Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Апреля 2014 в 17:00, курсовая работа
Питання суб'єкту злочину є дуже важливим в теорії і практиці застосування норм кримінального права, оскільки суб'єкт злочину є одним з елементів складу злочину як підстави кримінальної відповідальності. Без встановлення суб'єкта злочину не може бути виконане і одне з кримінально-процесуальних завдань, а саме: покарання винних і недопущення покарання невинних.
Вступ……………………………………………………………………………….3
I. Загальна характеристика суб’єкту злочину…………………………………..5
1.1. Поняття суб’єкта злочину………………………………………………5
1.2. Спеціальний суб’єкт злочину та його види……………………………7
II. Поняття неосудності та її критерії…………………………………………...9
III. Значення суб’єкту злочину в кримінальному праві……………………….19
Висновок………………………………………………………………………….22
Список використаної літератури………………………………………………..24
Суб'єкт злочину як учасник кримінально-правових відносин перебуває у центрі уваги кримінально-правового регулювання з моменту виникнення цих відносин і до закінчення їх існування.
Першою обов'язковою ознакою суб'єкта злочину є те, що ним може бути лише фізична особа, тобто людина. Сучасне кримінальне право України визнає лише індивідуальну кримінальну відповідальність фізичних осіб за вчинення ними злочинів.
В юридичній літературі неодноразово зверталась увага на те, що у стародавні й середньовічні часи суб'єктом злочину могли виступати і тварини (щоправда, на теренах України таких випадків практично не зафіксовано). У країнах середньовічної Західної Європи досить поширеними були суди над тваринами. Суди світські судили тварин, що завдали смерть людині (найчастіше - бики, кабани), а суди духовні - тварин, визнаних джерелом громадських лих. Документально зафіксовано судові процеси над комахами і тваринами, що знищували посіви, виноградники тощо, так, наприклад, від XII до XVII ст. лише у Франції винесено більше ста смертних вироків тваринам.
Криміналісти звертають увагу на те, що сьогодні можуть виникнути інші, сучасні, проблеми, пов'язані із застосуванням поняття «суб'єкт злочину». Наприклад, у США тривають інтенсивні дослідження й експерименти зі створення першої в світі штучної людини. Це буде найновітніший комп'ютер зі зворотним зв'язком, штучним інтелектом, сформованим світоглядом, розвиненою самосвідомістю, з бажаннями, страхами, намірами, з повним комплексом психічних станів, властивих людині. Чи буде підлягати штучна людина кримінальній відповідальності, якщо своєю поведінкою спричинить, наприклад, тяжкі наслідки? Очевидно, це мають вирішувати законодавці.14
Якщо в діях, вчинених від імені юридичних осіб, є склад злочину, відповідальність мають нести конкретні фізичні особи, які в цьому винуваті. Лише таким чином може бути втілений у життя принцип індивідуальної особистої відповідальності. Так, за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК України), за випуск або реалізацію недоброякісної продукції (ст. 227 КК України) тощо відповідальність мають нести не підприємства, установи, організації, а їх керівники.
Висновок
Частина 1 ст. 18 визначає, що «суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність». Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочинухарактеризується трьома обов'язковими ознаками: це особа фізична, осудна яка досягла певного віку.
Згідно зі статтею 22 КК України кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину минуло шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК).
Це загальна кримінальна правосуб'єктність.
За деякі злочини, суспільна небезпечність та забороненість кримінальним законом яких зрозуміла особам і меншого віку, кримінальна відповідальність настає з 14 років.
Частина 2 ст. 22 КК встановлює спеціальну кримінальну правосуб'єктність. Практичне значення спеціальної кримінальної правосуб'єктності полягає в тому, що відповідальності з 14 років особа може підлягати лише зазлочини, які її утворюють, тобто ті злочини, які вказані (містяться) у ч. 2 ст. 22 КК. Ні за які інші злочини неповнолітні від 14 до 16 років не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності. Тобто, перелік діянь, за які кримінальна відповідальність настає з 14 років у ч. 2 ст. 22 КК вичерпний.
