Розвиток туризму в ближному сході

                                                          Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….

Розділ 1. Загальна характеристика регіону

1.1 Економіко-географічне розташування, рельєф та населення американського регіону………………………………………………………………………………….

1.2 Історія розвитку туризму в Американському регіону.........................................

Розділ 2. Ресурси  Американського туристичного регіону

2.1 Північноамериканський  туристичний район…………………………………

2.2 Центральноамериканський туристичний район……………………………

2.3 Південноамериканський  туристичний район ……………………………........

2.4 Карибський басейн………………………………………………………………

Розділ 3. Розвиток туризму в Американському туристичному регіоні

3.1Туристичні ресурси  в Американському регіоні…………………………………

3.2Розробка туристичної  карти……………………………………………………..

3.3 Розробка презентації  та рекламного буклета………………………………….

Висновок…………………………………….……………………………………..

Використана література...........................................................................................

Вступ

Америка як частина світу складається з двох континентів — Північної Америки і Південної Америки. Ці частину світу ще на початку її колонізації назвали Новим Світом на відміну від уже до того обжитого європейцями Старого Світу.Дехто з дослідників Америки вважає, що люди з Азії прибули сюди 30 тис. років тому. Там, де нині знаходиться Берингова протока, нібито колись був суходіл. Ним і скористалися вихідці з Азії, щоб переселитися до Америки. За 8 тис. років до нашої ери вони вже розселилися повсюди в Америці.Можливо, у УШ-ІХ ст. в Америці побували нормани (предки сучасних норвежців).Але відкриття Америки приписують Христофору Колумбу, який у 1492 р., під час своєї першої трансатлантичної подорожі, досягнув Вест-Індії.У 1501 р. італійський мореплавець Амеріго Веспуччі дійшов висновку, що Америка не є частиною Азії (у що вірив X. Колумб). Відкриті землі назвав Америкою німецький картограф Мартін Вальдземюллер у 1507 р. у своєму звіті про подорож А. Веспуччі. У 1538 р. цю назву повторив фламандський географ і картограф Герардус Меркатор. Так Амеріго Веспуччі залишив свій слід в історії та географії. Лише одній людині на планеті судилося зафіксувати своє ім'я в назві цілої частини світу. Для розуміння особливостей протікання туристичних процесів у планетарному масштабі та потреб статистичного аналізу світ розділений на великі частини - туристичні регіони світу - зі спільними рисами природного, культурного, історичного, політичного характеру і подібними тенденціями розвитку, насамперед, міжнародного туризму.Згідно підходів, запропонованих Світовою Туристичною Організацією, традиційно виділяють п'ять туристичних регіонів, у межах яких виокремлено окремі субрегіони (райони): Американський, у складі Північної, Центральної, Південної Америки та Карибського басейну, Європейський (Південна, Західна, Північна та Центральна і Східна Європа), Африканський (Північна, Західна, Центральна, Східна та Південна Африка), Азійсько-Тихоокеанський, у складі Північно-Східної, Південної, Південно-Східної Азії та Океанії, куди також належать Австралія та Нова Зеландія. Окремим регіоном світового туризму є Близькосхідний, до якого належать країни арабського світу, компактно розташовані у Північній Африці та на Близькому Сході (див. додаток В).Слід мати на увазі, що згідно даного регіонального поділу до складу Південноєвропейського субрегіону включені Туреччина, Кіпр та Ізраїль, до Північної Європи - Велика Британія та Ірландія, а до Центральної і Східної Європи також належать Росія, Казахстан, республіки Закавказзя і Середньої Азії.

Розділ 1. Загальна характеристика регіону

1.1 Економіко-географічне  розташування, рельєф та населення  американського регіону.

Америка як частина світу  складається з двох континентів  — Північної Америки і Південної  Америки.

Південна частина Північноамериканського континенту 65 ла колонізована іспанцями  в XVI ст. Східне узбережжя материка відкрили британці та французи у XVII ст. Загарбницькі інтереси останніх двох спричинили між  ними Семилітню війну) (1756-1763). Англійці перемогли. Згодом англійські колонії  і зброєю в руках вибороли свою незалежність від метрополії під  час війни 1775-1783 рр. й утворили державу  — США. До речі, переклад українською  мовою офіційної назви держави  — Сполучені Штати Америки (United States of America) є невдалим. У першому  слові викинуто геть корінь слова "unit" (союз). Слово "state" переклали "штатом", хоч англійською мовою це слово  означає "держава". Правильним був  би переклад "Об'єднані Держави Америки".Канаді метрополія надала конституцію в 1867 р., і країна стала фактично незалежною, набувши статусу домініону Великобританії.Упродовж XIX ст. освоювалася західна частина  Північноамериканського материка. Мексика  та південноамериканські колонії здобули  свою незалежність від Іспанії в  ході визвольної війни 1810-1826 рр. Міць Іспанії  як метрополії підірвї французький  імператор Наполеон, і цим скористалися латиноамериканці, виборовши собі незалежність. Шлях Бразилії до незалежності від  Португалії був менш кривавим.

До Північної Америки  відносять Канаду, США, Мексику, інші території Центральної Америки  та Вест-Індію. Разом з островами  площа Північної Америки становить 24 млн км2, чисельність населення  — понад 450 млн. Центральною Америкою вважається частина Північної Америки, що знаходиться У тропічних широтах. Площа Південної Америки — 17,8 млн км2, чисельність населення — понад 300 млн. У Північній Америці збереглися володіння США, Великобританії, Франції (Віргінські острови, Гваделупа, Мартиніка). Найбільший у світі острів — Гренландія — належить Данії, але він має самоуправління.

У країнах Центральної  Америки, в Мексиці та Південній  Америці основна мова іспанська, у Бразилії — португальська. Через  те що більшість населення розмовляє  мовами, в основі яких лежить латинський алфавіт, Південну й Центральну Америку  часто називають Латинською Америкою. У Вест-Індії англійська, французька та іспанська мови насичені місцевими  діалектами й існують у вигляді "суржику", який нелегко зрозуміти  тим, хто володіє літературними  мовами. Такі "модифіковані" мови дістали назву "голуб'ячих", бо англійцям здавалося, що місцеві  жителі не говорять, а туркочуть, як голуби. Бразилія — найбільша у світі країна з португальською мовою: тут нею розмовляють у кілька разів більше людей, ніж у самій Португалії. Природно-ресурсний потенціал. У рельєфі регіону переважають середньовисотні гори та вулканічні хребти. Є діючі вулкани. Найвищий з них Тахумулько досягає 4217 м. Регіону властива висока сейсмічність. Клімат — тропічний. Щорічна кількість опадів — 3000-5000 мм. Вологі тропічні ліси поширені на північному сході, широколисті ліси та чагарники — на південному заході та на півночі. У рельєфі виділяються потужний пояс Анд (найвища точка — гора Аконкагуа сягає 6960 м) на заході та платформний низькогірний схід. На більшій частині території Південної Америки клімат субтропічний і тропічний, у басейні Амазонки екваторіальний. У рівнинній частині аж до південного тропіка середньомісячні температури влітку — 20-28 градусів тепла. Взимку (а зима там тоді, коли в нас літо) температури знижуються. Зокрема, у Патагонії температура падає до 1 градуса тепла. На південночилійських і колумбійських схилах Анд, що звернені До Тихого океану, щороку буває 5-10 тис. мм опадів. У вологих лісах Амазонії дощів випадає 2-3 тис. мм; на захід від Пампи і в Патагонії — лише 150-200 мм.

Природні ресурси Південної  Америки багаті й різноманітні. Є  великі регіони з родючими ґрунтами (наприклад, пампа Ла-Платської низовини). Річки Амазонка, Оріноко, Парана мають  великий гідроенергетичний потенціал  та значнії резерви прісних вод  і є зручними для внутрішнього судноплавства. У Південній Америці є великі масиви тропічних лісів.) Значні запаси риби та морепродуктів мають води двох океані які омивають береги континенту і є основою розвитку рибаль ства. Багатими є і надра континенту. Тут знаходяться п'ята частина світових запасів нафти, четверта — кольорових металів, майже третина руд чорних металів. Є чималі ресурси ніобію та берилію (Бразилія), літію (Болівія, Чилі), фосфатів, (Перу, Бразилія), сірки (Мексика, Чилі), а також урану, хрому, вольфраму, граніту, ртуті, азбесту, бору та ін. На островах Вест-Індії клімат тропічний, сприятливий для сільського господарства. Є запаси корисних копалин, здебільшого руд кольорових металів. Місце і роль США в Америці. Контрастність країн регіону. Оскільки США є світовою супердержавою, то вона домінує і в Америці. Недарма ж, коли кажуть "Америка", то під цим словом розуміють саме США. Ще у 1823 р. на весь світ пролунала доктрина тодішнього президента США Джеймса Монро "Америка — для американців", що фактично означало: "Америка — для США". США відіграють провідну роль в Організації американських держав (ОАД) — асоціації з 35 країн Західної півкулі, яку створено у 1890 р. для виконання переважно комерційних функцій. Статут і нинішню назву ОАД прийняла в 1948 р. на 9-й Міжамериканській конференції, що відбулася у болівійській столиці Боготі. Офіційною її метою є діяльність на благо миру й процвітання регіону та зміцнення суверенітету країн-членів. Генеральний секретаріат ОАД розміщується в столиці США — Вашингтоні. США — велетенська і найбагатша у світі країна. Інші держави Америки про таке становище не можуть навіть мріяти. Регіон був, є і, очевидно, тривалий час ще буде ареною гострих соціально-економічних контрастів. Для прикладу візьмімо Бразилію. її економіка — восьма за обсягами виробництва у світі. Досягнення й кризові явища в ній сплелися в один клубок. Економіка Бразилії має хронічні проблеми. Серед найголовніших слід назвати високі темпи інфляції, значну зовнішню заборгованість, глибоку майнову поляризацію суспільства, велику кількість безпритульних і безробітних. Зокрема, кількість безпритульних дітей (так званих вуличних) у Бразилії досягла 3 млн. Водночас ВНП цієї країни вже перевищив 1 трлн доларів США. Ці та інші проблеми стримують економічний розвиток латиноамериканських країн, загострюють соціальні конфлікти, які нерідко переростають у партизанські війни. Нестабільними країнами у цьому відношенні є Колумбія, Мексика, Нікарагуа, Гватемала та деякі інші. Наведемо приклади. Кричуща несправедливість життя, корупція влади, продажність політиків, величезна майнова нерівність громадян, коли одні не мають, що їсти і де жити, а інші не знають, куди дівати гроші, авторитарність правління і відсутність демократії, безправне становище корінних жителів-індіанців у багатьох країнах Латинської Америки — усе це спричинює національно-визвольну боротьбу, виникнення революційних рухів, тероризм тощо. В деяких країнах триває громадянська війна, поширені вбивства політиків і журналістів.

Так, упродовж кількох десятиліть не спадає напруженість У Колумбії. На її території воюють кілька партизанських  армій. Уряд вдається то до переговорів, то до воєнних операцій. Гострою  проблемою в Колумбії є діяльність наркомафії. Уряд веде поки що безуспішну боротьбу з великими наркооб'єднаннями. Наркобарони широко використовують терористичні методи, зокрема вбивства політичних діячів та захоплення заручників. У 1991 р. розпочалися переговори між урядом Гватемали і повстанцями Гватемальської народної революційної єдності, яка протягом ЗО років вела партизанську війну з урядовими військами. Було укладено угоди про права індіанського населення, повернення біженців, демократизацію політичного життя країни, освіти тощо. У грудні 1996 р. повстанці під контролем ООН склали зброю. Водночас армію й поліцію звільнили від корумпованих елементів. Не всім верствам нікарагуанського суспільства сподобався прихід до влади в липні 1979 р. сандиністів (так вони себе називають на честь лідера національно-визвольної боротьби 1920-х років А. С. Сандино). В Нікарагуа вибухнула громадянська війна, яка тривала до 1990 р. Нині, хоч війни вже немає, ситуація залишається складною, насамперед тому що більше половини працездатного населення — безробітні. Економіка Болівії більш як на 50 % залежить від наркобізнесу. Тривала фінансово-економічна криза поглиблюється несприятливою експортною кон'юнктурою — низькими цінами на олово та газ, які є основою болівійського експорту. Свого часу латиноамериканському повстанцеві Ернесто Че Геварі саме з огляду на гострі соціальні проблеми Болівія здавалася найзручнішою країною для того, щоб стати другою (після Куби) соціалістичною державою Західної півкулі.

