Поняття i система особливоi частини кримiнального права

ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ  КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ

§ 1. ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА  ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО  ПРАВА

Як зазначалося у Главі 1 даного посібника, кримінальне право  поділяється на дві частини:

Загальну, яка визначає підставу кримінальної відповідаль¬ності, поняття та стадії злочину, види покарань, підстави звільнення від відповідальності та покарання тощо;

Особливу, в якій містяться  конкретні норми, розміщені у  відповідних розділах, у певній ієрархічній  послідовності, і встановлюють відповідальність за конкретні злочинні діяння.

Єдність та нерозривний зв'язок Загальної і Особливої час¬тин КК полягає у неможливості застосування норм Особливої частини без врахування положень Загальної частини, зокрема неможливо кваліфікувати діяння кількох злочинців, які спіль¬но вчинили умисний злочин без узагальнення положень, які врегульовують особливості кваліфікації злочинів при співучас-ті, охарактеризованих на рівні Загальної частини.

Особлива частина КК —  це система норм, які встановлю¬ють коло суспільно небезпечних діянь, котрі визнаються зло¬чинами, види і межі покарань, застосовуваних судам до осіб, що їх вчинили, а також спеціальні підстави звільнення від від¬повідальності при позитивній посткримінальній поведінці.

Необхідно відзначити, що перелік  складів злочинів в Особли¬вій частині КК є вичерпним, тобто особа не може бути притяг¬нена до кримінальної відповідальності за діяння, яке прямо не заборонене законодавством про кримінальну відповідальність.

Норми Особливої частини  КК об'єднані у певні розділи, розміщені  між собою у чіткій послідовності  залежно від ступеня суспільної небезпечності діянь, які посягають на охоронювані кримінальним законодавством суспільні відносини. Да¬не послідовне розміщення розділів і є системою Особливої ча¬стини КК:

І. Злочини проти основ  національної безпеки України

II. Злочини проти життя  та здоров'я особи

III. Злочини проти волі, честі та гідності особи

IV. Злочини проти статевої  свободи та статевої недоторка¬ності особи

V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особис¬тих прав і свобод людини і громадянина VI. Злочини проти власності VII. Злочини у сфері господарської діяльності VIII. Злочини проти довкілля IX. Злочини проти громадської безпеки X. Злочини проти безпеки виробництва XI. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту XII. Злочини проти громадського порядку та моральності

Злочини у сфері обігу  наркотичних засобів, психотро¬пних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші зло¬чини проти здоров'я населення

Злочини у сфері охорони  державної таємниці, недотор¬канності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації

XV. Злочини проти авторитету  органів державної влади, ор¬ганів місцевого самоврядування та об'єднань громадян XVI. Злочини у сфері використання електронно-обчислюва¬льних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку XVII. Злочини у сфері службової діяльності XVIII. Злочини проти правосуддя

XIX. Злочини проти встановленого  порядку несення війсь¬кової служби (військові злочини)

XX. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародно¬го правопорядку.

Узагальнення даної системи  дозволяє зробити висновок, що вона побудована з урахуванням родового об'єкта злочинів. Тобто в рамках одного розділу Особливої частини  об'єднані склади злочинів, які мають  спільний родовий об'єкт.

Родовим об'єктом є однорідна  група суспільних відносин яким спричиняється, або створюється небезпека спричинення  шкоди в результаті вчинення злочинних  діянь

Так, у розділі І Особливої  частини КК об'єднані норми, які встановлюють відповідальність за посягання на основи націо¬нальної безпеки України. Родовим об'єктом усіх злочинів, що містяться у даному розділі є охоронювані кримінальним зако¬ном суспільні відносини, які забезпечують національну безпе¬ку України. Цей об'єкт єдиний для даної (однорідної) групи злочинів. Він є критерієм класифікації усіх кримінально-пра¬вових норм, які встановлюють відповідальність за вчинення злочинів. Саме ця його властивість і є основою побудови Осо¬бливої частини КК України.

Однак, не можна з упевненістю  стверджувати, що дана дум¬ка є істиною в останній інстанції. Як правило, основним кри¬терієм класифікації злочинів і розгрупування їх у розділах є родовий об'єкт, але не він один. Так, якщо брати злочини про¬ти встановленого порядку несення військової служби (військо¬ві злочини), то тут, очевидно, при включенні складів злочинів до даного розділу мав відношення не об'єкт, а суб'єкт даного злочину. Тому стверджувати, що при систематизації Особливої частини на розділи береться до уваги лише родовий об'єкт — не зовсім вірно.

