Класифікація покарань за чинним законодавстом та в науці кримінального права

З позицій цієї точки  зору покараного від імені держави  виражається осуд, і він піддається передбаченим законом певним правообмежень. Як варіант пропонувалося зберегти термін «кара»: «Покарання, будучи карою  за вчинення злочину, є міра примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбачених законом позбавленні або обмеженні прав і свобод засудженого ».

Якщо говорити про власне поняття покарання, то слід брати до уваги те, що термін “покарання” означав спочатку наказ, навчання. На нашу думку більш вдале теоретичне, на відміну від законодавчого, визначення покарання дав професор М. Коржанський: “Покаранням називається застосовуваний судом захід державного спонукання, що заподіює злочинцю певні втрати і встановлює йому від імені держави заперечливу, докірливу, юридичну та моральну оцінку його поведінки”.⁸      

 Чинний Кримінальний кодекс України закріплює у ч.1 ст.50 визначення поняття покарання: “покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого”

Таке визначення поняття  покарання в законі дано вперше. Його аналіз дозволяє виділити і розглянути основні ознаки покарання.

Важливим завданням  правової держави є охорона основних суспільних відносин від злочинних  посягань. Його здійснення в першу  чергу полягає у визначенні того, які суспільно небезпечні діяння є злочинними та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.(ст.1 КК)

 

2.  Компаративний аналіз кримінального законодавства України та держав континентальної Європи в частині класифікації покарань.

Питання про види покарань за законодавством європейських держав у вітчизняній літературі дослужувалось недостатньо, якщо зважити на його важливість. В.Т. Маляренко на основі матеріалів Національного інституту стратегічних досліджень України, який вивчав досвід ефективності застосування нев’язничних санкцій у зарубіжних країнах, зробив висновки про необхідність гуманізації покарань в Україні. ⁹

О.В. Беца запропонував, з  урахуванням зарубіжного досвіду, усі можливі альтернативи позбавлення  волі.¹⁰

Надзвичайний внесок у дослідження кримінального  законодавства зарубіжних країн  у частині класифікації покарань зробив Хавронюк М.І., який проаналізувавши досвід застосування нев’язничних санкцій у багатьох країнах континентальної Європи, зробив висновок про доцільність створення в Україні служби апробації з широкими правовими та соціальними повноваженнями. ¹¹

С. Шалгунова вказала  на необхідність врахування досвіду  Франції, Італії і ФРН, де покарання  за злочини, якими завдається матеріальна  шкода, має економічний характер, що дозволяє більш ефективно впливати на корисливу корисливо-насильницьку, економічну, екологічну, посадову та іншу злочинність. ¹²

Значну увагу питанням щодо різних видів покарань приділено  в актах міжнародного та європейського  законодавства, положення яких, як правило, відображаються у кримінальних законах  держав континентальної Європи.

Так, Мінімальні стандартні правила ООН щодо заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням (1990) пропонують державам у межах своїх правових систем розробляти заходи, не пов’язані  з тюремним ув’язненням, з метою  раціоналізації політики в області кримінального правосуддя, зокрема такі:

1. усні санкції (зауваження, осуд і попередження);
2. умовне звільнення від відповідальності;
3. поразка в цивільних справах;
4. економічні санкції і грошові покарання;
5. конфіскація або постанова про позбавлення права власності на майно;
6. домашній арешт ;

Перейдемо безпосередньо  до класифікації покарань за чинними  кримінальними законами держав континентальної  Європи.

Класифікація покарань у кримінальних кодексах європейських держав доволі різноманітна. Існує  безліч критеріїв для поділу.

КК Росії (ст. 45), КК Білорусії (ст. 48), КК Латвії (ст. 36) і КК Молдови  традиційно для постсоціалістичних кримінальних кодексів поділяють усі  покарання на основні і додаткові, а також покарання, що можуть застосовуватись  як основні або додаткові. В основі цієї класифікації лежить юридична значущість покарань. ¹³

У КК Болгарії покарання  прямо не поділяються основні, додаткові  і такі, що можуть застосовуватись  як основні або додаткові. Таким  же чином здійснюється класифікація покарань і в кримінальних кодексах багатьох інших держав. КК Швейцарії чітко поділяє усі види покарань на три групи: 1) позбавлення волі як основне покарання, яке має певні різновиди; 2) штраф; 3) додаткові покарання. У КК Норвегії усі покарання поділяються на: 1) звичайні; 2) особливі; 3) додаткові. КК Голландії (ст. 9) прямо визначає: 1) основні покарання; 2) додаткові. При цьому у ст. 61 КК вказано, що відносна суворість нееквівалентних покарань у контексті призначення покарання за сукупністю визначається порядком, в якому вони перелічену у ст. 9.

