Екотуризм в Україні

10 заповідей  екотуриста, сформульованих (TIES):

• пам’ятати про вразливість Землі;
• залишати тільки сліди, забирати з собою тільки фотографії;
• пізнавати світ, у який потрапив: культуру народів, географію;
• шанувати місцевих мешканців;
• не купувати вироби, що піддають небезпеці навколишнє середовище;
• завжди ходити тільки протоптаними стежками;
• підтримувати програми захисту навколишнього середовища;
• де можливо, використовувати методи зберігання навколишнього середовища;
• підтримувати (патронувати) організації, що сприяють захисту природи;
• подорожувати з фірмами, що підтримують принципи екотуризму.

З цих позицій екологічний туризм можна вважати головною концептуальною ідеєю сталого розвитку туристичної індустрії у XXI сторіччі .

Існують різні  види екологічного туризму: піший, кінний, водний, сільський і т.п. Сюди ж  можна віднести спостереження за флорою і фауною, фото- і кінозйомку тварин, екосафарі, спелеотуризм, ботанічні екскурсії, археологічний туризм, етнографічні тури, риболовлю, збір грибів та ягід [2].

Кожна країна по-своєму приваблива для екологічного туризму. Найбільш екзотичними і улюбленими для бувалих екотуристів є країни Африки, Середньої Азії, Нова Зеландія і Австралія. Деяким із цих держав вдалося підняти рівень і якість життя своїх громадян завдяки прибутку від зеленого туризму. Ось як природа може винагородити за дбайливе і розумне ставлення до себе! У Європі також активно пропагують екотуризм. Італія, Іспанія, і Франція пропонують здійснити екологічні тури дослідного, пізнавального або спортивного типу. Що стосується України, то в нашій країні можна знайти чимало об'єктів екологічного туризму. Переважно цей новий для нас вид подорожей розвинений у західній частині держави, а саме у Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській та Чернівецькій області. Тут прокладено багато пішохідних і велосипедних маршрутів по лісах, горах, практикуються сплави по річках. Трохи менше зелений туризм розвинений у Криму, Київській, Полтавській та Дніпропетровській області. Приміром, дуже пізнавальною буде подорож у найбільше в Європі скіфське городище — Більськ, що на Полтавщині. Або село Великі Сорочинці, яке зберегло колорит гоголівських часів [18].

 

1.2 Організаційно-правові  заходи розвитку екологічного  туризму

 

В Україні існує  законодавча система щодо розвитку екологічного туризму:

- Конституція  України (ст.13, 66);

- Закон “Про  охорону навколишнього середовища” (1991 р.);

- Закон “Про  заповідний фонд України” (1992 р.);

- Червона книга  України (з 1976 р.).

В них подано:

- класифікацію об’єктів природно-заповідного фонду як національного надбання;

- визначена соціальна,  економічна, екологічна роль природоохоронних комплексів у державі;

- в заповідних  територіях зберігаються:

- генофонд (сукупність  усіх генів однієї популяції  або виду організмів) рослин і  тварин;

- типові та  унікальні ландшафти;

- здійснюється моніторинг (спостереження, оцінка і прогноз)  стану навколишнього природного середовища.

Таким  чином, законодавча система сприяє як охороні  навколишнього середовища, так і  передбачає – організацію:

- державних та місцевих заповідників і державних заповідно-мисливських господарств;

- державних національних парків і заказників;

- дендрологічних і зоологічних парків [9].

На територіях природних заповідників забороняється: будівництво споруд, шляхів сполучення, об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних  заповідників, розведення вогнищ, улаштування місць відпочинку, стоянок транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін домашніх тварин, пересування механічних транспортних засобів за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2 000 м над землею; геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, руйнування геологічних відслонень, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного режиму, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення звірів і птахів, порушення умов їх оселення, гніздування; мисливство, рибальство, інтродукція (переселення) нових видів тварин і рослин, збирання колекційних та інших матеріалів за винятком матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень [12].

У  природному заповіднику допускається: виконання  відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу; здійснення протипожежних та санітарних заходів, якими не порушується режим заповідника; виконання науково-дослідних робіт із збиранням колекцій, стаціонарні дослідження на обладнаних ділянках, природоохоронна освітня і виховна діяльність.

Одним з видів  використання територій та об'єктів  природно-заповідного фонду (далі - ПЗФ) України відповідно до ст. 9 Закону України ''Про природно-заповідний фонд України" при умові дотримання природоохоронного режиму, встановленого цим Законом та іншими актами чинного законодавства України, є використання їх в оздоровчих та інших рекреаційних цілях.

Туристична  діяльність на територіях національних природних парків організовується  відповідно до їх функціонального зонування спеціальними структурними підрозділами адміністрацій НПП України, іншими підприємствами, установами та організаціями на підставі укладених угод "Про рекреаційну діяльність" з цими адміністраціями, а також власниками чи користувачами природно-заповідних об'єктів, що беруть на себе відповідальність за їх охорону та збереження [4].

Моделлю збалансованого використання природних ресурсів, як важливого принципу сталого розвитку держави, може бути один з різновидів туризму - екологічний, здійснюваний на рекреаційних природно-заповідних територіях.

На прискорення  розвитку рекреаційної діяльності установ  ПЗФ України, поліпшення їх фінансового  стану та впорядкування використання природних ресурсів направлена постанова  Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду" від 28.12.2000 р. № 1913.

Закон України  «Про заповідний фонд України» — основний правовий акт, що визначає основи всієї діяльності державних природних заповідників, у числі задач, покладених на заповідники, поряд з охоронною і науковою діяльністю передбачається і ведення заповідниками також еколого-просвітиницької роботи з населенням.