1.2 Історія розвитку  туризму в Американському регіону

Усезростаюча значущість туризму характерна для XX - початку XXI ст. Його роль зводиться не лише до впливу на економіку, а - чи не найголовніше - до усвідомлення необхідності розвитку зв'язків між народами різних країн світу та для взаємопізнання їхньої історії, культури, традицій. Туризм став послом дружби у міжнародних відносинах.Сучасні туристичні потоки формуються під впливом чинників, що сягають історією давніх епох. Це пояснюється намаганням людини пізнати навколишній світ, встановити зі сусідніми народами торговельно-економічні, культурні й інші зв'язки. Перші ознаки туризму спостерігаються у глибокій давнині й тісно пов'язані з подорожуванням як головним засобом пізнання довкілля. Упродовж багатьох віків населення було статичним. Воно здебільшого характеризувалося прив'язаністю до землі, сільського господарства. Минали століття, зростали потреби в нових для проживання територіях. Для їх пошуку цілі племена вирушали в світові мандри, зустрічаючи маловідомі народи, котрі відрізнялися мовою, культурою, традиціями. Дехто з мандрівників описували ці особливості, а матеріали потім використовували для посилення зв'язків між народами. З-поміж середньовічних мандрівників, які описували культуру і побут, наприклад, народів Сходу, вирізнявся відомий мореплавець, венеціанський купець XIII ст. Марко Поло. Зібрані ним матеріали слугували основою для складання географічних карт.

Кінець XV-друга половина ХУП ст. - епоха Великих географічних відкриттів, що посприяло подальшому розвитку торгівлі й мореплавства. Централізовані монархії Європи споряджали експедиції для завоювання нових заморських територій. Усе це ознаменувало зростання рухливості населення світу. Отже, мандрівники упродовж багатьох століть вирушали в дорогу не задля отримання задоволення, а щоби досягти якоїсь мети. Подорожі задля задоволення стали лише тоді популярними, коли з'явились регулярні пасажирські перевезення, організоване харчування та засоби розміщення, дія подорожуючих (XVII ст.), коли зникли елементи явного ризику і повсякденних перешкод, які віками були головною перешкодою на шляху подорожуючих.Після Першої промислової революції (наприкінці Х*УШ ст.), подорожі стали популярнішими, але переважно серед заможних верств населення. Однак зауважимо, що переміщення людей відбувалися постійно. Вони були пов'язані з війнами й іншими політичними подіями, з паломництвом до святих місць, пошуком роботи, навчанням. Однак обсяги цих подорожей були незначними.Масштабне зростання туризму пов'язане з подальшим розвитком світового господарства, ринкових відносин і класичних складових попиту: вільного часу, грошей та споживчих преференцій.Більшість сучасних дослідників туризму вирізняють чотири основні стадії (етапи) його розвитку1, хоча їх терміни можуть дещо не збігатися. Так, англійські вчені Ю. Лікоріш і К. Дженкінс першу з чотирьох стадій пов'язують з тривалим періодом, що охоплює найдавніші часи аж до XVIII ст., а українські дослідники І. Беліков, Л. Устименко й І. Афа-насьєв продовжують його майже до середини XIX ст., а точніше - до 1841 р. На наш погляд, його верхня межа збігається з періодом розгортання Першої промислової революції, яка спричинила відчутні зміни у суспільному житті людства - появу парової машини та її практичного застосування.Отже, назвемо чотири основні стадії (етапи) в історії розвитку туризму.

Перша - від найдавніших  часів до кінця XVIII - початку XIX ст. Це стадія започаткування розвитку світового туризму.

Друга - початок XIX ст. до кінця Першої світової війни - період становлення організованого туризму.

Третя - від 1918 р. до кінця  Другої світової війни - етап індустріалізації туризму.

Четверта - з 1945 р. до наших  днів. Пов'язана з масовим розвитком туризму та процесом глобалізації.

