Проблеми готельного туризму в Україні

1.Вступ

Сучасна світова спільнота  дуже серйозно ставиться до індустрії  відпочинку і туризму. Це — напрям бізнесу, який швидко розвивається. Туристичний  сектор економіки, попри усі трагічні події, демонструє свою виняткову життєздатність і вміння долати труднощі. За оцінками Всесвітньої туристичної організації (ВТО) питома вага туризму у створенні  валового національного продукту (ВНП) країн світу в 2010 році сягне 11 — 12%.  
Сьогодні вже нікого не треба переконувати, що в сучасному світі туризм належить до найпотужніших і найдинамічніших галузей економіки та регіонального розвитку. Це стосується не тільки країн, де туризм становить основу господарської діяльності, а й найбільш розвинених індустріальних держав світу - США, Великої Британії, Франції, Італії, Іспанії. Мексики, Китаю. 
У XX столітті відбулася справжня туристична революція, такою ж мірою творча і важлива, як індустріальна. Туристичний бум стався завдяки зростанню купівельної спроможності населення, збільшенню вільного часу у людей, успішному розв'язанню транспортних проблем. Усе це сприяло тому, що туристична сфера забезпечує не лише вагомий відсоток світового валового продукту, а й понад 30% обсягів послуг світової торгівлі і 11 % світових споживчих витрат, 7% загального обсягу інвестицій та 5% податкових надходжень. У сучасних умовах переходу України до ринкової економіки в кожній галузі відбувається пошук нових шляхів і методів виробництва, здійснюється аналіз сучасного стану, окреслюються перспективи на майбутнє. 
Ці процеси характерні також для туристичної галузі, яка спрямована па отримання прибутку через задоволення туристичних потреб населення, падання йому різноманітних туристичних послуг у вигляді житла, харчування, транспортного й екскурсійного обслуговування та іншого сервісу. 
Туризм - активна і невимушена форма спілкування людей. Розширення і поглиблення туристських зв'язків між країнами важлива проблема сучасних міжнародних відносин. Проблеми розвитку туризму, його політичний, економічний і культурний впливи на світове господарство та міжнародні зв'язки активно обговорюються в політичних, ділових та наукових колах. 
На світовому рівні характерною ознакою туризму останніх років є достатньо висока динамічність і стабільність його розвитку, а також його активний вплив на економіку багатьох країн, що мають сприятливі рекреаційні ресурси. 
Міжнародний туризм і туризм взагалі відіграє велику роль у зміцненні миру в усьому світі, поліпшенні порозуміння і дружби між народами, розширенні торгового, наукового та культурного співробітництва, встановленні добрих відносин між державами. 
Туризм посідає чільне місце в міжнародних зовнішньоекономічних зв'язках. Він є важливим стимулом розвитку світової торгівлі, що сприяє розширенню й активізації міжнародного торгового обміну. Водночас туризм слід розглядати і як самостійний вид міжнародних зв'язків. 
В Україні туристична індустрія перебуває в стадії свого становлення як самостійний сектор економіки.

