Поняття суб'єкту злочину та його значення в кримінальному праві україни

 

 

План

Вступ……………………………………………………………………………….3

I.  Загальна характеристика суб’єкту злочину…………………………………..5

1.1. Поняття суб’єкта злочину………………………………………………5

1.2. Спеціальний суб’єкт злочину  та його види……………………………7

II.  Поняття неосудності та її критерії…………………………………………...9

III. Значення суб’єкту злочину в кримінальному праві……………………….19

Висновок………………………………………………………………………….22

Список використаної літератури………………………………………………..24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У КК України 2001 року вперше було законодавчо визначено поняття цього елемента складу злочину. У розділі 4 нового Кримінального кодексу України визначається поняття та ознаки суб'єкта злочину, тобто особи, яка підлягає кримінальній відповідальності як свідчить філологічне тлумачення назви цієї статті.

Теоретична думка в галузі вітчизняного кримінального права в основному однозначно визначає цей елемент складу злочину – немає розбіжності і суперечок щодо визнання суб’єктом злочину фізичної особи, віку кримінальної відповідальності та змісту осудності.

Разом із тим висуваються пропозиції щодо визнання суб’єктом злочину і юридичної особи. Слід одразу зазначити, що в ситуації розвитку та зміцнення в країні деяких видів злочинності (організованої, проти екологічної безпеки, економічної та ін..), це питання набуває неабиякого значення.

Питання суб'єкту злочину є дуже важливим в теорії і практиці застосування норм кримінального права, оскільки суб'єкт злочину є одним з елементів складу злочину як підстави кримінальної відповідальності. Без встановлення суб'єкта злочину не може бути виконане і одне з кримінально-процесуальних завдань, а саме: покарання винних і недопущення покарання невинних.

Як свідчить аналіз багатьох кримінальних справ, злочин може вчинятися і особою, яка на момент його скоєння не усвідомлювала своїх дій і не могла ними керувати, тому однією з ознак злочину визначено осудність, як підставу визнання особи психічно здоровою.

Особу може бути притягнуто до кримінальної відповідальності і покарано, якщо вона вчинила злочин у віці, з якого може наступати кримінальна відповідальність. Законодавець визначає загальний вік кримінальної відповідальності - 16 років, а за деякі особливо тяжкі злочини -14 років.

Актуальність даної теми полягає в тому, що на сучасному стані розвитку українського законодавства більш повне визначення поняття суб'єкта злочину і його ознак в кримінальному законі дає можливість більш повно виконувати завдання кримінального права і судочинства.

Метою даної роботи є дослідження у послідовності загального поняття суб'єкта злочину та його ознак, а саме, що це є фізична особа, оскільки лише вона може бути притягнута до відповідальності і піддана кримінальному покаранню, виходячи з принципу особистої відповідальності у кримінальному праві. Ця особа є осудною та досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

I. Загальна характеристика суб’єкту злочину.

1.1. Поняття суб’єкта злочину.

Злочин неможливий без особи, яка його вчинила. Тому суб’єкт злочину є обов’язковим елементом складу злочину. Згідно з ч. 1 ст. 18 ККУ суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність.1

Отже, в загальному розумінні суб’єкт злочину – це і є злочинець. У вузькому, кримінально-правовому значенні – це особа здатна нести кримінальну відповідальність у разі вчинення нею суспільно небезпечного діяння передбаченого КК.

Які ж вимоги ставить закон для наявності зазначеної здатності нести відповідальність? Інакше кажучи, які ознаки мають бути притаманні суб’єктові злочину?

Згідно з формулюванням ч. 1 ст. 18 КК суб’єктом злочину може бути:

1. особа фізична;
2. особа осудна;
3. особа, яка досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, за вчинене нею суспільно небезпечне діяння.

Ці три ознаки є обов’язковими для кожного випадку оцінки наявності суб’єкта злочину, тобто вони повинні характеризувати кожну особу, яка вчинила злочин. Вони звуться обов’язковими ознаками суб’єкта злочину. Якщо закон не вимагає додаткових ознак для наявності суб’єкта злочину, то людина, яка вчинила злочин і має зазначені вище ознаки, зветься загальним суб’єктом.2

Але для багатьох складів злочину наявності у суб’єкта тільки трьох обов’язкових ознак недостатньо. Тобто злочинець повинен мати ще одну (інколи більше) ознаку, яка обов’язково має бути притаманна особі, що вчиняє певний злочин (скажемо, тільки військовослужбовець може бути виконавцем військового злочину.

Для наявності суб’єкта у злочинах, де злочинцем може бути не кожна людина, яка має зазначені вище три обов’язкові ознаки суб’єкта, особа повинна мати додаткові риси, що робить її так званим спеціальним суб’єктом злочину.

Отже, четвертою факультативною ознакою (адже ця ознака притаманна суб’єктам не всіх складів злочину) є ознака спеціального суб’єкта злочину. Вказівки на ознаку суб’єкта злочину, що робить його спеціальним дається в диспозиції відповідної статті Особливої частини КК.

Злочин, де суб’єкт повинен мати додаткову ознаку, звуться злочинами із спеціальним суб’єктом.

Згідно з ч.2 ст. 18 КК спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці з якого може наставати кримінальна відповідальність,злочин суб’єктом якого може бути лише певна особа.3

Усі ці ознаки мають обов’язково встановлені для визначення наявності суб’єкта злочину, а отже, й складу злочину як підстави кримінальної відповідальності.

Але для індивідуалізації покарання, для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суду недостатньо знань про ознаки суб’єкта злочину.

