Виды составов преступлений

Достатність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності в тому, що інших підстав для кримінальної відповідальності законом не передбачено, а тому шукати їх та доказувати не потрібно. Наявності в діях особи певного складу злочину достатньо для притягнення її до кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину.

Таким чином, склад злочину –  це юридичне поняття і юридичне визначення окремого злочину, єдність та сукупність всіх його ознак.

Всі ознаки складу злочину за їх особливостями поділяють на чотири групи, які характеризують злочин з чотирьох його боків:

а) ознаки, які характеризують об'єкт  злочину, його суспільну спрямованість  на заподіяння певної суспільно небезпечної  шкоди;

б) ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину – дію чи бездіяльність, а також обставини їх вчинення (місце, час, знаряддя і т. ін.);

в) ознаки, які характеризують діяча  – його вік, осудність, громадянство, посадовий стан тощо;

г) ознаки, які характеризують злочин з внутрішнього боку – психічне ставлення злочинця до своїх дій та їх наслідків, спонукання до вчинення цих дій, а також його емоційний стан тощо [11].

Ознаки, які характеризують злочин з якогось одного боку, називаються  елементом складу злочину. Такими є:

1. Об'єкт злочину – ті ознаки, які характеризують злочин з боку його суспільної спрямованості на заподіяння шкоди в сфері відповідних суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Ознаками об'єкту злочину є:

а) важливість та цінність суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону;

б) тяжкість заподіюваної злочином шкоди  у сфері цих суспільних відносин – пошкодження, вразливість об'єкта;

в) предмет – матеріальна річ, злочинним впливом на яку заподіюється суспільно небезпечна шкода в сфері тих суспільних відносин, що існують з приводу цієї речі.

Ознаки, зазначені у пп. а) і б), є обов'язковими ознаками об'єкту злочину.

2. Об'єктивна сторона злочину  – це ознаки, які характеризують  зовнішній прояв злочину, ті  зміни в оточуючому суспільному середовищі, які призводять до вчинення злочину, а також саме діяння, подію вчинення злочину. Такими ознаками є:

а) дія – тобто суспільне значима  поведінка особи, яка складається  з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (отрути, зброї та ін.), температури, фізіологічних процесів і т. ін.;

б) бездіяльність – тобто невиконання  особою своїх юридичних обов'язків;

в) злочинні наслідки – ті наслідки, які мають характер суспільно  небезпечної шкоди і мають  вид порушення чи знищення суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом;

г) причинний зв'язок – між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали;

д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та використані для вчинення злочину знаряддя.

Ознаки, зазначені у пп. а) і б), є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину.

3. Суб'єкт злочину – це ознаки, які характеризують автора злочину  (ст. 18 КК):

а) фізична особа – тільки фізичні  особи визнаються суб'єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально-відповідальними;

б) вік особи – досягнення встановленого  кримінальним законом віку, з якого  починається кримінальна відповідальність:

• загальна дієздатність – з 16 років;
• виключна дієздатність – з 14 років;
• особлива дієздатність – з 18 років.

в) осудність – здатність особи усвідомлювати та оцінювати суспільне значення своєї дії чи бездіяльності або керувати ними;

г) спеціальні ознаки суб'єкта (спеціальний  суб'єкт):,

• громадянство;
• посадова особа;
• військовослужбовець;
• фах;
• особа, що відбуває покарання у виді позбавлення волі;
• особа, що підлягає призову на строкову військову службу;
• працівник транспорту;
• член виборчої комісії;
• родинні відносини (батьки, діти).

Ознаки, зазначені у пунктах  а), б) і в), є обов'язковими ознаками суб'єкта злочину [11].

4. Суб'єктивна сторона – це  ознаки, які характеризують злочин  з його внутрішнього боку:

а) умисел – вчинення злочину навмисно (ст. 24 КК);

б) необережність – вчинення злочину  необережно (ст. 25 КК);

в) мотив злочину – внутрішні  спонукання, які є усвідомленою дійсною чи гаданою потребою;

г) мета злочину – ідеальні зміни  в оточенні суб'єкта, яких він намагається  досягнути вчиненням злочину;

д) емоції – почуття та переживання  суб'єкта під час вчинення злочину.