    2.  Державне регулювання у сфері туризму в Україні

На  даному історичному етапі розвитку світового і українського туризму  велика увага приділяється науковим розробкам в галузі туризму. В  цьому напрямі вагомий внесок у наукове обґрунтування питань дер-жавного регулювання туризму, розвиток галузевої науки, підготовку кадрів внесли Ф. Франжіаллі (Іспанія), Ф. Штатфельд (ФРН), С. Перро (Франція), Я. Ембле (Бельгія), Е. Ауербак (Австрія), В. Квартальнов (РФ). Я. Фечко, М. Борущак (Польща), О. Дурович (Білорусь), В. Федорченко, В. Євдокименко, В. Мацола (Україна) та інші. 
Життя показує, шо успіх розвитку туристичної галузі перш за все визначається досконалістю туристичного законодавства. 
Треба зазначити, що, як свідчить світова практика, ефективність державного регулювання сферою туризму значною мірою залежить від наявності в будь-якій країні органу центральної виконавчої влади, який би піклувався проблемами розвитку галузі.  
11 квітня 2002 року Указом Президента України № 331 була утворена Державна туристична адміністрація України. 
На сьогодні в Україні діє близько 600 законів, Указів Президента, Постанов Кабінету Міністрів, відомчих нормативних актів, що прямо або опосередковано відносяться до туристичної сфери. Основними проблемами у сфері нормативно-правової бази туризму є: складність сприйняття, некоректність, невизначеність, а іноді й відсутність окремих юридично виважених важливих понять туристичного підприємництва; відсутність урахування специфіки туристичної галузі в системі оподаткування; наявність окремих податків, що стримують розвиток галузі. 
Від стану правового забезпечення в Україні в цілому і правового забезпечення функціонування туристичної індустрії зокрема залежить і саме існування туризму з Україні. 
До норм загального законодавства належать: 
Конституція України, якою закріплені основні права і свободи людини, їх гарантії, вона визначає, що: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються з Україні найвищою со-ціальною цінністю". 
Закони України: 
- "Про захист прав споживачів", що є основою державного регулювання безпеки товарів і послуг з метою захисту людини, її майнового 
та природного середовища; 
- "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"; 
- "Про страхування"; 
- "Про рекламу"; 
- "Про державний кордон України"; 
- "Про охорону навколишнього середовища"; 
- "Про охорону культурної спадщини" тощо. 
Правову базу діяльності туристичної галузі країни було закладено Законом України "Про туризм", прийнятим Верховною Радою 15 вересня 1995 р., №324/95 - ВР, який констатував: "Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності". 
Нормативні акти в Україні створювалися відповідно до світових стандартів у галузі туризму, а саме: 
1) Загальної декларації прав людини (1948 р.); 
2) Статуту Всесвітньої туристичної організації (Мехіко, 1970 р.); 
3) Манільської декларації з світового туризму (Маніла, 1980 р.); 
4) Документу Акапулько (Мексика, 1982 р.); 
5) Хартії туризму та Кодексу туриста (1985 р.); 
6) Гаагської декларації з туризму (Гаага, 1989 р.); 
7) Балійської декларації з туризму (Індонезія, 1996 р.); 
8) Глобального етичного кодексу туризму (Сантьяго, 1999 р.); 
9) Осакської декларації тисячоліття (Осака, 2001 р.); 
10) Сеульської декларації "Світ і туризм" (Сеул, 2001 р.). 
За останні роки відбулися революційні зміни в нашій державі щодо створення підґрунтя, у першу чергу формування нормативно-правової бази, функціонування галузі туризму в нашій державі у XXI столітті. 
Прийнято нову редакцію Закону України "Про туризм". Ця, без перебільшення доленосна, подія відбулася на заключному засіданні сесії Верховної Ради України 11 липня 2003 року. Закон України "Про туризм" у новій редакції формувався і сприймався нелегко, тому що були різні думки, як на підтримку цієї ініціативи, так і проти. Проте нова редакція Закону є логічним наслідком, що випливає з положень Указів Президента України: 
- "Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року" від 10.08.99р.; 
- "Про підтримку розвитку туризму в Україні" від 02.03.01 р.; 
- "Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму" від 14.12.01р.; 
- "Про деякі заходи щодо розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфер України"від 11.03.03 р.; 
а також "Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.02 р. № 583. 
Законом передбачається запровадження механізмів фінансових гарантій, що мають надаватися користувачам туристичних послуг суб'єктами туристичної діяльності на випадок їх банкрутства або форс-мажорних обставин, з метою запобігання можливих випадків шахрайства, ухилення від оподаткування та забезпечення прав споживачів туристичних послуг. Застосування механізмів фінансових гарантій відповідає світовому досвіду та використовується в усіх туристично розвинених країнах. 
Закон також визначає місце і процедуру започаткування діяльності закладів, що надають послуги з розміщення (незалежно від назви, форми власності, організаційної структури тощо) в структурі туристичної галузі, а також їх взаємодію з іншими суб'єктами туристичної діяльності. 
З метою захисту від недобросовісної конкуренції в туристичній галузі запроваджується механізм запобігання тотожності назв суб'єктів туристичної діяльності.

               3. Рекреаційний комплекс України

Відпочинок людини у спеціальній літературі називається рекреацією, а її поведінка, направлена на задоволення своїх потреб у відпочинку, лікуванні, компенсації життєвої енергії, — рекреаційною діяльністю. В окремих країнах склались потужні комплекси відпочинку, курортного лікування, туризму. Такі комплекси одержали назву рекреаційних.

