Окремі питання попереджувальної діяльності прокуратури щодо протидії організованій злочинності

Реферат

на тему:

Окремі питання попереджувальної діяльності прокуратури щодо протидії організованій злочинності

За сучасних умов актуальність наукових досліджень попереджувальної діяльності органів прокуратури зумовлюється низкою чинників, серед яких, на нашу думку, передусім слід назвати необхідність розширення арсеналу засобів протидії проявам організованої злочинності. Одним з перспективних напрямів залишається власне діяльність по недопущенню вчинення злочинів організованими злочинними формуваннями.

В українській кримінологічній науці дослідження питань попередження злочинності зосереджувалося, головним чином, на превентивних заходах, вивченні впливу їх реалізації стосовно окремих груп злочинів (злочинності економічної, групової, корупційної, неповнолітніх, жіночої і т. ін.) та видів злочинів (умисних вбивств, розбоїв, вимагань, ухилення від сплати податків, відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом та ін.). Разом з тим, стає все більш актуальною потреба в дослідженні специфіки попереджувальної діяльності визначених законом правоохоронних органів, зокрема – органів прокуратури.

У наукових працях, на жаль, діяльність по недопущенню вчинення злочинів досліджується з використанням різних понять, які в одних публікаціях мають тотожний зміст та обсяг, в інших – відмінний. Більше того, значною мірою дискусії зводяться до обговорення доцільності вживання різних термінів – “попередження”, “профілактика”, “превенція”, “соціальний контроль”, “протидія”, “запобігання”, “припинення” “забезпечення кримінологічної безпеки”. Згадана ситуація є живильним ґрунтом для виникнення та тривалого існування різної міри інтенсивності суперечок, що почасти мають схоластичний характер і, не додаючи авторитету науці, відволікають увагу від вирішення актуальних питань.

З огляду на це, вважаємо за потрібне оптимально-доцільно визначитися стосовно понятійного та термінологічного апарату, який ми використовуватимемо.

Найбільш вдалим, на нашу думку, визначенням попередження злочинності є дефініція О.Г. Кальмана, під якою він розуміє сукупність різноманітних видів діяльності і заходів держави, спрямованих на вдосконалення суспільних відносин з метою усунення негативних явищ та процесів, що породжують злочинність або сприяють їй, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки [1].

Вважаємо, що діяльність прокуратури з попередження організованої злочинності можна об’єктивно досліджувати, лише виходячи з методологічних засад, що вироблені сучасною наукою стосовно людської діяльності взагалі. Кожен вид людської соціальної діяльності можна розглядати як систему, оскільки така діяльність являє собою сукупність взаємопов’язаних елементів, і у підсумку має властивості, які відсутні у окремо взятого елемента.

У найзагальнішому вигляді структура будь-якої діяльності складається з декількох елементів, базовими з яких є суб’єкт діяльності, об’єкт діяльності та засоби діяльності у взаємозв’язку між собою. До цього переліку доцільно додати мету та завдання діяльності.

Для з’ясування соціальної та правової сутності того чи іншого виду діяльності вельми важливим є те, на яких саме принципах здійснюється ця діяльність. Ми виходимо з того, що принципи є, перш за все, вихідними, керівними ідеями про найсуттєвіші властивості та закономірності попереджувальної діяльності. Вони повинні містити у собі уявлення про вихідні начала, передумови та ідеї що мають основоположне значення, охоплювати найзагальніші положення на яких будується вся система попередження організованої злочинності.

На сьогодні в кримінології не досягнуто єдності поглядів щодо розуміння системи принципів попередження злочинності як в цілому, так стосовно конкретних груп чи навіть видів злочинів, хоча є численні спроби сформулювати та визначити каталог даних принципів.

В радянський період у кримінологічних дослідженнях мали місце намагання сформулювати бачення системи принципів стосовно різних аспектів попереджувальної діяльності. Варто відзначити запропоновану Є.Г. Горбатовською та А.І. Долговою систему, котра передбачала комплексність, планомірність, координацію, диференційований підхід [2], яка, на нашу думку, є базовою. B.C. Устинов, досліджуючи питання методів попереджувального впливу запропонував таку систему його принципів: узгодження інтересів особи, колективу і суспільства, демократії, законності, постановки проміжних, локальних, цілей, відповідної кінцевої, вищої мети суспільства, простійного співставлення методів та засобів реалізації цілей з кінцевою, вищою метою суспільства [3]. Зауважимо, що обраний автором підхід до визначення системи принципів містить суттєвий недолік, оскільки в рамках принципів розглядається питання мети, що має деякі методологічні хиби через змішування пов’язаних, але різних за природою понять – цілей та принципів..