Систематизація злочинів має важливе значення для спро¬щення пошуку конкретних складів злочинів серед великої кі¬лькості норм Особливої частини КК України. А саме, для то¬го, щоб відшукати певний склад злочину — достатньо встано¬вити його родовий об'єкт, а відтак і визначити розділ Особли¬вої частини КК, у якому знаходиться даний злочин, а потім серед норм цього розділу відшукати конкретний злочин. На¬приклад, для того щоб знайти у Особливій частині КК такий склад злочину, як "Крадіжка", необхідно визначити родовий об'єкт даного злочину — охоронювані кримінальним законом суспільні відносини власності. Встановивши, що даний родо¬вий об'єкт поставлений законодавцем під охорону у розділі VI Особливої частини КК, відшукавши цей розділ, ми відразу знаходимо ст. 185 КК ("Крадіжка"). Звичайно, цим не обмежу¬ється важливість систематизації Особливої частини КК. Зокре¬ма, вона встановлює значимість суспільних відносин, які охо¬роняються законом, має кодифікаційне значення тощо.

Норми Особливої частини  КК України за змістом поділя¬ються на групи: забороняючі; роз'яснюючі; заохочувальні.

Забороняючі — встановлюють пряму заборону вчиняти діян¬ня, які окреслені у рамках диспозиції норми, під загрозою застосування відповідних санкцій. Дана група норм становить переважну більшість в Особливій частині КК. У свою чергу дані норми (за структурою) складаються з двох елементів: диспозиції та санкції.

Роз'яснюючі — розтлумачують зміст термінів, які містяться у диспозиціях кримінально-правових норм.

Заохочувальні — передбачають можливість звільнення осо¬би, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності у випадку дотримання нею тих обов'язкових умов, передбачених цими нормами після вчинення злочину (так звана позитивна постаримінальна поведінка).

 

§ 2. НАУКОВІ ОСНОВИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ

У випадку вчинення суспільно  небезпечного діяння перед правозастосовчими органами постає питання про юридичну оцінку вчиненого, встановлення відповідності діяння юридичній конс¬трукції конкретного складу злочину, передбаченого нормами КК. Тобто, виникає необхідність здійснити кваліфікацію злочину.

Кваліфікація злочинів, як поняття науки кримінального  пра¬ва, може вживатися в кількох значеннях в залежності від осо¬бливостей змісту даного поняття і суб'єкта кваліфікації. Ці значення мають умовний характер і можуть розглядатися як певні види кваліфікації злочинів.

Залежно від юридичної  значимості (зокрема її правових на¬слідків) кваліфікація злочинів поділяється на:

Офіційну (легальну) — здійснюється компетентним право-застосовчим органом в процесі розслідування і розгляду конкретної кримінальної справи.

Неофіційну — не тягне  за собою відповідних правових на¬ слідків, оскільки здійснюється не в процесі реального за¬стосування правових норм і не відповідним компетентним правозастосовчим органом.

В залежності від суб'єкта такої неофіційної кваліфікації во¬на умовно поділяється на:

а) доктринальну кваліфікацію — дається вченими в межах  на¬укових досліджень, узагальнення судової практики тощо;

б) учбову кваліфікацію —  дається викладачами і студентами в межах навчання;

в) публіцистичну кваліфікацію — дається журналістами в сво¬їх публікаціях.

Кваліфікація злочинів —  це встановлення і юридичне закрі¬плення відповідності між фактично вчиненими діяннями і юридичним складом злочину, який передбачений нормами кри¬мінального кодексу.

Основний правовий зміст  кваліфікації злочинів:

кваліфікація злочинів —  різновид юридичної кваліфікації (з  позиції загальної теорії права), що полягає у виборі тієї правової норми, яка передбачає відповідну ситуацію;

кваліфікація злочинів є  юридичною кваліфікацією у процесі  застосування правових норм;

за своїм змістом кваліфікація злочинів — це встановлення відповідності  певної поведінки особи у поєднанні  з іншими фактичними обставинами (юридичними фактами) юридич¬ному складу злочину певного виду чи окремого різновиду такого злочину;

висновок про відповідність  певної поведінки особи в поєд¬нанні з іншими фактами юридичного складу злочину як ре¬зультат кваліфікації має свої зовнішні форми закріплення в процесуальних документах.

Загальною передумовою кваліфікації злочинів є встановлен¬ня і узагальнення фактичних обставин, що мають значення для кваліфікації. Таке узагальнення передбачає перехід від фа¬ктичного рівня викладу і сприйняття відповідних обставин на рівень їх юридичного змісту.