В інших державах зазначеним критерієм  є поділ злочинних діянь на злочини і проступки. Так, КК Литви  не виділяє серед покарань основних і додаткових, але дещо розрізняє  види покарання, які можуть бути призначені за злочини і за кримінальні проступки.

Треті держави обрали змішаний критерій. Так, система покарань за КК Естонії включає: 1) основні покарання за злочини; 2) основні покарання за кримінально карані порушення; 3) додаткові покарання за злочини і порушення. Відповідно до статей 17-37 КК Італії система покарань є такою: 1) основні покарання за злочини; 2) додаткові покарання за злочини; 3) основні покарання за проступки; 4) додаткові покарання за проступки; 5) обнародування вироку як додаткове покарання за злочини і проступки.

КК Франції покарання  поділяє на 1) кримінальні (ті, що застосовуються за вчинення злочинів); 2) виправні (ті, що застосовуються за вчинення проступків) і 3) покарання за порушення, які у  свою чергу поділяються на основні, додаткові, а також соціально-судовий нагляд.

Складною є система  покарань, визначена у КК Іспанії. Серед них можна виділити: 1) основні покарання, такі, що можуть застосовуватись як основні або як додаткові. Так, штраф, покарання у виді позбавлення прав, а також громадські роботи можуть призначатися як основні або як додаткові покарання. (ст. 33, 54). Додатковими покараннями визнаються передбачені статтями 39, 44, 46 відсторонення від посади, позбавлення пасивного виборчого права і позбавлення батьківських прав. Але акцент робиться на класифікації покарань за іншим критерієм узгодженим з класифікацією злочинів і проступків, а саме за характером і тривалістю. Відповідно до цього критерію у ст. 33 виділяються три види покарань: 1) суворі; 2) менш суворі; 3) невеликі. Крим того, із назв відділів глави 1 розділу ІІІ Книги 1 КК Іспанії випливає, що усі передбачені цим КК покарання поділяються на: 1) покарання. у вигляді позбавлення волі; покарання у виді позбавлення прав; 3) штраф.

Кримінальні кодексі  Австрії, ФРН, Бельгії класифікації покарань уваги практично не приділяють.

Неозброєним оком можна  простежити паралель в побудові Кримінальних кодексів постсоціалістичних країн  з нашою державою, де покарання  можуть бути 3 видів: основні, додаткові, такі, що можуть застосовуватись як основні або додаткові.

Кримінальні закони інших  країн континентальної Європи значним  чином відрізняються, мають певні  особливості, які притаманні лише їм.

Розглянувши історичний аспект розвитку такого правового явища  як покарання, проаналізувавши поетапно зміст та різновиди інституту покарання, який значно змінювався під впливом різних історичних обставин, дослідивши системи покарань за деякими Кримінальними законами держав континентальної Європи, можна безпосередньо перейти до аналізу чинного Кримінального кодексу України, а саме в частині покарання та його класифікації.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.  СИСТЕМА ТА ВИДИ ПОКАРАНЬ ЗА ККУ

2.1 Система покарань

Передбачені чинним кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють ї певну систему, що відображена у ст.. 51 КК і є тією юридичною базою, на якій ґрунтується  діяльність судів відносно застосування покарань. Визначаючи систему покарань, законодавець  тим самим створює основу для побудови санкцій у відповідних статтях Особливої частини КК, де передбачено окремі види покарань і встановлено межі їх призначення за вчинені злочини.