У частині 2 ст. 19 дається законодавче визначення поняття неосудності, з якого випливає, що неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, «не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки» [10].
Наведену в законі сукупність ознак, що характеризують неосудність називають формулою неосудності. Причому до цієї формули включені як медичні, так і юридичні ознаки (критерії). У науці кримінального права така формула дістала назву змішаної формули неосудності. Поєднав у цій формулі медичні та юридичні ознаки, законодавець у такий спосіб вніс поняття неосудності в чіткі, суворо окреслені законом рамки. Закріплені у законі ознаки є однаково обов'язковими як для експертів, так і для юристів вирішенні питання про неосудність конкретної особи.
Відповідно до закону особа, яка визнана неосудною, не підлягає кримінальній відповідальності незалежно від тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння. До такої особи, на підставі ч. 2 ст. 19, можутьбути застосовані примусові заходи медичного характеру. Такі заходи не є кримінальним покаранням, однак, на відміну від звичайного психіатричного лікування, є примусовими і спрямовані як на лікування хворого, так і на охорону суспільства і держави від можливого повторення ним нових суспільно небезпечних діянь.
В ч. 1 ст. 20 КК України говориться, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, була не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) свідомо керувати ними. Як зазначено ч. 2ст. 20 КК, визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бутипідставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
Список використаної літератури
1. Кримінальний кодекс України
2. Кримінально процесуальний кодекс України
3. Антонян Ю.М., Бородін С.В. Злочинність і психічні аномалії / Отв. ред. И.Л. Кудрявцев.– М.: Наука, 1998.
4. Бажанов М.І. Кримінальне право України (загальна частина) / Київ- Харків.: Юрінком Інтер – Право, 2001.
5. Богомягков Ю.С. Кримінально-правова неосудність: критерії й ознаки // Радянська держава і право – 1997 – № 4
6. Гришковец А.А. Правове регулювання державної служби // Журнал українського права – 2000 – № 7
7. Егорова Н. Суб'єкт злочинів проти інтересів служби // Законність – 2000 – № 9
8. Іванов Н.Г., Брыка И. Проблеми обмеженої осудності // Законність – 2001 – № 10
9. Іванов Н.Г Відповідальність за злочини, зроблені в стані сп'яніння // Законність – 2000 – № 3
10. Іванов Н.Г. Кримінальна відповідальність осіб з аномаліями психіки // Держава і право – 2000 – № 3
11. Коментар до Кримінального кодексу України / Під общ. ред. Ю.И. Скуратова, В.М. Лебедєва. – М.: Инфра-м-норма, 2001.
12. Крепицкий И. "Посадова особа” у карному праві (еволюція поняття) // Законність – 2001 – № 10
13. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004.
14. Хохлова І.В., Шем’яков О.П. Кримінальне право України (Загальна частина): Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури 2006.
15. Фесенко Є.В. Кримінальне право України. Загальна частина: Схеми. Таблиці. Визначення: Навч. посібник / Київ: Юрінком Інтер, 2007
1 Кримінальний кодекс України.
2 Коментар до Кримінального кодексу України
3 Кримінальний кодекс України.
4 Хохлова І.В., Шем’яков О.П. Кримінальне право України (Загальна частина): Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури
5 Кримінальний кодекс України
6 Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури»
7 Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури»
8 Коментар до Кримінального кодексу України
9 Хохлова І.В., Шем’яков О.П. Кримінальне право України (Загальна частина): Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури
10 Фесенко Є.В. Кримінальне право України. Загальна частина: Схеми. Таблиці. Визначення: Навч. посібник / Київ: Юрінком Інтер
11 Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури»
12 Богомягков Ю.С. Кримінально-правова неосудність: критерії й ознаки // Радянська держава і право.
13 Хохлова І.В., Шем’яков О.П. Кримінальне право України (Загальна частина): Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури
14 Використаний інтерент ресурс.
Информация о работе Поняття суб'єкту злочину та його значення в кримінальному праві україни