Багатофункціональний  рекреаційний комплекс можна умовно поділити на три групи:  
1) лікувально-оздоровчий (санаторно-курортне лікування та оздоровлення);  
2) пізнавальний (туризм);  
3) економічний (регенерація робочої сили, сфера господарчої діяльності).

Комплекс, слід розглядати як частину світового  господарства, пов'язану з опануванням  територій для відпочинку, профілактичного  та реабілітаційного лікування, туризму. В окремих країнах він дає  чималі прибутки у загальній економічній  діяльності, випереджаючи іноді промисловість  та сільське господарство. Навіть у  США землі, зайняті під рекреаційним комплексом (хоч і в 10 разів менші  за площею, ніж сільськогосподарські), дають щорічний прибуток утричі більший. 
Рекреація (лат. Rесrеасіо — перерва, відпочинок між заняттями) — відтворення фізичних і духовних сил людини, затрачених у процесі праці. Сутність рекреації полягає у задоволенні усесторонніх потреб людини, пов'язаних із оздоровленням, відпочинком та змістовним проведенням часу в період дозвілля.

З економічної точки зору рекреація  спрямована на відтворення робочої  сили, на формування споживчого попиту як на товари, так і на послуги. Своєю  діяльністю вона прискорює розвиток господарства певної території, розширює сферу прикладання праці, суттєво  впливає на структуру балансу  грошових доходів і витрат населення, активізує приплив іноземної  валюти. 
Суспільний поділ праці в сучасних умовах сприяє виділенню рекреаційної сфери у самостійну ланку господарської діяльності. Вона об'єднує низку субгалузей, які задовольняють попит на різноманітні види лікування, активний відпочинок, розваги.

Вагомою структурною складовою економіки  України стає рекреаційний комплекс для розвитку якого є необхідні  природні умови, історико-культурні, матеріальні  та трудові ресурси. Рекреаційний комплекс можна розглядати в двох аспектах: з одного боку, як міжгалузевий комплекс у складі сфери послуг, де виникають  і набувають розвитку економічні відносини з виробництва, обміну і споживання рекреаційно-туристичного продукту; з другого — як складову соціальної інфраструктури територій  різного рівня, що становить комплексну систему (мережу) підприємств і закладів з виробництва, просування і реалізації рекреаційно-туристичних послуг. 
Рекреаційний комплекс має ознаки самостійного об'єкта:  
- спеціалізовану матеріально-технічну базу;  
- специфічні природно-антропогенні ресурси;  
- унікальність продукування послуг і власної технології обслуговування; формування принципово нової схеми міжгалузевого і територіального управління;  
- суспільну значимість, в тому числі економічну, соціальну, екологічну і політичну.  
На базі рекреаційних ресурсів України функціонують будинки, пансіонати, бази відпочинку з загальною кількістю 434,4 тис. місць, дитячі табори - 467,7 тис. місць, установи туризму — 91 тис. місць. Крім того, в приміських зонах функціонує 330 установ одноденного відпочинку на 17,6 тис. місць. Рекреаційні установи України забезпечують відпочинок 17 млн. чоловік на рік. В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення і 13 курортів місцевого значення; є понад 400 санаторіїв, що можуть прийняти на лікування понад 600 тис. відпочиваючих. Існує перелік та межі 265 територій, які резервуються для організації зон лікування, відпочинку й туризму. Найбільшою популярністю у населення користуються райони Південного берега, включно з Гірським Кримом, узбережжя Чорного й Азовського морів та Карпати.

Розвиток  рекреаційного комплексу України  є пріоритетним напрямком національної економіки і культури, важливим фактором підвищення міжнародного престижу країни, джерелом соціально-економічного розвитку регіонів, важливою умовою збереження історико-культурної спадщини. 
Україна для цього має всі об'єктивні передумови: особливості геогра-фічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природ-ного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалів. Загальна площа придатних для туризму й відпочинку природних ланд-шафтів становить 9,4 млн. га. На території нашої держави налічується понад 125 тис. пам'яток археології, архітектури, містобудування, історії та мистецтва, працюють сотні музеїв. Крім того, Україна розташована на перехресті шляхів між Європою і Азією: важливі залізничні та автомобільні магістралі, порти Чорного та Азовського морів, а також Дунаю, авіамережа здатні сприяти розвитку її інтенсивних багатосторонніх зв'язків з багатьма країнами.