Система покарань покликана визначати однаковість у право застосовній діяльності і є важливим засобом забезпечення законності. Система покарань, встановлена у чинному кримінальному законодавстві України, не знає смертної кари, покарань, що калічать засудженого. У КК 2001 р. значне місце посідають покарання, не пов’язані з ізоляцією від суспільства, наприклад штраф, громадські та виправні роботи тощо. Включаючи цілий комплекс покарань, їх система дає можливість забезпечити при застосуванні судами конкретних покарань їх необхідну індивідуалізацію.

Система покарань – встановлений кримінальним законом і обов’язків для суду вичерпний перелік покарань, розташований у певному порядку за ступенем їх суворості.¹⁴

Поняття системи покарань охоплює певну сукупність ознак, а саме:

1. система покарань встановлюється тільки законом, причому лише

законом про кримінальну  відповідальність. Жодне покарання  не може передбачатися іншими законами, а тим більше визначатися довільно. Розміри, підстави та порядок застосування покарання можуть бути встановлені тільки в кримінальному законі;

2. систему подано у вигляді їх переліку, який є обов’язковим для суду.

Інакше кажучи, суд. прерогативою якого є призначення покарання, не має права відступати від цієї системи;

3. перелік покарань, що утворює їх систему, є вичерпним.

Це означає, що з погляду  закону на даний час система покарань є закінченою та завершеною. Тому, коли говорять про систему покарань як вичерпний їх перелік, мають на увазі  саме ту систему, що наведено у ст. 51 ККУ.

4. Система покарань припускає їх розташування в законодавчому переліку в певному порядку, а саме за ступенем їх суворості.

У статті 51 ККУ усі  види покарань розташовані, починаючи  від  більш м’якого  до більш  суворого. Подібного роду ступінчастість, своєрідні сходи покарань дають змогу суду вирішувати, який з видів покарань є більш суворим або навпаки. Ці питання виникають у разі призначення більш мякого покарання на підставі ст. 69 КК; призначення покарань за сукупністю злочинів за ст. 70 КК; або вироків, відповідно до ст. 71КК; застосування заміни не відбутої частини покарання більш м’яким за ст. 82 КК, тощо.

Існує велика кількість  критеріїв класифікації покарань. Розглянувши  класифікації покарань в науці кримінального  права, більш детально проаналізуємо  класифікацію, яка подана законодавцем у чинному Кримінальному кодексі України.

Критеріями класифікації покарань можуть виступати:

а) їх юридична значущість;

б) зв'язок з ізоляцією  від суспільства; в) наявність чи відсутність обмежень майнового  характеру;

г) суб'єкт, до якого застосовується покарання;

ґ) можливість чи неможливість призначення певного виду покарання  у випадках, коли воно не передбачене  санкцією статті Особливої частини  КК, тощо.¹⁵

За своєю юридичною  значущістю покарання діляться на:

1) покарання, які можуть застосовуватися лише як основні (основні покарання);

2) покарання, які можуть  застосовуватися лише як додаткові  (додаткові покарання);

3) покарання, які можуть  застосовуватися як основні і  як додаткові. Така класифікація  покарань має суттєве кримінально-правове значення, насамперед, для реалізації принципу індивідуалізації покарання. В подальшому ми більш детально розглянемо цю класифікацію, яка закріплена чинним Кримінальним кодексом України в ст. 52

За зв'язком з ізоляцією  від суспільства покарання можна поділити на дві групи:

1) покарання, пов'язані з ізоляцією  від суспільства (арешт, тримання  в дисциплінарному батальйоні  військовослужбовців, позбавлення  волі на певний строк, довічне  позбавлення волі);

2) покарання, не пов'язані з  ізоляцією від суспільства (усі  інші, крім зазначених, види покарань). Ця класифікація покарань має  першочергове значення для кримінально-виконавчого  права.

За критерієм наявності чи відсутності  обмежень майнового характеру виділяються:

1) покарання, пов'язані з обмеженнями  майнового характеру (штраф, виправні  роботи, службові обмеження для  військовослужбовців, конфіскація  майна);

2) покарання, не пов'язані з  такими обмеженнями (усі інші, крім зазначених, види покарань).

Суб'єкт до якого застосовується покарання, виступає критерієм поділу покарань на: 1) загальні; 2) спеціальні.

При цьому серед загальних покарань виділяються покарання, які:

а) можуть бути застосовані до будь-яких осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів;