Туриський ринок як сфера єкономічних відносин

Державний вищий  навчальний заклад

Міністерства освiти і  науки України

Запорiзький  національний унiверситет

 

 

Кафедра міжнародної  економіки 

та економiчної теорії

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з “Економіки і ціноутворення в галузі туризму”

            на тему: „Туриський ринок як сфера єкономічних відносин”

 

 

 

 

   Студента    групи____курсу____ факультету__________________________

                                                                               

                   /прiзвище, iм’я та по батьковi/

 

 

 

Науковий керiвник ___________________

/ прiзвище, iнiцiали, вчений  ступiнь та звання/

 

 

 

Реєстраційний номер__________

Дата_________

Пiдпис_________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя 2012

 

Зміст:

 

Вступ………………………………………………………………………………4

 

1. Науково-методичні  основи розвитку туризму в Україні……………………6

 

2. Характеристика сучасного  стану розвитку туристичного бізнесу…………………………………………………………………………….11

 

3. Характеристика розвитку  туристичного бізнесу на прикладі  Куби………………………………………………………………………………19

 

Висновки…………………………………………………………………………31

 

Додатки…………………………………………………………………………...34

 

Список використанихджерел…………………………………………………...36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Потреба у відпочинку є однією з фізіологічних потреб людини. Але для того, щоб людина свій відпочинок проводила в подорожі, повинні скластися відповідні умови зовнішнього і особистого порядку, які б стимулювали потребу в туризмі. Крім того, не всі подорожуючі звертаються до послуг туристичних підприємств чи використовують їх частково (наприклад, тільки транспорт, прокат туристського спорядження). Таким чином, потенційний ринок споживача, який звертається за послугами (турпродуктом) до виробника складає лише частину населення. «За деякими даними ця частина складає близько 10% населення певної території»[10, 54].

 

Ринок туристичних послуг функціонує, задовольняючи платоспроможний попит населення, що формується на базі загальної потреби (загального попиту) під впливом об'єктивних умов та суб'єктивних чинників, які по-різному діють на різних рівнях соціально-економічного розвитку суспільства, на ринках різних ієрархічних рівнів. Обсягом платоспроможного попиту визначається потенційна ємність ринку споживача. Умови та чинники, що формують загальний попит, в залежності від спрямування та характеру впливу можна згрупувати по таких напрямках. Перша група об'єднує соціально-економічні умови розвитку та функціонування туризму та чинники їх диференціації. Це значний блок об'єктивних умов, вплив яких обумовлений масштабами їх дії. До умов загальносвітового рівня відносяться глобалізація суспільного життя та інтернаціоналізація багатьох сфер соціально-економічної діяльності; стан світового ринку та його складових, регульований низкою міжнародних угод та діяльністю міжнародних урядових і неурядових організацій; поступ науково-технічного прогресу.

 

На регіональному рівні  дія цих умов визначається нерівномірністю  соціально-економічного розвитку країн, що впливає як на виробництво, так  і на споживання туристичних послуг; інтегративними процесами різного  порядку, що дає можливість, наприклад, шляхом введення єдиної валюти (євро) та спрощення візового режиму (Шенгенські угоди) стимулювати внутрірегіональний туризм; - функціонуванням фінансової сфери, що знаходить свій відбиток у коливанні курсів валют та відповідному коливанні попиту на туристичні послуги; - політичною стабільністю, оскільки конфлікти на довгий строк вилучають цілі регіони з туристичного обміну (наприклад, Балкани в 90-ті роки XX ст.). На національному рівні дія соціально-економічних умов найбільш яскраво відбивається у державній політиці стимулювання туризму, яка проявляється в правовому забезпеченні, економічній, в тому числі податковій політиці, у сфері зайнятості. За останні десятиріччя туризм став одним з основних джерел створення робочих місць, забезпечуючи зайнятість як кваліфікованої, так і некваліфікованої робочої сили. «В країнах Європейського Союзу 19 млн робочих місць, що становить 12,8% від загальної зайнятості, пов'язано з туризмом, в країнах Східної Європи - 8,7%» [5, 8]. Туризм визнаний одним з провідних економічних секторів з найсильнішим ефектом мультиплікатора: на кожне робоче місце, створене в сфері туризму, за даними ВТО, припадає 5-9 робочих місць в інших галузях господарства. Особливо цей ефект, дія якого до того ж проявляється раніше за інші галузі економіки, позначається у розвитку транспорту, зв'язку, фінансової та інформаційної сфер. Так, європейські країни з розвиненою індустрією туризму одержують за рахунок туризму в середньому 5,5% валового національного прибутку. Таким чином, туризм виступає потужним чинником розвитку національної економіки.