     4. Туризм як провідна галузь економіки України.

Туризм  є первинною ланкою рекреаційного  комплексу. 
Туризм - одне з важливих соціально-економічних явищ сучасності, що підпорядковане дії об'єктивних законів розвитку людського суспільства. Як вид людської діяльності й галузь економіки, туризм активно розвивається, і в майбутньому його значення безсумнівно зростатиме. 
З економічного погляду туризм - це особливий вид споживання матеріальних та духовних благ, послуг і товарів, що виокремлюється в самостійну галузь господарства. 
Отже, туризм - це вид рекреації, пов'язаний із виїздом за межі постійного місця проживання, активний відпочинок, під час якого відновлення працездатності поєднується з оздоровлювальними, пізнавальними, спортивними і культурно-розважальними цілями. 
Туристські заклади (туристські бази, готелі, кемпінги, притулки, стоянки, екскурсійні установи) утворюють самостійну субгалузь, яка сприяє організації рекреаційних занять, активному відпочинку та оздоровленню на найрізноманітніших туристських маршрутах. 
Види і форми туризму 
Для територіальної організації та планування туристського господарства важливе значення мають класифікації туризму, сутність яких полягає у виокремленні класів, форм і видів туризму за найрізноманітнішими напрямами. 
Досі немає чіткої загальноприйнятої класифікації туризму. Це пояснюється насамперед тим, що практично неможливо виокремити чисті форми і види сучасного туризму. 
Залежно від виду, туризм поділяють на: 
• внутрішній або національний - подорожі у межах своєї країни; 
• іноземний або міжнародний - подорожі поза межами країни. 
За характером організації туризм поділяють на: 
• плановий (організований); 
• самодіяльний (неорганізований 
За кількістю учасників виокремлюють: 
• індивідуальний туризм; 
• груповий туризм. 
За термінами і тривалістю подорожей туризм поділяють на: 
• короткочасний (туризм „вихідного дня"); 
• тривалий. 
Спортивний туризм - це пересування людей у вільний час, щоб займатися спортом. 
Він має такі різновиди: 
• пішохідний; 
• гірський; 
• водний (на плотах, байдарках); 
• гірськолижний; 
• велосипедний; 
• автомобільний та ін. 
Діловий туризм виник порівняно недавно. Першими організованими туристичними подорожами пізнавально-ділового характеру в закордонні країни були поїздки на міжнародні ярмарки і виставки. Кількість поїздок ділових людей збільшилася з розширенням комерційних ринків і поступовим ослабленням митних обмежень, а також завдяки збільшенню швидкості руху транспорту та зниженню транспортних витрат. Міжнародні виставки, ярмарки, аукціони, які відвідують мільйони туристів, досить прогресивна форма спілкування. 
Діловий туризм охоплює групи людей, об'єднаних єдиною метою або фаховими інтересами. Це можуть бути бізнесмени, інженери, лікарі, педагоги, спеціалісти сільського господарства, які здійснюють туристичні подорожі за спеціальними програмами і маршрутами. Поняття діловий туризм", за сформованою у міжнародному туризмі практикою, охоплює широке коло поїздок: 
• ділові поїздки співробітників підприємств для переговорів, участі у виробничих нарадах, презентаціях, збутова діяльність тощо; 
• поїздки на конгреси, конференції, виставки, ярмарки, біржі; 
• поїздки на спортивні змагання команд, гастролі; 
• поїздки офіційних делегацій. 
Діловий туризм відіграє значущу роль у міжнародному, внутрішньому й іноземному туризмі України, перспективи його розвитку - якнайсприятливіші. Частка ділового туризму в світі, за оцінками експертів ВТО, становить майже 20 відсотків. 
Діловий туризм - один із економічно найефективніших видів туризму у світі. Майже 50% доходів авіакомпаній, 60% доходів готелів складає обслуговування саме цієї категорії туристів. 
Зараз бізнес на відрядженнях — це напрям туристичної діяльності, що найшвидше розвивається. На діловий туризм вже припадає $399 млрд. з $6,5 трлн загальносвітового обороту туристичної галузі За прогнозами Всесвітньої туристичної організації, протягом найближчих десяти років оборот ділового туризму збільшиться у п'ять разів — попит з боку ком-паній зростає шаленими темпами. За даними Всесвітньої туристичної організації у найближчі 10 років кількість ділових поїздок потроїться — з 564 мли заходів 2005 року до 1,6 млрд. 2015-го. А оборот цього сегмента туристичного бізнесу до 2015-го збільшиться у п'ять разів — з $399 млрд. до $2 трлн.  
Релігійний туризм - подорожі, які мають на меті які-небудь релігійні процедури, місії. Історично - це найстаріший вид туризму. Сьогодні особливо помітне прагнення туризму і релігії до якнайтіснішого співробітництва. У туризмі з релігійною метою можна виокремити такі види поїздок: 
• паломництво, тобто відвідування святих місць, щоб вклонитись церковним реліквіям, святиням і взяти участь у підправленні релігійних обрядів; 
• пізнавальні поїздки, щоб ознайомитись з релігійними 
пам'ятками, історією релігії та релігійною культурою; 
• наукові поїздки - поїздки науковців, які вивчають різні релігії. 
Основними центрами релігійного туризму Є Ватикан, Єрусалим, Мекка. 
Для обслуговування туристів в Україні сьогодні використовують можливості понад 3000 закладів оздоровлення й відпочинку, майже 1400 готелів, мотелів, кемпінгів різних форм власності, 3500 транспортних засобів. Туристичною діяльністю займаються 2,5 тисячі підприємств, на яких працюють понад 100 тисяч осіб. 
Отже, про туризм її Україні серйозно заговорили, проголосивши його пріоритетним напрямом української економіки, а це дуже важливо для розвитку галузі.