Оскільки право взагалі і  кримінальне, зокрема, не має іншого призначення, крім регулювання суспільних відносин і ні для чого більше не придатне, то об'єктом злочину є суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом.

Обов'язковими ознаками об'єкта злочину  є:

1. важливість, суспільна цінність певних суспільних відносин – найбільш вагомими з них визнаються ті, що є загальнолюдськими цінностями: життя, здоров'я, права людини, власність і т. ін.;
2. істотність шкоди, яка заподіюється певним злочином у сфері конкретних суспільних відносин – заподіяння смерті, позбавлення волі, майна, приниження гідності, честі і т. ін.

Об'єктивну сторону складу злочину  утворюють:

1. дія чи бездіяльність;
2. суспільно небезпечні наслідки злочину;
3. причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) та злочинними наслідками;
4. місце, час, спосіб, знаряддя та обстановка вчинення злочину.

Суб'єктом злочину визнається фізична, осудна особа (людина), яка досягла  встановленого законом віку.

Суб'єкт злочину – це тільки фізична особа. Не визнаються законом  суб'єктами злочину юридичні особи, тварини і т. ін.

Осудною визнається особа, яка під  час вчинення злочину розуміла суспільне  значення вчинюваних нею дій і  могла керувати ними.

Неосудні особи в кримінально-правовому  розумінні не діють і суб'єктами злочину бути не можуть. Вчинення неосудною  особою суспільно небезпечних дій складу злочину не утворює незалежно від характеру цих дій і тяжкості їх наслідків.

Суб'єктивну сторону складу злочину  утворюють – вина в усіх її формах і видах, а також мотив, мета вчинення злочину та емоції.

Склад злочину – це органічна єдність всіх його елементів, ознак, оскільки він є лише при наявності всіх його складових частин, всіх ознак, що його утворюють. Відсутність хоча б якоїсь другорядної ознаки виключає наявність всього складу злочину і кримінальну відповідальність.

Це правило закріплене у п. 2 ст. 6 КПК України згідно з яким кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю за відсутністю в діянні складу злочину [11].

Притягнутою до кримінальної відповідальності може бути лише особа, в діях якої є склад злочину.

Склад злочину – це юридичне поняття  про окремий злочин. Звідси його різнобічне значення для вирішення  питань кримінальної відповідальності, кваліфікації злочину, призначення  покарання та умов його відбування. Крім того, склад злочину має важливе значення взагалі для ефективності боротьби зі злочинністю.

Саме склад злочину, його ознаки складають предмет показування  у кримінальній справі, межі слідства та пошук доказів, оскільки встановлювати  та доказувати в справі потрібно не все взагалі, а певні ознаки злочину.

Склад злочину є підставою кримінальної відповідальності не тільки для особи, яка безпосередньо вчинила злочин, була його безпосереднім виконавцем і вчинила закінчений злочин.

Склад злочину є також в діях особи, яка готувалася до вчинення злочину чи вчинила замах на злочин (ст. 14, 15, 16 КК).

Склад злочину є і в діях всіх співучасників злочину – організатора, підмовника і пособника (ст. 29 КК). Практичне значення складу злочину як підстави кримінальної відповідальності полягає в тому, що з допомогою його ознак:

1. надається можливість притягнути до кримінальної відповідальності особу, яка вчинила злочин, та виключити випадки притягнення до кримінальної відповідальності невинного – ознаки злочину, визначені законом, дають можливість доказати винність чи спростувати її;
2. утворюються правила кваліфікації злочинів, оскільки ознаки злочину дають можливість відмежування подібних злочинів, застосувати саме ту кримінально-правову норму, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин;
3. тільки в межах складу злочину можна відрізняти об'єктивні та суб'єктивні підстави кримінальної відповідальності, оскільки цивілізоване, демократичне законодавство ґрунтує кримінальну відповідальність тільки на суб'єктивних підставах і рішуче відхиляє об'єктивну осудність. Саме таке визначення складу злочину дає можливість вирішити стародавню суперечку – кого засуджує суд – діяча чи діяння, злочин чи злочинця? – на користь діяння.

Суд, виходячи із сукупності об'єктивних та суб'єктивних підстав кримінальної відповідальності, засуджує особу не тому, що вона здається суду небезпечною, а тому, що в її діях є склад передбаченого законом злочину [11].