У людини, щодо якої зостановлюється вирок, повинно бути встановлено і оцінено широке коло соціально значущих якостей, які створюють поняття «особа злочинця». Це соціально-демографічні дані, дані, що характеризують життєвий шлях злочинця, його взаємовідносини з другими людьми, його систему соціальних цінностей, стан здоров’я тощо.

Закон про кримінальну відповідальність вказує на необхідність врахувати особу винного (злочинця) в загальних засадах призначення покарання (ст. 65 КК), в більшості обставин, які пом’якшують і обтяжують покарання (ст. 66, 67 КК), при призначенні більш мякого покарання ніж передбачено законом (ст. 69 КК).

Дані про особу злочинця значною мірою визначають можливість прийняття судом рішення щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності за підставами вказаними у ст. 45, 46, 47, 48 КК, звільнення від покарання (ч. 4 ст. 74 КК), звільнення від відбування покарання з випробуванням ( ст. 75-79 КК), умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК), заміни не відбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК), звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК), звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК), звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК), а також про зняття судимості (ст. 91 КК).4

Все це свідчить про те, що суб’єкт злочину, як учасник кримінально правових відносин, перебуває у центрі уваги кримінально-правового регулювання з моменту виникнення цих відносин і до закінчення їх існування. 

 

1.2. Спеціальний суб’єкт злочину  та його види

Суб'єкта злочину, в якого є такі загальні ознаки, як фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності, називають загальним суб'єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб'єкта як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.

Поряд з поняттям загального суб'єкта КК передбачає і поняття спеціального суб'єкта. Частина 2 ст. 18 визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб 'єктом якого може бути лише певна особа. Таким чином, спеціальний суб'єкт — це особа, яка крім обов'язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб'єкта конкретного складу злочину.

Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, виступаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, громадянство для субєкта державної зради, службове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) та інші.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

II. Поняття неосудності та її критерії.

Поняття неосудності є похідним від поняття осудності, бо воно виступає як його антипод. Особа, яка перебуває в стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності і покаранню за скоєне суспільно небезпечне діяння, оскільки вона не є суб'єктом злочину.

У частині 1 ст. 19 дається законодавче визначення поняття осудності з якого випливає, що осоудною визнається така особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

У ч. 2 ст. 19 КК визначається, що  «не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність), або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки».5

Наведену в законі сукупність ознак, що характеризують неосудність, називають формулою неосудності. Причому до цієї формули включені як медичні, так і юридичні ознаки (критерії). У науці кримінального права така формула дістала назву змішаної формули неосудності.

Поєднавши в цій формулі медичні та юридичні ознаки, законодавець у такий спосіб ввів поняття неосудності в чіткі, суворо окреслені законом рамки. Закріплені в законі ознаки є однаково обов'язковими як для експертів, так і для юристів при вирішенні питання про неосудність конкретної особи. 
Відповідно до ст. 19 неосудність (як, до речі, і осудність) визначається тільки щодо часу вчинення особою суспільно небезпечного діяння і тільки у зв'язку з ним. Неприпустимо за межами такого діяння порушувати питання про неосудність або осудність особи.6

Як уже зазначалося, у КК поняття неосудності трактується за допомогою двох критеріїв: медичного (біологічного) і юридичного (психологічного).

Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У частині 2 ст. 19 зазначені чотири види психічних захворювань:

а) хронічна психічна хвороба;

б) тимчасовий розлад психічної діяльності;

в) недоумство;

г) інший хворобливий стан психіки.

Встановлення медичного критерію ще не дає підстав для висновку про неосудність особи в момент вчинення нею суспільно небезпечного діяння. Наявність медичного критерію є лише свідоцтвом наявності однієї з двох необхідних ознак неосудності.7

Хронічна психічна хвороба - досить поширений вид захворювання психіки. До цих захворювань належать: шизофренія, епілепсія, параноя, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз та ін. Усі ці хвороби є прогресуючими, важковиліковними чи взагалі невиліковними. Хоча і при цих захворюваннях можливі так звані світлі проміжки.

Тимчасовим розладом психічної діяльності визнається гостре, нетривале психічне захворювання, що відбувається у вигляді нападів. Це захворювання раптово виникає (часто як наслідок тяжких душевних травм) і за сприятливих обставин раптово минає. До таких захворювань належать різного роду патологічні афекти, алкогольні психози, біла гарячка та ін.

Недоумство (олігофренія) - найтяжче психічне захворювання (психічне каліцтво). Воно є постійним, природженим видом порушення психіки, що вражає розумові здібності людини. Існують три форми слабоумства: ідіотія (найбільш глибокий ступінь розумового недорозвитку), імбецильність (менш глибокий), дебільність (найлегша форма). Таким чином, ці захворювання різняться між собою різною тяжкістю вираження хвороби.

Під іншим хворобливим станом психіки розуміють такі хворобливі розлади психіки, що їх не охоплюють раніше названі три види психічних захворювань. До них належать важкі форми психостенії, явища абстиненції при наркоманії (наркотичне голодування) та ін. Це не психічні захворювання в чистому вигляді, але за своїми психопатичними порушеннями вони можуть бути прирівнені до них.8

Для наявності медичного критерію неосудності досить встановити, що на час вчинення суспільно небезпечного діяння особа страждала хоча б на одне із зазначених захворювань. Інші можливі психічні стани, які негативно впливають на поведінку особи, наприклад фізіологічний афект, не виключають осудності. У певних випадках вони можуть розглядатися лише як обставини, що пом'якшують відповідальність (наприклад, стан сильного душевного хвилювання при умисному вбивстві - ст. 116).