Виды составов преступлений

Поняття злочину розкриває зміст  суспільно небезпечного діяння, а  склад злочину є міра, масштаб  цього діяння, який застосовується для того, щоб знайти в ньому підстави кримінальної відповідальності чи відхилити її.

Отже, поняття злочину і поняття  складу злочину знаходяться між  собою у співвідношенні форми  і змісту: поняття злочину є  змістом, а поняття складу злочину  – його формою, яка визначена законом як склад злочину. В цьому схожість, єдність та різність цих понять.

Найбільше практичне значення склад  злочину має для застосування кримінального закону – кваліфікації злочинів.

Основу правозастосовної діяльності органів правосуддя у боротьбі зі злочинністю складає кваліфікація злочинів.

Кваліфікацією злочинів називається  застосування тієї правової норми, яка  найбільш повно містить в собі ознаки вчиненого особою злочину.

Кваліфікація – це найголовніше у застосуванні, реалізації кримінально-правових норм.

Правильна кваліфікація – це правильне  та одноманітне застосування закону, що є дуже важливим для:

1. охорони особи, її прав та законних інтересів;
2. здійснення правосуддя;
3. охорони громадського правопорядку.

Значення правильної кваліфікації злочинів полягає в тому, що вона є:

1. необхідною передумовою здійснення єдиної демократичної законності;
2. необхідною передумовою проведення єдиної карної політики нашої держави;
3. гарантією захисту прав особи.

Верховний Суд України постійно вимагає, щоб суди неухильно дотримувались вимог закону відносно правильної кваліфікації злочинів і зазначає, що ніякі відхилення від цієї вимоги недопустимі.

Застосування кримінально-правової норми при кваліфікації досягається  встановленням відповідності ознак  вчиненого злочину ознакам складу злочину, зазначеним у кримінально-правовій нормі (диспозиції).

Кваліфікація злочинів – надзвичайно  важливе практичне завдання органів  слідства, суду, прокуратури, адвокатури. Якраз ці органи, як свідчить практика, допускають найбільшу кількість помилок.

Передумовами правильної кваліфікації злочинів є такі вимоги:

1. глибоке вивчення та розуміння особою, яка застосовує кримінально-правові норми, засад кримінального законодавства, кримінальної політики держави, свого місця та ролі в їх виконанні;
2. правильне з'ясування і тлумачення змісту кримінального закону, всіх ознак конкретної кримінально-правової норми;
3. повне та всебічне дослідження практичних ознак учиненого злочину.

Це є найголовніші завдання правозастосовників усіх органів правосуддя, всіх рівнів цих органів. Якщо юристи кажуть, що в серйозних справах немає дрібниць, то це стосується насамперед кримінальних справ, справ про відповідальність за злочини.

Теорією та практикою вироблені  правила кваліфікації злочинів. Головні  з них такі:

1. Всі фактичні ознаки вчиненого повинні відповідати юридичним ознакам складу злочину.
2. Ознаки вчиненого злочину повинні бути відмежовані, відокремлені від суміжних складів злочину, наприклад, крадіжки – від грабежу, розбою – від вимагання.
3. До вчиненого злочину завжди повинна застосовуватися та кримінально-правова норма, яка найбільш повно містить його ознаки. Наприклад, ст. 271 КК при наявності ознак ст. 119 і ст. 271 КК.
4. При конкуренції загальної та спеціальної норм застосованою повинна бути спеціальна норма. Наприклад, ст. 364 і ст. 368 КК. При реальній сукупності загальна та спеціальна норми можуть бути застосовані спільно, разом. При ідеальній сукупності злочинів загальна та спеціальна норми застосовані разом бути не можуть.
5. Кваліфікований склад злочину має перевагу перед основним складом. Наприклад, грабіж насильницький (ч. 2 ст. 186 КК) має перевагу перед грабежем простим, некваліфікованим (ч. 1 ст. 186 КК).
6. Більш тяжка кваліфікуюча ознака складу злочину має перевагу перед менш тяжкою і поглинає її. Наприклад, ч. З у ст. 185 та 186 КК поглинає частини 1 і 2 цих статей.
7. Кожна наступна стадія завершення злочину поглинає попередню: склад закінченого злочину поглинає склад замаху, а склад замаху поглинає готування до цього злочину.
8. Умисел завжди поглинає необережність. Більше того – будь-яка вища ступінь вини поглинає нижчу, оскільки вища ступінь вини містить у собі нижчу – умисел прямий містить у собі побічний і необережність і т. д.
9. Якщо один злочин є способом, складовою частиною об'єктивної сторони іншого злочину, то перший з них поглинається другим. Наприклад, володіння вогнепальною зброєю при бандитизмі, заподіяння тілесних ушкоджень при вбивстві тощо.

10. При конкуренції самостійної,  окремої норми і норми про  відповідальність за співучасть  у більш тяжкому злочині застосовується норма про відповідальність за співучасть. Наприклад, заздалегідь не обіцяне приховування викраденого майна, що вчинюється тривало, чи систематично, утворює конкуренцію норм статті 396 і статей про відповідальність за співучасть у викраденні, яка вирішується на користь відповідальності за співучасть у більш тяжкому злочині (ст. 29 і 185, 186 чи 87 КК).

Розділ 2. Склад злочину та його види

Передумови класифікації юридичних  складів злочинів. Проблеми класифікації юридичних складів злочинів пов'язані:

а) з дотриманням загальних правил її здійснення;

б) із визначенням підстав (критеріїв) класифікації юридичних складів  злочинів;

в) з уточненням окремих особливостей здійснення такої класифікації з  огляду на специфіку кожної з визначених підстав.

Загальні правила будь-якої класифікації як особливого різновиду логічної операції поділу обсягу поняття вироблені  формальною логікою. Серед цих правил найбільш важливими є такі:

1. поділ об'єктів класифікації на види має здійснюватися за однією і тією самою підставою;
2. члени поділу повинні взаємовиключатися;
3. один і той самий "предмет" у межах даної класифікації не може бути віднесений до кількох видів одночасно [31].

Визначення підстав (критеріїв) класифікації юридичних складів злочинів здійснюється теорією кримінального права, що традиційно як такі підстави називає:

1. ступінь суспільної небезпечності злочинів, юридичні склади яких класифікуються;
2. спосіб опису юридичного складу злочину в кримінальному законі; 3) особливості конструкції об'єктивної сторони юридичного складу злочину.

Класифікація юридичних складів  злочинів за ступенем їх суспільної небезпеки. Особливостями такої класифікації є те, що:

1. вона поширюється лише на ті юридичні склади злочинів, які фіксують окремі різновиди злочину одного і того самого виду; ті юридичні склади злочинів, які фіксують злочин певного виду в цілому (без виділення його окремих різновидів), наприклад, вбивство через необережність (ст. 119 КК), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК) – до об'єктів цієї класифікації не включаються;
2. підставою такої класифікації є не ступінь суспільної небезпечності конкретного злочину, а певним чином "типізований" законодавцем ступінь суспільної небезпеки окремого різновиду злочину даного виду; саме з таким "типізованим" ступенем суспільної небезпеки закон пов'язує певні кримінально-правові наслідки і, перш за все, межі кримінально-правової санкції [31].

Із урахуванням зазначених особливостей юридичні склади злочинів за ступенем суспільної небезпечності поділяються на такі види: а) основний склад злочину; б) кваліфікований чи особливо кваліфікований склад злочину (склад злочину з обтяжуючими чи особливо обтяжуючими обставинами);  
в) привілейований склад злочину (склад злочину з пом'якшуючими обставинами).

Основний склад злочину – це юридичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду без пом'якшуючих і без обтяжуючих обставин. У переважній більшості випадків "специфічна" частина основного складу злочину передбачена в частині першій відповідної статті Особливої частини кримінального закону.  
Є, однак, і винятки. Так, основний склад умисного вбивства (ст. 115) – в своїй "специфічній" частині передбачений окремою статтею; "специфічна" частина основного складу зараження венеричною хворобою міститься не в ч. 1, а в ч. 2 ст. 133. Здебільшого такі винятки пояснюються певними традиціями законодавчої техніки – інколи виправданими, а інколи, очевидно, ні.

Кваліфікований (особливо кваліфікований) склад злочину – юридичний  склад, що фіксує різновид злочину певного  виду з обтяжуючими (особливо обтяжуючими) обставинами. У переважній більшості випадків "специфічна" частина кваліфікованого (особливо кваліфікованого) складу злочину міститься в диспозиції частини другої (третьої, четвертої) тієї ж статті Особливої частини кримінального закону, що передбачає і "специфічну" частину основного складу  
(у главі XI Особливої частини КК – це, відповідно, пункти "в" або "г", інколи – пункт "б"). Загальним орієнтиром того, що це кваліфікований (особливо кваліфікований) склад злочину є санкції відповідних частин (пунктів) – кваліфікований склад "має" суворішу санкцію, ніж основний, особливо кваліфікований – ще суворішу, ніж кваліфікований. Винятки приблизно такі самі, як і наведені вище, – іноді "специфічну" частину кваліфікованого чи особливо кваліфікованого складу злочину передбачають окремі статті Особливої частини КК, але санкції в них завжди також суворіші, ніж ті, що "прив'язані" до основного складу.

Окремого розгляду заслуговує питання  про механізм утворення специфічної  конструкції та конкретного змісту кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів злочинів. Найтиповішими варіантами такого механізму є:

1. До специфічної конструкції основного складу злочину законодавцем "додаються" нові елементи – іноді з відповідними зв'язками. Ці елементи характеризуються певними ознаками. Таким чином, кваліфікований чи особливо кваліфікований склад злочину відрізняється від основного як специфічною конструкцією, так і конкретним змістом. Прикладом такого варіанту є особливо кваліфікований склад розбою (ч. 3 ст. 187 КК). У ньому з'являються нові елементи – наслідки, обстановка, спеціальний суб'єкт і, відповідно, нові ознаки – тяжкі тілесні ушкодження, проникнення в житло, особливо небезпечний рецидивіст (при цьому перші два елементи ще й пов'язані з діянням певними зв'язками).
2. Специфічна конструкція основного складу злочину не міняється, але окремі елементи цієї конструкції законодавець характеризує за допомогою додаткових "нових" ознак. Таким чином, кваліфікований чи особливо кваліфікований склад злочину відрізняється від основного лише конкретним змістом. Прикладом є особливо кваліфікований склад одержання хабара (ч. 3 ст. 368 КК). У ньому "особливо великий розмір хабара" та "особа, яка займає особливо відповідальне становище", є особливо кваліфікуючими ознаками, які "по-новому" характеризують, відповідно, діяння та спеціального суб'єкта. При цьому специфічна конструкція особливо кваліфікованого складу одержання хабара є такою самою, як і в основному складі.
3. Поєднання першого і другого варіантів. Такий "комплексний" варіант зустрічається найчастіше. Прикладом його є особливо кваліфікований склад зґвалтування (ч. 4 ст. 152 КК). У ньому є новий елемент – "особливо тяжкі наслідки" (вони причинне пов'язані з діянням) та нові ознаки – "особливо небезпечний рецидивіст" (додаткова характеристика спеціального суб'єкта) і "малолітня" (додаткова характеристика потерпілої від зґвалтування) [31].

Крім типових варіантів механізму  утворення кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів злочинів, є  й варіанти нетипові. До них, зокрема, можна віднести ті, в яких окремі елементи чи ознаки основного складу злочину перестають бути обов'язковими для кваліфікованого чи особливо кваліфікованого складу. Прикладом є кваліфікований склад перевищення влади або службових повноважень (ч. 2 ст. 365 КК) – із його специфічної конструкції "зникають" наслідки, які є обов'язковим елементом основного складу.

Існує ще одне важливе питання, яке  стосується кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів злочинів. Його можна сформулювати так: якщо кілька обтяжуючих по обставин передбачено в диспозиції статті Особливої частини кримінального закону альтернативне, то кожна з них утворює окремий кваліфікований або особливо кваліфікований склад злочину чи всі вони утворюють один такий склад? Конкретніше – на рівні прикладу – це питання може бути поставлене так: розбій, вчинений особливо небезпечним рецидивістом, і розбій, поєднаний із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, – це два різні особливо кваліфіковані склади розбою чи це різновиди одного й того самого особливо кваліфікованого складу?

Із урахуванням законодавчої техніки, характерної для чинного КК України, та виходячи з тенденцій судової  практики, відповідь на поставлене питання на сьогодні така: кілька альтернативних обтяжуючих обставин, передбачених у диспозиції однієї й тієї самої частини (пункту) статті Особливої частини кримінального закону, утворюють один кваліфікований або особливо кваліфікований склад злочину. Цей висновок має як теоретичне, так і практичне значення, зокрема для розуміння такої форми множинності злочинів, як їх сукупність, а також для призначення покарання при вчиненні кількох злочинів [31].

Останній вид юридичних складів  злочинів при класифікації їх за ступенем суспільної небезпечності – привілейований склад.

Привілейований склад злочину – юридичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду з пом'якшуючими обставинами. У чинному КК таких складів небагато, їх "специфічні" частини передбачені в статтях ч. 1 ст. 266, ч. 1 ст. 344, ч. 3 ст. 390, ст. 434. Механізм утворення привілейованих складів злочинів такий само, як і механізм утворення кваліфікованих складів (у його типових варіантах). Загальний орієнтир того, що це привілейований склад, – санкції зазначених вище статей. Вони завжди менш суворі, ніж санкції, що "прив'язані" до відповідного основного складу: наприклад, санкція ч. 1 ст. 109 передбачає позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, а санкція ст. 391 передбачає позбавлення волі на строк до трьох років.