 

А високий та стабільний рівень розвитку економіки є гарантом зростання доходів населення, його купівельної спроможності, створення  певного стандарту життя, в якому  подорожування займає одну з провідних  позицій, формуючи не тільки загальний, а й платоспроможний попит. І не останню роль в цьому процесі відіграє пропаганда туризму, здійснювана на національному рівні. Серед чинників цієї групи особливе місце займає всеохоплюючий вплив науково-технічного прогресу як на формування потреби в подорожуванні, так і на її забезпечення.

Предмет дослідження  в курсовій роботі - розвиток туристичного бізнесу і відносини у сфері  туризму.

Мета цієї роботи - дослідження  асортименту сучасних послуг та їх участь у розвитку сучасного міжнародного туристичного продукту, тенденцій розвитку сучасного міжнародного туризму на прикладі Куби.

 

Для реалізації мети ставляться конкретні завдання:

 

1. Визначити основні  тенденції розвитку міжнародного  туризму за різними напрямками;

 

2. Знайомство з історією розвитку міжнародного туризму у світі та Україні;

 

3. Надання загальної  характеристики сучасного міжнародного  туристичного бізнесу.

Актуальність теми. Послуги  міжнародного туризму займають величезну  нішу в індустрії туризму. У теперішній час міжнародний туризм у всьому світі став на індустріальну основу і являє собою галузь економіки, яка забезпечує значні валютні надходження за рахунок розвитку іноземного туризму. Тільки цього вже достатньо, щоб зрозуміти, наскільки актуальна тема місця міжнародного туризму в індустрії сучасного туризму, визначення їх сучасних тенденцій і майбутніх прогнозів, аналіз минулих помилок і планування нових стратегій управління.

 

Об’єктом дослідження  курсової роботи є основні аспекти  розвитку міжнародного туризму, що впливають на його сучасний стан, в Кубі, зокрема.

 

1. Науково-методичні  основи розвитку туризму в  Україні

В Україні права та обов’язки туристів і туристичних  підприємств гарантовані статтями 20, 21, 22 Закону України "Про туризм" і угодами, що укладаються між  туристами та туристичними фірмами. Угода, що укладається між туристичною фірмою та туристом, обов'язково повинна містити такі пункти: предмет угоди, термін подорожі, умови подорожування з переліком сплачених послуг, умови компенсації за ненадані послуги та моральні збитки, штрафні сакції за порушення споживачем умов угоди, порядок перетину кордону, перелік документів, що надаються туристу, порядок вирішення спорів та загальну вартість туру. Турист повинен бути ознайомлений зі своїми правами та обов'язками. Туристична фірма забов'язана надавати туристу повну об'єктивну інформацію щодо туру, умов перебування на даній території. Особливо це стосується

зарубіжних турів: обов'язковою  є інформація про природні особливості  країни тимчасового перебування (температурний, дощовий режими в даний сезон та термін перебування, інші кліматичні особливості), етно-культурні особливості населення (звичаї, побутова поведінка тощо), політичну та економічну ситуацію на даний час.

 

Єдиним документом, що підтверджує статус особи чи групи осіб як туристів, оплату та право на отримання туристичних послуг є ваучер (туристична путівка). «Ваучер є фінансовим документом суворої звітності, що призначений для розрахунків між туристичними підприємствами-партнерами»[15, 22]. Зразок бланку ваучера обов'язково додається до угоди. Бланк ваучера є єдиним за формою як для туриста-індивідуала, так і для групи туристів. Ваучер виписується на підставі досягненої домовленості між туристок) фірмою і туристом після оплати замовлених послуг та отримання підтвердження від приймаючої сторони про готовність їх надання в повному обсязі в замовлений термін. Ваучер може бути виписаний туристу або групі туристів як на весь комплекс обслуговування по туру, так і на окремі послуги (за домовленістю).

 

Якісне обслуговування туриста включає забезпечення туристичною фірмою, що працює в сфері міжнародного туризму, дотримання туристичних формальностей обов'язкового з правової точки зору порядку здійснення туристичної подорожі з дотриманням певних процедур, необхідних для перетину кордонів. До туристичних формальностей включають паспортний, візовий та митний режими, порядок обміну валюти, санітарно-епідеміологічний контроль тощо.