Чимало дослідників першу стадію, стадію започаткування туризму, найчастіше пов'язують із розвитком торговельних зв'язків, між окремими містами, країнами, регіонами2. Найумілішими торговцями давнини були фінікійці, котрі успішно використовували кораблі для прокладання морських шляхів у невідомі країни, плаваючи вздовж західних берегів Європи, Африки.Особливий період в історії людства пов'язаний із давньогрецьким мандрівником, ученим, батьком історії Геродотом (бл. 485 р. - бл. 425 р. до н. е), який описав країни Близького Сходу, скіфські степи, Причорномор'я (V ст. до н. е.). Після Геродота чималий внесок у пізнання світу зробив Пі-фей, об'їхавши береги Західної та Північної Європи у 330 р. до народження Христа, описав для греків ці країни. Уперше назвав Англію Альбіоном (Білим Островом).Високого рівня досягла рухливість греків у період розквіту міст-держав, зокрема Афін, Дельфи, Епідаври, Олімпії. Починаючи з 776 р. до н. е., щорічно на Олімпійські ігри сходилися любителі спорту і шанувальники мистецтва не лише з Еллади, а й інших європейських країн. До цього періоду також належить будівництво перших спеціалізованих будівель, в яких могли розміститися атлети та глядачі. Для пізнання світу велике значення мали військові походи Александра Македонського в IV ст. до н. е.Для пізнання світу чимало зробив давньогрецький географ Страбон (63 р. до н. е. - 20 р . н. е.). Його знаменита "Географія" у 17 книгах стала помітним кроком у пізнанні світу, країн, окремих народів. Клавдій Птолемей доповнив попередніх дослідників-географів новим пізнанням світу.Після завоювання римлянами Греції відкрився прямий шлях до місць, які вже у ті часи вважалися центром світової культури. Римляни вивчали грецьку мову, філософію, пізнавали пам'ятки культури, а також відвідуючи місця з теплими мінеральними водами та з організованим комфортом у районах Кампанії й Етрурії, Геркулануму. В період Римської імперії виникли державні двори вздовж доріг, де розміщалися на відпочинок кур'єри та державні службовці Риму. Під час таких поїздок римляни вже тоді користувалися дорожніми путівниками.У ранньому Середньовіччі поширилось релігійне паломництво. Дорогою до святих місць паломники використовували для відпочинку монастирі, церкви, постоялі двори. Найвідомішими центрами релігійного туризму на Святій землі були Єрусалим, Назарет, Вифлиєм, монастирі Келюші, Лурд, а також святиня мусульман - Мекка та ін.Значно розширили пізнання світу арабські мандрівники УП-XI ст. Найвідомішим був купець із Басри - Сулейман, який побував у Китаї, Індії й інших країнах світу і залишив цікаві спогади. Вагомий внесок у пізнання географічного простору зробили морські відкриття в VIII-IX ст. північними народами, зокрема норманами, котрі під час походів одночасно захоплювали прибережні міста, поселення, захоплювали купецькі судна. їх на наших землях називали варягами.В епоху Київської Русі особливо тісними були контакти наших пращурів із країнами Західної Європи та Візантією, що й вплинуло на доленосне рішення про прийняття християнства на Русі-Україні. Це допомагало через посередництво священнослужителів, перекладачів, ремісників підтримувати тісні зв'язки і з Візантією, і з багатьма іншими країнами Європи.У Середньовіччі масове переміщення людей спостерігалося під час христових походів. Це давало змогу не лише завойовувати нові території, а й пізнавати їх, розширювати ринки збуту, закуповувати нові товари. Детальні описи цих країн і народів залишили такі відомі мандрівники, як Афа-насій Нікітін і вже згадуваний нами Марко Поло.Важливою віхою у розвитку туризму стало використання мінеральних вод, грязей з лікувально-оздоровчою метою, їх застосування з давніх-давен засвідчують археологічні розкопки, описи в Біблії, наприклад, про використання священного озера Бенарес під Єрусалимом з лікувальною метою. У Стародавньому Єгипті лікувальні властивості мінеральних вод використовували жерці, чим і примножували багатства місцевих храмів. Дещо пізніше задля лікування та паломництва використовували священні джерела, озера і навіть річки (Індія, Стародавній Китай, Персія)."Про рекреаційно-туристичну діяльність у сучасному розумінні цього слова, - зазначає В. Мацола, - ми можемо говорити лише в Древній Греції та Стародавньому Римі. У цих країнах сформувалися спеціальні центри з цінними природними рекреаційними ресурсами, які надавали широкий асортимент рекреаційних послуг: купання, пиття, гарячі ванни, натирання, лікування, побутові послуги і т. д,"8 Особливо популярними у Давній Греції були гарячі джерела на о. Євбел, де для їх використання зводилися спеціальні будівлі. Тут їхні власники за відповідну платню здавали будинки прибульцям для лікування.