Пленум Верховного Суду України  у своїх постановах постійно вимагає, щоб суди, розглядаючи кримінальну  справу, найуважніше з'ясовували наявність в діях особи складу злочину. Так, у постанові від 27 грудня 1985 р. "Про судову практику в справах про перевищення влади або службових повноважень" Пленум вказав на необхідність у кожній справі з'ясовувати всі фактичні обставини, у тому числі службовий стан і коло повноважень особи, обвинуваченої у перевищенні влади або службових повноважень, її поведінку до вчинення злочину, мотив, мету і характер вчинених дій, їх зв'язок зі службовим становищем притягнутої до відповідальності особи та наслідками, що настали. У постанові від 28 червня 1991 р. "Про судову практику в справах про хуліганство" Пленум вказав, що у постанові про притягнення як обвинуваченого і в обвинувальному висновку повинні бути зазначені дії обвинуваченої особи, наслідки її дій, а також кваліфікуючі ознаки складу злочину з обов'язковою вказівкою цих ознак [8, 170].

Склад злочину має багато різних ознак, юридичне значення яких неоднакове.

Як і будь-яка інша вольова  та свідома діяльність, злочин являє  собою єдність об'єктивного і суб'єктивного у поведінці людини.

За такими ознаками склад злочину  можна поділити на дві частини:

1. об'єктивну – всі ознаки, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону злочину;
2. суб'єктивні – всі ознаки, що характеризують суб'єкта і суб'єктивну сторону злочину.

Але таке розмежування у злочині  чисто умовне, методичне. В дійсності  злочин є органічною єдністю свідомості, волі та дій певної особи.

Залежно від юридичного значення ознак  для кожного окремого складу злочину  ці ознаки поділяються на:

1. Обов'язкові (необхідні), тобто такі, які притаманні всім без винятку злочинам – без жодної такої ознаки не може бути жодного складу злочину.

Необхідними, обов'язковими для всіх і кожного складу злочину є  такі ознаки:

а) ознаки об'єкта;

б) дія чи бездіяльність;

в) вік та осудність;

г) вина – умисел чи необережність.

Обов'язкові ознаки – це мінімум  ознак, які характеризують всі елементи складу кожного окремого злочину.

Практичне значення обов'язкових ознак  для складу злочину полягає в  тому, що відсутність будь-якої з  них у будь-Якому випадку виключає склад будь-якого злочину, а отже, виключає і кримінальну відповідальність.

Наприклад, заподіяння суспільно небезпечної  шкоди (знищення майна вогнем) неосудною  особою означає, що такі дії не мають  суб'єкта як обов'язкової ознаки складу злочину, а отже, і немає підстав притягати таку особу до кримінальної відповідальності.

2. Факультативні, тобто такі  ознаки, які притаманні тільки  деяким складам злочину, вони  є не в усіх, а лише в тих  складах, де вони вказані законодавцем.

Ці ознаки необов'язкові для всіх злочинів, але для тих, у законодавчому визначенні яких вони зазначені, вони є обов'язковими.

Наприклад, фізіологічний афект  у складі злочину вбивства – ст. 116 КК, мета отримання наживи в складі злочину проституції – ст. 303 КК і т. ін.

Такими ознаками є:

1. предмет злочину;
2. місце, час, знаряддя, спосіб;
3. мотив, мета, емоції.

Отже, факультативні ознаки складу злочину теж обов'язкові, але обов'язкові не для всіх, а лише для деяких складів злочинів, в яких ці ознаки позначені в законі [11].

Поняття складу злочину має дещо спільне з поняттям злочину (ст. 11 КК), хоча це різні поняття. Як же вони співвідносяться?

Поняття складу злочину є наукова  абстракція, яка містить у собі загальні ознаки, притаманні кожному  злочинові. Воно не дає поняття про окремий злочин (скажімо, крадіжку), але в абстрактному вигляді закріплює ознаки, загальні для всіх злочинів (крадіжок, вбивств, зґвалтувань тощо).

Поняття складу злочину і поняття  злочину, що наведено у ст. 11 КК, закріплюють  в різних формах істотні сторони одного і того ж явища – перше з точки зору його побудови, структури, а друге – з точки зору його суспільно-політичної характеристики.