                             5. Географія туризму.

Рекреаційні регіони, формуючись на основі територіальної близькості, наявності транспортних і функціональних зв'язків кількох  регіонів та спільного рекреаційного  ресурсу, утворюють рекреаційні  зони. 
Враховуючи наявні рекреаційні ресурси, існуючі потоки рекреантів та наявну матеріально-технічну базу, в Україні виділяють чотири великі рекреаційні зони: Чорноморсько-Азовська (у складі Кримського, Західно-Причорноморського і Східно-При чорноморського регіонів та Бердянського рекреаційного району); Західноукраїнська, де найбільш популярним є Карпатський рекреаційний регіон; Дніпровсько-дністровська (або Центральноукраїнська) з поділом на Придніпровський, Придністровський, Донецький і Подільський рекреаційні регіони, а також Поліська, яка через радіаційне забруднення не є перспективною для рекреаційного освоєння, за винятком Західно-Поліського рекреаційного району з центром у Шацьку  
Кримський рекреаційний регіон є найпопулярнішим і всесвітньовідомим санаторно-курортним і оздоровчим регіоном. Цьому сприяють кліматичні, водні, грязеві, пляжні, пізнавальні ресурси. М'який середземноморський клімат Південного берега Криму с визначальним фактором зро-стання популярності Криму. Тут щорічно оздоровлюється до 8 млн. чоловік. 
За даними офіційної статистики у Криму функціонує понад 700 лікувально-оздоровчих закладів, зокрема 128 санаторіїв та пансіонатів з лікуванням, 130 будинків відпочинку та пансіонатів. їх загальна рекреаційна місткість — 207.2 тис. місць.  
На Південному березі Криму зосереджено до 60% усіх оздоровниць, на західному узбережжі — 33%, а на східному — близько 4%. Густота рекреантів у літні місяці на півдні досягає 430 чол/км2, тоді як на сході півострова — лише 15 чол/км2.  
Найпопулярнішими курортами на заході Криму є Євпаторія, на півдні — Велика Ялта, а також Алушта. 
Серед основних туристських центрів Криму виділяються Севастополь, Керч, Феодосія, Судак та ін. 
Відомим в Україні є Західно-Причорноморський рекреаційний регіон у межах Одеської, Миколаївської і Херсонської областей. Особливою популярністю у цьому регіоні користуються курорти місцевостей Кароліно-Бугаз, Чорноморка, Шабо, Очаків, а також у Скадовську, Голій Пристані, Коблевому, Сергіївці, що простяглися смугою завширшки 1-3 км уздовж Чорного моря. Приваблюють відпочиваючих також лимани і джерела мінеральних вод, розташовані на відстані 15-20 км від берега моря. Численні лимани, мілководні затоки (Тендрівська, Джарилгацька) створюють сприятливий мікроклімат і доступні для масового відпочинку дітей. Основні запаси лікувальних грязей зосереджені в Куяльницькому, Будакському, Хаджибейському і Тилігульському лиманах та в Грязевому озері. Мінеральні води залягають у Причорноморському артезіанському басейні (Очаків, Коблево, Одеса, Сергіївка, Кароліно-Бугаз, Татарбунари). Пер-спективними є термальні води Арбатської стрілки. Розвивається у цьому регіоні і пізнавальний туризм. Цьому сприяють круїзи по морю, розгалужена мережа залізничних і автомобільних доріг. Відомими туристськими центрами с Одеса, Миколаїв, Херсон, Білгород-Дністровський. 