Наступним етапом кваліфікації є визначення юридичної зна¬чимості фактичних обставин в контексті відповідних елементів чи ознак юридичного складу злочину, що передбачає таку сис¬тематизацію фактичних обставин, яка дозволяє віднести їх до певної складової частини юридичного складу злочину, яку во¬ни характеризують (наприклад, насильство переважно характе¬ризує діяння як ознаку об'єктивної сторони).

Після проведення оцінки фактичних  обставин, здійснюється загальна програма кваліфікації злочинів. Підставами кваліфіка¬ції є:

фактична — встановлення наявності конкретних фактич¬них обставин у діяннях особи стосовно якої здійснюється кваліфікація;

нормативна — наявність  у нормах КК конкретного складу злочину, який передбачає відповідальність за вчинене, та за своїми ознаками повністю співпадає із фактичними обста¬винами вчиненого.

 

 

ГЛАВА 1 Поняття  кримінально-правової кваліфікації

Поняття кваліфікації є одним  з центральних і таких, що часто  застосовується у теорії кримінального права та правозастосовній практиці. З назв значного числа публікацій випливає, що вони присвячені або загальним проблемам кваліфікації, або ж питанням кваліфікації окремих видів злочинів. Чи не у кожній постанові Пленуму Верховного Суду України містяться вказівки щодо кваліфікації тих чи інших діянь. У повсякденній мові правників часто йдеться про «кваліфікацію злочину», «кваліфікацію із запасом», «неправильну кваліфікацію», «чистоту кваліфікації», «зміну кваліфікації» тощо. Причому вказані й аналогічні вислови часто використовуються паралельно з поняттями «інкримінувати», «притягти до відповідальності», «застосувати певну статтю КК».

Слід зазначити, що закон  відповідні терміни використовує порівняно  рідко. У нормах матеріального кримінального права вони не зустрічаються взагалі. Кримінально-процесуальний кодекс України (далі — КПК) термін «кваліфіка ція злочинів» застосовує для характеристики чи не кожної стадії процесу, десятки разів у його статтях йдеться про «застосування кримінального закону» в тому ж значенні, у якому використовується термін «кваліфікація».

Привертає увагу те, що як у теорії кримінального права, так і на практиці до останнього часу переважно йшла мова лише про кваліфікацію злочинів. Таким чином, по суті, будь-яке діяння, яке оцінювалося на підставі положень кримінального закону апріорі, оцінювалося як таке, що полягає у порушенні КК. Разом з тим, навіть побіжне ознайомлення зі змістом сучасного кримінального законодавства, відоме ставлення до КК як до «кодексу свободи», означає, що він передбачає як злочинність, так і незло-чинність діяння. Оцінка вчиненого на основі кримінального закону не обов'язково означає констатацію того, що відбулася кваліфікація злочину. А, отже, крім кваліфікації злочинів, існує і кваліфікація діянь, які не є злочинами, хоча й передбачені КК. Напрошується висновок, що кваліфікація злочинів і кваліфікація діянь, які не є злочинами, охоплюються ширшим поняттям — кримінально-правової кваліфікації.

У літературі з кримінального  права не бракує визначень поняття кваліфікації злочинів. Автори або пропонують оригінальні визначення, або ж інтерпретують формулювання інших вчених. На жаль, підхід до визначення відповідних понять не позначається глибиною. Дискусії, якщо вони проводяться, стосуються окремих елементів визначення, використовуваних термінів.

Разом з тим, очевидно, що висвітлення проблем, які стосуються кримінально-правової кваліфікації, доцільно почати зі з'ясування відповідного поняття. Причому не у його вузькому значенні — як відповідної дефініції, а  у широкому, що включає встановлення значень, у яких вживається поняття  кваліфікації у кримінальному праві, характеристику його змісту та обсягу, виділення видів, встановлення співвідношення з суміжними правовими феноменами, розгляд відповідної діяльності у динаміці та визначення її результатів, аналіз структури тощо.

1.1.   Зміст та обсяг поняття кримінально-правової кваліфікації

Походження та зна-            Встановлення поняття кримі-

чення терміна «кри- нально-правової кваліфікації до-

мінально-правова цільно почати зі з'ясування значення

кваліфікація»       слова, яке лежить в основі відповідного терміна. Слово «кваліфікація»

походить від двох латинських слів — qualis (якість, який за якістю) та facio (роблю). Таким чином, в буквальному перекладі «кваліфікація» — це визначення якості, оцінка. У праві під кваліфікацією звичайно розуміють оцінку діяння з точки зору нормативно-правових актів, визначення того, під яку правову норму «підпадає» дане діяння. Кримінально-правова кваліфікація характеризується тим, що:

1)             оцінці підлягають не будь-яка поведінка особи, а та,

котра хоча чимось нагадує  злочин — діяння, передбачене КК;