Г.С. Саркісов, досліджуючи питання індивідуальної профілактики у вибудованій ним системі, виділяв наступні принципи: економічної доцільності, наукової обґрунтованості, законності, демократичності, організаційної забезпеченості, широкої участі громадськості, своєчасності, комплексності. Поряд і загальними принципами даного виду діяльності, автор запропонував також розглядати і специфічні: індивідуалізації, оптимізації, інтенсивності, достатності, послідовності, реальності індивідуально-профілактичного впливу тощо [4].

В.К. Звірбуль, В.В. Клочков, Г.М. Міньковський запропонували власну систему вимог до спеціально-кримінологічних заходів, серед яких назвали законність, обґрунтованість, конкретність, опору на антикриміногенні чинники, реальність та соціально-економічну доцільність, системність і комплексність, кардинальність, використання при розробці попереджувальних заходів комплексу різних знань, досягнень науки та техніки [5].

Проте всі, в тому числі і вищеназвані автори кримінологічних досліджень першоосновою системи принципів попереджувальної діяльності завжди зазначали партійність керівництва, демократичних централізм (Є.Г. Горбатовська, А.І. Долгова), політичного керівництва (В.С. Устинов), партійність (Г.С. Саркісов), а В.К. Звірбуль разом із співавторами – і принцип відповідності політиці боротьби зі злочинністю.

Зважаючи на зміни, що відбулися в суспільному житті за останні 15 років, сьогодні аж ніяк не можна вести мову про включення до системи принципів положень про партійність керівництва, демократичний централізм та низку інших положень, що походять від колишньої радянської ідеології. Разом з тим, на нашу думку, названі положення мають залишитися в історії розвитку кримінології як науки на певному історичному етапі та, з огляду на це, не поділяємо критики позиції вказаних авторів, що набула поширення в новітніх дослідженнях.

Серед сучасних досліджень даної тематики викликає інтерес запропонований С.І. Герасимовим підхід до розуміння системи принципів попереджувальної діяльності. Зокрема, автор у переліку принципів даного виду діяльності називає соціально-економічну обумовленість, законність, справедливість і гуманізм, адекватність реагування на кожен злочин, наступальний характер, своєчасність і необхідну достатність попереджувальних заходів, адекватного реагування на криміногенні чинники та етапи злочинної діяльності, комплексність, науковість, демократизм [6].

На основі узагальнення наведених вище поглядів вчених, а також праць інших авторів [7] вважаємо оптимальним розглядати в якості принципів попереджувальної діяльності наступні положення: законності, соціально-економічної обґрунтованості, системності, практичної спрямованості, взаємодії правоохоронних органів, інших органів державної влади з суспільними інститутами, наукової обґрунтованості

Принцип законності стосовно нашої тематики передбачає, що всі попереджувальні заходи, спрямовані на протидію організованій злочинності, мають базуватися на положеннях Конституції та законів України. Жодні прагнення ефективності, високої результативності не можуть виправдовувати застосування профілактичних заходів, що не засновані на нормах закону. У роботах сучасних дослідників все більш наполегливо доводиться необхідність нового розуміння законності, що набуває першорядного значення саме в умовах перехідного періоду.

Соціально-економічна обґрунтованість передбачає, що попереджувальні заходи протидії злочинності, в т. ч. організованій, мають бути обґрунтованими, насамперед з точки зору їх ефективності, поєднаної з реальною економічною можливістю впровадження їх в життя, а також мають враховуватися можливі негативні соціальні наслідки. Розраховувати на результат можна лише від тих заходів, котрі держава спроможна впровадити в життя з урахуванням свого економічного становища. Саме з урахуванням реальних потреб і можливостей мають визначатися конкретні завдання попереджувальної роботи, її пріоритети, основні об’єкти і коло суб’єктів, спрямованість, зміст і форми заходів превентивного впливу на злочинність [6, с. 49–51].

Принцип системності передбачає взаємопов’язаність попереджувальних заходів та охоплення різноманітних криміногенних чинників на основі підпорядкованості визначеній меті. З огляду на складний комплекс причин та умов, різні форми прояву організованої злочинності питанням великої ваги є досягнення узгодженого впливу на криміногенні об’єкти з боку численних суб’єктів попереджувальної діяльності, що може бути досягнуто за умови лише системної діяльності на надійній науковій основі [8].

Принцип практичної спрямованості безпосередньо пов’язаний з вимогою наступальності і передбачає, що попереджувальні заходи не можуть мати декларативного чи формального характеру, вони мають безпосередньо впливати на чинники, що детермінують організовану злочинність, стосуватися правоохоронної діяльності у цій сфері. У практичній площині цей принцип реалізується насамперед через посилення нагляду за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, підвищення якості підтримання державного обвинувачення у справах про злочини, вчинені організованими злочинними групами, виконанні судових рішень у справа цієї категорії.