Необхідно мати на увазі, що державні природні заповідники  мають статус установ, тобто відносяться до некомерційних організацій. Заповідники, як некомерційні організації, можуть здійснювати підприємницьку діяльність, але настільки, наскільки це служить досягненню цілей, заради яких вони створені, і відповідній цій цілям [17].

Зокрема, Положенням про державні природні заповідники  для реалізації поставленої перед  ними задач екологічної освіти населення допускається організація і пристрій на їхніх територіях екскурсійних екологічних маршрутів, а також розміщення музеїв природи заповідників, у тому числі з експозицією під відкритим небом.

Важливу роль у  справі розвитку еколого-просвітительської  діяльності в державних природних  заповідниках грають рекомендації з  організації і ведення еколого-просвітницької діяльності в державних природних заповідниках. Екскурсійно-туристична діяльність заповідників має винятково пізнавальну спрямованість, відвідування територій заповідників у спортивній і іншій розважальній цілях (включаючи «пригодницький» туризм) не здійснюється. У необхідних випадках виключення з цього правила встановлюються з дозволу Госкомекології України.

Забезпечення  регульованого туризму на територіях національних парків здійснюється відповідно до затверджених проектів на підставі ліцензій на здійснення діяльності по забезпеченню регульованого туризму наданих дирекціями національних парків, якщо пропоновані послуги по організації обслуговування відвідувачів не суперечать цілям діяльності національних парків і не заподіюють збитку природним комплексам і об'єктам історико-культурної спадщини [6].

При наявності  відповідних ліцензій її власникам  можуть бути надані в оренду земельні ділянки, природні об'єкти, будинки  і спорудження на умовах, визначених відповідними договорами, що укладаються  з дирекціями національних парків. Зазначені договори підлягають реєстрації в державних органах, у веденні яких знаходяться національні парки.

Власник ліцензії подає на затвердження дирекції національного  парку і державного органу, у веденні  якого знаходиться національний парк, проектну документацію на усі види робіт, здійснюваних їм відповідно до ліцензії і договором про оренду.

Ліцензія на здійснення згаданих видів діяльності видається дирекцією національного  парку і дійсна тільки на його території.

Ліцензія є  офіційним документом, що дозволяє здійснення зазначеного в ньому виду діяльності протягом установленого терміну, а також визначає умови його здійснення.

Для одержання  ліцензії заявник представляє в  дирекцію національного парку:

а) заяву про  видачу ліцензії з указівкою:

для юридичних осіб - найменування й організаційно-правову форму, юридичної адреси, номера розрахункового рахунка, найменування обслуговуючого банку;

для фізичних осіб - прізвища, ім’я, по батькові, паспортних даних (серія, номер, коли і ким виданий, місце проживання);

вид діяльності;

терміну дії  ліцензії;

б) копії установчих документів (якщо вони не завірені з  пред'явленням оригіналів);

в) копію свідчення  про державну реєстрацію юридичної  особи;

г) документ, що підтверджує оплату розгляду заяви;

д) довідку податкового  органа про постановку на облік або свідчення про державну реєстрацію фізичної особи як підприємця зі штампом податкового органа;

е) зведення про  професійну підготовку фахівців і робітників;

ж) дані про нормативно-методичне  забезпечення, організаційно-технічні можливості й оснащення для виконання відповідних видів діяльності.

Розгляд заяви  про видачу ліцензії і видача ліцензії здійснюються на платній основі.

Форма ліцензії затверджується державним органом, у веденні якого знаходяться  національні парки.

Повідомлення про відмовлення у видачі ліцензії представляється заявникові в письмовому виді в 3-денний термін із дня ухвалення відповідного рішення з указівкою причин відмовлення [15].

Підставою для  відмовлення у видачі ліцензії є:

наявність у  документах, представлених заявником, недостовірної або неповної інформації;

негативний  експертний висновок, що установив  невідповідність умовам, необхідним для здійснення відповідного виду діяльності.

Ліцензія видається  окремо на кожен вид діяльності. Передача ліцензії іншій юридичній або фізичній особі забороняється.

Переоформлення  ліцензії провидиться в порядку, встановленому для її одержання.

Надання земельних  ділянок, природних об'єктів в  оренду для цілей, зв'язаних із забезпеченням  регульованого туризму і відпочинку, може здійснюватися на термін до 50 років.

Земельні ділянки, природні об'єкти можуть надаватися в  оренду за результатами конкурсу або  аукціону.

Суборенда (піднаймання) земельних ділянок, природних об'єктів, будинків і споруджень на території  національного парку і передача орендарем своїх прав і обов'язків за договором оренди іншій особі (перенаймання), надання орендованого майна в безплатне користування, а також передача орендних прав у заставу і внесення їх як внесок у статутний капітал господарських товариств і суспільств або пайового внеску у виробничий кооператив не допускаються.

Доходи, одержувані від орендної плати за користування земельною ділянкою, природним об'єктом, у повному обсязі залишаються  в розпорядженні національних парків і витрачаються ними на природоохоронні цілі. При цьому національний парк сплачує земельний податок із площі земельних ділянок, переданих в оренду у встановленому порядку [9].

 

 

1.3. Стратегія   сталого розвитку в екотуризмі

 

У зв'язку з практичним вичерпанням можливостей саморегуляції сфери туризму в подальшому неможливо забезпечити його сталий розвиток без заподіяння шкоди природним, культурним національним ресурсам та виконанням соціальних функцій,  держава  повинна передбачити заходи, спрямованні на стримування стихійного розвитку туризму.

Пропонований  варіант забезпечує сталий розвиток туризму і курортів через установлення і підтримання рівноваги між  збереженням природних та історико-культурних ресурсів, економічними інтересами і  соціальними потребами та розвитком  туризму, а також створення, сприятливих умов для формування високоякісних національного та регіональних туристичних продуктів [6].