 

Переміщення в межах  країни на внутрішніх туристичних маршрутах  здійснюються при наявності паспорта громадянина України, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Відповідно до українського законодавства, паспорт громадянина України надається особам, що досягли 16-річного віку на підставі свідоцтва про народження та особистої заяви. В міжнародній туристичній діяльності основним документом, який засвідчує особу громадянина України, є закордонний паспорт, за наявності якого громадянин України має право пересікати державний кордон. Іноземні громадяни та особи без громадянства пересікають кордони України за документами, які засвідчують їх особу і визнаються як такі нашою державою, в разі, якщо інше не передбачене міжнародними угодами України. Закордонний паспорт, згідно чинному законодавству, видається громадянинові України на підставі заяви. Діти віком до 16 років можуть бути внесені до закордонного паспорту батьків або за згодою батьків отримати окремий загальногромадянський паспорт.

 

Для міжнародних туристичних  подорожей громадяни України  використовують загальногромадянський  паспорт (червоного кольору), куди проставляється відповідна віза. Для здійснення службових поїздок використовуються службові, дипломатичні паспорти або паспорт моряка. Отримання віз є необхідною складовою міжнародного туристичного обміну. Туристична віза є відміткою в загальногромадянському паспорті, що проставляється дипломатичними представництвами іноземних держав, і дає право громадянину України на тимчасовий в’їзд на територію держави, яка надала візу, з метою туризму та відпочинку.

 

Туристичне підприємство обов'язково повинно попередити туриста про термін закінчення візи. В разі, коли турист бажає подовжити своє перебування в країні, він повинен або заздалегідь попередити про це і відповідно подовжити термін дії візи на весь період, оскільки в більшості випадків зробити це під час перебування в туристичній подорожі досить складно.

 

Якщо турист не подовжує термін дії візи і залишається  в країні тимчасового перебування, він тим самим порушує візовий  режим і законодавство даної  країни і його дії підлягають відповідальності згідно законодавства країни перебування. Туристична фірма при цьому не несе перед туристом-порушником ніякої відповідальності.

 

В ряді випадків для туристичних  груп і групових ділових поїздок  оформляється групова віза, яка проставляється на списку групи.

 

Згідно діючих міжнародних  угод в галузі туризму, українські туристи  можуть відвідувати деякі країни у безвізовому режимі (наприклад  Угорщину), маючи загальногромадянський  паспорт. Не потрібна віза для подорожування  в країни СНД (Росія, Білорусь, країни Закавказзя та інші). В деяких країнах діє спрощений візовий режим (наприклад, Єгипет, Непал, Туреччина), який не потребує попередньої візової підтримки, а в'їздні-виїздні візи просталяються в пунктах прибуття. Візовий режим також спрощений для жителів прикордонних територій.

 

«З метою розвитку економічної та гуманітарної співпраці, пожвавлення туристичних та інших  обмінів між країнами Європи була укладена угода про спрощений  візовий режим - Шенгенська угода»[14, 13]. Ця угода, названа так на честь  її підписання в містечку Великого герцогства Люксембург, була підписана 11 країнами-учасницями (Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Іспанія, Португалія, Греція, Швеція, Австрія, Італія), набула чинності з 26 березня 1996 р. і до неї поступово приєднуються інші європейські країни.

 

Шенгенска віза, видана посольством  однієї з країн-учасниць Угоди, дозволяє знаходитись в будь-якій країні Шенгенського простору або в усіх країнах потроху  на термін, зазначений в візі. Відповідно в транзитні країни даної спільноти не потрібно оформляти транзитні візи, що значно спрощує туристичні формальності, особливо при розробці маршрутних транспортних турів по Європі. Згідно Шенгенської угоди турист, що отримав візу в одній з країн-учасниць угоди, може вільно пересуватися територією інших країн. Шенгенська віза може біти багаторазовою, що дозволяє здійснити протягом дії візи декілька поїздок в країни Шенгенського простору, або одноразовою.

 

Діють два типи шенгенських  віз: короткострокова та річна. Короткострокова  віза надається на строк від одного дня до трьох місяців (90 днів). Вона дає право в'їзду та пересування територією країн-учасниць протягом півроку, але сумарний час перебування не повинен перевищувати трьох місяців. Короткострокова єдина європейська віза найчастіше видається строком від 15 до 40 діб. Вона має голографічні елементи та декілька ступенів захисту. На відміну від звичайної візи, шенгенська має другу зверху строку, де на мові країни, дипломатичні служби якої надають візу, зазначено: "Шенгенські країни". Якщо така позначка відсутня, то надана тільки віза країни, посольство якої оформляло документи.

 

Річна віза відкривається  на один рік, але строк перебування  в країнах Шенгенської угоди  передбачає багаторазові в'їзди/виїзди без повторного звернення до посольства. При цьому сумарна кількість днів, проведених в Шенгенському просторі, не повинна перевищувати 180 (визначається за штампами, які проставляються на КПП країни в'їзду та країни виїзду). В'їздні довгострокові візи є національними.