Принцип взаємодії правоохоронних органів, інших органів державної влади з суспільними інститутами у найзагальнішому вигляді можна розглядати як узгоджену діяльність різних ланок однієї або декількох організаційних систем, спрямовану на досягнення загальної мети з найменшими витратами сил, засобів і часу.

Принцип наукової обґрунтованості вимагає здійснення попереджувальної діяльності на науковій основі з використанням сучасних досягнень науки, техніки, позитивного, в тому числі, світового досвіду, залучення фахівців різних галузей знань, а не лише кримінології.

Таким чином, розглядаючи попереджувальну діяльність органів прокуратури стосовно організованої злочинності, слід ставити питання про чітке і неухильне застосування заходів протидії цьому антисоціальному явищу саме на підставі цих принципів, і, перш за все, на функціональному рівні.

Зазначений нами принцип законності є загальноправовим, а в діяльності прокуратури, до того ж, – визначальним. Зауважимо, що Конституцією України (ст. 8) визначено принцип верховенства права, а не закону, отже, її норми, будучи приписами прямої дії, мають застосовуватися безпосередньо (ч. 2 ст. 8). Виходячи з цього, органи прокуратури мають своїм завданням і нагляд за відповідністю актів, які видаються всіма органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями й посадовими особами, вимогам Основного Закону України (ст.1, ст. 4 пункти 1, 2; ст. 19 п. 1 Закону України “Про прокуратуру”). Як бачимо, і цей напрям діяльності спрямовано на запобігання злочинам, що підривають конституційний лад і демократичний устрій держави. З наведеного можна зробити висновок, що фактично вся діяльність органів прокуратури пронизана попереджувальним змістом, а запобіжна функція притаманна всім без винятку напрямам прокурорського нагляду й може виступати однією з головних функцій прокуратури. Це, певною мірою, дозволяє говорити про кримінологічний нагляд як комплексний напрям контрольної (у широкому розумінні) діяльності прокуратури, органічно пов’язаний з усіма галузями прокурорської діяльності.

Реалізація принципу соціально-економічної обґрунтованості в діяльності органів прокуратури передбачає необхідність при вжитті тих чи інших попереджувальних заходів визначення їх потенційної спроможні дати необхідний результат, спрямовує прокурора на вибір адекватних заходів реагування відповідно до ситуації, що склалася та конкретної обстановки.

Практично вся попереджувальна діяльність органів прокуратури в силу принципу практичної спрямованості має орієнтуватися на досягнення конкретного результату. Дана засада зобов’язує прокурорів аналізувати та узагальнювати наглядову практику на предмет виявлення та недопущення в майбутньому фактів формалізму у всіх його проявах, гонитви за показниками та інших дій, які лише створюють видимість роботи за відсутності відчутних її результатів.

Реалізація принципу взаємодії правоохоронних органів, інших органів державної влади з суспільними інститутами в діяльності прокуратури полягає у здійсненні нею відповідно до наданих законом повноважень координаційної діяльності, а також налагодження такого рівня відносин з державними та іншими інститутами, які б давали змогу своєчасно та ефективно поєднувати наявні в різних органах повноваження та реальні можливості по їх реалізації. Крім того, в силу даного принципу, прокуратура протидіє проявам вузьковідомчих підходів, неузгодженості дій та рішень.

Що стосується реалізації принципу наукової обґрунтованості попереджувальної діяльності, зауважимо, що наразі дана вимога має реалізуватися в діяльності усіх без винятку органів державної влади. В структурі наглядової діяльності даний принцип має здійснюватися як невід’ємна складова частина організації роботи в органах прокуратури.

З огляду на викладене, необхідно зазначити, що наведені вище положення мають стати вихідними при вирішенні питання про соціальну сутність попереджувальної діяльності прокуратури з питань протидії злочинності і, насамперед, її організованих форм. На нашу думку, така діяльність є органічною складовою системи попередження злочинності у державі в цілому, оскільки їй іманентно властиві всі ознаки попереджувальної діяльності, що досліджені науковцями у сфері кримінології. Разом з тим, мають місце і певні відмінності, обумовлені специфікою прокуратури як державного інституту, уповноваженого здійснювати наглядові функції за додержанням законів в діяльності інших правоохоронних органів, зокрема тих, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

Наглядова функція прокурора має корінні відмінності від контрольної функції керівника відомчого (МВС, СБУ, ДПА) слідчого підрозділу чи керівника органу, що проводить ОРД та дізнання. До особливостей прокурорської діяльності слід віднести і виключне право прокурора щодо порушення кримінальних справ з окремої категорії злочинів чи певного кола суб’єктів, обов’язковість його згоди (затвердження) щодо клопотань про обрання окремих видів запобіжного заходу, про здійснення оперативно-розшукових заходів, екстрадиції і ряду інших передбачених Кримінально-процесуальним кодексом та законами дій.