій, який зупинився, заявив, що йому не по дорозі... Збуджений К. насильно виштовхнув водія з машини й фактично викрав її. Але метою громадянина К. не був грабіж машини як такої та, отже, кваліфікувати його дії як грабіж не можна.

Таким чином, в  об’єктивну сторону грабежу входить  також причинно–наслідковий зв’язок між протизаконними діями винного, який намагався заволодіти чужим майном, та шкідливими наслідками, які настали.

Суб’єктивна сторона  грабежу характеризується прямим умислом: винний розуміє, що відкрито, тобто  на очах у інших осіб, викрадає чуже майно, передбачає, що його дії нанесуть власнику або іншому законному володільцю матеріальну шкоду, та бажає настання даних наслідків. Керуючись корисним мотивом, він переслідує мету незаконного вилучення наживи за рахунок чужого майна.

Суб’єктом грабежу  може бути будь–яка дієздатна особа, яка досягла 14–річного віку.

Частина 2 ст. 186 передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під таким насильством розуміється як фізичне насильство – обмеження волі потерпілого або інших осіб (зв'язування, замкнення в певному приміщенні), нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, так і психічне насильство – погроза застосувати вказане фізичне насильство. Такий грабіж має додатковий безпосередній об'єкт – свободу і тілесну недоторканність особи. Більш небезпечне насильство до потерпілого утворить склад розбою.

У частині 3 ст. 186 встановлена відповідальність за грабіж, поєднаний з проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища  або що завдав значної шкоди потерпілому.

Аналіз цієї частини передбачає з'ясування, по–перше, понять «житло», «інше приміщення», «сховище»; по–друге, поняття «проникнення».

Житло – це приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються і його складові частини, де може зберігатися майно (балкон, льох тощо), за винятком господарських приміщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо). Приміщення – це різного роду споруди, будови, в яких постійно або тимчасово знаходиться майно. Це може бути магазин, база, промислове підприємство, музей тощо. Інше сховище – це широке поняття – будь–яка споруда для постійного або тимчасового зберігання майна (контейнер, фургон, дільниця території, що охороняється тощо).

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище  розуміється незаконне вторгнення до них будь–яким способом – із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання. Однак обов'язковою його ознакою є незаконність – з метою грабежу. Якщо особа увійшла в приміщення, житло не з метою грабежу, але потім викрала майно, то ознака, що розглядається, відсутня.

Якщо з метою  проникнення застосовується насильство (наприклад, до охоронця, господаря  квартири та інших) то, залежно від  характеру насильства, все вчинене має кваліфікуватися як грабіж або розбій.

Грабіж, що завдав значної шкоди потерпілому, визначається за сукупності двох умов: матеріального  становища потерпілого та розміру  збитку на суму від ста до двохсот  п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [1].

Від грабежу, поєднаного з насильством, слід відрізняти так  званий грабіж–ривок, при якому винний застосовує певні зусилля, щоб відібрати у потерпілого річ, предмет (наприклад, вирвав з рук сумку, зірвав з голови шапку тощо). У цих випадках насильство до потерпілого не застосовується, тому грабіж–ривок кваліфікується за ч. 1 ст. 186.

Всі інші кваліфікуючі ознаки грабежу (повторність, за попередньою  змовою групою осіб, з проникненням у житло, інше приміщення, завдання значної шкоди, а також у великих і особливо великих розмірах, організованою групою) аналогічні крадіжки.

 

1.1.2. Застосування насильства як специфічна ознака кваліфікованого грабежу

 

Коли грабіжник  скоює відкрите викрадення, він сподівається на несподіваність та дерзкість своїх дій, розгубленість очевидців. Тому відкрите викрадення нерідко містить в собі потенційну загрозу насильства. Специфіка ж насильницького грабежу полягає в тому, що винний в якості засобу вилучення чи для утримання тільки що вилученого майна прибігає до фізичного насильства по відношенню до осіб, які перешкоджають йому.

Насильство  при грабежі у більшості випадків застосовується з метою вилучити майно, а тому передує вилученню. Але насильство може застосовуватися  і для утримання вже вилученого майна, тобто слідувати за вилученням (наприклад, винний, скориставшись тим, що продавець вийшов до підсобного приміщення, з прилавка магазина викрав річ. Продавець, помітивши злодія, намагався її відібрати, але винний, утримуючи річ, наніс кілька ударів продавцю і з викраденим зник). Якщо ж насильство застосовується тільки з метою уникнути затримання, то грабежу, поєднаного з насильством, не буде (наприклад, винний кинув відкрито викрадену річ і, тікаючи, застосовує насильство до особи, яка намагається його затримати).

Ознакою насильницького грабежу є лише таке насильство, яке за своїм характером не утворює  небезпеки для життя та здоров’я громадян.

Під насильством, яке не є небезпечним для життя  й здоров’я потерпілого, прийнято розуміти дії, які не утворили загрозу життю та не спричинили реальної шкоди здоров’ю потерпілого, не викликали стійку, хоча б короткотривалу, втрату працездатності, але були пов’язані із спричиненням фізичної болі з нанесенням побоїв або з обмеженням волі потерпілого. Легка шкода здоров’ю може бути виражена в поверхневих ушкодженнях у вигляді невеликих ран, синців. До розряду такого насильства відносяться також побої та інші насильницькі дії, пов’язані з спричиненням потерпілому лише фізичного болю, але не ті, що потягнули за собою наслідки: короткотривале розлагодження здоров’я чи незначна стійка втрата загальної працездатності.

 

1.1.3. Кваліфікуючі ознаки грабежу по Кримінальному кодексу та відповідальність за нього

 

Грабіж, як й інші види викрадення, може кваліфікуватись як злочин різноманітного рівня тяжкості в залежності від:

1) розмірів викраденого,

2) відповідних йому кваліфікуючих  ознак.

До останніх можуть належати: повторність діяння, скоєння злочину  за попередньою змовою, грабіж із проникненням до приміщення (сховище чи житло), застосування зброї, заподіяння тілесних ушкоджень та ін.

У відповідності зі ст. 186 КК, ознаками кваліфікованого грабежу, які характеризують його об’єкт та об’єктивну сторону діяння, є скоєння  його:

а) групою осіб за попередньою  змовою;

б) неодноразово;

в) із незаконним проникненням в житло, приміщення чи інше сховище;

г) із застосуванням  насильства, яке не є небезпечним  для життя чи здоров’я або з  загрозою застосування такого насильства;

д) з причиненням  значної шкоди громадянину.

Скоєння грабежу  групою осіб за попередньою змовою означає, що в ньому приймають участь дві або більше особи, які раніше, тобто до початку злочину, домовились про сумісне скоєння грабежу. При цьому попередньою вважається змова, яка була до початку викрадення, на етапі підготовлення до нього або безпосередньо перед замахом.

Ознака повторності  за загальним правилом означає повторення аналогічного злочину, тобто скоєння  подібного злочину в минулому один чи більше разів. Ознака неодноразовості  має місце за умови, якщо не витік  строк давності кримінального переслідування, якщо за перший злочин не був винесений вирок або не витік строк погашення судимості, якщо за перший злочин винний був засуджений. При скоєнні грабежу особою, яка до цього скоїла однорідний злочин, и не була за нього засуджена, має місце сукупність злочинів.

Грабіж, скоєний  неодноразово, треба відрізняти від  єдиного триваючого злочину в  тих випадках, коли він складається  з декількох етапів. Тобто, як й  інші види викрадення, грабіж вважається триваючим, якщо він складається з декількох епізодів, які характеризуються схожими способами та поєднаних єдиним умислом.

Грабіж, скоєний  з незаконним проникненням в житло, приміщення чи інше сховище. Проникнення  розуміється як незаконне в тому випадку, якщо воно скоєне людиною, яка не мала на те ніякого права або всупереч встановленій забороні.

Під проникненням розуміється таємне вторгнення винного  в житло, приміщення чи сховище з  метою вилучення чужого майна. Воно передбачає незаконний таємний доступ до майна, недозволене входження в житло, всупереч волі особи, яка відає цим майном або зберігаю чого його. В будь–якому випадку намір присвоїти чужу власність обов’язково повинний попереджати вторгнення.