Карпатський рекреаційний регіон займає територію у межах Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Львівської областей. У його межах зосереджена одна третя рекреаційного потенціалу України. В Українських Карпатах налічується близько 800 джерел і пунктів мінеральної води практично всіх бальнеологічних типів. Лікувальні торфогрязі, прикарпатський озокерит разом зі сприятливими умовами для кліматолікування дають змогу розвивати мережу бальнеологічних і кліматичних курортів, пансіонатів, будинків і баз відпочинку, туристських закладів. 
У Карпатах є великі природно-ресурсні можливості для організації і розвитку зимових видів відпочинку, зокрема гірськолижного. На сьогодні в регіоні освоєно до ЗО гірськолижних полів, хоча їх кількість можна б збільшити вдвічі й обслужити за сезон понад чверть мільйона любителів зимового відпочинку при двотижневій тривалості відпочинку. 
Враховуючи нерівномірне розміщення рекреаційних ресурсів і перш за все природно-ресурсної бази, в регіоні виділяють три райони: Передкарпатський і Закарпатський курортно-оздоровчі та Гірсько-Карпатський туристсько-оздоровчий. 
Найпопулярнішими курортами є Трускавець, який спеціалізується на лікуванні захворювань нирок, сечовивідних шляхів, а також органів травлення і обміну речовин. Тут щорічно обслуговується понад 300 тис. чоловік. Другим за потужністю та популярністю є курорт Моршин. Гідромінеральною базою курорту є високомінералізовані ропи без специфічних компонентів. У Моршині лікують захворювання печінки, жовчних шляхів, шлунково-кишкового тракту і порушення обміну речовин. За рік на курорті обслуговується понад 75 тис. чоловік. 
У Карпатах розміщено 53 туристські бази, готелі, кемпінги, а також кілька десятків гірськолижних підйомників. Потужність туристських закладів на день максимального розгортання становить понад 10 тис. місць. Дві третини туристських об'єктів і майже половина туристських місць (45%) припадає на Закарпаття.  
Більшу частину території України займає Дніпровсько-Дністровська (або Центрально-українська) рекреаційна зона, яка включає Придніпровський, Донецький, Подільський та Придністровський рекреаційні регіони. 
Основними рекреаційними ресурсами цієї зони є помірний континентальний клімат, густа річкова мережа, чимало водосховищ, а також грязі і мінеральні води. Клімат центральної частини зони більш м'який, з меншим ступенем континентальності. Опадів тут буває до 600 мм на рік. Ріки Дніпро, Сіверський Донець, Дністер є основним стержнем рекреаційного регіону. 
Найгострішою проблемою для Центрально-української рекреаційної зони с охорона русла Дніпра від радіонуклідів Чорнобиля та стічних вод промислових гігантів центральної і східної частин України. 
Поліська рекреаційна зона фактично закрита для масового відпочинку та оздоровлення через згубний вплив Чорнобиля. Відкритим для рекреаційної діяльності залишився лише Західно-Поліський рекреаційний район з центром у Шацьку, де налічується до 30 прісноводних озер. Тут найбільшу рекреаційну цінність мають водокліматичні та лісові ресурси. 
Отже, рекреаційний комплекс України є багатофункціональним. Його діяльність сприяє масовому оздоровленню населення, а з іншого боку — вимагає підвищеної уваги до соціально-економічного розвитку територій рекреаційної орієнтації.