Історія Камянець-Подільського

Однак, одна з поразок, яку  зазнав Кам’янець, увійшла в історію  Європи. В 1672 році турецькі війська, очолювані  султаном Мехмедом ІV, після тритижневої облоги та кільканадцяти штурмів здобули Кам’янець. Армія Мехмеда ІV налічувала близько 150-170 тисяч чоловік. Їм протистояла залога фортеці чисельністю близько 1200 солдат та 500 ополченців – мешканців міста, на чолі якої стояли староста Миколай Потоцький, а також досвідчені військові – Войцех Гумецький, Ян Мислішевський та подільський шляхтич Єжи Володийовський, який трагічно загинув під час оборони замку. Залога фортеці змушена була прийняти на себе весь тягар удару величезної регулярної армії Порти. Як відзначали військові фахівці, аналізуючи причини здобуття міста, Новий замок не виконав оборонних задач, що на нього покладалися: він не зміцнив, а послабив укріплення Старого замку, оскільки став тією слабкою ланкою, взявши яку, ворог отримав доступ до решти фортифікацій.[7]

2 вересня 1672 року поляки  підписали акт капітуляції Кам’янця. За домовленістю, більша частина  мешканців (переважно вірменів  та поляків) залишила місто.  Впродовж 27-річної турецької окупації  турки здійснили чимало відбудовчих  робіт, але головним чином на  фортифікаціях. Водночас вони довели місто до небаченої руйнації. Особливо постраждали християнські святині і житлова забудова. Втім, в історії Кам’янця-Подільського роль турецького періоду, овіяного легендами, дуже перебільшена.

У 1699 році, після підписання Карловицької угоди, Поділля з Кам’янцем повернулося до грона польських земель. Широкі фортифікаційні задуми поляків щодо перетворення міста на потужну бастіонну фортецю залишилися нереалізованими. За браком коштів основна діяльність, як і раніше, велася в межах Старого міста і зводилася до модернізації окремих укріплень без зміни оборонної концепції в цілому.[1]

3) XVIII-XXІ століття

Впродовж 18 ст. поляки здійснили  низку відбудовчих робіт в  межах міста: відновлювалися й розбудовувалися костьоли, монастирі, ратуші, була реконструйована житлова забудова, відбувалися зміни в міській структурі. Головну роль в цих роботах відіграв комендант кам’янецької фортеці, архітектор європейського рівня Ян де Вітте, автор проектів Домініканського костьолу у Львові та комплексу монастиря кармелітів у Бердичеві. Саме йому належать перебудови польсько-руського і вірменського магістратів, кафедрального костьолу, монастирів домініканців, францисканців та тринітаріїв, вірменської Миколаївської церкви та дзвіниці, єпископського палацу, а також будівництво Тріумфальної брамки, вірменської криниці та костьолу босих кармелітів. Кам’янець-Подільський став місцем найповнішої реалізації величезного творчого потенціалу Яна де Вітте.

У 1793 році Кам’янець, разом  з Поділлям, увійшов до складу Російської імперії. З 1795 року місто стало центром  новоутвореної Подільської губернії, а його гербом – споконвічний герб Подільського воєводства: на блакитному тлі сяюче сонце з 16 променями  і золотим хрестом над ним. Наприкінці 18 ст. адміністративним центром  міста стала Губернаторська площа  – колишній Вірменський Ринок. Адміністративні  губернські та міські інституції було створено за взірцем великоросійських. У 1837 році замість магістрату було запроваджено міську думу з її виконавчим органом  – міською управою.

З огляду на зміну політичної ситуації у 19 столітті, замок поступово  втратив своє оборонне значення. З 1812 року його було виведено з підпорядкування  військовому відомству. Після цього  він використовувався лише як військова  в’язниця.

У 19 ст. Кам’янець істотно  збільшив свою територію за рахунок  освоєння лівого берега Смотрича. Нова територія була розпланована за зразковою  “військовою” схемою містобудування у вигляді прямокутної системи  вулиць і кварталів. Ця дільниця отримали назву “Новий план”. Стара (острівна) частина міста стала називатися Старим містом. Вона була з’єднана у 1872 році з новими кварталами Новопланівським мостом, перекинутим між високими скелястими берегами каньйону Смотрича.

Прогресивні зрушення в культурі та освіті в 19 ст. відбувалися з виразним акцентом на російській культурі. З 1807 р. почала працювати губернська друкарня. У 1833 році було відкрито першу російську  чоловічу гімназію й приходське училище. З 1840-х років осередком національної свідомості стала Подільська духовна  семінарія. У 1865 році при ній було засновано Подільський Єпархіальний історико-статистичний комітет. Значну діяльність по вивченню культурної спадщини Поділля проводив викладач семінарії М. Симашкевич, який згуртував навколо себе коло прихильників старовини. Не менш яскравими особистостями, які своєю роботою в Комітеті, своїми дослідженнями і пошуками здобули великий авторитет у подолян, були поляк, лікар за фахом Юзеф-Аполлінарій Роллє та українець, протоієрей Олександро-Невського собору Юхим Сіцінський. У 1889-1890 роках Комітетом було засноване церковне “Давньосховище”, в складі якого були архів, бібліотека і музей. Краєзнавча діяльність Комітету поєднувалася з громадською. На межі 19-20 ст. подільські священики почали обстоювати запровадження в початковій школі української мови, і в 1907 році Синод мусив погодитися з більшістю їх вимог.[7]

У 1906 році в Кам’янці-Подільському було засноване Подільське українське товариство “Просвіта”, очолене лікарем  К. Солухою. 1914 року Товариство було розгромлене губернським жандармським управлінням, яке знищило усі документи і матеріали, пов’язані з його діяльністю.

Революційні події 1917 р. ініціювали національний рух на Поділлі, в т. ч. і в Кам’янці, де ситуацію взяла  в свої руки подільська “Просвіта”. 6 жовтня 1918 р., з ініціативи голови Кам’янецької повітової земської управи О. Пащенко, голови Кам’янецької міської управи О. Шульмінського та голови Подільської “Просвіти” К. Солухи, в місті постав Кам’янець-Подільський державний український університет, в якому на п’яти факультетах навчалось 1400 студентів і працювало 65 викладачів. Ректором університету став професор І. Огієнко, а засновником кафедри історії Поділля – Ю. Сіцінський.

В 1919-1920 роках Кам’янець-Подільський  ненадовго став державним центром  України – останньою столицею УНР. Сюди перемістилися Директорія та Уряд УНР. В місті постав Комітет  охорони Республіки. Однак у 1920 році Червона армія розгромила війська  УНР. 1921 року Кам’янець-Подільський  університет було скасовано і  на його базі створено інститут народної освіти та сільськогосподарський інститут.[9]

В період короткої національної відлиги у 1928 році Рада Народних Комісарів  оголосила створення у Кам’янці історико-культурного заповідника, що включав Старий замок, Руську та Польську браму та Кушнірську башту (башту Стефана Баторія). Але невдовзі, в 1930-ті роки, розпочалася т. зв. “атеїстична війна”, жертвою якої стали як люди і документи, так і кам’янецькі храми та цвинтарі, доля яких визначалась одним словом – ліквідація. В 1935-1937 роках в місті пройшла хвиля репресій проти “ворогів народу”, які загинули в міських в’язницях, частина яких знаходилася в монастирях.

В 1938 році Кам’янець-Подільський  став центром новоутвореної однойменної  області, але вже у квітні обласний центр перемістився до Проскурова (Хмельницького).[10]

В період Другої світової війни  місто перебувало під окупацією німецьких військ з 1941 по 1944 роки. В Кам’янці було створено єврейське гетто. Недалеко від міста, в “долині смерті” та на єврейському кладовищі було розстріляно 85 тис. осіб – з Кам’янця, інших місць Поділля, а також депортованих з Угорщини, Словаччини, та інших країн Європи.

Відразу після Другої світової війни Старе місто пережило ще одну хвилю руйнації. У 1944 році спеціальною  комісією Ради Народних Комісарів було складено перший післявоєнний список пам’яток архітектури. Але вже через  два роки, з метою звільнення території  міста від “руїн”, у Кам’янці створили спеціальний комітет. Впродовж понад 10 років його діяльності десятки  будинків 14-18 ст., і перш за все будинків, що оточували Центральну площу (Польський  Ринок), “ліквідували” заради будівництва  нового міського центру. Центр так  і не збудували, а на місці розібраних на Ринку й навколо нього середньовічних будинків у 1962 році розбили сквер  на честь 900-річчя заснування міста.[5]

Водночас у Новому місті  проводилася велика робота по відновленню  зруйнованого житлового фонду. Лише за перше повоєнне десятиліття було відремонтовано майже 250 будинків, завершено  капітальний ремонт мосту між  Старим та Новим містом, відновлено ряд заводів, впорядковано лісопарк, парк ім. Леніна, відкрито міську автобусну  лінію, налагоджено залізничне сполучення міста з обласним центром та столицею.

За 40 післявоєнних років  населення міста зросло втричі і  в 1986 році становило 100 тис. чоловік. Місто  перетворилося на промисловий центр  області: тут діяли різнопрофільні заводи, в тому числі й найбільший у СРСР цементний завод-гігант. На жаль, у повоєнні часи ще не було розуміння і належного ставлення до пам’яток минулого. Старе місто теж розвивалося за промисловою програмою, яка багато в чому суперечила засадам збереження культурної спадщини.[7]

У 1977 році, завдяки діяльності архітекторів та істориків, Старе місто  отримало статус Державного історико-архітектурного заповідника, а в 1998 році – Національного історико-архітектурного заповідника “Кам’янець”. Впродовж останніх 40 років українськими реставраторами відновлено частину фортифікацій Старого замку, а також Міську браму, Польську браму, міські мури, Кушнірську та Різницьку башти. У 1999 році проведено ремонтно-реставраційні роботи на ряді об’єктів Старого міста, розроблено і затверджено програму перспективного розвитку заповідника та Перспективну програму консерваційних і реставраційних робіт комплексу Старого і Нового замків, розраховану на 10 років.

У 1996 році на території Хмельницької області створено Національний природний  парк “Подільські Товтри”, адміністративний центр якого знаходиться в Кам’янці-Подільському.

В останні роки основний вектор розвитку міста переорієнтовано  на туризм і культуру, налагоджено  міжнародні культурні зв’язки з  містами Європи, а також США, і  в першу чергу – з найближчими  сусідами з Польщі – Варшавою та Саноком. У 1998-2001 роках місто відвідав Президент України Л. Кучма.[9]

Не обходять Кам’янець  увагою і керівники сусідніх держав. У 1996 році було розпочато спільний українсько-польський  проект реставрації Замкового мосту, який, згідно з гіпотезою українських  дослідників, сягає античних часів. Для реалізації дослідницьких та реставраційних робіт створено доброчинні фонди – в Україні “Замковий  міст” (1999 р.) та “Міст” в Польщі (2000 р.). Польський уряд в особі прем’єр-міністра Є. Бузека 2000 року призначив на дослідження і розроблення проекту реставрації унікальної пам’ятки спільного минулого України і Польщі 100 тис. злотих. З розробленим міжнародною творчою групою проектом реставрації Замкового мосту 2002 року ознайомився Прем’єр-міністр Польщі Лєшек Міллер, який відвідав Кам’янець, з яким його поєднують родинні зв’язки.

Щороку в травні кам’янчани святкують день міста. Започатковано традиції проведення “Лицарських турнірів”, “Козацьких забав”, чемпіонатів України з повітроплавання, авторалі. В 2001 та 2003 роках було проведено “Свято семи культур ”. Завдяки цим широким програмам, які ініціює міська влада на чолі з міським головою Олександром Мазурчаком, а також утворені у 1999 році громадська організація “Партія відродження Кам’янця-Подільського” та “Центр розвитку Старого міста ”, історична столиця Поділля повертає собі колишню славу.[3]

Кам’янець-Подільський відомий  передусім як місто-фортеця, яка  здобула світову славу. За свою середньовічну історію він був захоплений лише тричі: в 1393 році литовським князем Вітовтом, у 1430 році поляками через незгоди всередині гарнізону фортеці та у 1672 році турками, завдяки значній чисельній перевазі супротивника.

За пам’ятками оборонної архітектури, що збереглися в місті, можна простежити історію розвитку військового будівництва. Сучасними військовими фахівцями оборонна концепція Кам’янця визнається досконалою. Вона полягала в органічному поєднанні природних захисних властивостей неприступного скелястого острова, оточеного глибоким каньйоном річки Смотрич, та штучних укріплень, які підсилювали природні рубежі в найуразливіших місцях.

Люди оселилися на острові ще в прадавні часи. Вони шукали зручних місць для своїх поселень, а острів був винятковою природною твердинею. Найранішою археологічною знахідкою, що належить до епохи палеоліту (1 млн. 800 тис. -10 тис. років тому), є уламки бивня мамонта та оброблене кам’яне знаряддя праці. Їх виявили поблизу острова Старого міста, на території лісопарку, що впритул підходить до каньйону річки Смотрич.

Список використаної літератури

1. До історії фортеці Кам’янця-Подільського

2. Расщупкін О., Трубчанінов С. Кам’янець на Поділлі: туристичний путівник

3. Солоп В. Фортеця чи замок?

4. Кам’янець–Подільський у другій половині XVII – XVIII ст. у малюнках та гравюрах

5. Шубарт, Павло. Пізнай свій край, або Україна чудесна// Чорноморські новини, 2007. — № 114–115.

6. Петров М. Б., Рибак І. В.. Кам'янець-Подільський // Енциклопедія історії України. — Т. 4. — К.: Наукова думка, 2007.

7. Кам'янець-Подільський // Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 4. — Київ, 1979., стор. 541

8. м. Кам'янець-Подільський на сайті Хмельницької обласної ради

9. Кам'янець-Подільський онлайн

10. Кам'янець-Подільський історичний

11. Сергій П'ятериков. Стара фортеця над Смотричем // Дзеркало тижня, № 24 (399), 28.06.2002